library.if.ua

Економічна політика (2004)

4.Основні стратегічні напрямки економічного розвитку до 2004 р.

Стратегічну мету нашої вищої державної влади історично було визначено мало не з перших днів незалежності: вперед, до Європи, точніше, до західноєвропейських стандартів якості життя. Тільки от з кожним роком ми все далі й далі від тих стандартів відкочуємось.

Україна ще й досі розривається між європейським майбутнім і реальним сьогоденням, коли вона перебуває ще в полі російського тяжіння. Статистика декларує економічні успіхи, а життя не поліпшується.

Виробництво промислової продукції у 2001 році зросло більш як на 14 відсотків, сільського господарства – майже на 10%. У 2002р. – на 6,1 і 6,2 відсотка відповідно. А кількість збиткових підприємств помітно збільшилася і в місті і на селі. При досить високих врожаях 2002 року, коли Україна може поставити на експорт біля 10 млн. тон зерна, посередники обібрали селян так, що вони не можуть розрахуватися за паливно-мастильні матеріали. За минулорічного врожаю (2001р.) чистий прибуток сільгоспвиробників знизився на 930 мільйонів гривень.

Хоч за статистикою ВВП зростає високими темпами, але середній рівень щомісячних доходів наших громадян залишається до непристойного низьким – трохи більш як 30 доларів США на кожного. Майже 80% населення перебувають за межею бідності. Заборгованість із нарахованої але несплаченої зарплати за шість місяців 2002р. зросла ще на 2,5% сягнувши суми 2,5 мільярда гривень.

Незважаючи на багатомільярдні зовнішні запозичення наша держава не спромоглася проінвестувати і реалізувати жодного комплексного промислово-економічного проекту, який забезпечив би піднесення вітчизняної індустрії або сільського господарства. Тому нагальною вимогою життя є здійснення комплексу радикальних економічних, правових, організаційних заходів, спрямованих на рішуче обмеження корупції та тіньової економіки. Треба усвідомлювати небезпечність зрощування тіньового капіталу з державним апаратом, його впливу на різні сфери суспільного життя.

Визначаючи стратегію розвитку на 2002-2004 рр., Президент України у своєму виступі на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 червня 2002 р. на чільне місце поставив перехід до інвестиційної моделі зростання. А в концептуальних засадах стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки визначне місце посідає науково-технічний прогрес і перспективи його розвитку.

Накінець ми усвідомили, що процес стихійної деіндустріалізації країни і тотальне зношення основних фондів веде не тільки до економічної катастрофи, але й втрати політичної незалежності.

Тому стимулювання науково-технічного прогресу виступає визначальним завданням на даний момент і на перспективу. Мають бути створені і задіяні такі інституційні та економічні механізми, які створювали б інтеграцію науки й виробництва, широкомасштабне об’єднання промислового, банківського та торгівельного капіталу в структурах спроможних виробляти високотехнологічні конкурентноздатні товари та послуги. Невідкладною постає потреба підвищити рівень державного фінансування науки, зміцнити матеріально-технічну базу наукових установ. Настав час скоригувати і саму ідеологію приватизації, трансформувати її з фіскального інструменту латання бюджетних дірок у дійовий механізм інвестування та модернізації виробництва, активного поширення інновації та сучасного менеджменту.

До найважливіших завдань економічної політики відноситься розширення внутрішнього ринку. Поки що вітчизняна економіка залишається орієнтованою на обслуговування зовнішнього попиту, що робить її надто вразливою і залежною від міжнародної кон’юнктури.

З урахуванням особливостей нової економічної стратегії, виняткової ваги набуває застосування податкових стимулів інноваційної діяльності та нагромадження капіталу.

Ми матимемо ємний внутрішній ринок, якщо буде кардинально послаблений податковий тиск з посиленням захисту платників податків. У цьому зв’язку невідкладним завданням є радикальні зміни у практиці банківського кредитування. Недопустимою повинна бути ситуація коли ставка кредитів комерційних банків майже втричі перевищує ставку рефінансування НБУ. За рівнем надання банківських кредитів Україна посідає 119 місце із 147 країн, що обліковуються відповідним рейтингом.

Агропромисловий комплекс поступово стає посередником підвищеної економічної активності, каталізатором інвестиційних процесів, а село – базою розширення внутрішнього ринку. Проте і до цього часу не мають повної визначеності шляхи вдосконалення і реформування аграрних відносин. Методи земельної реформи недосконалі, а наслідки поки що незадовільні. Багато земель вибуває із сільськогосподарського обороту, інфраструктура села практично зруйнована, робоча сила не відтворюється.

Одним з найважливіших пріоритетів аграрної політики має стати технічне та технологічне оновлення АПК. Стан сільськогосподарської техніки катастрофічний, значна її частина вже сьогодні майже непридатна для експлуатації. Предметом першочергової уваги держави має стати створення на селі сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Але така система буде ефективною при одній умові, коли держава буде регулювати ціноутворення в АПК на користь сільгоспвиробників, а не посередницьких структур.

Для відродження села необхідно виводити із кризового стану сільські заклади охорони здоров’я, освіти, культури, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства. Бо за всім цим люди – головний капітал країни – з їх насущними інтересами, клопотами та потребами .

Традиційною вже стала незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, що обумовлено прорахунками бюджетної політики, намаганнями влади застосовувати волюнтаристські методи в управлінні об’єктивними економічними процесами. Незбалансованість державного бюджету дестабілізує фінансову систему, робить її фактично недієздатною.

Інтенсифікація та підвищення конкурентноспроможності національної економіки є основним і єдиним шляхом до реалізації соціальних програм та проектів. Істотне поліпшення життя населення можливе лише на основі успішного розвитку економіки. Логіка нової стратегії передбачає насамперед принципову корекцію політики доходів. Акцент має бути зроблений на доходах працюючого населення. Нинішнє зниження вартості робочої сили так само як хронічно недостатній рівень соціальних витрат, стримує буквально все – розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів, темпи науково-технічного прогресу. Стимулююча роль заробітної плати практично повністю нами витрачена, що веде до декваліфікації робочої сили, від’їзду досвідчених фахівців за кордон.

У контексті здійснення ефективної соціальної політики особливо гострою проблемою залишається створення ефективних механізмів соціального облаштування молоді, насамперед – студентської, наукової та творчої інтелігенції, діячів культури і освіти, військовослужбовців.

Лише ефективна соціальна політика, здійснення широких соціальних програм виступає дійовим засобом зростання добробуту народу. А піднесення рівня життя населення країни, покращення його якості служить реальним показником ефективності економічної політики держави.