Економічна політика (2004)

1. Діалектика взаємозв’язку економічних відносин і права.

Для здійснення конструктивної та ефективної економічної політики необхідно привести у відповідність систему економічних відносин та юридичних принципів, які повинні відповідати вимогам Конституції країни. Саме тут (між системою економічних відносин та системою юридичних принципів) часто виникають суперечності та неузгодженості. Особливо це характерно для країн з перехідною економікою, коли лише «народжується», формується нова система економічних зв’язків суб’єктів господарської діяльності та її правове оформлення. Це пов’язано з тим, що «економічний розвиток» як і «правовий розвиток» мають власну логіку. Сутність такої логіки полягає в тому, що спочатку намагаються усунути ті протиріччя, які випливають з безпосереднього переведення економічних відносин в юридичні принципи і встановлюють гармонійну правову систему, а потім примусова сила подальшого економічного розвитку знову ламає цю систему, що «втягує» її в нові суперечності. Оскільки цей процес перманентний і безкінечний, то існують певні об’єктивні вимоги до права. По-перше, право має адекватно відбивати реальний економічний стан (а не взяте з умов розвинутої економіки і прямо перенесене на перехідну економічну ситуацію, що часто мало й має місце в країнах СНД, в т. ч. і в Україні); по-друге, право має бути цілісним, послідовним і внутрішньо узгодженим виразом, який не спростовував би себе в силу внутрішніх суперечностей.

Ось чому аналізуючи стан, тенденції та закономірності соціально-економічного розвитку, важливо знати вірну відповідь на питання, а що саме спричиняє певні негативні наслідки — неадекватність чинної господарсько-правової системи економічному стану і перспективам розвитку країни, чи внутрішня неузгодженість, розбалансованість самої правової системи? Досвід України, як і решти країн з перехідною економікою, переконує, що ринкова трансформація адміністративно-командної економіки вимагає синхронного руху в обох напрямах: найбільш адекватного відображення ринкових відносин в правових нормах, юридичних законах, з одного боку; та зняття внутрішніх суперечностей правової системи, приведення її у відповідність до внутрішньоузгодженого виразу, — з іншого боку. Останнє забезпечує оптимізацію інтересів держави з іншими суб’єктами господарської діяльності.

В контексті відміченого, слід наголосити, що конструктивна стратегія соціально-економічного розвитку України і має стати тим фундаментом, на якому повинна бути збудована система логічно-узгодженого і завершеного правового забезпечення функціонування національної економіки, в тому числі — кожної з її сфер. Безсумнівно і те, що важливою умовою реалізації змін в економічних відносинах, в процесі здійснення економічної політики на інституціональному рівні, є врахування інших неекономічних факторів: політичних, ідеологічних, соціокультурних. Відповідне забезпечення економічної політики — важливий фактор її успіху. Практично завжди, де кардинальні реформи здійснювались з позитивними результатами (починаючи від «нового курсу» Франкліна Рузвельта в США, повоєнної розбудови економік Японії, Німеччини) всі вони мали істотне неекономічне підгрунтя, в тому числі і правове забезпечення своїх економічних політик.

З точки зору загального аналізу взаємозв’язку економіки і права, то концептуально слід виходити з того, що стратегія соціально-економічного розвитку країни не повинна зводитись до теоретичного «відшліфування ідеальної моделі майбутнього суспільства», тобто як ідеально-завершеного стану суспільства. Вона повинна змістовно мати концептуально-конструктивну модель (парадигму) його рух, який постійно заперечує (зліквідовує) цей конкретний стан з точки зору напрямку подальшого прогрес суспільного відтворення. В такій ситуації поведінка основних суб’єктів господарської діяльності і в національному, в т. ч. і глобальному, конкурентному середовищі означала б не лише найбільш ефективне використання факторів виробництва, а й чинної законодавчої бази.

В даному аспекті ми поділяємо точку зору, що однією з найістотніших причин того, що в країні повільно і некомплексно реформуються економічні відносини, є низька якість відповідних проектів господарсько-законодавчих актів. Тому, навіть після більш ніж десятилітнього періоду ринкового реформування української економіки, вдосконалення процесу законодавчої діяльності та підвищення якості, узгодженості нормативно-правових актів залишається, для всіх гілок державної влади, завданням першочергової важливості.

Наприклад, у 90-ті роки було архіважливим прийняття законів «Про власність» та «Про управління об’єктами державної власності», але вони, безсумнівно, «торпедувались» корпоративними інтересами новоявлених національних «нуворишів-хапунів», які «косяком запливають» у владні структури різних рівнів.

В цілому структура органів державної влади, які відповідають за створення «правового господарського поля», а відповідно і за хід економічного розвитку, як відомо, включає: законодавчу владу, виконавчу владу і судову владу. Кожна із цих гілок влади виконує конституційно встановлені функції.

Законодавча влада в Україні представлена Верховною Радою, яка приймає законодавчі акти (Закони), що становить основу механізму управління економікою. Відповідні Укази видає також Президент.

Виконавча влада носить багаторівневий характер: загальнодержавний (Кабінет Міністрів та президентські структури), муніципальний (місцевий) рівні. Загальне завдання Кабміну, як функціонально-головного суб’єкта в сфері регулювання економіки, — створення умов для ефективного розвитку народного господарства на благо всіх громадян країни.

Судова влада призвана слідкувати за чітким додержанням законів, прийнятих законодавчою владою.

До числа найважливіших органів виконавчої влади, які відповідають за економічну ситуацію в країні, в т. ч. і економічну політику, відносяться: Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Центральний банк України.

Одна із принципових тут проблем — розподіл, узгодження та координація, на основі конституційних засад, функціональних повноважень усіх гілок влади. Особливо це актуалізується у зв’язку з постійним суперництвом президентських і парламентських структур у процесі законотворення та прийняття і виконання рішень. Зрозуміло, що все це негативно відбивається, як на провідній реформі взагалі, так і на правовому регулюванні економічних процесів.

Правова реформа передбачає і формування правової культури українського суспільства. Адже саме від правової свідомості кожного його члена залежить ставлення в суспільстві до Закону та виконання своїх громадянських обов’язків. В цьому плані для нас нині дуже важливою є і така двоєдина проблема, з одного боку, застосування законів, а з іншого — сприйняття права у суспільстві, повага до закону, до інституту держави на всіх рівнях. Це — важливі чинники ефективності економічної політики в Україні.

Здійснення адміністративної реформи взагалі, як важливого фактора підвищення ефективності економічної політики, повинно ґрунтуватись на світовому досвіді функціонування виконавчої влади в демократичних державах і проводитись більш конструктивно та інтенсивно. У нас же понад п’ять років справа дальше розмов практично не рухається. Слід враховувати, що адміністративна реформа не заключається лише в скорочені «роздутого» в країні адміністративного апарату. Адміністративна реформа — це і адміністративне законодавство, ефективні системи та механізми якісного управління в державі, чітке розмежування повноважень на усіх рівнях виконавчої влади.

Для того щоб зліквідувати попередню адміністративну систему радянського типу, необхідно відокремити владу від власності, що було зроблено в Україні на початку 90-х років «кавалерійською атакою» національними радикал-реформаторами. Нині ж відбувається протилежне — рух до нового симбіозу держави і бізнесу, але останній в значній мірі має кримінальний (нелегітимний) характер. У зв’язку з цим питання про те, чи здатна діюча (так звана) еліта забезпечити перехід країни від моделі корумпованого капіталізму до стандартів європейського розвитку, залишається ще проблематичним. Це також об’єктивна реальність, яку необхідно враховувати.

В перспективі акцент повинно робити на суттєве оновлення управлінської еліти як в центрі, так і на периферії. Але чи сформувалась у нас достатня соціальна база для такого оновлення? На Заході — це середній клас. Тому резерви кадрового оновлення необхідно шукати в цій площині. Водночас тут ми маємо істотне протиріччя. Так, за оцінками фахівців, в Україні середній клас становить всього 12-15% дієздатного населення. На Заході, як відомо, — це понад 60%. Зрозуміло, що за такого становища українську еліту цей клас ще скоро буде генерувати.

У нашому суспільстві взагалі розмите розуміння співгромадянами критеріїв належності до середнього класу, як і — особистого соціального стану. Так, на запитання соціологів: «Чи достатньо у Вас можливостей для купівлі самих необхідних продуктів?» 49,6% відповіли — «не достатньо», а ще 17,5% — «трудно сказати». Але щодо свого соціального статусу то: 1% віднесли себе до еліти; 47% — до середнього класу; 48% — до бідних, а 4% взагалі не визначилися з відповіддю.

В контексті правового забезпечення адміністративної реформи чільне місце має зайняти і законодавче унормування боротьби з «відмиванням грязних грошей», тіньовим капіталом, корупцією. Саме високий рівень корумпованості владних структур є одним із суттєвих гальм вступу України у Світову організацію торгівлі.

Рекордне зростання корупції у всьому світі відзначила організація Transparency International у своїй доповіді на Всесвітньому саміті зі стійкого розвитку в Йоханнесбурзі (ЮАР) у 2002 р. У цьому році до списку найкорумпованіших країн потрапили 102 держави. «Показники корумпованості» колишніх республік СРСР не дуже привабливі: Україна у цьому рейтингу займає 86-ту позицію. Нижче нас стоїть Азербайджан — 95-те, Молдова — 93-є, Казахстан — 88-е місце. Росія на 74-му, а Білорусь на 36-му місці.

Першу десятку держав з найчеснішими чиновниками становлять: Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Ісландія, Сінгапур, Швеція, Канада, Люксембург, Нідерланди, Велика Британія. США виявилися на 16-й позиції, Німеччина — на 18-й, Японія — на 21-й. Останнє, 102-ге, місце утримує Бангладеш.

Звіт даної організації оснований на даних опитувань вчених, експертів і бізнесменів. Зрозуміло, що результати рейтингу не є істиною в останній інстанції, але гордості пересічному українцю за своє чиновництво не добавляють.

Успіх радикальних реформ в економіці тим імовірніші, чим стрімкіші і глибші зміни в політичному житті, як це видно наприкладі більшості держав Центральної і Східної Європи та країн Балтії. Здійснення реформ, що націлені на роздержавлення і лібералізацію економіки, як це не парадоксально, потребує сильної держави, яка може здійснити їх інституціонально-правове забезпечення.

Така діяльність охоплює надзвичайно широкий спектр напрямів, заходів, форм і методів тому, враховуючи структуру даного навчального курсу, дальше в лекції буде зроблено акцент лише на коло тих проблем, які є функціонально вихідними (первинними) щодо інституціонально-правового забезпечення регулювання сучасної економічної ситуації в Україні.