library.if.ua

Міжнародні розрахунки та валютні операції (2002)

2.3. Купівля банками іноземної валюти для міжнародних розрахунків

Безпосередню участь у міжнародних розрахунках беруть комерційні банки. Вони на вимогу своїх клієнтів купують та продають іноземну валюту. Наприклад, імпортерам доводиться розраховуватись за придбаний товар іноземною валютою. Для цього вони звертаються в банки з проханням купити їм необхідну кількість іноземної валюти в обмін на наявну у них валюту своєї країни. У свою чергу, експортери також отримують платежі в іноземній валюті. Вони мають:

тримати ці кошти на валютному рахунку в банку (якщо це дозволяє валютне законодавство країни);

конвертувати іноземну валюту в національну;

конвертувати іноземну валюту в інші іноземні.

Українське законодавство дозволяє зберігати частину валютних надходжень (50% валютної виручки експортерів підлягає обов’язковому продажу на міжбанківському ринку) на рахунках у комерційних банках. Але зберігання коштів на валютному рахунку є доцільним, якщо:

а) експортер розраховує на те, що він регулярно здійснюватиме платежі та отримуватиме надходження саме в цій валюті;

б) експортер сподівається, що в недалекому майбутньому відбудеться девальвація національної валюти, яка призведе до значного зниження доходів від експорту. Наприклад, у 1993—1996 рр. рівень девальвації української валюти був дуже високим. Це примушувало експортерів приховувати валютну виручку, оскільки валютне законодавство України передбачало обов’язкову конвертацію експортних надходжень. І навпаки, стабільність гривні стимулює експортерів до продажу майже 80% валютної виручки.

Необхідність продажу валюти експортерами може бути обумовлена такими причинами:

Більшу частину витрат та платежів (купівля сировини для виробництва продукції, оплата транспортних витрат на території країни, податки тощо) фірми здійснюють у національній валюті, тому у них виникає потреба обмінювати іноземну валюту на національну.

Фірмам для внутрішніх потреб не вистачає оборотного капіталу, і вони його поповнюють за рахунок конвертації іноземної валюти в національну.

Необхідність купівлі валюти імпортерами обумовлюється тим, що їм доводиться платити іноземною валютою за товар, який вони завозять з-за кордону. Для цього вони звертаються у банк з проханням купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Отже, в учасників міжнародних економічних відносин постійно виникає потреба купити або продати іноземну валюту. Вони здійснюють цю операцію через свій банк.

Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ринках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки — це організовані ринки, які представлені валютними біржами. Валютна біржа — зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і в мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів. У деяких країнах (наприклад, в Японії, Німеччині, Франції, Росії, Україні та ін.) роль валютних бірж полягає у встановленні офіційного курсу валют, який практично не відрізняється від міжбанківського курсу.

Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв’язку.

Головними функціями валютних ринків є:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютного курсу;

диверсифікація валютних резервів;

страхування валютних ризиків;

отримання прибутку учасників валютного ринку;

проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної економіки, та узгодженої політики в межах світового господарства.

Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахунків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку. Його частка в загальних обсягах валютних операцій становить приблизно 95%. На валютних ринках щоденно укладається угода на десятки трильйонів доларів.

Валютні операції банків неможливі без обміну валют та їх котирувань. Котирування валют означає фіксацію курсу національної грошової одиниці до іноземної. Котирування валют на ринку здійснюють комерційні та державні банки. При цьому курс національної грошової одиниці може визначатися у формі прямого котирування, коли за одиницю береться іноземна валюта. Наприклад, $ 1 = 5,53 UAH (код гривні) в Україні, або $ 1 = 132,08 JPY в Японії.

Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стерлінгів та кошика валют) порівнюються з американським доларом (USD). Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загальновизнаної розрахункової одиниці, що використовується в міжнародній торгівлі.

При укладенні валютних угод може застосовуватись непряме котирування, коли за одиницю (базову валюту) береться національна грошова одиниця. Непряме котирування використовується у Великобританії, де всі валюти порівнюються з фунтом стерлінгів. Наприклад, 1 ф. ст. = 1,45 дол. США. Використання непрямого котирування дає змогу зіставити курс національної валюти з іноземними валютами на будь-якому валютному ринку. А сполучення прямого та непрямого котирування дає можливість порівнювати валютні курси без додаткових розрахунків.

Купівля та продаж валют банками здійснюється за різними курсами, які ще називаються курсами покупця та курсами продавця, або, за банківською термінологією bid та offer.

Курс покупця — це курс, за яким уповноважений банк купує іноземну валюту за національну на ринку.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валюту на ринку. Банки продають іноземну валюту за національну дорожче, ніж купують її за курсами продавця. Різниця між курсом продавця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати банку і формує його прибуток від валютних операцій.

Купівля-продаж іноземної валюти банками для міжнародних розрахунків у кожній країні світу здійснюється відповідно до її чинного законодавства. В Україні операції з купівлі-продажу валюти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національним банком України 18 березня 1999 р. № 127.

Правила визначають структуру українського міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі валютою на ньому. Згідно з правилами НБУ, операції на міжбанківському валютному ринку України можуть здійснювати лише його суб’єкти, до яких належать:

Національний банк України;

уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями);

уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями);

валютні біржі.

Необхідною умовою роботи банків на валютному ринку України є отримання генеральної або індивідуальної ліцензії, які видає НБУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам для здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Такими операціями можуть бути:

вивезення, переказування і пересилання за межі України резидентами і нерезидентами відповідної суми іноземної валюти;

ввезення, переказування, пересилання в Україну її власної валюти;

надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті;

використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

розміщення валютних цінностей на рахунках та у вкладах за межами України;

здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та фінансово-кредитні установи здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на міжнародних валютних ринках відповідно до правил, установлених на цих ринках, та нормативно-правових актів НБУ, що регулюють проведення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

На сьогодні правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України значно обмежується вільний доступ до купівлі валюти банками у зв’язку зі складністю економічної ситуації в державі. Купівля-продаж валют першої групи Класифікатора (американський долар, євро, німецька марка, російський рубль) за гривні між уповноваженими банками України проводиться в банківські дні лише у певний проміжок часу (Торговельна сесія), що встановлюється та змінюється на підставі окремого рішення НБУ. (Згідно з рішенням НБУ від 25 квітня 2000 р. Торговельна сесія триває всього дві години: з 12.30 до 14.30.) Купівля-продаж валюти банкам за гривні поза межами Торговельної сесії забороняється.

В операційний час до початку сесії комерційні банки виконують заявки та доручення своїх клієнтів на продаж та купівлю іноземної валюти. Незадоволені заявки та доручення клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ.

Уповноважений банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець (обмеження участі банків з метою ліквідації спекулятивних операцій на валютному ринку). Одночасне подання заявок на купівлю та продаж валюти, зміна суми заявки або перевищення заявленого обсягу операцій під час сесії не допускається.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з законодавством України має силу договору;

вантажна митна декларація;

акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, що свідчить про надання послуг, виконання робіт;

документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов’язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті, у разі купівлі іноземної валюти першої групи Класифікатора (строк дії довідки 90 днів). Зазначена довідка подається клієнтом уповноваженому банку також під час купівлі та перерахування будь-якої іноземної валюти на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах.

Купівля іноземної валюти з кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях здійснюється згідно з вимогами положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 118.

Міжнародні розрахунки здійснюються не тільки за експортно-імпортними операціями (рахунок торговельних операцій платіжного балансу держави). Країни ще мають певні зобов’язання за капітальними операціями (рух інвестиційного капіталу), для розрахунків за якими необхідна також іноземна валюта.

В Україні купівля іноземної валюти на міжбанківському ринку резидентами з метою виконання зобов’язань за капітальними операціями здійснюється за тими ж правилами, що й купівля валюти для обслуговування експортно-імпортних операцій. Підставою для купівлі валюти є такі документи:

а) оригінал кредитного договору (угоди позики), який свідчить про необхідність виконання резидентами (суб’єктами підприємницької діяльності) зобов’язань в іноземній валюті;

оригінал реєстраційного свідоцтва або індивідуальної ліцензії НБУ на одержання резидентом кредиту, позики в іноземній валюті від кредитора, виданої НБУ з відміткою уповноваженого банку, що обслуговує кредит, про обсяг фактично одержаного резидентом від нерезидента кредиту;

довідка уповноваженого банку із зазначенням даних про суму фактично одержаного резидентом кредиту, стан погашення заборгованості за кредитом (окремо за основною сумою боргу та окремо за сплатою відсотків, комісій тощо) та обсяг раніше придбаної іноземної валюти на погашення заборгованості за кредитом;

документи (копії), передбачені чинним законодавством, про правомірність виконання таких зобов’язань (індивідуальні ліцензії НБУ та додатки до них, гарантії Кабінету Міністрів тощо);

б) договір про інвестиційну діяльність, документ про фактичне інвестування, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку (доходу), отриманого нерезидентом на законних підставах в Україні; документи з Державної податкової інспекції;

в) виписка з рахунку клієнта банку про надходження іноземної валюти (з копією платіжного документа, отриманого через систему SWIFT) та підтвердження конвертації її у гривні;

г) депозитний договір, ощадний (депозитний) сертифікат, які підтверджують необхідність виконання уповноваженим банком зобов’язань в іноземній валюті перед власником депозиту (вкладу);

д) усі види договорів про забезпечення виконання зобов’язань в іноземній валюті.

Угоди, які укладені банками на купівлю валюти, є дійсними тільки тоді, коли уповноважені банки та фінансово-кредитні установи підтверджують їх не пізніше дня укладення угод виключно через «Систему підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ».

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, пов’язані з міжнародними розрахунками, підлягають валютному контролю з боку державних органів управління. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет.