Економічна політика (2004)

Досвід реформування постсоціалістичної економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його головну роль порівняно з економічною політикою. Неспрацювання ринкових реформ на початкових етапах економічних перетворень в Україні, як і в Росії, пояснюється саме неврахуванням інституціональних складових економічного розвитку.

Радикальний та швидкий крах попередньої системи інститутів в радянському суспільстві, що зачіпив лише частину формальних норм та правил, призвів до катастрофічної неузгодженості в функціонуванні формальних та неформальних інститутів. Суспільна домовленість, що виникла на хвилі демократичних політичних перетворень, дозволила досить швидко зламати стару систему формальних норм та побудувати на її місці новий “каркас” із принципово інших соціально-економічних інститутів. Але нові “рутини” не могли так швидко виникнуть та закріпитися. Це, в свою чергу, неминуче викликало погіршення загальної економічної ситуації, особливо якщо зміни в навколишньому середовищі йшли всупереч з попередніми стереотипами ділової поведінки.

В плановій економіці, що характеризувалася жорсткими формальними правилами, склалася міцна система, неформальних інститутів, що спиралася на так звані “ринкові” норми, які з успіхом компенсували її дефіцити, дисбаланси, та інші перепони для прояву здорової економічної активності. В усіх соціалістичних країнах існували ринкові відносини, які були не закріплені відповідними правовими інститутами. Функціонували як приковані, так напівлегальні ринки, що використовувалися в обхід обов’язкових планів. Вигідні угоди укладалися скрізь, але вони не могли опиратися на якісь довготривалі та стійкі нелегальні відносини та реалізовували в основному короткотермінові інтереси учасників. Був відсутній головний інститут, який є необхідним для будь-якої нормальної угоди – договірне (контрактне) право. В підприємницьких колах сформувалася впевненість, що все ефективне, вигідне, “ринкове” здійснюється всупереч діючим легальним нормам. Цей неформальний інститут приймався також владою, яка добре розуміла корисність скритих ринків для планової економіки, але не допускала їх легалізації як формального інституту.

Подібний подвійний стандарт, який особливо характерний для пізнього соціалізму, міцно закріпився в суспільній свідомості та продовжував діяти й після створення нових інститутів на початку ринкових реформ. Практика подвійних стандартів підтримувалася групами інтересів, носії яких твердо засвоїли досвід протистояння легальній доктрині. Але якщо в плановій економіці такі неформальні інститути зберігали впорядкованість та стійкість системи, що не могли забезпечити лише механізми адміністративної влади, то в перехідній економіці, навпаки, вони сприяли консервації звичних алгоритмів дій та їх адаптації до принципово нових інститутів лише формально, без суттєвих змін. Характерно, що поведінка організацій та громадян лише тоді повністю узгоджуються з формальними правилами, коли допущені порушення реально та безповоротно викликають карні санкції влади. В іншому випадку підприємці схиляються спиратися на неформальні інститути, виконуючи вимоги формальних таким чином, щоб вони не суперечили існуючим інтересам.

Перехідна економіка постсоціалістичних країн з її слабкими та неузгодженими інститутами особливо потребує ефективної правової та регулюючої інфраструктури. Закони, правила та норми формують обмежувальні рамки, стабільне інституціональне середовище для розвитку ринкових відносин. Разом з тим інституціональне середовище – це також механізми і структури захисту правових норм, що гарантує їх безумовне виконання. Практичний досвід трансформація показав, що для створення та безперебійного функціонування необхідного для перехідної економіки інституціонального середовища недостатньо підготувати та прийняти стандартний набір законів та сформувати ефективно діючу судову систему.

Слід зауважити, що в перехідній економіці в ході взаємодії та взаємовпливу економічної політики з процесами формування сучасної ринкової інституціональної інфраструктури виникають серйозні проблеми. Склалася очевидна тенденція самодостатності економічної політики та явного неврахування питань формувань основних інституціональних блоків ринкової економіки.

Формальні норми та правила формують певну ієрархію, що структурує інституціональне середовище. Найбільш загальні норми в цій ієрархії представлені конституційними правилами. Перехідний період у всіх постсоціалістичних країнах ознаменувався прийняттям нових конституцій, що фіксують норми демократичного громадянського суспільства.

Конкретні форми господарської діяльності регулюються економічними нормами та правилами. Вони структурують відносини кооперації або, навпаки, конкуренції суб’єктів економіки та матеріалізуються в конкретних законах: про створення господарських товариств, підприємницьку діяльність, про заборону монопольної поведінки та заохочення конкуренції тощо. Таким чином, економічні норми та правила структурують та регулюють відносини обміну в економіці, вхід підприємців на ринки та вихід з них. Центральна ланка системи економічних норм та правил – право власності. Неповнота та невизначеність прав власності, що перешкоджає реструктуризації та інвестиціям в реальний сектор перехідної економіки, пояснюється непослідовністю, суперечливістю та мінливістю діючих економічних правил. При цьому вирішальну негативну роль відіграв вищезгаданий пріоритет економічної політики щодо формування інститутів ринкової економіки.

Контракти – це той рівень інституціональної сфери, для якого й створюється необхідне правове середовище у вигляді конституційних та економічних правил. Правова інфраструктура в постсоціалістичних країнах поки ще не може забезпечити правові основи нормального функціонування та зростання ринкової економіки не лише через недосконалість необхідних формальних норм та правил. Само собою законодавство не створює умов для раціонального розподілу ресурсів та розвитку підприємницької ініціативи. Необхідні механізми та структури, що забезпечують обов’язкове виконання правил всіма агентами економіки, всіма “гравцями”, включаючи уряд. Практика ж свідчить зворотне – зміст та виконання законів часто підмінюється політичними рішеннями, програмами та проектами, учасники яких майже легально опиняються ззовні до сфери дії правових норм. В таких випадках вся ієрархія правових інститутів порушується, ігноруються основні задекларовані права, перш за все права власності та дотримання контрактів, які гарантуються конституцією. Довіра до конституційних основ, стійкість та життєздатність правової інфраструктури, без яких неможливо функціонування ринкової економіки, вимагає як мінімум гарантованого виконання трьох умов – недоторканості прав власності, виконання контрактів та обов’язкової відповідальності за нанесений ущерб.

Завершуючи даний розділ, хотілося особливо звернути увагу на те, що соціокультурні, соціально-політичні та екологічні компоненти в перехідній економіці здійснюють значно більший вплив на розвиток процесів матеріального виробництва, розподілу, обміну, та споживання, на економічні відносини в цілому, ніж в стабільних економічних суспільствах, де панує економічна детермінація.

Перехідна система тим і відрізняється від стабільної економіки, що тут відбувається процес зняття, відходу в минуле одних соціально-економічних відносин та зародження інших відносин. Відповідно, вона характеризується тим, що економічна детермінація тимчасово як би “зависає”, і суспільне життя, в тому числі й економічне життя перехідних суспільств, опиняється майже не в вирішальній мірі детермінована політичними та соціокультурними факторами. Багато в чому саме ця сфера перехідної економіки визначає напрямок майбутнього економічного розвитку: до “дикого капіталізму” (в його різноманітних формах) або до змішаної економіки з домінуванням суспільної власності та соціальних регуляторів, тобто “економіки для людини”.