library.if.ua

Економічна політика (2004)

1. Сутність макроекономічної стабілізації та її моделі

Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до більш ефективної економічної системи, яка забезпечує оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення такої цілі вимагає економічної стабілізації з наступним переростанням у економічне пожвавлення і піднесення. Якщо розшифрувати кінцеву мету реформування, то вона включає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до постіндустріального суспільства. Останнє є суттєвим при виборі засобів економічного регулювання.

Сутність макроекономічної стабілізації полягає у подоланні макроекономічної нестабільності (незбалансованості). Макроекономічна нестабільність полягає у коливання обсягу національного продукту, рівня цін, зайнятості та відсутності умов для стабільного зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин носить в основному циклічний характер. Тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди вказаних відхилень та зменшення глибини спаду. Свій конкретний зміст вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. Тоді в економіці циклічне безробіття практично відсутнє, а рівень інфляції стабільно мінімальний.

Загальні риси макроекономічної стабілізації носять універсальний характер. Проте у країнах з транзитивною економікою вони набувають специфічного забарвлення.

Специфіка макроекономічної стабілізації у перехідній економіці. У першу чергу відмінність макроекономічної стабілізації у перехідних до ринку країнах, в тому числі і Україні, полягає у тому, що вона направлена насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя, - економічну, соціальну, політичну, духовну, - і має різноманітні чинники своєї появи, а не на пом’якшення циклічних коливань.

Слідуючою істотною рисою макроекономічної незбалансованності є її надзвичайна глибина та всеосяжність. Так, скорочення ВВП склало більше 60% від 1990 р., а обсяг капіталовкладень за цей період скоротився майже у 5 разів.

Якщо провести аналогію, то тільки Великій депресії 30-х років ХХ ст. властиві приблизно такі показники. Так, в США промислове виробництво у 1933 р. склало 48% від рівня 1929 року, а обсяг капіталовкладень 16,4%. Навіть у найважчий воєнний 1942 рік обсяг промислового виробництва склав до довоєнного 1940 року 77%.

Особливим феноменом перехідної економіки є те, що в її умовах соціально гостра проблема безробіття не переростає, принаймі на перших етапах економічних перетворень, в одну з головних. Вона ще і по цей час є очікуваною. А в економічній політиці України залишається фактично поза увагою. Гальмуючим фактором макроекономічної стабілізації є нерозуміння працюючим населенням природи соціально-економічних змін. Воно не може ані захистити себе, ані адаптуватись до цих змін. Значна доля працездатного населення сподівається на державні заходи щодо покращення свого становища. Але для реальних змін як стверджує академік Геєць В.М., потрібно щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно. Проте існуюча модель економічної стабілізації пропонує лише створення нової системи соціального захисту, яка відрізняється від відповідної моделі планової економіки в основному тим, що соціальний захист населення державою перекладається на плечі самого населення.

І нарешті, специфіка макроекономічної стабілізації у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин і не зводиться до певного вдалого набору економічних заходів з метою збалансування певного числа економічних показників. Макроекономічна стабілізація у перехідній економіці носить не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій.

Особливістю макроекономічної стабілізації перехідних економік є її проведення ринковими інституціями, які або щойно сформувалися або ще відсутні взагалі. Наприклад, ринкове середовище вимагає певної кількості господарських суб’єктів у кожній сфері чи галузі. Проте утворити їх миттєво неможливо. Також не можна говорити про наявність всіх ланок інфраструктури, правової бази ринкових відносин, системи збору, переробки і видачі інформації різноманітним господарським суб'єктам і т.ін. Відсутність необхідних інституціональних перетворень гальмує макроекономічну стабілізацію, а відсутність останньої впливає на темпи і характер інституціональних перетворень. Наприклад, гіперінфляція стимулює утворення посередницьких фірм, обмежує виробничий сектор, сприяє виникненню спекулятивних структур.

Пріоритети політики макроекономічної стабілізації. Макроекономічна стабілізація є не єдиним блоком трансформаційних перетворень. До останнього процесу ще входять інституціональні перетворення та мікроекономічна стабілізація. Всі три блоки реформування економіки взаємно обумовлені. Взаємозв’язаність цих складових робить перетворення системними. У системних перетвореннях, у свою чергу, існує проблема їх послідовності і субординації як стосовно блоків у цілому, так і окремих сторін всередині кожного з блоків.

Вибір пріоритетних напрямків перетворень у кожному з блоків тісно пов’язаний з вибором тієї чи іншої моделі трансформації економіки. Власне кажучи, модель і є сукупністю заходів перетворення, яким притаманна певна послідовність та підпорядкованість їх реалізації. Загальновідомо, що основними моделями трансформування економіки є "шокова терапія" та градуалізм.

Модель “шокової терапії” є крайнє радикальною. Вона вимагає проведення блискавичних разових заходів і невідкладного руйнування попередньої економічної системи. “Шокова терапія” ґрунтується на лібералізації цін, послідовній і по можливості найширшій приватизації, фінансовій стабілізації монетарними методами.

Градуалістська модель вимагає поступових перетворень, доцільного використання елементів попередньої економічної системи. Вона передбачає збереження провідної ролі держави в економіці за умов перегляду і оновлення функцій державних організацій, розширення самостійності підприємств всіх форм власності і стимулювання вітчизняного виробництва, структурну перебудову.

Враховуючи цю послідовність заходів макроекономічної стабілізації значною мірою визначається вибраною моделлю трансформації. Так, у рамках "шокової терапії" основний акцент робиться на фінансовій стабілізації. Градуалізм у центр перехідних процесів ставить розвиток виробничого потенціалу на перебудованій структурі. Тому він ще називається виробничо-структурним варіантом. Такий варіант допускає перехід до економічного пожвавлення за відсутності фінансової стабілізації.

Зміст макроекономічної стабілізації за варіантом “шокової терапії”. У моделі “шокової терапії” макростабілізація практично ототожнюється з фінансовою стабілізацією. За нею слід провести антиінфляційну політику, досягти стабільності цін, що стане достатньою умовою для ефективної роботи ринкових механізмів (попиту, пропозиції, рівноважної ціни, конкуренції, тощо) і формуванню у цілому ринкової економіки. Така ідея визначала політику реформ в Україні у 1992-1995 роках.

Ліберальний варіант поділяється на ортодоксальний та гетородоксальний підходи. У той і інший на перший план висувають антиінфляційну політику проте з деякими варіаціями.

Ортодоксальний підхід вимагає скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення державних витрат (на державне втручання в економіку, соціальний захист та забезпечення, управління, борону і т.ін.) і збільшення дохідної бази бюджету (скорочення податкових пільг, підвищення рівня збирання податків, усунення позабюджетних фондів і ін.). Одночасно проводиться жорстка грошово-кредитна лінія, яка реалізується в політиці “дорогих грошей”: обмеження грошової емісії, підвищення облікової ставки процента, підвищення норми резервування, скорочення кредитів Центрального банку, продажа державних цінних паперів і т.ін.

Ортодоксальний підхід ділиться, у свою чергу на два підвиди, у залежності від вибору економічних стабілізаторів (так званих “якорів”). За грошового “якоря” монетаристські методи грунтуються на жорсткій бюджетній, податковій, грошово-кредитній політиці при “плаваючому” обмінному валютному курсі. Перераховані методи використовуються для обмеження грошової маси і сукупного попиту. У другому випадку вибирається валютний “якір”, за якою акцент робиться на стабілізацію “валютного” курса. Впливаючи на курс валют, тримаючи його під контролем держава знижує інфляційні очікування населення, прив’язує внутрішні ціни до нього, що, у свою чергу, викликає антиінфляційні наслідки.

Світова практика антиінфляційної політики інколи застосовує гетеродоксальний підхід. Останній ґрунтується на ствердженні інерційної природи інфляції. За своєю природою інфляція породжує високі очікування знецінення грошей і це робить малоефективною жорстку монетарну та фіскальну політику. Щоб заглушити вплив минулої інфляції на стабілізацію цін передбачається застосування певної політики доходів. Сутність її полягає у прямому контролі за зарплатою і цінами. Цим контролем намічається: 1) повне замороження цін і заробітної плати; 2) законодавчі обмеження рівня приросту цін і заробітної плати; 3) укладення угод між урядом та роботодавцями і профспілками щодо цін та зарплати і т.ін.

Гетеродоксальний підхід не обмежується політикою доходів. Для досягнення позитивного результату контрольований ріст цін і доходів повинен доповнюватись антиінфляційними заходами податково-бюджетної та грошово-кредитної політики. Фіскальні та монетарні обмеження повинні створити у товарно-грошовій сфері такі умови, за яких ціни та доходи взаємо збалансовані. За інших умов контроль за цінами і доходами спричинить приховану інфляцію, яка зразу стане відкритою після його відміни.

Антиінфляційна політика розраховується на певний період часу. В залежності від цього вона може бути швидкою або повільною. Стратегія швидкого зниження темпів інфляції передбачує поступове, крок за кроком, обмеження грошової маси і падіння темпів знецінення грошей. Повільне скорочення грошової маси несуттєво впливає на обсяг виробництва і не викликає його спаду.

Вибір тієї чи іншої стратегії залежить від соціально-економічної та політичної ситуації у країні, рішучості уряду.

Градуалістський варіант макроекономічної стабілізації. Його часто пов'язують зі структурно-виробничою стабілізацією. З цим можна погодитись за певних умов. У чистому вигляді варіант структурно-виробничої стабілізації ще не застосовувався у жодній з перехідних країн і може вважатися не апробованим. Проте деякі його елементи застосовувались у економіках Японії та Китаю.

Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації зводяться до слідуючого.

Проведення активного державного регулювання економіки шляхом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням.

Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямках економічного розвитку та ліквідації існуючих диспропорцій.

Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньою участю в капіталовкладеннях, так і шляхом стимулювання інвестиційної діяльності.

Широка підтримка вітчизняних товаровиробників.

Вибір заходів, які стимулюють кінцевий попит з боку фірм та домогосподарств, а не обмежують його.

Структурно-виробнича стабілізація висуває антиподом “шокової терапії” і чисто фінансової стабілізації. Її зміст охоплює ідеї кейнсіанського вчення, інституціональної теорії, соціал-демократичної та еволюціоністської шкіл і т.ін. Структурно-виробничий варіант макростабілізації надає менш важливе значення приватизації, лібералізації цін і зовнішньої торгівлі. Фінансова стабілізація виступає як похідний елемент виробничої стабілізації. Передбачається, що активна виробнича, інвестиційна, структурна політика сприятимуть швидкій модернізації продуктивних сил, забезпечать зниження витрат, підвищення якості, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, і зрештою приведуть до фінансової стабілізації.

Реалізація політики структурно-виробничої стабілізації може привести до підвищення інфляції. Проте, її завжди можна утримати у певних рамках і зробити контрольованою, а з часом підвищена інфляція, яка з'являється на першому етапі реформ, погашається економічним піднесенням.

Економічне зростання на підґрунті фінансової стабілізації. Прихильники макростабілізації у її ліберальному варіанті вважають, що економічне зростання похідне від фінансової стабілізації. Якщо рівень річної інфляції впаде нижче 40%, або середньомісячний показник до 2,8% на протязі як мінімум 6-8 місяців, то з’явиться можливість для економічного зростання. За цих умов населення направляє частину своїх доходів на збереження, підприємці проявляють інтерес до довгострокових інвестицій. Якщо до цього ще приєднується зниження податкових ставок, то тенденція до економічного зростання стає відчутною.

Світовий досвід засвідчує, що між низькими темпами інфляції та стійким економічним зростанням існує тісний зв’язок. В таких країнах з перехідною економікою як Польща, Словенія, Угорщина, Латвія стабілізація купівельної спроможності національної грошової одиниці супроводжувалась скороченням спаду виробництва, а потім і економічним піднесенням.

Економічне зростання на підґрунті виробничо-структурної стабілізації. Не всі економісти погоджуються з варіантом економічного зростання на базі фінансової стабілізації. Багато з них обґрунтовують інший варіант, вказуючи на слабкість позицій прихильників варіанту, від фінансової стабілізації до економічного зростання. Аргументи слідуючі:

практика країн з перехідною економікою є недостатньою для остаточних висновків про зв'язок темпів інфляції і темпів економічного росту.

Не можна говорити про економічне зростання взагалі, не торкаючись якісних сторін росту. Так, в Україні економічне пожвавлення спричинено збільшення експорту, який стосується економічно брудних виробництв і в цілому структура експорту і виробництва погіршується.

За період досягнення фінансової стабілізації умови відтворення суттєво погіршуються (старіння основного капіталу, збільшення долі імпорту на внутрішньому ринку).

Зважаючи на ці недоліки, пропонуються заходи, які входять до складу виробничо-структурної стабілізації. Більш детальний виклад змісту цих заходів уже викладений раніше, а зараз коротко їх перерахуємо:

цілеспрямовані дії на пожвавлення виробництва і поліпшення його структури,

поліпшення інвестиційної діяльності

гармонізація цінових співвідношень і усунення диспарітету цін (як правило, зниження цін на сировину та енергоресурси і підвищення їх на готову продукцію).

Перелічені заходи на думку прихильників даного підходу здатні забезпечити досягнення економічного зростання.

У практиці трансформаційних змін жоден з даних підходів у чистому вигляді не реалізовувався. Разом з тим, посилюється думка про необхідність інтегрування обидвох підходів. Акцент на піднесення виробництва повинен доповнюватись заходами фінансової стабілізації. Оптимальним варіантом були б заходи фінансової стабілізації, стимулювання виробництва і структурних змін та інституціональних перетворень, які б поєднувалися з самого початку реформ.

Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечуються переважно методами фінансової та грошово-кредитної політики. Тому розглянемо їх у чистому вигляді, не прив'язуючи до тієї чи іншої моделі. Це дає можливість краще зрозуміти елементи, які застосовуються у тій чи іншій моделі стабілізації економіки. До того ж, сучасна економічна політика не зводиться на практиці до однієї моделі, а включає набір засобів, властивим різним напрямкам. Так, деякі автори вважають, що досягнення макроекономічної стабілізації включає три групи інструментів (заходів):

грошова політика

фінансова політика

політика прямого втручання.

Під фінансовою політикою розуміється сукупність всіх заходів та інструментів, які стосуються формування та використання бюджету країни або бюджету територіальних органів. Звичайно, що через бюджет здійснюється втручання держави в розподіл обмежених ресурсів на альтернативні цілі використання. Це можуть бути безкоштовні сніданки школярам або заходи держави з метою збереження навкілля. Такий розподіл ресурсів називається економічною алокацією.

Шляхом фінансової політики здійснюється розподіл доходів між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не співпадає з бажаним з політичних умов. Це різного виду трансфертні виплати, прогресивний подоходний податок і т.ін.

І звичайно, що фінансова політика активно впливає на економічну стабілізацію. Та частина фінансової політики, яка на зразок англо-американської "fiscal policy" — безпосередньо направлена на стабілізацію, часто називається фіскальною політикою. Саме фіскальна політика і є предметом розгляду у нашій лекції.

Грошова політика направлена на регулювання кількості грошей і рівня процентної ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни. В Україні це Національний банк. Він діє незалежно від уряду, але в рамках загальної політики стабілізації.

Політика прямого втручання безпосередньо впливає на дії ринкових суб'єктів, змушуючи їх до діяльності або бездіяльності. Політика прямого втручання є складовою виробничо-структурної політики стабілізації економіки.