library.if.ua

Економічна політика (2004)

3. Пріоритети соціальної політики у перехідній економіці України.

У значної частини населення України середньомісячний грошовий дохід є значно менший за рівень малозабезпеченості. Наприклад, у 1998 р. середньомісячний грошовий дохід у ІV кварталі на душу населення склав 92 грн., а рівень малозабезпеченості - 109 грн. Очевидно, що для покриття різниці між межею малозабезпеченості і середньодушевим доходом населення повинно мати ще додаткові доходи, джерелом яких є незадекларована діяльність. Основним джерелом незадекларованих доходів населення, які направлялись на споживання, є особисте підсобне господарство, різноманітні послуги домашнім господарствам, індивідуальна і симейна зайнятість у сфері бізнесу, праця у торгівлі та сфері послуг, а також інші форми зайнятості у тіньовій економіці.

Незадекларовані доходи громадян є власне ознакою тіньової економіки. Остання має неоднозначну оцінку. З одного боку, тіньова економіка спричинила падіння ВВП, а з іншого боку, вона є наслідком економічної кризи і свідченням зміни соціальних орієнтирів суспільства. Висококваліфікована праця має невисоку вартість і населення віддає перевагу більш простій, але і більш вискокооплачуваній праці у приватних фірмах, кооперативах, контрактах за домовленістю і т.ін. Молодь пристосовується до попиту на ринку праці. Мотиви негайних високих заробітків для задоволення власних потреб взяли верх над працею на благо суспільства. Особистий інтерес не бере до уваги ідеологічні міркування та потреби суспільства і підпорядковується тільки власній вигоді. Зрештою висококваліфікована, інтелектуальна праця, яка сприяє економічному зростанню та науково-технічному прогресу, поступилася місцем ідеалам негайних і високих заробітків, які не забезпечують потреби довгострокового економічного розвитку.

Соціальна структура населення. Перехід до ринку спричинив зміни у соціальній структурі населення. В останні дореформені часи поняття забезпеченості громадян було досить невизначеним. Деякі автори вважають, що зараз можна допустити, що у 1990 р. до найбідніших верств населення відносились особи, середньодушовий дохід яких не перевищував 75 крб. на місяць, до бідних - від 75 до 100 крб.; до середньозабезпечених - від 100 до 150 крб., а понад 150 крб. - громадян з достатком. Взявши такий розподіл за критерій, у 1998 р. розподіл населення за середньодушевим сукупним доходом показує, що 95,8% населення відносяться до числа осіб з доходом до 100 крб., з яких на дохід до 75 крб. приходиться 91,3%, тобто це найбідніше і бідне населення, і тільки 4,2% населення отримало доходи більше 100 крб. І може бути віднесеним до середньозабезпечених громадян.

У світовій практиці для аналізу розподілу населення за різними групами доходів використовують коефіцієнт Джіні. Збільшення коефіцієнту вказує на посилення розшарування населення, а зменшення - на зглаження різниці у доходах. Уявлення про порівняльний розподіл доходів у різних країнах світу можна зробити з таблиці 1.



Як видно з таблиці 1 коефіцієнт Джіні для України показує, що по-перше, розшарування у 1997 та 1998 рр. прогресує, по-дурге, воно є значно вищим ніж у Бразилії, як країні з найбільш глибоким соціальним розшарування - відповідно 74,3 і 63,4, і по-третє, нерівність розподілу доходів в Україні у 2-3 рази перевищує пропорції розподілу у західно-європейських країнах.

Моделі економічної політики. Зважаючи на світовий досвід соціальна політика в Україні може бути побудована за двома моделями розвитку: демократичним або аристократичним. Демократична модель грунтується на реалізації людиною своїх можливостей, поліпшенні системи розподілу в напрямку скорочення розриву у рівні життя між бідними і більш забезпеченими верствами населення, високому рівні соціальних зобов'язань держави перед своїми громадянами. Аристократична модель передбачає глибокі соціально-економічну диференціацію у суспільстві, передачу з покоління у покоління набутого соціального статусу, нерівних можливостей громадян у користуванні державною та суспільною власністю.

На жаль, економічний розвиток України тяжіє до аристократичної моделі соціального стану. Для неї характерна низький рівень оплати праці, висока частка доходів від особистого підсобного господарства втрата високих моральних ідеалів та матеріальних стимулів до висококваліфікованої та інтелектуальної праці засилля у політичній, економічний та духовній сферах великих фінансових груп. Проте можливості демократичної моделі розвитку Україна остаточно не втратила. Але це вимагає проведення тонко виваженої економічної політики з акцентом на розвиток людського капіталу, соціальної справедливості та обмеження засилля бюрократичного державного апарату та монополістичних формувань.

Сукупний результат змін, які відбулись у трансформаційному періоді, вказують на чітку тенденцію до зниження ролі держави в розподільчих та перерозподільчих процесах. Так, з 1995 р. по 1999 р. частка видатків зведеного бюджету України у ВВП поступово зменшилася з 44,6% до 27,3% і це за умови стійкого зменшення реального обсягу ВВП. Без сумніву, що це є ознакою надання урядом більшого простору для дії ринкових сил. Разом з тим, скорочуються видатки на соціальні заходи.



Як видно з табл.2 видатки на соціально-культурні цілі скоротилися з 17,6% ВВП у 1995 р. до 11,4% у 2000 р. Таке скорочення соціальних витрат є реакцією на падіння обсягу ВВП, адже між рівнем ВВП на душу населення і питомою вагою витрат на соціальні цілі у ВВП існують певні макроекономічні залежності. Економічна політика уряду України повинна брати до уваги, що витрати на науку, освіту та охорону здоров'я треба прогнозувати на рівні країн з аналогічним душовим обсягом ВВП. Це країни Південної та Східної Азії.

Крім обсягу ВВП на душу населення на стан соціальних видатків впливає:

рівень податкових надходжень

зміни у доходах населення

зміни у структурі та рівні бідності

традиції.

Державна допомога малозабезпеченим верствам населення. Наявність глибокої соціальної диференціації вимагає заходів по її згладженню. Це є пріоритетом соціальної політики поряд з формуванням значного прошарку середньозабезпечених громадян. Реалізація цього напрямку передбачає, по-перше, політику сприяння економічному зростанню та підвищенню на цій основі платоспроможного попиту. По-друге, необхідно реформувати систему надання соціальних виплат громадян на основі адресної соціальної допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам відміну пільг забезпеченим і працюючим громадянам, суттєві зміни у системі соціального та пенсійного страхування, удосконалення та посилення діяльності служб соціального захисту для боротьби з бідністю.

Надання соціальної допомоги вимагає визначення критеріїв бідності і нормативів допомоги. Найвагомішою є пропозиція, що єдиним критерієм надання допомоги слід вважати сукупний дохід сім'ї. Практичне застосування цього критерію має немало труднощів із-за методичних недоробок.

Критерій для надання соціальної допомоги повинен бути узгоджений з мінімальною заробітною платою; з мінімальною пенсією; з прожитковим мінімумом для членів сім'ї, який є різний для дітей неодинакових вікових категорій, студентів, інвалідів тощо; з неоподатковим мінімумом.

Як правило, у більшості країн світу використовуються спеціальні шкали для визначення допомоги бідним. Еквівалентні шкали підвищують у великих сім'ях дохід на одну особу порівняно з середньодушовим. Наприклад, у Росії такий коефіцієнт перерахунку для сім'ї з двох чоловік складає 1,78, з трьох - 2,42, із чотирьох - 2,996. Це означає, що дохід сім'ї з двох, трьох, чотирьох і т.д осіб ділиться відповідно не на 2,3,4 і т.д., а відповідно на 1,78; 2,42; 2,996. Якщо сім'я складається з трьох осіб і їх сукупний дохід становить 900 грн., то для визначення середньодушового доходу цієї сім'ї він ділиться не на 3, а на коефіцієнт 2,42 і буде дорівнювати 371,9 грн., а не 300 грн коли б він ділився на кількість членів сім'ї. Застосування у практиці соціальної допомоги таких шкал дозволило б скоротити витрати бюджету України на ці заходи.

Соціальна політика допомоги повинна враховувати, що частина бідного населення входить до цієї групи тимчасово, і вона може самостійно покращити своє становище за умов, коли соціальна служба сприятиме забезпеченню їх роботою, перекваліфікації, створенню можливостей для ведення особистого підсобного господарства чи зайнятістю індивідуальною трудовою діяльністю. І тільки та частина населення, яка належить до злиденних і найбідніших прошарків та не може бути включеною у якусь діяльність, що приносить доходи, входить у категорію громадян, якій надається адресна соціальна допомога.

Розрив між заробітною платою та вартістю робочої сили. Безперечно, що визначення критеріїв бідності, адресна соціальна допомога, допомога у працевлаштуванні і т.ін. можуть поліпшити соціальний стан в Україні, проте кардинального впливу на нього вони не матимуть поки буде залишатись значний розрив між вартістю робочої сили та рівнем оплати праці.

Для визначення цього розриву будемо виходити з того, що у 1990 р. мала місце певна відповідність між витратами на робочу силу і джерелами її відшкодування. Підставами для такого твердження є динаміка тривалості життя, споживання основних продуктів харчування на душу населення, середня кількість років навчання на одного працюючого, рівень народжуваності та смертності, обсяг заощаджень громадян тощо. За підрахунками спеціалістів реальна вартість робочої сили в Україні у 1990 р. становила 5079,9 крб. (в цінах цього року) або 8636 дол. за ПКС (в цінах 1993 р.). У 1996 р. відшкодовувалась приблизно половина вартості робочої сили - 54,0%. Основною причиною є скорочення частки оплати праці у вартості товарів та послуг і у ВВП. Так, питома вага заробітної плати у випуску товарів і послуг упала з 23,37% у 1990 р. до 13,69% у 1996р., а частка заробітної плати у ВВП за чей скоротилась відповідно з 47,3% до 33,4%. Реальна середньомісячна заробітна плата у 1999 р. складала тільки 34,0-35,8% від її рівня у 1990 р.

Відставання заробітної плати і доходів населення від реальної вартості робочої сили спричинить утворення значного прошарку населення, яке не зможе забезпечити себе цивілізованими умовами існування і не зможе забезпечити відтворення робочої сили і тим більше кваліфікованої робочої сили. Чисельність населення України за період переходу до ринку скоротилася уже приблизно на 4 млн.чол. і за деякими підрахунками у 2026 р. буде становити близько 42 млн.чол.

Розрив між заробітною платою та витратами на відтворення робочої сили веде до скорочення таких необхідних витрат на робочу силу як її виховання, освіта загальна та вища, медична допомога, забезпечення житлом.

Державна політика у галузі освіти. За радянських часів левова частка цих витрат приходилася на державу. У розвинутих ринкових країнах ситуація інша. По-перше, громадяни через систему соціального страхування самі фінансують немалу долю цих витрат. По-друге, певні зобов'язання бере на себе держава і підприємці. По-третє, зарплата враховує потребу у освіті, медичному обслуговуванні і т.д.

При дуже великій ризниці у ВВП у розвинутих країнах витрати на освіту в 70-80-ті рр. складали до 9% ВВП, а на початку 90-х рр. у Франції вони складали 7,1%, Японії - 6,3%, США - 6,1%. В Україні ж у 2000 р. на відповідні цілі тратилось 4,1%. Різниця в абсолютних затратах на душу населення буде значно більшою. Так, якщо в США відповідні затрати дорівнюють 2057 дол., Фрнації - 1216 дол., Німеччині - 859 дол., то в Україні - 83 дол. Причому затрати на освіту у розвинених країнах весь час збільшуються. В 60-80-х рр. вони зросли у 3 рази в США, Німеччині і Японії - 4 рази, Франції - 5,5 разів. В Україні, на жаль, відмічається протилежна тенденція. Розрахунки показують, що за умов сприятливого економічного розвитку і бажання виконати конституційні норми безкоштовними в Україні можуть бути 20-25% освіти і 15-20% медичного обслуговування. Зрештою може трапитись, що практично все державне фінансування буде спрямовано на початкову та середню освіту, що спричинить до ситуації, що вища освіта стане доступною тільки для багатої та середньозабезпеченої частки суспільства. А це буде становити близько 10-15% випускників шкіл проти 38% в Україні у 1997 р., 63% - у США, 67,3% - у Канаді, 34,7% - у Франції.

У стратегічному плані втрата доступності вищої освіти для переважної частини населення полишить Україну будь-яких шансів мати перспективи індустріального і тим паче постіндустріального розвитку в ХХІ ст. За сучасних умов саме рівень якості робочої сили, який обумовлений інвестиціями у людський капітал, є вирішальним фактором соціально-економічного розвитку. Зважаючи на це, економічна політика українського уряду повинна врахувати першочергову необхідність збільшення державного фінансування освіти, потребу поступового підвищення оплати праці до рівня вартості робочої сили. У найближчі роки бюджетні затрати на освіту в розрахунку на душу населення слід збільшити принаймі вдвічі. Джерелом покриття збільшених витрат могли б стати доходи від скорочення тіньової економіки.

В Україні не ведеться робота по плануванню підготовки випускників вищої школи з потребами економіки у фахівцях. Тому поліпшення пропорцій між потребами у спеціалістах і їх підготовкою підвищить ефективність використання обмежених бюджетних коштів.

Послуги освіти у сучасному світі перетворюються у експортний товар. Великобританія за рахунок навчання у її вузах іноземних студентів - а це становить 8,6% від їх загального числа - отримує щорічний дохід у 12 млрд. фунтів. У США кількість іноземних студентів сягає 30,2% від загальної їх чисельності. Потенціал України оцінюється у 800 млн. дол. на рік.

Державна політика в галузі освіти повинна бути націленою передусім на поліпшення якості середньої освіти. Серед інвестицій на освіту найбільший ефект дають забрати на середню освіту. Так, Т.Псахаропулос, - всесвітньо відомий спеціаліст у галузі економіки освіти, - наводить такі дані з динаміки віддачі на інвестиції в освіту. У більшості найбідніших країн соціальна віддача початкової освіти рівна 23%, середньої - 15%, вищої - 11%, а в найрозвинутих країнах показники відповідно слідуючі 14%, 10% і 8%.

Ці дані прямо коррелюють висновкам комісії по продуктивності праці Массачусетського технологічного інституту які стверджують, що "найбільш важливою галуззю довгострокового капіталовкладення є національна система середньої освіти. Без суттєвого підвищення якості викладання в початковій і середніх школах жодні засоби регулювання на макроекономічному рівні або технологічні новинки не зможуть забезпечити зростання продуктивності праці і підвищення життєвого рівня населення."

Порівняльний аналіз ефективності соціальної політики розвинутих західних ринкових країн, соціалістичних країн і в тому числі власного досвіду України показує, що соціальні проблеми вимагають постійної уваги і якогось універсального способу їх розв'язання не існує, а тому нашій країні слід шукати свій особистий шлях побудови суспільства оптимального соціального спрямування.