library.if.ua

Економічна політика (2004)

3. Головні стратегічні напрямки перехідного періоду.

Утвердження нового економічного базису нової моделі господарювання, побудова соціально орієнтованої ринкової економіки мали відбуватися на основі комплексного, взаємопов’язаного розвитку, як економічного змісту перетворень так і їх соціальної форми, тобто продуктивних сил і економічних відносин. Проте реформаторські зусилля були спрямовані не на зміст, а на форму, вважаючи що самі ринкові інститути автоматично вирішать усі проблеми і протиріччя перехідного періоду. Але так не могло статися, бо Україна була лише частиною економіки СРСР і не мала економічної самостійності. Її потрібно було завоювати, створюючи свій національний народногосподарський комплекс, який на основі уже ринкових важелів забезпечував би достатні темпи економічного зростання.

Народногосподарський комплекс – це сукупність взаємопов’язаних галузей народного господарства, які забезпечують економічну незалежність країни, стабільність і ефективність розвитку її економіки. Розвиток такого комплексу в перехідному періоді можливий за рахунок двох факторів: перший – здійснення структурної перебудови економіки і другий – стимулювання інвестиційного процесу.

Структурна перебудова означає зміну співвідношення у розвитку галузей і підгалузей. Україні потрібно зменшити обсяг деяких виробництв (наприклад, металу) і, навпаки, розширити розвиток інших (наприклад, автомобілебудування, радіоелектроніка, галузі ІІ підрозділу, галузі групи “Б”). Це потрібно для того, щоб збалансувати міжгалузеву структуру народного господарства у відповідності до стратегічних завдань.

Така перебудова економіки повинна забезпечити реалізацію й виконання пріоритетних національних програм, серед яких можуть бути: 1. національна космічна програма і інформатизація;

2. транспортні засоби (літаки, морські об’єкти, потяги, тролейбуси, автомобілі та ін.).

3. електроніка, системи автоматики та керування, приладобування, комп’ютерні технології, медичне обладнання та приладобування;

4. військова техніка та сучасні види звичайної зброї;

машино- та верстатобудування, обладнання й інструменти, енергомашинобудування;

агропромисловий комплекс – сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, переробна та харчова промисловість, виноградарство, виноробство й садівництво;

легка промисловість;

паливо-енергетичний комплекс;

хімія й хімічні технології, ліки;

гірничодобувна промисловість, металургія, матеріалознавство.

Головну роль в цьому процесі має відігравати держава, ефективно використовуючи бюджетні кошти. Наприклад, потрібно обмежити фінансування з бюджету України тих іноземних фірм, продукцію яких ми можемо виробляти самі. Імпорт товарів і послуг в Україні в 2001р. встановив 20,5 млрд. дол. США. Це більше половини ВВП країни. Особливо небезпечна експансія на наш ринок товарів, аналогічних українським. Імпорт одягу, взуття, деяких видів харчової промисловості збільшився з 30 до 40 відсотків обсягу їх споживання. Імпорт м’яса виріс за 2001 рік у 3,4 раза, молока і яєць – у 1,9 раза. Як не дивно Україна тепер імпортує з Польщі навіть сало – цей істинно український бренд.

Міжгалузеві і внутрігалузеві замовлення повинні орієнтуватися на внутрішню кооперацію. Нові технології повинні передаватися за кордон після того, як в Україні налагодиться серійне виробництво. Необхідно запровадити жорсткий контроль за проникненням в Україну застарілих технологій, обладнання, ліків, неякісних товарів.

Негативним прикладом втрачених можливостей є закупівля великої партії комбайнів фірми “Джон Дір” у 1996 р. на 40 трлн. грн. Лише 5% цієї суми достатньо, щоб налагодити серійне виробництво комбайну Херсонського і Дніпропетровського заводів і створити таким чином 23 тис. робочих місць.

У процесі структурної перебудови потрібно насамперед розвивати наукомісткі та енергозберігаючі технології, мікроелектроніку, телекомунікаційний бізнес, комп’ютеризацію, біотехнології і т.ін.

На жаль економічна політика всіх урядів України, які тісно співпрацювали з МВФ, була політикою деіндустріалізації України, політикою “вимивання” її капіталів, інтелекту, науково-технічного та технологічного потенціалу. Понад 600 тис. учених виїхали з України. Отже, як бачимо, довгий час реформи в Україні поки що ведуть до національного краху. Про загрозу національної катастрофи говорив і Президент України у своєму зверненні до народних депутатів України 8 липня 1997 р.

Серед багатьох причин такого стану не останньою в їх переліку посідає й те, що конструктори реформ в Україні будували їх ідеологію на основі монетаристської економічної політики, яка в принципі не годиться для країн перехідного періоду з нестабільною економікою. Подолати глибоку економічну кризу при зруйнованій фінансовій системі лише шляхом грошової політики неможливо. Тут потрібні радикальні дійові фактори, які забезпечували б здійснення структурної перебудови як магістрального напрямку економічної політики.

Головним постійно діючим фактором економічного зростання виступає науково-технічний прогрес. Ще К.Маркс майже 150 років тому вказував, що технічний базис капіталістичної організації виробництва вимагає такого стану, коли наука перетворюється у безпосередню продуктивну силу суспільства. Це означає, що потреби виробництва будуть штовхати розвиток науки з метою вдосконалення продуктивних сил: засобів праці, предметів праці, освіти і кваліфікації робочої сили, новітніх технологій і засобів комунікацій більше, ніж десятки університетів.

Нині ми є свідками бурхливої науково-технічної революції, коли у високотехнологічних галузях оновлення основного капіталу відбувається через кожен 3-4 роки. Дотримуючись цієї закономірності НТР, Сполучені Штати Америки навіть свої секретні космічні технології через 3-5 років пускали у цивільне виробництво за рахунок чого і посіли чільне місце у розвитку новітніх технологій і забезпеченні конкурентноздатності своїх товарів. До речі, в колишньому СРСР, де все було засекречено, новітні технології не випускались у виробництво понад 30 років, коли вони вже 5-6 разів знецінювались.

Швидке моральне зношування основного капіталу в умовах сучасної НТР змусили передові розвинуті країни перейти до так званого “інноваційного суспільства”, при якому економічне зростання відбувається через нагромадження капіталу та його інвестування в нові технології. Сьогодні на світовому ринку виграє той, хто виграє битву за науково-технічний прогрес. Занепад науки означає, що країна залишилась на узбіччі науково-технічного прогресу і назавжди відійшла до відсталих країн.

На жаль до цього часу Україна проводила реформи за ідеологію яка майже повністю виключала інноваційний процес, що приречувало нашу економіку до занепаду.

За даними німецького “Дойчебанку” в 1990 році Україна за своїм науково-технічним і виробничим потенціалом посідала 10 місце у світі. А аналітичне управління ЦРУ США ставило Україну навіть на 8 місце серед найбільш розвинених країн світу. А де ми тепер – серед країн третього світу.

Зрозуміло, що інноваційний процес вимагає цілеспрямованого фінансування саме нових технологій, інвестицій у виробництво нових конкурентноспроможних науково-містких виробів. Але світові фірми не зацікавлені, щоб вигодовувати собі потужного українського конкурента. Нехай він пасе задніх: постачає сировину і розвиває екологічно шкідливі виробництва.

Тому інвестування у науково-технічний прогрес має забезпечуватись власними джерелами фінансування. Нажаль в Україні ситуація протилежна. Якщо в 1992р. чисте нагромадження основного капіталу в Україні складало 8,3% ВВП, то в 1995р. – 0,5% ВВП, а в 1997р. – 0,27, тобто зменшилось у 18 разів лише за 5 років. При цьому частка кредитів у відношенні до ВВП знижувалась з 53,4% в 1991р. до 7,8 – у 1995 і до 0,4 – у 1998р.