library.if.ua

Проектний аналіз (2000)

2.1.6. Особливості визначення затрат у проектних розрахунках

Розглянемо приклад визначення витрат для компанії А. Припустимо, що компанія має площі на заводі Х, які не використовує цех, що виготовляє системи промислового управління. У найближчі 10 років передбачено встановити у цеху нове устаткування таким чином, що з розширенням виробництва «зайві» площі наприкінці десятого року будуть повністю зайняті. У цеху виробництва побутової електроніки запропоновано новий, досить вигідний інвестиційний проект. Виходячи з потреб нової виробничої лінії для виготовлення пластикових пресованих комплектуючих та інтегральних мікросхем, а також через нестачу площ на заводі У, передбачено розмістити лінію на заводі Х. У цей самий час на заводі Х достатньо площі для монтажу лінії, проте керуючий цехом систем промислового управління вказує на те, що площі, які не зайняті зараз, через десять років буде повністю залучено до виробництва. Запитання звучить так: скільки цех побутової електроніки має сплатити (тобто включити як «затрати» до аналізу проекту) за використання незайнятих потужностей?

Іноді пропонується вести розрахунки таким чином: перевести загальну вартість будинку у вартість квадратного метру площі (звичайно, з корективами на інфляцію). Потім з площі, що використовується у проекті, можна «вимагати» цю додаткову суму на підставі метражу. Перевагою такого підходу розподільних витрат є простота та розуміння розрахунків. Недоліки полягають у тому, що такий підхід базується на початковій інформації (вартість будинку за часів його спорудження), а не на прогнозах на майбутнє; він не наводить реальних економічних витрат, які несе компанія. Будинок вже куплено, за нього сплачено гроші, тому у цьому випадку вигідніше буде використовувати вже придбані та оплачені площі для отримання доходу, ніж залишати їх порожніми кілька років. Таке рішення потребує визначення реальних економічних витрат, обумовлених проектом та використанням площі зараз, а не в майбутньому.

Якщо проект відхилено, цех систем промислового управління не потребуватиме нового будівництва ще десять років. Дозвіл цеху побутової електроніки застосовувати частину наявної площі змусить пізніше будувати нове приміщення для «поглинання» очікуваного розширення цеху систем промислового управління. В економіці такий підхід називають принципом перенесення на більш ранній період — витрати на спорудження нового будинку переносяться з десятого (наприклад) року на шостий. Таким чином можна визначити правильну величину «витрат» використання незадіяних потужностей за допомогою розрахунку відповідно до величини теперішньої вартості будівництва нового будинку, яке планується через шість років, та виведення різниці між ними. Зміни у сьогоднішній відповідній вартості перенесення будівництва з десятого на шостий рік зумовлені прийняттям проекту. Таким чином, вони задовольняють вимогам обумовленості, мають прирісну природу, і, крім того, є реально економічними витратами. Ці витрати, безумовно, мають бути включені до аналізу проекту.

Принцип перенесення на більш ранній період передбачає майбутнє зростання потужностей. Якщо прогнозується, що у поточній діяльності ніколи не буде задіяно всіх наявних потужностей, то перенесення на більш ранній строк не відбувається. Коли для поточної діяльності ніколи не знадобляться нові площі, але нові інвестиції остаточно мають застосувати «надлишки» потужностей та вимагають розширення для обслуговування передбачуваного ринку, загальні витрати такого розширення належить включати до аналізу проектів. Якщо розширення непотрібне, то додаткові витрати не мають місця. Якщо новий проект завершено перед тим роком, в якому виникла потреба у розширенні, а потужності повертаються до початкового користувача (у нашому прикладі до цеху систем промислового управління), то перенесення на більш ранній строк відсутнє і додаткових витрат також немає.

Наступною проблемою визначення витрат у проектному аналізі є проблема використання активів, які ще належать компанії, але вже не потрібні їй для виробництва. Які витрати припадають на частку активів, що простоюють, якщо їх передбачено залучити до нового проекту? Очевидною відповіддю була б «ніякі», але це не завжди вірно. Необхідно також враховувати й альтернативні варіанти використання таких активів. Для пояснення звернемося до конкретного прикладу.

Припустимо, фрезерувальний верстат з програмним управлінням та балансовою (бухгалтерською) вартістю 8000грн. займає місце на заводі Х, але не використовується цехом системи промислового управління (або іншим підрозділом). Певна компанія пропонує купити цей верстат за 10000 грн. на умовах «франко-вагон». Умови «франко-вагон» означають, що компанія-покупець сплатить 10000грн. після того, як верстат буде демонтовано з попереднього робочого місця, підготовлено до відправлення та завантажено у вагон. Якщо цих операцій не буде здійснено, оплата не відбудеться. Демонтаж верстата коштує 500грн., підготовка до відправлення — 300грн., перевезення до станції та завантаження на залізничну платформу — 200грн. Після всього цього компанія отримує 10000грн. Відтік коштів становить разом 500(демонтаж) + 300(підготовка до відправлення) + 200 (доставка на станцію та завантаження) = 1000грн. Таким чином, чисті надходження дорівнюватимуть 10000 – 1000 = 9000грн., що на 1000 більше, ніж балансова вартість верстата (8000грн.). Отже, раніше амортизаційні відрахування були занадто великими, що захистило доходи від податків. Припустимо, що ставка податку 40%. Надлишок у 1000грн. понад чистої ціни оподатковується, розмір податку дорівнює 0,4Ч1000==400грн. Вилучивши цю суму з 9000грн., отримаємо 8600грн. — чисті надходження після сплати податку.

Тепер припустимо, що цех побутової електроніки зрозумів, що він може застосовувати цей верстат на новій виробничій лінії. Верстат має лишитися на попередньому робочому місці, але буде використовуватися для виробництва нової продукції. Які витрати, що відображають застосування верстата цехом побутової електроніки, потрібно зазначити у новому проектному аналізі? Правильною буде відповідь «чисті надходження 8600 грн.», оскільки це — найкращий варіант використання верстата. Інакше кажучи, якщо компанія застосовує верстат у новому проекті, то вона відмовляється від отримання 8600грн., які можна було б одержати, продавши верстат.

Проте цю ситуацію можна розглядати з іншого боку: якщо цінність, створена новим проектом, менша за 8600грн., то верстат потрібно продавати, а від проекту відмовитися. У даному випадку ми маємо справу з двома альтернативами, що виключають одна одну: у випадку А — продавати верстат і отримати 8600грн., у випадку Б — застосувати верстат у новому проекті. Альтернативі Б віддають перевагу лише у тому разі, якщо проект принесе більшу цінність, ніж у випадку А, тобто 8600грн.

Змінимо умови задачі. Цех побутової електроніки бажає використовувати верстат, але для того, щоб він міг стати компонентом виробничої лінії, його необхідно перемістити на інше місце і наново встановити. Демонтаж коштує 500грн., перевезення на інше робоче місце — 50грн., повторний монтаж та налагодження — 750грн. Які витрати, що відображають експлуатацію верстата у даному випадку, необхідно зазначити під час аналізу проекту? Відтік коштів становить: 500+50+750=1300грн. Окрім того, залишаючи верстат у себе, компанія відмовляється від отримання 8600грн. виручки у разі продажу верстата іншій компанії, тому дане значення альтернативної вартості належить додати до грошових видатків. Таким чином, загальні витрати використання верстата дорівнюватимуть 9900грн., і саме ця цифра має бути зазначена в проектному аналізі.

Однак ми постійно підкреслюємо, що до розрахунку двічі включено витрати на демонтаж верстата: перший раз у розрахунку альтернативної вартості 8600грн., другий — при розрахунку коштів. Тому правильною цифрою має бути 9400грн. Логічна помилка такого аргументу полягає у тому, що розрахунком у сумі 8600грн. (максимальної виручки від продажу верстата) не передбачено, аби будь-хто вже здійснив заходи з демонтажу устаткування. Це — лише одна з альтернатив, що виключають одна одну, та яку належить взяти до уваги. Витрати у 500грн., пов’язані з фізичним переміщенням верстата на нове місце монтажу, лише характеризують процес демонтажу для іншої альтернативи. Очевидно, що у даному випадку необхідні витрати складатимуть лише 1300грн. Також зрозумілим має бути те, що даний порядок дій позбавляє будь-якої можливості отримання 8600грн. від продажу верстата (іншої можливої альтернативи), і ця цифра є вірним значенням альтернативної вартості.

Таким чином, затрати у сумі 9900грн. є грошовими витратами при використанні другого альтернативного варіанта плюс дохід, якого не отримано через відмову від першого варіанта. Саме тому сума 9900грн. є вірною і її належить використовувати в економічному аналізі.

Висновки

Цінність проекту визначається як різниця між позитивними результатами (вигодами — В) та негативними результатами (затратами — З). Оскільки метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигод від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигод і додаткових затрат.

Концепція альтернативної вартості є центральною у проектному аналізі, оскільки кожна вартість, яка використовується для фінансового (з точки зору фірми) чи економічного аналізу (з урахуванням впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, її іноді називають «тіньовою ціною», «ціною втраченого шансу», «ціною економічної ефективності».

У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати. Явними називають матеріальні вигоди (затрати) обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких значною мірою очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. До неявних вигод (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов’язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов’язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому.

Явні вигоди від проекту виникають від: збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції; можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється; зміни кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції; зміни у часі реалізації; зміни місця реалізації та ін.

Витрати можна класифікувати за такими ознаками: можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні); ступінь динамічності залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні); період здійснення (довгострокові, короткострокові); спосіб віднесення на одиницю продукції (середні, граничні); походження (експлуатаційні, фінансові); ступінь покриття реальної вартості; можливість розподілу. У проектному аналізі існують особливості врахування деяких витрат. Головною своєрідністю цих розрахунків є розгляд запланованих витрат з точки зору альтернативної вартості.