Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

Одним з найпростіших і досить ефективних засобів сучасної теорії портфеля є метод диверсифікації (урізноманітнення).

Диверсифікація — це стратегія зниження ступеня ризику шляхом розподілу інвестицій чи інших ресурсів між декількома напрямами діяльності. Так, інвестор не повинен вкладати свої грошові засоби у ЦП одного виду, оскільки у такому разі він приречений або на низьку ефективність (прибутковість), або на високий рівень ризику. А тому необхідна диверсифікація вкладень — формування портфеля ЦП декількох видів (державні облігації, прості та привілейовані акції, облігації корпорацій, векселі, контракти, опціони, ф’ючерси, варранти, свопи тощо). Розумна диверсифікація, науковим фундаментом якої є теорія портфеля, — один з ефективних способів зниження ступеня ризику.

Вузькоспеціалізовані фірми вирізняються, з одного боку, чітким ритмом виробництва, порівняно високою рентабельністю, а з іншого ― низькими адаптивністю, еластичністю та маневреністю у разі змін економічного середовища (коливань попиту та цін на сировину, кінцеву продукцію тощо). Це ще раз підтверджує, що, зокрема, на ринку цінних паперів інвестор не повинен вкладати гроші у ЦП тільки одного виду (однієї фірми).

Таким чином, досвідчений інвестор є власником ЦП декількох видів. Сукупність ЦП, що належать одному інвестору, складає його портфель ЦП. Під структурою портфеля ЦП розуміють співвідношення часток інвестицій в ЦП різних видів, що визначаються інвестором. Головна ціль формування портфеля — це досягнення оптимального співвідношення між ризиком і прибутком. У чому ж полягає суть інвестиційного ризику?

Інвестиційний ризик (його ступінь) визначається як відхилення фактичної прибутковості від сподіваного (середнього) її значення. Загальний ризик — це сума усіх ризиків, пов’язаних з реалізацією певних інвестицій. Та частина загального ризику, що може бути зменшена шляхом диверсифікації, називається несистематичним (власним, специфічним або диверсифіковуваним) ризиком (unique risk). Систематичний (ринковий, недиверсифіковуваний) ризик (market risk) виникає через зовнішні події, котрі впливають на ринок у цілому. Як зазначалося раніше, на систематичний ризик припадає від чверті до половини загального ризику щодо будь-яких інвестицій. Крім того, оскільки систематичний ризик одночасно зачіпає усі компанії, його неможливо позбутися (зменшити) шляхом диверсифікації.

Формування портфеля активів — це визначення конкретних активів для вкладення коштів, а також розподіл обсягу грошових засобів між різними активами у найбільш вигідній та безпечній пропорції. Такий розподіл інвестицій (формування портфеля активів) знижує (несистематичний) ризик, забезпечує більшу стійкість прибутків інвестора.

Аналізу та методам оптимізації структури (пошуку найбільш вигідного та безпечного плану розподілу та перерозподілу інвестицій) присвячена велика кількість досліджень, зокрема [22, 29, 32, 34, 37, 41, 55, 63, 78, 81, 96—105, 112, 121—123, 126—130, 132, 136, 140—143], об’єднаних спільною назвою «Теорія портфеля».

Основні цілі інвестора під час формування портфеля такі:

управління економічним ризиком, тобто зменшення рівня несистематичного ризику, а також, можливо, встановлення бажаної величини середнього систематичного ризику щодо портфеля;

досягнення бажаного рівня норми прибутку, тобто збільшення сподіваної норми прибутку всього портфеля;

зростання сумарної ціни портфеля;

ліквідність вкладень.

Зазначені цілі деякою мірою альтернативні. Портфель, який відповідає уявленню інвестора щодо оптимального співвідношення цих інвестиційних цілей, називається збалансованим. Пріоритетність тих чи інших цілей відповідає різним типам інвестиційного портфеля.