Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

10.2.3. Групування виробничих витрат за видами та статтями і ціноутворення

Системи формування та контролю виробничих витрат є основою методичних підходів при визначенні собівартості й цін на продукцію сільського господарства. Ці методичні підходи базуються на відповідних ідеологіях у формуванні виробничих витрат та прибутку. Ідеології формування собівартості продукції й ціни в умовах ринкової економіки має відповідати й певна методика цього формування.

Особливе місце у формуванні виробничих витрат, виходячи з ідеології ринкової економіки, посідають безготівкові витрати. Ця особливість полягає в тому, що значна частина цих витрат формується на альтернативній основі. Альтернативні витрати передбачають можливість їх використання за альтернативними напрямками й мають за мету компенсувати виробникові можливу втрачену вигоду від інвестування коштів у виробництво порівняно з вкладанням коштів за альтернативними напрямками.

Безготівкові витрати безпосередньо стосуються конкретного виробництва, але формуються на безготівковій основі. Це такі витрати, як амортизаційні відрахування, процент на операційний та основний капітал (оборотні та основні фонди), вартість землі, що відноситься на собівартість продукції рослинництва. Усі ці статті витрат формуються на альтернативній основі. Альтернативність їх формування полягає в можливості покласти кошти, інвестовані в операційний і основний капітал, а також на придбання землі, до банку, а не інвестувати їх у виробництво, й отримувати банківський процент за них. Ці витрати формуються як добуток вартості операційного капіталу на банківський процент за короткостроковими позиками, основного капіталу  на банківський процент за середньостроковими кредитами, землі  на банківськй процент довгострокового земельного кредиту.

Сформовані в такий спосіб виробничі витрати являють собою суму економічних витрат. Різниця між виручкою за реалізовану продукцію й сумою економічних витрат становить нормальний прибуток від виробничої діяльності, або плату підприємцю за менеджмент і ризик. У табл. 10.8 наведено приклад формування виробничих витрат за запропонованою методикою.

При визначенні сум витрат за процентами на оборотні й основні фонди до розрахунку взято відповідно 12 і 6 %, а процент на рентні платежі становить 3 %. Наприклад, при визначенні суми витрат за процентом на оборотні фонди по озимій пшениці потрібно вартість обігових коштів з урахуванням коефіцієнта обігу помножити на 12 %, що становитиме 16 грн. на 1 т основної продукції (136 грн.  0,12), сума витрат за процентом на основні фонди — 36,5 грн. (608,4 грн.  0,06), а вартість землі, що відноситься на собівартість продукції, — 76 грн. (7084 грн.  0,03  0,357). Коефіцієнт 0,357 означає земельну площу в гектарах, необхідну для отримання 1 т продукції, виходячи з прийнятої до розрахунку урожайності озимої пшениці (1 га/2,8 т).



При цьому слід зазначити, що врахування безготівкових альтернативних витрат у собівартості сільськогосподарської продукції, на нашу думку, є обов’язковим при аналізі ефективності виробництва й ціноутворенні на продукцію галузі. Цей висновок теоретично обгрунтуваний в попередніх розділах. Водночас урахування альтернативних виробничих витрат при визначенні прибутку як об’єкта оподаткування є недоцільним.

Отже, запропоноване групування виробничих витрат за видами та статтями передбачає іншу концепцію їх формування порівняно з існуючою сьогодні в сільському господарстві України. Нова концепція формування витрат передбачає й зміну методик їх планування, обліку та калькулювання. Ці зміни полягають у новій класифікації витрат за їх видами на постійні, змінні, готівкові та безготівкові. На основі змінних виробничих витрат розраховують маржинальні витрати, потрібні для прийняття управлінських рішень. З наведених у табл. 10.8 розрахунків можна зробити висновок, що за нинішніх економічних умов виробництво більшості видів сільськогосподарської продукції не забезпечує нормального відтворення в сільському господарстві (лише виробництво цукрових буряків забезпечує віддачу на менеджмент і ризик). Виходячи з цього й має формуватися цінова політика на сільськогосподарську продукцію.

Однак зміни групуючих ознак виробничих витрат торкаються не лише чисто зовнішнього боку їх формування, планування та обліку, а й зачіпають глибинні проблеми економіки сільського господарства. Зокрема, це стосується питань урахування альтернативних витрат і особливо вартості землі в собівартості та ціні на сільськогосподарську продукцію.