library.if.ua

Економічна політика (2004)

2. Економічна тактика перехідного періоду

Свій вибір Україна зробила влітку 1990 р., коли Верховна Рада схвалила “Декларацію про державний суверенітет України” та Закон України “Про економічну самостійність України”. В цих документах принцип, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкових перетворень адміністративної економіки, набував статусу офіційної доктрини, визначального напрямку державної політики, її стратегічного курсу.

Цей курс знайшов свій подальший розвиток у таких державних документах і законах як “Концепція переходу України до ринкової економіки” (1990 р.), закони “Про власність”, “Про бюджетну систему України”, “Про підприємництво”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про підприємства України”, “Про зайнятість населення” та інші.

Особливістю Концепції було те, що вона визначала етапності переходу до ринку. Це означало заперечування методу “шокової терапії” і здійснення ринкової трансформації на еволюційній основі. Відсутність власної національної валюти, банківської системи, митних кордонів, хоча б мінімальної ринкової інфраструктури, недостатність правової бази робили неможливим метод шокових перетворень. Тому у жовтні 1994 р. Верховною Радою була схвалена доповідь Президента “Шляхом радикальних економічних реформ”, де стрижневим завданням нової економічної політики було утвердження багатоукладної (змішаної) економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, рівноправному існуванні та всебічній підтримці державою усіх її форм – приватної, колективної, комунальної, державної, змішаної. При цьому всебічна підтримка надаватиметься формуванню та зміцненню національного капіталу, підвищенню його ролі у стабілізації економіки, її структурній перебудові, у вирішенні широкого комплексу соціальних питань. Такий підхід передбачав ще дві обставини: перша – припинення тінізації економіки і легальність функціонування капіталу і друга – інвестування його в національну економіку. Проте ця економічна доктрина не знайшла свого повного втілення в житті. Україна неухильно сповзала у затяжну системну кризу.

Проблеми і труднощі перехідного періоду України породжувалися різними причинами політичного, економічного і соціального характеру. Серед політичних причин найбільш руйнівною була політична нестабільність. Суспільство розкололось на соціалістичних консерваторів і демократичних реформаторів. Їх непримиренна боротьба заважала стабілізації суспільства і законодавчому процесу. Сюди ж слід віднести і те, що до влади прийшли люди, які хотіли побудувати світле майбутнє, але як будувати не знали, бо не мали досвіду державного будівництва.

Поки між собою воювали “праві” і “ліві” тіньову владу фактично захопили треті сили. Вони кримінальними методами поступово прибрали до рук національне багатство України.

Серед економічних причин на перше місце виступають такі як:

Антинародний метод роздержавлення усуспільненої радянської економіки. Чубайсівська ваучеризація перетворила процес приватизації на “прихватизацію”. Власниками об’єктів національної економіки, що створювалася потом і кров’ю українського народу, вмить стали спритні шахраї і кримінальні елементи. Якщо Рокфеллери і Форди йшли до свого першого мільярда доларів століттями, то “нові українці”, що величають себе національною елітою, одержали свої мільярди внаслідок кримінального перерозподілу всього лише за декілька років.

Взірцем економічних перетворень наша по суті антиукраїнська влада взяла схему життя США, які еволюціонують в умовах політичної і економічної стабільності від класичного капіталізму до соціалізованого суспільства, на яке працює півсвіту. Стандарти американського життя ніяк не могли вписатися у кризову ситуацію України.

Рекомендації і вимоги міжнародних економічних і фінансових інституцій фактично поглиблювали кризу, знищуючи власне виробництво і внутрішній ринок України. Чого варті наполягання Міжнародного Валютного Фонду і Світового банку на лібералізації цін і підвищенні плати за комунальні послуги при зростанні заборгованості по зарплаті і пенсіях, що привело до стрімкого зубожіння народу?

Цьому сприяла також інфляційна схема реформування.

Про цю схему Дж. Сакс пише: “… висока інфляція, що супроводжується всеохопним і хаотичним перерозподілом доходів і достатку здатна підірвати суспільний устрій”. В кінці першої світової війни Д.М.Кейнс писав у своїй праці “Економічні наслідки Версальського миру”: “Не існує більш вправного і надійного способу зміни існуючих основ суспільства, ніж дестабілізація валюти. У цей процес втягуються всі приховані руйнівні сили економічного закону, причому робиться це так, що ні одна людина з мільйона не здатна їх розпізнати”.

Свідомо запущений в Україну процес інфляції спочатку розв’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей : всі заощадження населення були просто знецінені, а отже, ліквідовані. На другому етапі процес із “зайвими грошима” довершили фінансові посередники, які остаточно обікрали людей України. Далі інфляція зупинила кредитування виробництва і прискорила його стрімке падіння.

Водночас інфляція сприяла перерозподілу і зосередженню фінансових ресурсів у руках невеликої групи можновладців і їх оточення.

Тепер ця група цілеспрямовано банкрутувала передові перспективні підприємства і скуповувала їх за безцінь, започаткувавши у новітній економічній історії процес “прихватизації” загальнонародного майна.

Ще однією вирішальною помилкою був повний відхід держави від управління економікою. Історія свідчить, що завжди в екстремальних умовах – війни, стихійні лиха, кризи, соціальні потрясіння – держава посилювала свій контроль за економікою. В Україні сталося навпаки: держава втратила контроль за розвитком стратегічних галузей, насамперед галузей паливно-енергетичного комплексу, за використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за зарплатою і виробництвом, за рухом цін, тарифів, процентної ставки, за грошовим обігом. Це значно поглибило кризу, посилило стихію ринкових інституцій і майнове розшарування населення на бідних і багатих.

Так були закладені економічні підвалини для втілення в життя формули першого Президента України Л.Кравчука: “Будуть багаті, будуть і бідні”. А ось цитата із роботи Володимира Литвина “Стратегія подолання бідності”: “… за 1990-1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60%, обсяги виробництва промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%, а життєвий рівень людей впав до критичної межі. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності. Нині різниця між мінімальною і максимальною пенсіями в Україні сягає 30 разів. Тоді як за світовими стандартами ця різниця не повинна перевищувати 3-4 рази”.