Конкурентоспроможність підприємства

У своєму розвитку фірма-піонер проходить кілька етапів. На першому етапі компанія-піонер зовні майже ніяк себе не проявляє: у надрах дрібних і середніх фірм йде наполегливий пошук принципово нових технічних рішень. Власне кажучи, така фірма перебуває ще поза ринковими відносинами. Вона тільки витрачає кошти на дослідно-конструкторські роботи, не поставляючи на ринок нічого замість. Так і витрачає вона кошти, отримані ззовні, не зароблені в рамках власного бізнесу. У цьому змісті вона більше схожа не на фірму, а на державну лабораторію, що сидить на бюджетному фінансуванні.

Однак треба відзначити, що інноваційний бізнес — це не заняття чистою наукою або винахідництвом. Зрозуміло, і те й інше важливе, але в діяльності фірми повинне бути підлегле головному завданню — підготовці конкурентоспроможного товару.

Прихований характер підготовчої доринокової роботи робив її практично непомітною аж до останніх десятиліть, коли поширилися такі організаційні форми, як технологічні парки й венчурний капітал. Справа в тому, що на першому етапі, коли фірма-піонер повинна налагодити найтяжчий процес впровадження або комерціалізації відкриття, самі піонери ще дуже бідні й слабкі. їм важко організувати оснащені новітнім устаткуванням лабораторії й досвідчені виробництва, що знижує шанси на успіх у настільки складній справі. Піонери гостро потребують підтримки.

Реакцією на цю потребу й стали технологічні парки. Вони являють собою «загальний дах» для компактного розміщення декількох дрібних піонерських компаній, яких туди залучає підготовлена площа (приміщення, комунікації, устаткування для спільного використання), а також організаційна інфраструктура (можливість контактів із ученими відомого дослідницького центру й фахівцями великої промислової корпорації).

Технологічні парки є одним з ефективних інструментів прискорення науково-технічного прогресу в країні. Уперше вони з'явилися в США, а потім за підтримкою держави були насаджені в країнах Західної Європи і Японії.

Завдяки технологічним паркам вирішальний внесок фірм-піонерів у впровадження нововведень принципового характеру вперше став добре помітний.

Ще більш гострою, ніж організаційна, є проблема фінансування. На цю обставину звернув увагу ще Й. Шумпетер. На його думку, перебороти опір ринкових сил і впровадити нову комбінацію підприємець може, лише опираючись на кредит. Банківське фінансування для нього є обов'язковою умовою, тоді як рутинну діяльність фірма, зайнята звичним бізнесом, може в принципі вести й без кредиту.

Таким чином, необхідні позикові кошти підприємці-першопрохідники можуть одержати тільки в банку, причому з величезними (плата за ризик) відсотками. А за сформованою в кінці XX ст. практикою ці функції беруть на себе венчурні (тобто ризикові) фонди або фірми.

Головною принадою для венчурних вкладень є їхня феноменальна прибутковість у випадку удачі. Для зменшення ризику при фінансуванні фірм-піонерів розроблено кілька ефективних методів. Наприклад, кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало, тобто якщо фірма-піонер змогла істотно просунутися в створенні або комерціалізації продукту. Далі кожне нове вкладення більше від попереднього й надається на все більш вигідних для піонера умовах. У підсумку фірма-піонер одержує фінансування, а венчурний капіталіст ніколи дуже не ризикує.

Вирішення проблеми фінансування дозволяє фірмі-піонерові завершити розробку конкурентоспроможного товару. Втім революційні винаходи трапляються нечасто. Для більшості компаній пошук кінчається невдачею. Ті ж, хто домагається прориву, вступають у другий етап розвитку — період бурхливого й спочатку безперешкодного підйому, пов'язаного з виходом нового товару на ринок.

Стрімке зростання фірми-піонера на етапі виведення нового товару на ринок пов'язане з тим, що інновація дозволяє вирішити старі, які колись здавалися нерозв'язними, проблеми споживачів або відкриває перед ними нові можливості. При цьому споживча цінність нового товару виявляється дуже велика, тому що формується шляхом порівняння із сумою витрат на старі товари, які довелося б понести, щоб досягти того ж результату, який забезпечує новий товар.

Поступово в компаній-першовідкривачів стає все більше послідовників. Ринок нового товару зростає. Нарешті, на нові можливості звертають увагу провідні корпорації. Це є переломним моментом і початком етапу масового виробництва.

Часто він виливається у витиснення фірм-першовідкривачів з ринку. Незвичні до конкурентної боротьби фірми-піонери виявляються, змушені схопитися з незмірно могутнішими суперниками, до того ж сильними саме в організації масового виробництва. Не дивно, що більшості піонерів не вдається встояти.

Пряму конкуренцію гігантів витримують лише далеко не всі фірми-піонери. І навіть ті, хто справляється з першим натиском, ще довгі роки залишаються дуже уразливими.

Деякі компанії-піонери, яким удається пройти всі випробування, поступово перетворюються у великі спеціалізовані фірми або навіть виростають на нових лідерів. В епоху масового народження нових галузей таких щасливих піонерів більше. При більш вузькому колі шансів вижити в піонерів мало.

При всіх умовах, щоб продовжити успішно діяти на ринку після того, як новий товар став масовим, фірма-піонер повинна переродитися, тобто змінити стратегію. Вона повинна або сформувати чітку спеціалізацію, або здійснити масштабні інвестиції у виробництво, управління й збутову мережу.