library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

6.1.1. Власність на землю і необхідність формування її ринкової вартості

Однією з основних перешкод, на шляху до нормального функціонування ринкової економіки в Україні є тотальна державна власність на землю, неможливість її купівлі й продажу. За цих умов земля як основний виробничий ресурс у сільському господарстві не є повною мірою складовою механізму функціонування економіки. Коли після соціалістичної революції 1917 р. було ліквідовано приватну власність на землю, це призвело до знищення основного механізму економіки  закону вартості. Земля, надра, вода, нерухомість були виведені з товарообміну, не враховувалася їх вартість при визначенні виробничих витрат, ціноутворенні, грошовому обігу. Рубль за відсутності відповідного товарного наповнення одразу зробився порожнім папірцем, обмінний курс якого до іноземних валют встановлювався наказом з Москви. Земельний кадастр, поземельні книги, іпотека, кредит, закладна, траст, цінні папери одразу втратили всякий сенс, як і вся їх обслуговуюча інфраструктура,  земельні банки, біржі та ін. Майже на ціле століття економіка позбулася свого фундаменту.

Під час ліквідації приватної власності на землю вона перейшла до нового власника  держави, яка почала присвоювати собі основну частину додаткового прибутку, створеного в сільському господарстві, через податки, ціни, в тому числі політику «цінових ножиць». Внаслідок відчуження власності від безпосереднього виробника зменшився фонд споживання й можливості самофінансування для розширеного відтворення в сільському господарстві. Якщо сьогодні в США на одного працівника в сільському господарстві припадає в 2,5 раза більше виробничих фондів, аніж у інших галузях економіки, то в колективних сільськогосподарських підприємствах України фондоозброєність становить приблизно половину аналогічного показника в промисловості.

До останнього часу в цій ситуації майже нічого не змінилося. Закон вартості, система формування виробничих витрат і цін, грошовий обіг, фінансова інфраструктура так і не працюють у належному режимі. Через це не можна нормально здійснити приватизацію. Справжню ціну землі ніхто не знає, а тому вона і не враховується при котировках цінних паперів, котрі в такій ситуації можуть бути або надто завищені, або занижені у вартості. Усе це створює значні проблеми для роботи банків у сфері сільськогосподарського виробництва. Володіння землею, нерухомістю, основними фондами без права повного розпоряджання ними унеможливлює появу основного механізму конкуренції, перерозподілу й страхування ресурсів  вільної купівлі-продажу закладної. Банк не надасть довгострокового кредиту під власність, яка належить виробникові не повністю, а лише на правах оренди. По-перше, тому, що за цих умов у разі банкрутства виробника банк не зможе отримати землю, а по-друге, з позиції банку в орендаря, порівняно з повним власником, значно вищі виробничі витрати, адже йому треба відшкодовувати орендну плату. Звідси в орендаря нижчі рівень прибутковості виробництва, конкурентоспроможність, можливість повернути борги повністю й у встановлений термін. Це пояснює те, чому комерційні банки видають фермерам та іншим сільськогосподарським виробникам лише короткострокові кредити під заставу будинків, техніки, виробленої продукції.

Відсутність приватної власності на землю в її товарній формі вигідна різним посередникам, які реалізують сільськогосподарську продукцію, в тому числі за кордон. Пояснюється це тим, що вони присвоюють собі земельну ренту, яка утворюється внаслідок різниці в низьких цінах на сільськогосподарську продукцію в Україні, в яких не враховано вартість землі, й вищих світових цінах, де цю вартість враховано.

Урахування вартості землі як основного виробничого ресурсу в сільському господарстві є необхідним при формуванні виробничих витрат, а отже, й при формуванні цін на сільськогосподарську продукцію. Це є визначальним позитивним чинником для сільськогосподарського виробництва, адже врахування вартості землі в цінах на сільськогосподарську продукцію підвищує їх, робить такими, що відбивають реальні взаємозв’язки в економіці через функціонування закону вартості. Підвищення й реальність цін на сільськогосподарську продукцію підвищує також активи сільськогосподарських банків і їхню кредитоспроможність. Урахування вартості землі у виробничих витратах і цінах виступає могутнім чинником, що стримує інфляцію, бо земля не знецінюється, а навпаки, все дорожчає.

Відсутність можливостей купівлі-продажу землі не дає змоги банкам виконувати їхню основну функцію  акумулювати грошові ресурси для сільського господарства та економіки загалом, за допомогою фінансових важелів сприяти перерозподілу земельних ресурсів, основних фондів у повну власність тих, хто хоче й може ефективно ними розпоряджатися. Держава не забезпечує створення трьох основних умов успішного сільськогосподарського виробництва: приватного землекористування, іпотечного кредитування під заставу земельних ділянок і нерухомості, вільного земельного ринку. Так, у США на іпотечне кредитування припадає дві третини всіх позичок фермерам. Саме за рахунок цього виду кредитування вони покривають 75 % своїх виробничих витрат і капіталовкладень. При цьому 40 % земель у США належать державі, а в сільському господарстві 33 % земель належить фермерам на правах повної власності, 54 %  часткової власності й 13 %  на правах оренди. Звідси можна зробити висновок, що першочерговим за важливістю значенням є навіть не те, кому конкретно належатиме земля на правах власності  фермерові, колективному підприємству чи державі, а існування конкретних ринкових механізмів її купівлі-продажу й трансформації власності.