library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

7.1.2. Інвестиційний та операційний капітали

Будь-яке рішення стосовно розширення чи реорганізації виробництва пов’язано із залученням додаткового капіталу. У цьому разі капітал може бути двох видів  інвестиційний і операційний. До інвестиційного капіталу відносять землю, машини, обладнання й інші ресурси тривалого користування. До операційного капіталу належать хімікати, добрива, садивний матеріал, інвентар та ін. Слід зазначити, що виходячи з економічної теорії під капіталом розуміють лише ресурси, засоби виробництва в уречевленій формі, а не в грошовій. Однак у прикладній економіці й менеджменті під капіталом розуміють як ресурси, так і кошти.

Основними джерелами капіталу є власні кошти й кредит. Третім джерелом капіталу є оренда або лізинг основних засобів. Усі рішення, пов’язані із залученням кредиту, спрямовані на зростання прибутку. Це може здійснюватися такими основними шляхами.

1. Розширення існуючого або створення нового виробництва.

2. Підвищення ефективності існуючого виробництва, наприклад заміна ручної праці механізованою, збільшення кількості внесених мінеральних добрив.

3. Зміна умов виробництва, що насамперед пов’язано зі змінами існуючих технологій.

4. Згладжування сезонності виробництва.

5. Зниження ризику виробництва. Так, виходячи з того, що в сільському господарстві погода, хвороби тварин і рослин, а також ціни на сільськогосподарську продукцію є основними чинниками невизначеності, кредит відіграє роль страхування в разі виникнення непередбачених обставин.

Короткостроковий, або виробничий чи операційний, кредит надається до одного року на терміни: до 90 днів, 6 місяців, рік під купівлю насіння, добрив, кормів, молодняка тварин. Середньостроковий кредит надається терміном від одного до десяти років, як правило, на 3–4 роки для купівлі машин, маточного поголів’я худоби, обладнання. Довгостроковий кредит надають на термін понад 10 років для купівлі землі, будівель, будівництва. Наприклад, для купівлі землі кредит надається на 20–40 років.

Виробничими витратами, пов’язаними з функціонуванням кредиту, є проценти за позики. Це постійні виробничі витрати. Середній рівень процентної ставки за позику



Наприклад, фермер узяв кредит 1200 грн. на 12 місяців під 7 % річних. Загальна сума виплати процентів становитиме за рік 84 дол. (1200 грн.  0,07), а загальна сума виплат за місяць, ураховуючи принципові платежі, — 107 грн. ((1200 грн. + 84 грн.) : 12). Середній рівень процентної ставки

R= (6*84*12) / ((3*1200*3)+(84+11)) = 0.1267 або 12,67%

На рівень проценту за кредити впливають п’ять основних чинників.

1. Попит і пропозиція на грошовому ринку.

2. Рівень ризику конкретних кредитів.

3. Рівень витрат, пов’язаних з наглядом за кредитом з боку банку.

4. Конкуренція серед комерційних банків на ринку кредитів (чим вища конкуренція, тим нижча процентна ставка).

5. Офіційні державні обмеження рівня процентної ставки.

7.2. Організація використання капіталу та виробничі витрати

У сільськогосподарському підприємстві організація використання капіталу пов’язана передусім з функціонуванням його активної частини  техніки. У зв’язку з цим менеджер вирішує такі питання.

1. Скільки потрібно мати сільськогосподарської техніки за її видами?

2. Що є доцільнішим  купувати нову техніку чи ту, яка була в експлуатації?

3. Купувати техніку чи орендувати її?

4. Чи доцільно кооперуватися з іншими господарствами при використанні техніки?

5. Якими мають бути терміни заміни техніки?

При відповіді на ці питання враховують як розмір земельної площі, так й інші чинники. Так, якщо техніки буде недостатньо, то втрачається чинник своєчасності виконання робіт, що звичайно негативно вплине на кількість і якість продукції, а це означатиме зменшення прибутку. Якщо техніки буде більше, ніж потрібно на певні площі та обсяги робіт, то прибуток також знижуватиметься через високу собівартість продукції. Крім того, важливим чинником, що впливає на рівень виробничих витрат, є проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Насамперед це стосується дотримання термінів проведення цих робіт, від чого залежить і термін служби техніки, а також безпосередньо самі витрати на технічне обслуговування та ремонти.

Усі виробничі витрати, пов’язані з використанням сільськогосподарської техніки, поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати  це амортизація самої техніки, приміщень, де вона знаходиться, їх ремонт, страхування техніки та приміщень. Ці витрати не залежать від інтенсивності використання техніки. До змінних виробничих, або експлуатаційних, витрат відносять витрати на паливо-мастильні матеріали, технічне обслуговування та ремонт техніки, оплату праці.

При розрахунку витрат на утримання техніки розроблюють відповідний кошторис для кожної одиниці техніки. У кошторисі відображають інформацію про марку, потужність, розміри техніки, її балансову вартість, нормативний термін служби, ліквідаційну вартість і години або обсяги роботи за рік. Кошторис розроблюють на кожний рік використання техніки.

Співвідношення між постійними й змінними виробничими витратами і його вплив на прибуток має важливе значення при прийнятті рішення стосовно того, яку техніку купувати. Так, купуючи дорогий і потужний трактор, можна знизити питомі постійні витрати (з розрахунку на 1 га), якщо розширити земельну ділянку (додатково взявши землю в оренду) або використовувати трактор за межами свого господарства. При цьому експлуатаційні витрати на 1 га землі зростуть, але це збільшення компенсуватиметься скороченням термінів виконання робіт.

Отже, при комплектуванні машинно-тракторного парку менеджер має виходити з мінімальної питомої потужності трактора під час виконання різних механізованих робіт. Основним критерієм при цьому має бути своєчасність виконання всіх агротехнічних операцій, тобто чинник впливу на урожайність сільськогосподарських культур. Менеджер має вирішити, на яку урожайність він буде орієнтуватися при виборі техніки  середню чи максимальну? Чим на вищу урожайність він розраховує, тим більш потужну техніку потрібно мати. При цьому також враховується запас потужності техніки для перестрахування на випадок несприятливих погодних умов. Звичайно ж, враховується також рельєф місцевості, де знаходиться ферма, тип ґрунтів, розміри і конфігурація полів, можливості технічного обслуговування та ремонту певної марки техніки.

Плануючи використовувати техніку, менеджер має зіставляти питомі виробничі витрати за можливими варіантам своїх рішень. Як показують статистичні дослідження ферм США, багато фермерів, вкладаючи значні кошти в сучасну техніку, не досягають бажаних результатів. При цьому чим менше за розмірами господарство, тим усе частіше спостерігаються переінвестиції в техніку. Вихід з такого становища полягає або в збільшенні розмірів господарства, або в оренді техніки.

Залучення до роботи в господарстві техніки зі сторони для виконання певних видів робіт може дати економію виробничих витрат. Насамперед це може бути економія постійних витрат. Іншою перевагою залучення сторонньої техніки може бути вища кваліфікація спеціаліста, що є власником техніки чи обслуговує її. Однак для прийняття рішення про доцільність купівлі техніки або її оренди потрібно мати відповідні розрахунки, що показали б можливі результати прийнятого рішення.

Інший шлях зниження виробничих витрат на техніку  це спільне володіння. Кілька господарств або фермерів можуть купити потужний трактор або зернозбиральний комбайн. Такий варіант використання техніки є доцільним для тих господарств, де обсяг виробництва й певних видів механізованих робіт не окуповують витрати на придбання тієї чи іншої машини. Звичайно, при цьому важливими є довіра між спеціалістами і погодження графіка використання техніки.

З часом виникають питання щодо термінів заміни техніки. Як показує зарубіжний досвід, причинами цього можуть бути такі:

виробничі витрати (постійні й змінні) на стару техніку перевищують витрати, які були б при купівлі нової техніки;

через часті поломки техніка стає ненадійною і підвищується ризик щодо виконання робіт в оптимальні агротехнічні терміни;

потужність старої техніки не дає змоги справлятися з усім обсягом робіт у господарстві, оскільки виробництво розширилося;

існують більш досконалі машини з точки зору дизайну та престижності (неекономічні мотиви).

Виробничі витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією старої техніки, можуть перевищувати витрати на нову техніку внаслідок значних витрат на ремонт, питомої витрати палива. Хоча на стару техніку амортизація і не нараховується, однак експлуатаційні витрати можуть перекривати економію на амортизації. Тому при вирішенні питання про заміну техніки знову ж таки необхідно зіставити виробничі витрати за варіантами використання старої й нової техніки. Баланс витрат покаже, використання якої техніки є більш прибутковим.