library.if.ua

Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності (1998)

1.1. Результати приватизації та діалектика процесу трансформації власності

Україна безповоротно стала на шлях ринкових перетворень, одним із ключових моментів яких є реформування власності — приватизація. Своєчасне та послідовне проведення цих перетворень дасть змогу підвищити техніко-економічні показники роботи підприємств, виявити ефективного власника, що сприятиме розвитку економіки держави.

За станом на початок 1997 р. в Україні реформовано понад 48 тис. об’єктів. До Реєстру підприємств, приватизованих з глибиною 70 і більше відсотків, внесено понад 5 тис. акціонерних товариств.

Балансова вартість основних фондів приватизованих підприємств на кінець 1996 року становила 24 % вартості основних фондів усіх підприємств і організацій України. У приватизованому секторі було зайнято 2,9 млн. чоловік, або майже сьома частина всіх працівників підприємств і організацій України.

Приватизованими підприємствами за 1996 рік вироблено 38,8 % загального обсягу промислової продукції. У хімічній та нафтохімічній промисловості їхня частка у виробництві перевищує 54 %, а в машинобудуванні — 62,6 %. У харчовій промисловості та промисловості будівельних матеріалів частка продукції цих підприємств становила понад 60 %, у легкій — 86,1 %, в медичній — 79,3 %.

За минулий рік на приватизованих підприємствах капітальні вкладення досягли 1278 млн гривень, тобто становили 12 % загального обсягу капітальних вкладень. Власними силами приватизованих будівельних організацій виконано робіт на 2765 млн гривень, або 49 % загального обсягу підрядних робіт.

Приватизованими автотранспортними підприємствами перевезено 39 % вантажів та 26 % пасажирів.

У зв’язку з тим, що не була прийнята Державна програма приватизації на 1996 рік, Президент України своїм Указом визначив основні завдання у сфері приватизації на 1996 рік та організаційні заходи щодо їх виконання.

У ході реалізації зазначених заходів вдалося до середини 1996 року в основному завершити масову малу приватизацію, істотно просунутися у напрямі реформування об’єктів великої приватизації. Всього протягом року змінили форму власності близько 20 тис. об’єктів. Обсяги малої приватизації зросли порівняно з 1995 роком в 1,3 раза, великої приватизації за кількістю об’єктів — на 10 %, а за розміром статутних фондів підприємств, запропонованих на продаж, — в 2,5 раза. На 50 % збільшилась порівняно з 1995 роком кількість включених у процес приватизації об’єктів агропромислового комплексу. До державного та місцевих бюджетів надійшло 263 млн грн. з передбачених на рік 120 млн гривень.

Водночас, як і в попередні роки, приватизація залишалася у сфері впливу різноманітних політичних і корпоративних інтересів. Моделі приватизації є компромісом цих інтересів і не відповідають кращій світовій практиці. Зокрема, характерною рисою вітчизняної приватизації є неконкурентний механізм продажу майна трудовим колективам. З початку процесу реформування власності 41 % об’єктів приватизовано шляхом викупу товариствами покупців, що створені трудовими колективами, ще 24 % — трудовими колективами через оренду з викупом. Навіть під час приватизації через акціонування передбачені законодавством пільги забезпечили отримання трудовими колективами контрольних пакетів акцій більшості об’єктів у цьому секторі приватизації. За оцінкою спеціалістів зараз понад 80 % приватизованих об’єктів контролюється їх працівниками. Діюча модель сертифікатної приватизації, забезпечуючи швидкі темпи роздержавлення, право всіх громадян на безоплатне отримання частки державного майна, не в змозі швидко підвищити ефективність виробництва, про що свідчать результати діяльності приватизованих підприємств у різних галузях народного господарства.

Трудові колективи приватизованих підприємств, незважаючи на те, що вони є власниками майна, заінтересовані переважно не в досягненні довгострокових і перспективних цілей розвитку підприємства, а в задоволенні своїх поточних інтересів. Таке управління мало наслідком велику затратність виробництва і його інвестиційну непривабливість. Кожне третє підприємство як державного, так і приватизованого сектора економіки минулого року працювало збитково.

Виробіток на одного працівника приватизованого промислового підприємства був на 18 % меншим, ніж у цілому по галузі, а в будівництві — на 1,6 % меншим, ніж у цілому по будівельному комплексу України.

Частка іноземних інвесторів, що придбали пакети акцій на конкурсній основі, становила менше одного відсотка. Лише три відсотки об’єктів приватизації отримали інвестиції. Коефіцієнт використання робочого часу в приватизованому секторі нижчий, ніж у цілому по народному господарству.

У найскладнішому становищі опинилися великі вузькоспеціалізовані підприємства, які раніше були інтегровані в загальносоюзний господарський комплекс.

Водночас підприємства, які були приватизовані 2 – 3 роки тому і встигли визначитися з ефективним власником, успішно адаптуються до ринкових відносин, працюють краще.

Проведений на приватизованих підприємствах аналіз залежності рівня рентабельності від частки державної власності в їхніх статутних фондах показав, що на підприємствах, де частка держави нижча за 50 %, рентабельність вища за середню по галузі. Разом з тим на підприємствах, де частка державної власності перевищує 51 %, рентабельність нижча за середній показник по галузі, або такі підприємства взагалі збиткові.

Аналіз роботи об’єктів малої приватизації показує, що ефективніше працюють ті з них, що були приватизовані на конкурентних засадах і переважно не працівниками цих об’єктів. Проте реальний результат масової приватизації не можна оцінювати лише з позиції нинішнього економічного стану цих підприємств.

Позитивними наслідками приватизації є:

— ліквідація державної монополії в багатьох галузях народного господарства, створення основ ринкової конкуренції:

— перехід значної частки державної власності до нових власників при мінімумі соціальних конфліктів, а також створення умов (внаслідок подальших трансакцій) для концентрації цієї власності в руках більш ефективних, ніж держава, власників;

— формування нових економіко-правових механізмів та інституціональних структур.

Підприємства, що приватизуються, стали основою корпоративного сектора економіки. Так, у процесі приватизації створено близько 50 тис. господарських товариств, у тому числі понад 8 тис. акціонерних; закладено основи біржового і позабіржового ринків корпоративних цінних паперів, сформовано широку мережу посередників, що діють на цих ринках; розпочато формування системи інституціональних інвесторів; з’явився широкий прошарок власників: акціонерами, членами інших господарських товариств, створених на базі приватизованих об’єктів, стали майже 12 млн громадян України.

Докладніше деякі результати приватизації в Україні подано у таблицях 1.1–1.4.







У цілому умови роботи підприємств практично однакові: і державні, і недержавні простоюють, мають значну заборгованість, спостерігається плинність кадрів. Однак, спираючись на впроваджену ФДМУ (Фондом державного майна України) тимчасову статистичну звітність, а також на підставі обстеження 1327 підприємств, можна констатувати окремі позитивні тенденції на приватизованих об’єктах.

На основі аналізу актів перевірки виконання підприємствами умов договорів купівлі-продажу визначено ефективність роботи приватизованих підприємств.

Причини, які дали змогу приватизованим підприємствам досягти суттєвих зрушень:

— створення нових видів виробництв — часто це переорієнтація з традиційних на зовсім інші види продукції;

— залучення інвестицій шляхом додаткового випуску акцій (вторинної емісії);

— проведення реструктуризації;

— активний пошук партнерів, постачальників, запровадження маркетингу;

— розумний ризик;

— пошук виробничих резервів, оптимальних форм організації виробництва та структури управління; підвищення рівня кваліфікації;

— пошук і присутність іноземного чи вітчизняного стратегічного інвестора.

Слід зазначити, що структура переважної більшості підприємств залишається орієнтованою на планово-розподільчу економіку, що в ринкових умовах гальмує як діяльність, так і розвиток підприємств.

Указом Президента України від 19 березня 1996 р. № 194/96 «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році» передбачено цільове кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, створення нових робочих місць та об’єктів інфраструктури ринку за рахунок коштів від приватизації, тобто саме так, як це визначено ст. 23 Закону України «Про приватизацію державних підприємств».

Важливими проблемами приватизованих підприємств є пошук ефективного власника майна, а також встановлення ділових взаємовідносин з відповідними міністерствами, відомствами та органами місцевої влади. Приватизованим підприємствам необхідні фінансова підтримка для реструктуризації виробництва та оновлення виробничих фондів, юридична підтримка для запобігання дискредитації з боку владних структур, а також вирішення питань взаємодії та взаємовідносин акціонерів. При цьому чи не найбільше значення має навчання керівних кадрів і фахівців приватизованих підприємств особливостям роботи в умовах ринкової економіки, мистецтву складання бізнес-планів, інвестиційних проектів, ефективного використання отриманих кредитів, інших видів фінансової допомоги.

Процеси перерозподілу власності природні для ринкової економіки, якщо вони відбуваються в суворо окресленому і стабільному правовому полі. Важливу роль при цьому відіграє держава, яка не тільки законодавчо регулює взаємовідносини суб’єктів підприємницької діяльності у разі злиття та поділу компаній, купівлі-продажу їхнього майна, а й сама нерідко виступає як продавець та покупець.

Очевидно, що в перспективі контрольні пакети акцій підприємств, сформовані в процесі приватизації державного майна, змінять своїх власників. Однак за безконтрольності цих процесів їх соціально-економічні наслідки можуть бути дуже тяжкими. Важливо не тільки не допустити спіралі банкрутств приватизованих підприємств, а й створити умови для максимальної реалізації їхнього потенціалу.

На сучасному етапі деякі спеціалісти висловлюють думку про можливість зворотного реформування власності. Так, якщо приватизація підприємства не забезпечила створення умов для залучення інвестицій, модернізації виробництва і врешті-решт підвищення його економічної ефективності, доречно шукати виходу в деприватизації такого підприємства. Зрозуміло, деприватизація не повинна суперечити основам законодавства, що регулює процеси приватизації державних підприємств.

Деприватизація може бути зумовлена також порушенням у ході приватизації її продекларованих принципів. Ідеться насамперед про принцип забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України в процесі приватизації.

Можна виділити три суттєві різниці в зазначених правах: по-перше, між працівниками виробничої та невиробничої сфери; по-друге, між трудовими колективами орендних і державних підприємств, по-третє, між працівниками підприємств, що приватизувалися в різний час.

Так, кожному працівникові виробничої сфери у разі приватизації майна підприємства, на якому він працює, відповідно до ч. першої ст. 25 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» надано право на першочергове придбання акцій за їхньою номінальною вартістю на суму і за рахунок приватизаційного майнового сертифіката, а також за власні кошти ще на половину суми даного сертифіката. Ця пільга поширюється і на колишніх працівників підприємства, що приватизується. Тим же, хто працює або працював у системі освіти й охорони здоров’я, органах державного управління, професійним військовослужбовцям, студентам і взагалі тим, хто навчається, акції підприємств, що приватизуються, доступні тільки за ринковими цінами.

Результати розрахунків вартості майна на багатьох орендних підприємствах свідчать, що за роки оренди організації орендарів не тільки не надбали активів, але навіть допустили реальне зменшення їхньої вартості з урахуванням індексів інфляції, тобто вони повинні сплатити за майно, що приватизується, більшу суму, ніж в аналогічній ситуації на державному підприємстві.

Отже, для процесу деприватизації, що контролюється державою, є вагомі причини. Якщо нові власники довели підприємство до банкрутства, то у такій ситуації вищезазначене майно на законних підставах має бути повернуто у державну власність. У міру розгортання приватизаційних процесів слід переносити центр ваги діяльності ФДМУ на фінансовий аналіз результатів господарювання приватизованих підприємств, дослідження соціального ефекту реформування державної власності й реалізацію відповідних заходів економічного регулювання.

Деприватизація вищеназваних підприємств необхідна з погляду загальнонаціональних інтересів, і тоді, коли оцінка вартості майна об’єкта приватизації проводилася за методиками, чинними в 1992–1994 роках, і приватизація здійснювалася способами, що не передбачали конкуренції покупців. Крім того, в більшості випадків прийняття такого рішення відповідає й інтересам нових власників, оскільки у разі подальшого погіршення фінансового стану підприємства й його банкрутства викуп вищезазначеного майна здійснюватиметься державою в безспірному порядку без урахування темпів інфляції. Можливе й порушення кримінальної справи по факту умисного банкрутства.