library.if.ua

Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

1.1.4. Психологічна теорія рішень

Психологічна теорія рішень — це система мотиваційних тверджень, що розкривають внутрішню сутність діяльності людей у процесі підготовки і прийняття рішень [119]. Досвід показує, що структура задачі великою мірою визначає поведінку особи, котра її розв’язує. Питання, з котрими доводиться стикатися керівнику, різноманітні, але в них можна виділити низку спільних рис, що дає змогу описувати їх структуру.

Психологічна теорія рішень поряд зі структурою задач ураховує риси особистості, котрі відіграють важливу роль у процесі прийняття рішення. Важливо також ураховувати, що дії осіб, які приймають рішення, завжди спрямовані на досягнення певних цілей. У процесі підготовки і прийняття рішення суттєву роль відіграють і пізнавальні якості, такі як короткотермінова й довготермінова пам’ять, швидкість обробки інформації тощо.

З основних класів тверджень психологічної теорії рішень можна виділити такі:

1) твердження стосовно того, як у людей виникає уявлення щодо ситуації прийняття рішень. Таке уявлення є суб’єктивною, вербальною моделлю цієї ситуації. Психологи стверджують, що часто особа, яка приймає рішення, спрощує ситуацію, забуваючи або ігноруючи деякі альтернативи чи наслідки їх;

2) твердження, що описують процес оцінювання суб’єктивності цінності того чи іншого варіанта дій, котру називають корисністю. Це важливий клас тверджень, оскільки корисність наслідків альтернатив великою мірою визначає характер рішення, що приймається;

3) твердження стосовно суб’єктивної оцінки ймовірності обставин (сценаріїв), що визначають наслідки прийнятого рішення. Наприклад, психологи виявили, що люди переоцінюють імовірність настання малоймовірних подій та одночасно недооцінюють імовірність настання дуже правдоподібних подій;

4) твердження стосовно стратегій обрання поведінки. Вони описують те, як особи, котрі приймають рішення, інтерпретують інформацію щодо корисності наслідків та їх імовірностей та які правила вибору альтернатив при цьому використовують. Психологи виявили, що у простих задачах, обтяжених ризиком, люди, як правило, обирають стратегії, які максимізують суб’єктивну сподівану корисність, котру вони оцінюють як лінійну комбінацію суб’єктивних наслідків та їх корисності;

5) твердження, що описують чинники, які управляють процесом прийняття рішень. До цих чинників належать: вплив оточуючого середовища; особистісні характеристики людини, яка приймає рішення; вплив соціальної групи тощо. Наприклад, чим сильнішими є агресивність суб’єкта і потреба у домінуванні, тим вищий ступінь ризику він допускає. Рішення, що приймаються колективно, обтяжені вищим ступенем ризику, ніж індивідуальні тощо.

У психологічних дослідженнях процесів прийняття рішень використовуються такі основні методи:

1. Лабораторний експеримент. Якщо в економіці цей метод розглядається як допоміжний і такий, що має суттєві обмеження, то в психології він є домінуючим.

2. Формалізація. Сутність її у тому, що на першому етапі формується сукупність аксіом стосовно певних об’єктів, наприклад ризику чи привабливості. На другому етапі за допомогою формальних міркувань виводяться нові твердження, які є наслідком прийнятих аксіом. На третьому етапі виконується експериментальна перевірка висунутих гіпотез.

3. Моделювання діяльності з прийняття рішень, зокрема імітаційне моделювання. Результати моделювання зіставляються з діями людини за аналогічних обставин.

Найважливішими функціями психологічної теорії рішень є прогнозування поведінки людини і пояснення процесів, які зумовлюють саме таку поведінку.

Якщо б особи, котрі приймають рішення, діяли точно у відповідності до принципів раціонального вибору, якщо б їх пріоритети були завжди транзитивними, якщо б вони не приймали інколи помилкових рішень, то в рекомендаціях психологічної теорії рішень не було б потреби. Оскільки ж таке не відбувається, то психологічна теорія рішень слугує за суттєве доповнення і розширення теорії оптимальних рішень.