library.if.ua

Економічна політика (2004)

1. Зростання ролі інституціональних факторів економічного розвитку.

Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття розпочався перелом, якісний стрибок в суспільних відносинах, пов’язаний з усвідомленням нової парадигми суспільного прогресу – розвитку людини, особистості з усім багатством її здатностей та потреб. Економічну людину в цьому розумінні змінює людина соціальна. Постіндустріальне суспільство знімає з неї домінуючу до цього роль – бути фактором виробництва. Людина, за виразом К.Маркса, виходить з процесу виробництва, “стає над ним”, його контролером і регулювальником. У зв’язку з цим об’єктивно посилюється роль пост-економічних, а точніше, над-економічних факторів економічного розвитку – таких як духовних, морально-етичних, соціокультурних, які в свою чергу змінюють зміст та напрямок економічної політики. Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою проведення економічної політики.

Ось чому, на нашу думку, доцільно дослідити основні причини тих змін в суспільному розвитку, що якісно впливають на характер економічної політики, формують її у відповідності з новою домінантою соціально-економічних відносин.

По-перше, процес науково-технічної революції та, передусім, перетворення творчої праці в основний фактор соціально-економічного прогресу, обумовлюють необхідність переорієнтації економіки на людину, що виступає необхідною передумовою функціонування та розвитку ефективної системи соціально-економічних відносин.

По-друге, революція в продуктивних силах, які вперше за весь час існування людства переросли планетарний масштаб (як кількісно, так і якісно), містить в собі загрозу руйнування всієї ноосфери, всієї сфери життя та розуму на Землі. Наявність ядерної зброї, загальна глобалізація, світова взаємозалежність соціально-економічного, політичного та соціально-культурного розвитку людства, перетворює такого роду конфлікти в загрозу виживання людства в цілому. Розуміння цих глобальних проблем вимагає певного пом’якшення соціально-економічних суперечностей, орієнтації на “загальнолюдські цінності” та є важливою метою сучасного соціально-економічного та суспільного розвитку в цілому.

По-третє, загострення екологічних проблем, як проблем загальносвітових, пов’язаних з необхідністю переходу до нової якості взаємовідносин людини та природи, також актуалізує завдання переорієнтації економіки на вирішення соціальних завдань.

Таким чином, наприкінці ХХ століття об’єктивно створюються передумови соціальної орієнтації економіки, гуманізації економічних відносин, підпорядкування економічної політики завданням розвитку людини. В зв’язку з цим постає завдання виявлення тієї системної якості, яка відрізняє сучасну епоху від “передісторії”. Ключем до розуміння сутності переорієнтації економіки на людину є, на нашу думку, проблема відчуження: закінчується епоха, де панувало відчуження, зароджується епоха, де відчуження знімається. Нашу “передісторію” можна охарактеризувати як “царство необхідності”, перш за все, економічної необхідності. “Сліпа”, непідконтрольна суспільству дія економічних законів, непізнаних, і тому невикористовуваних суб’єктом.

В цих умовах людина підвладна системі відносин відчуження в усіх її різновидах: від “примітивного” поглинання особистості первісним суспільством та підпорядкування індивідуальності людини традицією до товарного фетишизму, уречевлення людських відносин, експлуатації та тоталітарно-бюрократичного пригнічення. В розвинутому стані від людини виявляються відчуженні засоби виробництва, праця та її продукт, суспільство, сім’я та її власне економічне життя. Людина всім своїм єством поринає в соціальний простір відчуження – пануючих над людиною зовнішніх, незалежних та непізнаних нею суспільних сил.

В цьому світі людина мислить себе вже не стільки, як особистість з певним характером, здатностями, пристрастями, а скільки як функція зовнішніх, пануючих над нею сил.

Але в процесі суспільного розвитку зароджується “нова” людина, яка поступово стає внутрішнім нервом соціально-економічного прогресу. Людина, яка свідомо створює цей світ, починаючи з форм науки та мистецтва та закінчуючи соціальними революціями, стає максимально вільною – відчуження над нею не владне. Така людина максимально єдина з суспільством, вона знаходиться в діалозі з усіма творцями культури, розпредмечуючи предмети їх діяльності.

По той бік цього відчуженого світу зароджується якісно інша соціальна реальність, в якій індивіди “набувають свободу в асоціації та за її допомогою” (К.Маркс). Подолання економічної необхідності, відчуження, зародження свободи – така системна якість нового суспільства. Нове постіндустріальне суспільство, на нашу думку, є не лише новим способом виробництва, але й новим видом соціального розвитку, епоха, що характеризується новою домінантою прогресу – “виробництво” особистості, а не речей; відносини суб’єктів, особистостей, а не економічних “осіб-маріонеток”; спільна творчість, діалог, а не відчуження.

Посилення соціальної орієнтації економічної політики проявляється в різних формах гуманізації праці, в зміні статусу працівників на підприємствах, в активізації їх участі в акціонерному капіталі та управлінні. Воно виражається в тенденції до розмивання класових відмінностей, в пом’якшенні соціальної диференціації, в русі до балансу економічних та соціальних факторів розвитку, соціальному партнерстві, до перерозподілу доходів на користь найуразливіших груп населення на фоні загального збільшення їх рівня.

Так, в 1970-2000 р.р. реальні доходи на душу населення в розвинутих країнах Заходу та Японії збільшилися в 1,5-2 рази. Не менш 60% загальної суми доходів їх громадян припадає на заробітну плату, а доходи найбагатіших 10% населення перевищують доходи 10% найбідніших не більше ніж в 6-7 разів.

Соціальна переорієнтація економічної політики нерозривно пов’язана також з зміцненням “соціально-трансфертної” ролі держави в розвинутих країнах. Витрати на соціальні потреби в цих країнах зростають як в абсолютному, так і в відносному вимірі. На сучасному етапі в розвинутих країнах на соціальні потреби державою витрачається 20-30% ВНП.

Соціалізація економічної політики змінює також структуру національного господарства. Все більше коштів витрачається на розвиток людського потенціалу та соціальної інфраструктури на рівні окремих суб’єктів економіки, регіонів, всього суспільства. Інвестиції в соціальну сферу, і перш за все вкладання в людський капітал, збільшуються швидше, ніж капіталовкладення в матеріально-речові елементи національного багатства.

Таким чином, зміна ролі особистісних факторів виробництва, а саме перехід індивіду від існування в рамках економічної необхідності до соціальної самореалізації особистості через набуття їм свободи, все це відображається на змісті економічної політики – її соціальної орієнтації.