library.if.ua

Економічна політика (2004)

3. Грошово-кредитна політика

Важливою складовою економічної політики країн з розвинутою ринковою системою є грошово-кредитна політика. Щоб краще уявити її роль в економічному житті, слід зважати на такі обставини. У процесі відтворення суспільного продукту на перше місце, як правило, ставиться виробництво. Гроші виступають як інструмент обслуговування обігу товарів і надання послуг. У цьому розумінні вони є похідним елементом економічних процесів. Фактори впливу на грошові потоки.

Разом з тим сучасна ринкова система спричиняє відносну самостійність кожного з її елементів. Це означає, що грошовий обіг, з одного боку, збагачується своїми особливостями, закономірностями і т.д., а з другого - він стає важелем дедалі активнішого впливу на інші економічні процеси, як от: темпи економічного зростання, сукупний попит, рівень безробіття, обсяг інвестицій, інфляцію і т.д.

В економічній літературі описується чимало концепцій грошово-кредитного регулювання. Найбільш значними серед них є кейнсіанська та монетаристська.

Кейнсіанська модель грошово-кредитного регулювання. Дж.М.Кейнс здійснив революцію у поглядах економістів на природу ринкового регулювання. Він стверджував, що ринкова рівновага може бути досягнута за рівня, який значно нижче потенційного обсягу ВВП і коли значна частина робочої сили може виявитись безробітною. Дж.Кейнс вважав, що економіка може надовго "засісти" у стан заниженого випуску і хронічного безробіття, оскільки поведінка заробітної плати і цін не є гнучкою і механізм відновлення повного використання виробничих ресурсів робочої сили і матеріально-речового капіталу - діє недосконало. Вихід з цього становища він вбачав у деражвному втручанні з метою підвищення сукупного попиту. Інтрументом втручання є бюджетно-податкові та грошово-кредитні важелі.

Вирішальне значення у структурі сукупного попиту кейнсіанська теорія надає інвестиційному попиту. Зміна рівня інвестицій внаслідок мультиплікаційного ефекту спричиняє значні коливання рівней виробництва і зайнятості. У свою чергу, на обсяг інвестицій найсильніший вплив має процентна ставка, оскільки вона є затратами на отримання кредиту для фінансування інвестиційних рішень. Підвищення процентної ставки скорочує обсяг інвестицій, а, таким чином, і обсяг ВВП.

За кейнсіанською історією проглядається така функціональна залежність: зростання грошової маси викликає падіння процентної ставки, а це спричиняє ріст інвестицій, і в остаточному підсумку збільшення зайнятості і виробництва. Процентна ставка стає, таким чином, важелем впливу грошового обігу на економіку в цілому. Аналіз грошового ринку, на якому складається рівень процентної ставки під впливом взаємодії попиту та пропозиції, є важливим елементом кейнсіанського вчення.

Не вдаючись у розгяд всіх деталей кейнсіанської історії, можна підсумувати, що використовуючи методи грошово-кредитної політики, держава має можливість впливати на рівень процентної ставки, а через неї на рівень інвестицій забезпечуючи таким чином повне використання виробничих ресурсів.

Проте, порівнюючи ефективність грошово-кредитних і бюджетно-фіскальних методів Дж.Кейнс і його послідовники перевагу надавали останнім. Вони це пояснювали такими причинами. По-перше, економіка може потрапити у так звану "пастку ліквідності", за якої підвищення пропозиції грошей не впливає на зміну національного доходу. "Пастка ліквідності" полягає у тому, що процентна ставка знаходиться на дуже низькому рівні і далі падати вона не буде. Можливе тільки її підвищення. За цих умов власники грошей не мають бажання інвестувати їх. Приріст грошей не направляється на інвестиції, а поглинається спекулятивним попитом, тобто осідає на руках. Оскільки процентна ставка не змінюється, то інвестиції і рівень виробництва залишаються постійними. Механізми ринкового регулювання не забезпечують вихід із цієї ситуації. Необхідний імпульс із-за меж ринкової системи. Цим імпульсом служить бюджетно-фіскальна політика.

По-друге, Кейнс заперечував сталість швидкості обігу грошей, вважаючи її змінюваною і непередбачливою. Звідси випливає, що гроші не служать фактором визначення динаміки обсягу виробництва, зайнятості і цін. По-третє, ціни у ринковій економіці за Кейнсом негнучкі.

Опираючись на свої постулати і на канали впливу грошово-кредитної і бюджетно-фіскальної політики на економіку, Кейнс зробив висновок, що в умовах депресії монетаристські методи нерезультативні. Податки і державні витрати є більш ефективними засобами впливу на економіку. Зрештою це дало підстави послідовникам Кейнса сказати, що "гроші не мають значення".

Монетаристська теорія. Післявоєнний період майже до кінця 60-х початку 70-х років був найбільш сприятливим для соціально-економічного розвитку провідних західних країн за останні 100 років. Проте на початку 70-х років стали відчутними прорахунки кейнсіанської теорії. Вони проявились у високих темпах інфляції та рівні безробіття, перебільшенні ролі державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури, низькому ефекті дефіцитного фінансування.

Криза кейнсіанської політики реанімувала манетаристські теорії грошей. Вихідні постулати монетаристів прямо протилежні кейнсіанським принципам. Вони вважають, що ринкова економіка є достатньо стійкою і ринковий механізм забезпечує самостійне відновлення економічної рівноваги. Зважаючи на це, монетаристи є противниками державного регулювання, активно захищають принципи вільної конкуренції. Вирішальний фактор розвитку виробництва, на їх думку, належить грошам. Фундатор монетаристської теорії М.Фрідмен вважає, що недооцінка ролі грошового обігу і грошей, яка проявилась у недостатньому забезпеченню економіки грошовою масою під час Великої депресії 1929-1932 рр., суттєво посилила спад і вихід з нього. Монетаристська концепція розглядає швидкість обігу грошей за змінну, але передбачувану величину. На швидкість обігу грошей впливає очікуваний рівень інфляції та процентна ставка. Крім цього, вони виявили зв'язок між темпами росту грошової маси, реального і номінального ВВП, що дає можливість через зміну темпів зростання грошей впливати на обсяг виробництва.

Монетаристи відхиляють активну грошово-кредитну політику, націленої зразу на стабілізацію пропозиції грошей і процентної ставки. Головним об'єктом регулювання повинна бути не процентна ставка, а темпи зростання пропозиції грошей. Тому Центральний банк країни повинен проводити постійно передбачувану політику і забезпечувати стійке і помірне зростання грошової маси. Темпи зростання грошової маси повинні відповідати середнім темпам росту ВВП і ще 1% додатково, що пов'язане з уповільненням обігу грошей.

У класичному варіанті монетаристська політика використовувалась в США тільки з жовтня 1979 року до жовтня 1982 року. За цей період вдалося розробити досить ефективні заходи боротьби з інфляцією. Проте подолання інфляції і перехід до нової якості економічного зростання знизила актуальність монетаристських рекомендацій. Але з того часу економісти перестали стверджувати, що "гроші не мають значення".

Сучасна грошова теорія все більше вбирає до себе елементи різних напрямків, - кейнсіанства, монетаризму і деяких інших, - стає їх синтезом.

Фактори впливу на грошово-кредитну політику в Україні. В перехідній економіці України мають місце дві групи специфічних факторів, які впливають на її грошово-кредитну політику. Це, по-перше, перехід від командно-адміністративної системи до ринкової. По-друге, специфічні умови соціально-економічного і політичного стану, за яких здійснюється перехід.

Перебування економіки України на перехідному етапі означає, що в ній відсутня стійка економічна система з властивими їй механізмами саморегулювання і саморозвитку. Економіка перемінна і нестійка. Поведінка економічних агентів будується за умов невідомої важкопередбачуваної ситуації. Ще не склалися довгострокові орієнтири господарської діяльності, не сформувались стійкі економічні взаємозв'язки. За таких умов держава не може використовувати стандартні механізми і інструменти макроекономічного регулювання, які використовуються у розвинутих ринкових системах. На непередбачувану ситуацію суб'єкти реагують не прогнозовано. Неадекватна реакція ринкових суб'єктів вимагає нетрадиційних і нестандартних методів та засобів грошово-кредитного регулювання.

Специфіка перехідної економіки України полягає, по-друге, у тому що відбулося різке падіння економічних показників, розірвалися економічні зв'язки, має місце високий рівень безробіття. Все це проявилося у дисбалансі сукупного попиту і сукупної пропозиції, інфляції і значному дефіциті державного бюджету.

Таким чином формування ринкового механізму приходиться пов'язувати зі заходами по стабілізації економіки.

Специфіка цілей грошово-кредитної політики у перехідній економіці. Економічна специфіка країн, які переходять до ринку, обумовлює специфіку цілей грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика країн з перехідною економікою має чітко визначений антиінфляційний характер. Антиінфляційна політика є, як правило, основою програми стабілізації на перших етапах трансформації економіки.

Механізми інфляції у перехідній економіці остаточно не виявлені. Так, інфляційні процеси в Україні не можна зрозуміти обмежившись тільки поняттями інфляції попиту і інфляції витрат. Зрозуміло, що без врахування структурної деформації економіки та дезінтеграційних процесів, пояснити інфляцію неможливо.

Певний час тому назад вважалось, що придушення інфляції забезпечить автоматичний вихід з економічної кризи. Проте як показав досвід останніх років, фінансова стабілізація, яка проявилася в уповільненому темпі росту цін, ще не забезпечує перехід до економічного зростання. Для цього необхідно реформувати грошово-кредитну і податкову систему, створити інститути ринкової системи, налагодити конкурентне середовище. Наприклад, в Росії у 1997 р. вдалося зменшити темпи інфляції до 11% річних на споживчі товари, збільшити ВВП на 0,2%, але ця вузько фінансова стабілізація не склала підґрунтя економічного зростання. Криза, яка вибухнула у серпні 1998 р., показала недостатність чисто фінансової стабілізації.

Таким чином, цілі грошово-кредитної політики в перехідній економіці України не можуть однозначно і прямолінійно переноситись з практики розвинутих ринкових країн.

Національний банк України (НБУ) будував свою грошово-кредитну політику на монетарних принципах, в основі яких лежить спосіб монетарного таргетування. Цей спосіб витікає із залежності між обсягом грошової маси і темпами інфляції. У розвинутих ринкових країнах таргетування грошової маси як форма грошової політики сформувалась тільки у 70-х роках. При цьому доходність реального сектору економіки була не нижчою, ніж доходність фінансового сектора. Це забезпечувалось державним регулюванням процентної ставки по кредитах і депозитах, контролем над валютними операціями, обмеженням або забороною кредитних операцій на фондовому ринку. В таких умовах є підстави для формування грошової політики на основі "простого правила зростання грошової маси". Але на практиці і в цих країнах монетарна грошова політика на основі таргетування виявилась недостатньо ефективною, бо центральним банкам країн не вдавалось утримувати зростання грошової маси в заданих параметрах.

В країнах перехідної економіки використання методу монетного таргетування викликає багато нових проблем. По-перше, непередбачуваний попит на гроші. По-друге, грошове регулювання використовується для досягнення короткострокової стабілізації, а не є орієнтиром у середньо- та довгостроковій політиці як у країнах розвинутої ринкової системи. Реалізація монетарної політики Національним банком України мала, у кінцевому підсумку, незадовільні результати. Обмеження грошової маси призвело до її перетікання з виробничої сфери у сферу фінансових спекуляцій. Споживчий попит скоротився. Перетік грошей з виробничої сфери у спекулятивний сектор викликав прискорений обіг грошей. А це рівнозначно збільшенню їх маси і відповідно знижує антиінфляційний ефект стиснення грошової маси. Одночасно з цим наростала інфляція витрат, яка стала наслідком випереджального росту цін на продукцію природних монополій зменшення масштабу випуску продукції, подорожчанням оборотного капіталу тощо.

Таким чином приглушення інфляції шляхом скорочення грошової маси і переміщенням її у зверхприбуткову спекулятивну фінансову сферу спричинили недостатність грошей у реальному секторі економіки і як наслідок масові неплатежі і непомірний бюджетний дефіцит. Обмеження сукупного попиту на фоні спаду у виробничій сфері продовжували відтворювати уже існуючі пропорції і не сприяло зміні структури реального сектору економіки.

Політика обмеження грошової маси обумовила низький коефіцієнт монетизації (відношення М2 до обсягу ВВП). В середині 90-х років він становив 0,27. Ще меншим він був тільки в Росії і ряді інших країн. В той час у Франції у 1995 р. він становив 0,67; Англії - 1,10; Канаді - 0,63. Відсутність грошей була в ряду факторів які спричинили ріст заборгованості та платежів, широке використання грошових сурогатів, бартерний обмін, нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Частково недостаток грошей покривався за рахунок притоку коштів нерезидентів, які були активними покупцями державних цінних паперів. В Україні це мало не такий широкий характер як в Росії. Тільки у першій половині 1997 р. через купівлю нерезидентами (не громадянами країни) державних короткострокових зобов'язань на внутрішній ринок Росії поступило 12 млрд. дол. Попри цього значна сума коштів поступила через кредити зарубіжних банків провідним російським комерційним банкам. За 11 місяців 1997 р. вона склала 6 млрд. дол. В Україні значно менша доля іноземного капіталу в обороті спекулятивного сектора була пом'ягшуючим фактором у фінансовій кризі осені 1998 р.

Особливості української банківської системи. Банківська система грає надзвичайно важливу роль у реалізації грошово-кредитної політики. Через банківський сектор передаються імпульси грошово-кредитного регулювання.

Формування банківської системи України має ряд специфічних особливостей, що вплинуло на цілі, засоби та результати грошово-кредитної політики. Ще в останні роки перебудови (1989-1991 рр.) державні банки поступово комерціалізуються. Разом з тим створюються банки для обслуговування грошового обороту провідних галузей, а далі і окремих фінансово-промислових груп та підприємств-гігантів.

Комерційні банки України з самого початку створення не були націлені на обслуговування реального виробничого сектора, а служили інструментом швидкого збагачення і нагромадження капіталу. Вони намагались отримати зверхприбутки від спекуляцій на фінансових ринках. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і валютних операцій, високі процентні ставки не були враховані необхідним чином у діяльності НБУ. Грошові кошти стали переливатись з виробничої сфери у сферу фінансових спекуляцій. Незважаючи на масштабні грошові емісії, реальний сектор економіки весь час відбував недостаток грошових коштів. В цей же час банки отримують величезні доходи від інфляційного перерозподілу. Значна частина банків з самого початку була націлена на отримання зверхдоходів від ризикованих операцій на валютних і міжбанківських ринках. При цьому часто використовувались кошти з поточних рахунків клієнтів, що спричиняло несвоєчасні розрахунки між клієнтами і уповільнювало грошово-товарні операції.

Таким чином, банківська система перехідної економіки України з самого початку не була націлена на реалізацію основних функцій, властивих їй у розвинутих країнах: наційне обслуговування господарського обороту; акумуляція збережень та їх перетворення у капітал, контроль за грошовим обігом. Вона працювала як антипод нормальної банківської системи. Знекровлювала виробничий сектор, перетягувала грошові кошти у сферу фінансових спекуляцій, зациклювала рух грошових потоків всередині себе. Це і стало однією з причин відмови від монетаристської політики і переходу до посилення державного регулювання і особливо стимулювання роботи реального сектору економіки.

Методи та інструменти грошово-кредитної політики України. Національний банк України, як і всі центральні банки ринкових країн, має у своєму розпорядженні як прямі, так і опосередковані методи. Розвинуті країни у рамках загальної лібералізації економіки в 70-80-ті рр. ХХ ст. перейшли до переважно опосередкованих методів.

Країни з перехідною економікою на перших етапах свого шляху можуть користуватись переважно методами прямого адміністративного впливу. Це фіксовані процентні ставки, цільове кредитування, обмеження обсягу наданого кредиту. Ефективність цих методів досягається за умов дійового контролю за виконанням установлених нормативів.

НБУ виділив ряд банків, які кредитували пріоритетні галузі народного господарства за процентними ставками значно нижчими від ринкових. Без налагодженого контролю подібні кредити використовувались в основному на підтримку збиткових і малорентабельних підприємств. Часто порушувались принципи кредитування. Класичним прикладом є банкрутство АБ "Україна".

З часом НБУ стає користуватись в основному непрямими методами грошово-кредитного регулювання. Спочатку використовується норма обов'язкових резервів. В розвинутих ринкових країнах, центральні банки рідко користуються зміною норм обов'язкових резервів, аби не порушити усталеної конкурентної рівноваги. Проте в Україні зміна норми резервів комерційних банків стає оперативним інструментом. Часта зміна цього показника робить економічну ситуацію малопередбачуваною.

Облікова ставка НБУ або ставка рефінансування теж є інструментом опосередкованого регулювання. Однак вона часто носила віртуальний характер, оскільки не відповідала реальному сектору економіки. Облікова ставка НБУ скоріше виконувала роль маяка, який вказував напрямок грошово-кредитної політики, і грала переважно психологічну роль. Між обліковою ставкою НБУ і ринковими ставками комерційних банків існує слабка залежність. Навіть у 2002 р. ринкові ставки комерційного кредиту у 2-3 рази вище облікової ставки НБУ (25-30% проти 8%).

Операції на відкритому ринку НБУ здійснював переважно для покриття дефіциту державного бюджету. Тому цінні папери були короткострокові і високодохідними. Неінфляційне покриття бюджетного дефіциту у такий спосіб викликають так званий ефект витіснення, коли приватні інвестиції витісняються державними, які є менш ефективними ніж приватні інвестиції.

Зрештою можна сказати, що інструменти грошово-кредитної політики в перехідній економіці України є обмеженими і нерозвинутими, банківська система деформованою, а цілі недостатньо продуманими.