library.if.ua

Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності (1998)

7.2. Інвестиційні фонди і компанії. Світовий досвід функціонування інвестиційних фондів.

Види інвестиційних фондів. Інвестиційні фонди є посередниками в інвестиційному процесі між громадянами та емітентами. Випускаючи власні сертифікати, інвестиційний фонд акумулює грошові кошти різних груп інвесторів (в основному громадян) і вкладає їх у цінні папери інших емітентів. Таким чином, інвестиційний фонд мінімізує інвестиційний ризик своїх акціонерів.

Основні функції інвестиційного фонду — диверсифікація інвестицій і управління портфелем інвестицій. Головний напрям діяльності інвестиційного фонду — професійний інвестиційний менеджмент. Інвестиційний фонд забезпечує такий рівень диверсифікації й управління інвестиціями, якого не може забезпечити окремий індивідуальний інвестор, тому що це потребує спеціальних знань, високої інформованості і неперервного аналізу стану інвестиційних ринків.

Ринкова вартість сертифікатів інвестиційного фонду відповідає чистій (за винятком зобов’язань) ринковій вартості всіх активів фонду, поділеній на кількість сертифікатів його власного випуску.

Велике значення мають інвестиційні фонди для захисту інтересів громадян. Під час масової приватизації, коли в обмежений період часу кожний громадянин мусить належним чином використати свої приватизаційні папери, а фондовий ринок і відповідні посередницькі структури лише на стадії становлення, у суспільстві низька ринкова культура, існує великий ризик для кожного громадянина втратити свій шанс у приватизації, вкласти гроші безграмотно, в об’єкт, який збанкрутує. Тому найбільш реальним і простим способом для основної частини населення знизити ризик під час інвестування приватизаційних цінних паперів є придбання сертифікатів інвестиційних фондів.

У багатьох зарубіжних країнах інвестиційні фонди організовуються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Частина інвестиційних фондів створюється як установа контрактного типу: організаційна структура базується на основі договору між трьома особами. Контракт укладають керуючий фондом, депозитний банк або довірена особа і власник інвестиційного портфеля. Кожний учасник контракту наділений відповідними функціями. Акціонер (власник інвестиційного портфеля) вносить в інвестиційний фонд свій портфель активів, коли купує сертифікати часткової участі або акції; менеджер (фізична або юридична особа) зобов’язується управляти сукупним пакетом усіх інвестиційних портфелів індивідуальних акціонерів; довірена особа або депозитний банк— зберігає активи інвестиційного фонду і обслуговує його рахунки.

У США інвестиційні фонди мають три основні види: фонди сертифікатів з номінальною вартістю, об’єднані інвестиційні трасти та управлінські фонди (рис. 7.3).



Фонди сертифікатів з номінальною вартістю випускають для дрібних інвесторів сертифікати, які мають номінальну вартість. Такі сертифікати являють собою спеціальну форму контракту між інвестором і фондом, в якому зазначаються номінал, що дорівнює сумі капіталу інвестора, строк дії контракту з управління цим капіталом, умови управління, включаючи умови виплати основної інвестиційної суми, доходу і порядок цих виплат.

Фонди цього типу виступають як боржники своїх клієнтів і несуть основний ризик щодо інвестицій капіталів клієнтів у фінансові активи.

Об’єднані інвестиційні трасти формуються на основі трастової домовленості, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. Трасти випускають власні сертифікати часткової участі, які обов’язково викупаються трастом. Кожний сертифікат представляє частку інвестора у сукупному інвестиційному портфелі всього трасту.

Головна мета інвестиційних трастів — створення умов для схильних до ризику інвесторів, щоб здійснити колективні інвестиції.

Інвестиційні трасти не мають ради директорів. Управляють трастами наглядачі або депозитори, які представляють інтереси сторін, що уклали трастовий контракт. Перед укладанням трастового контракту встановлюються структура і розмір портфеля активів трасту, які не можуть мінятися протягом усього строку дії трасту.

Дрібний інвестор сам вибирає тип інвестицій, коли придбає частку в інвестиційному трасті.

Управлінські фонди формуються як самостійні юридичні особи у вигляді корпорацій або партнерств за участю спонсора або довіреної особи, які гарантують капітал фонду. Компаніями управляють зовнішні менеджери. Управлінські фонди бувають відкритого або закритого типу.

Компанії відкритого типу випускають акції або часткові сертифікати участі, які фонд викупає в інвесторів. Компанії закритого типу не викупають своїх акцій і сертифікатів. На кінець 80-х рр. частка фондів відкритого типу у загальному обсязі активів усіх управлінських фондів становила майже 95%.

Управлінські фонди відкритого типу, які часто називають взаємними фондами, є найбільш поширеним типом інвестиційних фондів. Взаємні фонди створюються кількох видів: траст, партнерство, обмежене партнерство, окремий рахунок.

Трастова форма взаємного фонду, як і будь-який траст, веде управління інвестиційними портфелями або іншим майном за дорученням клієнта.

Окремий рахунок означає, що взаємний фонд створюється як самостійний рахунок спонсора фонду. На нього зараховуються суми, які акумулюються під час продажу акцій або часткових сертифікатів взаємного фонду, а також ті суми, що вносяться спонсором при заснуванні фонду. Коли розмір акумульованого початкового капіталу сформований, окремий рахунок реєструється згідно із законодавством і його власник отримує права юридичної особи. Спонсор консультує по інвестиціях такого рахунка і виступає посередником під час продажу сертифікатів і акцій рахунка дрібним інвесторам.

Взаємні фонди грошового ринку — це інвестиційні фонди відкритого типу, які випускають акції, що викупаються фондами в інвесторів, і інвестують акумульований капітал у короткострокові цінні папери, так звані інструменти грошового ринку: казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Взаємні фонди грошового ринку відкривають поточні рахунки у комерційних банках у розмірах, що відповідають вартості власних акцій, проданих дрібним інвесторам. На підставі такого рахунку кожний власник акцій фонду може виписувати платіжні документи, чеки, здійснювати платежі, а також викупати додаткові акції за кошти, що накопичуються на таких рахунках під час перерахування поточних доходів від інвестицій.

Види рахунків інвестиційних фондів. Кошти від продажу акцій фондів зараховуються на спеціальні рахунки, які розділяються на регулярні, регулярні з реінвестуванням, акумуляційні і рахунки вилучення.

Регулярний рахунок. Акціонер отримує сертифікат, який засвідчує придбання акцій, а також звіт про те, у які акції або інші активи було вкладено кошти інвестора. Дивіденди акціонеру — власнику регулярного рахунка виплачуються щомісяця, щокварталу і т.д. за допомогою чеків.

Рахунок з реінвестуванням означає, що дивіденди не виплачуються акціонеру, а постійно реінвестуються, вкладаються у додаткові пакети активів. Правило реінвестування звужує права акціонера, який не може вільно брати доходи готівкою. Щоб обійти цю незручність, інвестиційні фонди відкривають рахунки, на які зараховують основний капітал акціонера і дивіденди. Власник такого рахунка може виписувати на нього чеки і знімати частину дивідендів. У такому разі реінвестування не є обов’язковим.

Акумуляційні рахунки подібні до регулярних з реінвестуванням дивідендів. Але на акумуляційний рахунок можуть бути направлені не лише дивіденди, а і будь-які додаткові суми, що надійшли від акціонера. Такий рахунок діє без обмеження строку і підтримується доти, доки інвестор здійснює додаткові придбання акцій фонду.

Рахунки вилучення поєднують ознаки всіх названих вище рахунків. Головна умова цих рахунків — не інвестування або реінвестування коштів, а вилучення капіталів, внесених у фонд. Іноді інвестиційні фонди дозволяють своїм акціонерам за допомогою чеків знімати не тільки частину дивідендів, а і частину основного капіталу. Власник акцій має можливість виписувати чеки немовби авансом, у рахунок майбутніх дивідендів.

Диверсифікація і класифікація спеціалізованих інвестиційних фондів. Управлінські фонди закритого і відкритого типів поділяються на диверсифіковані і недиверсифіковані. Принцип диверсифікації передбачає, що 75% усіх активів становлять мішаний пакет, який включає готівкові кошти, державні облігації, сертифікати часткової участі в інших інвестиційних фондах за умови, що частка цінних паперів одного емітента в загальному портфелі не перевищує 5 %. Компанії заборонено придбання понад 10% усіх акцій з правом голосу, які випущені одним емітентом.

Останнім часом диверсифікація інвестиційних фондів виявляється у диверсифікації емітентів. Щодо видів цінних паперів більшість інвестиційних фондів є спеціалізованими і виконують управління одним типом активів. Класифікацію інвестиційних фондів (взаємних фондів) подано у табл. 7.2.



Послуги інвестиційних фондів розраховані на дрібних інвесторів, які бажають з мінімальним ризиком прибутково вкласти свої інвестиційні заощадження. Оскільки послуги більшості інвестиційних фондів (взаємних фондів) дають можливість здійснювати платежі і розрахунки, виписуючи чеки на рахунки інвестицій фондів, загальний рівень ліквідності інвестицій фондів виявляється достатньо високим. Інвестиційні фонди відкривають для дрібних інвесторів з низькою схильністю до ризику можливість брати участь у високодохідних інвестиціях і на бажання конвертувати свої вклади у готівку, виписуючи чеки на рахунки взаємних фондів.

Інвестори вибирають інвестиційні фонди з урахуванням таких їхніх переваг. По-перше, інвестиційні фонди дозволяють будь-кому здійснювати порівняно ризиковані і високодохідні інвестиції під професійним контролем і тим самим зменшувати потенційний ризик. По-друге, інвестиційні фонди пропонують диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко скласти одному дрібному інвестору. По-третє, інвестиційні фонди дають можливість збільшувати частку капіталу, що контролюється інвесторами, без збільшення інвестицій.

У табл. 7.3 показано різницю між прямим інвестуванням у цінні папери (акції) та інвестуванням інвестиційним фондом у той самий пакет цінних паперів.



Порядок формування та органи управління інвестиційного фонду. На сучасному етапі для економіки України характерним є процес формування системи інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Згідно з чинним законодавством інвестиційний фонд здійснює діяльність виключно у галузі спільного інвестування. Характеристика інвестиційного фонду представлена на рис. 7.4.



Спільне інвестування здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду випуском інвестиційних сертифікатів та проведенням комерційної діяльності з цінними паперами. Розрізняють два типи інвестиційних фондів, а саме: закриті та відкриті. Їхні особливості відбито на рис. 7.5.



Засновники інвестиційного фонду несуть відповідальність перед учасниками в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. Депозитарій інвестиційного фонду — юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з ними та облік руху активів на підставі депозитного договору.

Для створення інвестиційного фонду засновникам необхідно укласти установчий договір, затвердити статут і здійснити реєстрацію фонду. Установчий договір визначає порядок здійснення спільної діяльності та відповідальність засновників перед учасниками і перед третіми особами. У статуті інвестиційного фонду зазначається найменування, місцезнаходження та вид фонду; розмір і порядок зміни статутного фонду; склад засновників; порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція; порядок отримання засновниками дивідендів; порядок реорганізації та ліквідації фонду. Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25%.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Процес випуску інвестиційних сертифікатів здійснюється у певному порядку: по-перше, необхідно укласти договір з інвестиційним керуючим; по-друге, укласти депозитний договір з депозитарієм; по-третє, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів; по-четверте, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду. Реквізити, які зазначаються в інвестиційній декларації, наведено на рис. 7.6.



Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їхніх статутних фондів.

Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни встановлені інвестиційною декларацією. За чисті активи інвестиційного фонду визнається вартість активів, в яких розміщено кошти засновників та учасників фонду в поточних цінах на момент оцінювання.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з ними.

Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями: інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів.

Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів.

Фонд має право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів.

Вартість чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально. Фонд зобов’язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати в учасників фонду.

Прибуток фонду підлягає розподілу між засновниками та учасниками у вигляді дивідендів.

Прибуток засновників фонду відповідно до інвестиційної декларації може бути спрямований на збільшення розміру статутного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. Виключна компетенція останніх указана на рис. 7.7.



Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарія, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, які є власниками не менше ніж 10% випущених інвестиційних сертифікатів.

Управління активами інвестиційного фонду від його імені (без додаткового доручення) здійснює інвестиційний керуючий. У процесі управління інвестиційний керуючий виконує ряд функцій. Основні з них показані на рис.7.8.



З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада (рис. 7.9), не менше ніж 60% членів якої повинні бути неафілійованими особами, тобто мати у власності менше 25% інвестиційних сертифікатів.



Інвестиційний керуючий укладає з депозитарієм (рис. 7.10) депозитний договір, у якому зазначається предмет діяльності, права і обов’язки сторін, взаємна відповідальність за збитки та інші умови.



Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права:

— випускати облігації та векселі;

— купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов’язання державної скарбниці та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано урядом України;

— тримати в цінних паперах менше ніж 70% активів інвестиційного фонду;

— купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

— займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

— брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

— здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);

— видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;

— купувати цінні папери повних та командитних товариств.

Особливості функціонування інвестиційної компанії. У системі фінансових посередників поряд з інвестиційними фондами важливу роль відіграють інвестиційні компанії.

В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення (рис. 7.11).



Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

Інвестиційна компанія зобов’язана заснувати відкритий або закритий взаємний фонд. Останній виступає в ролі філії, яка від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об’єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов’язаннями інвестиційної компанії, не зв’язаними з діяльністю взаємного фонду.

Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються всі обмеження, встановлені для інвестиційних фондів.