Економічна політика (2004)

Кожне суспільство в своєму історичному розвитку має відповідну соціальну, класову структуру, що визначає і складну систему економічних інтересів, яка реалізується у економічних відносинах між людьми, соціальними групами, класами в процесі суспільного виробництва.

Економічні інтереси як усвідомлені економічні потреби спонукають людей до економічної діяльності, до економічних відносин між суб‘єктами цієї діяльності в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних життєвих благ.

Єдність корінної економічної потреби у житті спонукала до спільної економічної діяльності первісних людей, спільної праці і споживання. З поглибленням суспільного поділу праці і економічного відособлення спеціалізованих виробників зростає і кількість економічних потреб і кількість носіїв економічних інтересів. Зростає відмінність, протилежність, суперечливість економічних інтересів в умовах ринкової форми організації суспільного виробництва і реалізації економічних інтересів.

Відсутність соціальної єдності, співпадання, узгодження корінних економічних інтересів всіх членів суспільного виробництва і суспільства не створює матеріальної основи для соціального партнерства, економічної мотивації до праці, національної єдності з метою досягнення максимальної соціально економічної ефективності суспільного виробництва, сталого економічного і соціального прогресу, ефективного використання матеріального і духовного потенціалу суспільства.

Неспівпадання економічних інтересів, отже, мети у суб‘єктів виробництва на рівні окремого підприємства, фірми, окремої територіальної одиниці, країни, світу веде до суперечностей, конфліктів, нестабільності розвитку, зниження економічної та соціальної ефективності виробництва, уповільнює суспільний прогрес. Тому об‘єктивно виникає необхідність максимального узгодження, оптимізації соціально-економічних інтересів на всіх рівнях суспільного виробництва. Максимальна єдність інтересів і мети визначає єдність дій для досягнення мети при відносинах економічної взаємодії, взаємодопомоги, а не конкуренції – боротьби. Ринкові економічні відносини визначають боротьбу економічних інтересів мільйонів відокремлених виробників, що веде до соціально несправедливого розподілу виробленого продукту, негативних соціально-економічних наслідків, конфліктів і соціальної нестабільності. Це загрожує існуванню певної системи економічних відносин, соціально-політичного устрою.

Виникає необхідність в узгодженні, оптимізації економічних інтересів, недопущенні соціальних конфліктів у суспільстві.

Історично першим механізмом поєднання і узгодження економічних інтересів економічно відособлених суб’єктів є ринковий механізм господарювання або ринкова система економічних відносин як форма організації суспільного виробництва і реалізації економічних інтересів.

Суспільні економічні відносини між суб‘єктами економічної діяльності починаються з відносин обміну продуктами праці економічно відокремлених виробників, або відносин купівлі-продажу між споживачами та виробниками. Кожен з суб‘єктів цих відносин переслідує свій економічний інтерес, і ці інтереси є протилежними. Продавець хоче продати дорожче, а покупець – купити дешевше. Узгодження інтересів відбувається шляхом встановлення ринкової рівноважної ціни на ринку вільної, досконалої конкуренції. Отже, обмін товарів і реалізація економічних інтересів відбувається за суспільною оцінкою стихійно і знаходить своє відображення у ринковій ціні. Вона і є показником стихійного узгодження протилежних, суперечливих економічних інтересів. Вільний ринок виступає механізмом координації, узгодження економічних інтересів всіх різноманітних суб‘єктів економічної діяльності через систему цін. Механізм встановлення цін - це механізм стихійної взаємодії об‘єктивних економічних законів: попиту і пропозицій, анархії, закону вартості та інших.

Ціна рівноваги – це ціна товару, коли попит на нього співпадає з пропозицією, коли відбувається стихійне тимчасове узгодження економічних інтересів продавців і покупців, виробників і споживачів. Якщо попит і пропозиція не співпадають, то ринок починає впливати на безпосереднє виробництво завдяки відхиленню ціни від ринкової вартості.

Узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин відбувається завдяки певному “порядку” в ринковій економічній системі. Такий порядок встановлюється (за А. Смітом) згідно з принципом дії “невидимої руки”. Сутність цього механізму або принципу полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, власного інтересу, яким керує “невидима рука”, мета якої – досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену, стихійну силу, яка сприяє узгодженню інтересів між особою і суспільством, між продавцем і покупцем, приватним та суспільним інтересом. В умовах ринку вільної досконалої конкуренції кожен суб’єкт виробництва однакової продукції ( а виробників і покупців дуже багато) переслідує свої приватні інтереси і реалізує їх в конкурентних економічних відносинах на рівні галузі – у внутрішньогалузевій конкуренції. Наслідком її є стихійне узгодження інтересів покупців і продавців завдяки утворенню ринкової “суспільної” вартості і ринкової ціни як грошового виразу останньої. А бажання виробника максимізувати свій доход ”інтерес” спонукає його до вдосконалення свого виробництва з метою отримання надприбутку. Тому конкуренція стимулює розвиток продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва. Економічні відносини конкуренції між виробниками різних галузей за більш високу прибутковість свого капіталу – міжгалузева конкуренція, завдяки стихійному переливу капіталу веде до узгодження інтересів конкурентів шляхом утворення “середнього прибутку” – рівного прибутку на рівновеликий капітал. Тому будь-яке втручання держави у ринкові відносини вільної конкуренції Адам Сміт вважав шкідливим. Ринок діє за принципом саморегулювання. Головним методом впливу на економічні інтереси суб’єктів господарювання є метод стихійного економічного стимулювання. За таких умов внутрішня державна економічна політика фактично не існує.

Історичний досвід розвитку товарного виробництва і ринкової форми його організації на засадах вільної конкуренції довели, що дія невидимої руки приводить до значних матеріальних втрат, диспропорцій та суперечностей між виробництвом та споживанням, до економічних криз, безробіття і майнової поляризації суспільства, до соціальної нестабільності і конфліктів. Крім того вільна конкуренція веде до утворення великих підприємств, концентрації виробництва і капіталу, монополізації, виникнення олігополії та монополії, які заперечують вільну конкуренцію і порушують стихійний ринковий механізм узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання. Виникають суперечності між інтересами монополій, середніми і малими підприємствами, бо порушується ринковий механізм ціноутворення. Монопольна ціна перестає бути показником узгодження інтересів продавців і покупців, бо відображає інтереси тільки продавців-монополістів. Монополія реалізує свої інтереси за рахунок економічних інтересів інших суб’єктів господарювання більшості населення, яке виступає в ролі покупця. Виникають нові суперечності економічних інтересів, соціальні конфлікти, які ринок не може вирішити самостійно.

Поступальний розвиток капіталістичного товарного виробництва в умовах вільної конкуренції приводить до загострення економічних суперечностей між найманими робітниками та капіталістами-роботодавцями при розподілі створеної нової вартості на заробітну плату і прибуток. Довгий час власники засобів виробництва узгоджували ці інтереси самостійно, волюнтаристські і переважно на свою користь. Це привело до загострення соціальних, класових суперечностей, конфліктів (страйків та інш.), що визначило зниження ефективності виробництва окремих підприємств і суспільного виробництва.

Виникнення профспілок привело до утворення нового механізму узгодження економічних інтересів на рівні галузей, підприємств, але не зняло суперечностей інтересів двох провідних класів суспільства, що порушувало економічну, соціальну і політичну стабільність розвитку.

Виникнення нових суб’єктів господарювання – монополій і нових економічних суперечностей та їх загострення об’єктивно привели до активізації ролі держави і її втручання в ринкові відносини з метою координації економічної діяльності, узгодження або оптимізації економічних інтересів суб’єктів господарювання, забезпечення економічної та соціальної стабільності суспільного розвитку, економічного зростання і суспільного прогресу, захисту економічних інтересів більшості населення країни.

Реалізація цих завдань і досягнення стратегічної мети розвитку суспільного виробництва стає можливим завдяки створенню нового механізму господарювання, нової форми організації суспільного виробництва – змішаної. Вона передбачає взаємодію ринкового механізму господарювання і проведення державою певної економічної та соціальної політики з метою пом’якшення негативних наслідків ринкового механізму вільної конкуренції і створення умов для підвищення ефективності суспільного виробництва. Одним із засобів реалізації цих завдань є створення механізму узгодження, оптимізації економічних інтересів, умов для реалізації інтересів кожним суб’єктом господарювання, кожною особою – працюючою і непрацюючою з різних причин. Таким новим механізмом узгодження економічних інтересів стає економічна політика держави. Саморегулювання економічних інтересів (суперечливість, конфліктність, антагонізм) переходить у більш регульовані економічні відносини. Зростає роль суб’єктивного фактору в суспільному виробництві. Дія “невидимої руки” доповнюється дією “видимої руки”.