library.if.ua

Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

1.1.3. Альтернативність

Bаріанти дій (стратегій, проектів) заведено називати альтернативами. Альтернативи — невід’ємна складова проблеми прийняття рішень в умовах невизначеності, конфліктності: якщо немає з чого обирати, то немає ні вибору, ні невизначеності. Звідси маємо, що для постановки задач прийняття рішень в умовах невизначеності необхідно мати хоча б кілька альтернативних варіантів дій. Американський менеджер Лі Яккока згадує [116], як його шеф у “Форд моторс компані” ― Роберт Макнамара наголошував, що “...ніколи не приймає серйозного рішення, не маючи за душею, принаймні, двох його варіантів”.

Альтернативи бувають незалежними і залежними. Незалежними є ті альтернативи, будь-які дії з якими (вилучення з розряду, виділення в якості кращої) не впливають на якість інших альтернатив. Якщо альтернативи залежні, то оцінка одних з їх множини впливає на якість інших. Виділяються різні типи залежності альтернатив. Найбільш простою та очевидною є безпосередня групова залежність: якщо вирішено розглядати хоча б одну альтернативу з групи, то необхідно розглядати й усю групу. Так, зокрема, при плануванні розвитку міста рішення щодо збереження історичного центру тягне за собою необхідність розгляду всіх варіантів його реалізації.

Задачі прийняття рішень суттєво різняться й залежно від наявності альтернатив (стратегій) на момент прийняття рішень. Нерідко зустрічаються задачі, коли необхідні альтернативи вже задано, визначено, необхідно лише з цієї множини вибирати у певному сенсі кращі. Наприклад, ми прагнемо відшукати найбільш ефективну фірму з наявних фірм певного профілю, кращий варіант щодо заміни обладнання з множини наявних варіантів, кращий портфель цінних паперів із заданої множини паперів тощо. Особливістю цих задач є замкнута й така, що не розростається, множина альтернатив. Власне цим задачам й буде присвячено основний матеріал, наведений далі. Але існує множина задач іншого типу, де низка альтернатив з’являється лише після прийняття основних рішень. Наприклад, необхідно опрацювати правила відкриття кредитів у банку для організацій і приватних осіб. У цьому випадку альтернативи (конкретні організації чи приватні особи) принципово з’являються лише після того, як будуть опрацьовані та оприлюднені правила.

Так, при опрацюванні конкурентної стратегії М.Портер [87] виокремлює такі три основні стратегії (правила), які мають універсальний характер і можуть застосовуватися щодо низки конкурентних сил.

Це — перевага (лідерство) у витратах, диференціація та фокусування.

Перевага (лідерство) у витратах створює свободу вибору щодо цінової політики, а також при визначенні рівня дохідності. Стратегія зниження витрат широко використовувалася на ранніх стадіях розвитку ринку — в кінці XIX — на початку XX ст. Нині вона набула популярності у зв’язку з тим, що розвиток ринкової економіки вступив у так звану ланку дефляції, що означає загальне зниження цін…

Диференціація означає створення фірмою продукту чи послуги з універсальними властивостями, котрі найчастіше бувають закріпленими товарною маркою. Інколи універсальність товару лише декларується, тоді можна казати про уявну диференціацію. Ця стратегія набула поширення у країнах з розвиненою економікою у другій половині XX ст. у зв’язку із насиченням та індивідуалізацією споживчого попиту.

Фокусування — це зосередження уваги на одному із сегментів ринку, на певній групі покупців (наприклад, лише на покупцях похилого віку, чи лише на покупцях, матеріально добре забезпечених, чи на добре забезпечених покупцях похилого віку, чи на певній групі товарів, чи на географічно обмеженому секторі ринку тощо).

Поряд з перевагами у конкурентній позиції, загальні стратегії обтяжені певним ризиком.

Останнім часом усе важливішим стає розроблення стратегії інформатизації, яка забезпечує впровадження нових ефективних способів управління, таких як реінжиніринг [101]. Окремим аспектом стратегії інформатизації можна вважати стратегію безпеки підприємництва з урахуванням її зовнішніх і внутрішніх аспектів. Щодо сучасного українського господарювання — актуальним є розроблення стратегії виживання.

Основні цілі стратегії виживання:

пристосування (адаптація) до ринкових умов;

уникнення неефективних методів господарювання, що вичерпали себе;

забезпечення стабільності господарської діяльності;

збереження ресурсного потенціалу, особливо колективу висококваліфікованих фахівців та управлінців.

Коли альтернатив багато (сотні чи тисячі), тоді увага особи, що приймає рішення, не може зосередитися на кожній з них. За таких ситуацій зростає потреба у чітких формалізованих правилах та алгоритмах здійснення вибору, у процедурах використання експертної інформації, в опрацюванні комплексу правил, які дають змогу втілювати в життя несуперечливу й послідовну політику.

Зазначимо, що в опрацюванні таких правил та алгоритмів існує потреба й тоді, коли кількість альтернатив невелика (до 20). Наприклад, у виборі траси газопроводу, виборі плану розвитку міста тощо. Основних альтернатив, з аналізу яких починається вибір, порівняно небагато. Але вони не єдино можливі. Часто на їх базі у процесі вибору виникають нові альтернативи. Первісні, основні, альтернативи не завжди задовольняють учасників процесу вибору, але допомагають краще зрозуміти, чого, власне, не вистачає. Цей клас задач називають задачами з конструйованими альтернативами.

Серед теорій вибору рішення, використовуваних у системному аналізі, є такі, котрі виходять з того, що множину альтернатив уже задано, тобто вже є з чого обирати, і справа полягає лише в тому, як вибирати. Коли до цієї множини не ввійшла дійсно найкраща альтернатива, то за жодним з методів вибору її не відшукати.

Генерування альтернатив, тобто ідей про можливі способи досягнення мети, — процес творчий.

Серед методів генерування альтернатив найпоширенішими є, зокрема, такі: інтелектуальний штурм, синектика, ділові ігри, розроблення сценаріїв і морфологічний аналіз [86].

Інтелектуальний штурм — метод, розрахований на отримання великої кількості різноманітних пропозицій. Для проведення сеансу інтелектуального штурму спеціально комплектують групу з шести-семи осіб.

Сеанс здійснюється в два етапи: на першому заохочується висування будь-яких, навіть, на перший погляд, безглуздих пропозицій. На другому етапі експерти уважно вивчають висунуті ідеї та оцінюють їх за допомогою спеціальних критеріїв. Частину висловлених пропозицій відхиляють, а ідеї, що відповідають усім критеріям, передають для подальшого опрацювання.

Синектика є методом генерування альтернатив шляхом асоціативного мислення, пошуку аналогій, здогадок за асоціацією. Для цього формується група з п’яти—семи осіб, які змінювали свою професію та фах, є психологічно сумісними та активними. Група цілеспрямовано, систематично обговорює проблему, спираючись на будь-які аналогії. Використовуються всі види подібності (безпосередня, опосереднена та умовна), можливі й фантастичні аналогії. Синектика орієнтована на створення невеликої кількості альтернатив, що розв’язують проблему.

Ділові ігри — це своєрідне імітаційне моделювання ситуацій, де учасники гри поводяться так, наче вони дійсно виконують певну роль в управлінні системою, при цьому реальність замінюється деякою моделлю (наприклад, адміністративні ігри). Такі ігри найчастіше використовуються для навчання, все частіше — для експериментального пошуку альтернатив, особливо у слабоформалізованих або ж у неформалізованих ситуаціях. Важливу роль у ділових іграх відіграють контрольно-арбітражні групи, які керують формуванням імітаційної моделі, реєструють перебіг гри та узагальнюють отримані результати.

Розроблення сценаріїв (сценарний аналіз) — це метод створення альтернатив шляхом конструювання правдоподібних послідовностей дій та подій, які можуть відбуватися з досліджуваною системою [113]. Сценарій є прогнозованим станом майбутнього стану досліджуваної системи (її моделлю) після прийняття відповідного рішення.

Основні евристичні рекомендації при створенні сценаріїв такі: 1)корисно розробляти “сприятливий” та “несприятливий” сценарії, між якими можуть бути сценарії, що моделюють майбутнє, для врахування невизначеності та конфліктності; 2) корисно вводити до сценарію активно протидіючий елемент для урахування “песимістичної ситуації”; 3) не варто заглиблюватися у деталі сценарію, надмірно чутливі до невеликих варіацій на початкових стадіях.

Морфологічний аналіз — це метод генерування альтернатив за допомогою всіх можливих комбінацій та сполучень значень ключових параметрів [68].

Останнім часом усе ширше використовується суперпозиція зазначених вище способів генерування альтернатив.