library.if.ua

Міжнародний менеджмент (2002)

1.6 Основні тенденції і концепції управління на порозі XXI століття

В даний час перспективними вважаються такі підходи: • підхід на базі теорії факторів виробництва і його практичне, емпіричне вираження - науковий менеджмент, а також використовуваний ними критерій економічної раціональності або ефективності;

поведінковий підхід, який у виробничих умовах також спирається на критерій ефективності;

системно-теоретичний з його критерієм системної раціональності;

заснований на представленні про підприємство як суспільному інституті, який повинен задовольняти вимоги різних груп інтересів, а його структура і керування повинні будуватися з урахуванням більш широкого розуміння соціально-економічної раціональності (наприклад, більш визначеної орієнтації на екологію або проблеми "третього світу").

Виходячи з цих підходів формується поняття стратегічного менеджменту, що конкретизує основну ціль підприємства шляхом прийняття рішення про те, яку продукцію і яким споживачам необхідно поставити, яким чином закуповувати і використовувати ресурси, щоб підприємство могло успішно працювати у швидко змінюється обстановці.

Політика підприємства повинна бути спрямована на забезпечення автономності його діяльності. При цьому відносини із зовнішніми та внутрішніми групами інтересів повинні будуватися так, щоб зберегти зацікавленість в успіху підприємства і не позбавити його критично важливих ресурсів.

Потрібен системний аналіз проблем управління підприємством та його політики (у той час як у 80-х роках XX ст. Переважали дослідження приватних питань). Надалі підприємства будуть змушені частіше використовувати системний підхід, не виключаючи й більш глибоких частинах, щоб реалістично оцінити, проаналізувати та організувати ускладнилися феномен фірмового менеджменту.

Майбутній розвиток готує підприємству непередбачувані комбінації шансів і ризиків. Необхідно структурувати полі невизначеності (тобто вникнути в суть мінливих комплексів зв'язків, оцінити ймовірність ситуативних комбінацій); дати йому відносну оцінку (встановити релевантність цих комбінацій для розвитку підприємства, усвідомити шанси та ризики для власного становища на ринку); звузити це поле ( з урахуванням власних можливостей і обмежень виключити певні зони, прийняти рішення щодо перспективних шляхів розвитку в майбутньому).

Необхідність обліку різних інтересів, які впливають на прийняття принципових рішень і на майбутній розвиток підприємства, призводить до підвищення ролі фірмової політики. Відносно управління ресурсами буде вигідна стратегія, що базується на тому, що успіх політики підприємства (стратегічний успіх) більше залежить від оригінальності конкурентоспроможних ключових компетенцій, ніж від розміщення стратегічних господарських полів в галузі. При розробці принципів господарської стратегії поряд з аналізом галузі, конкурентів і ринку (ринковим підходом) необхідні і обгрунтування оцінки ресурсів та ключових компетенцій (ресурсний підхід). У будь-якому випадку ресурсна концепція повинна включатися в стратегічні розробки.

Основними напрямами та концепціями розвитку науки і практики управління в розвинутих країнах, на думку багатьох фахівців, є наступні:

реінжиніринг - перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробничо-господарської діяльності та управління;

концепція внутрішніх ринків корпорацій, яка полягає у перенесенні закономірностей і принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність компаній. Такі революційні перетворення повинні охопити всі підрозділи - лінійні, функціональні, маркетингові і навіть апарат керівників вищої ланки. Ці підрозділи стають автономними ланками, купувати товари та послуги всередині фірми і зовні; їх об'єднують єдині інформаційні мережі, фінансові системи та підприємницька структура;

теорія альянсів, відповідно до якої інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефективне використання всіх видів ресурсів (у першу чергу науково-технічних, інвестиційних та фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій;

концепція показників ефективності управління, відповідно до якої в багатьох випадках нефінансові показники точніше відображають досягнення організацій і перспективну ефективність управлінських моделей, ніж поточні фінансові. Такими, як би невідчутними, критеріями оцінки є інтелектуальний капітал, задоволеність споживача, вплив комунікацій, повнота і комплексність використання інформаційних технологій.

Як показує конкретний досвід розвинених індустріальних країн, своїм високим добробутом вони зобов'язані не тільки

"невидимої руки" ринку, але і (більшою мірою) "невидимої руки" держави, тобто державного управління. Умовами ефективного функціонування державної служби в XXI ст. будуть мотивація зайнятих, широка зв'язок з громадськістю, дотримання етичних норм.

У центр усіх сучасних концепцій управління ставиться людина - від його поведінки залежить успіх діяльності будь-якої компанії. Надійність управління людьми в будь-яких організаційних структурах визначається точним установленням співвідношення мотивів і мотивацій.

В даний час світ переживає епоху зміни соціального типу людини. Здійснюється перехід від людини економічної до людини корпоративному. Останній на противагу людині економічній, орієнтованому виключно на власний успіх, створює (насамперед для себе) середовище, в якому він може жити і розвиватися. У цілому по мотивації він набагато складніше. Крім того, він завжди стурбований своїм майбутнім, що виявляється, наприклад, в його стурбованості з приводу економічної чистоти середовища проживання.

У зв'язку з цим можна згадати відому японську систему довічного найму, яка забезпечує стійку мотивацію людини і дозволяє дбайливо ставитися до його сьогодення та майбуття.

Прогноз змін, очікуваних в сфері виробництва і управління в першому десятилітті XXI ст., Визначає образ менеджера початку нового століття. Ключові вимоги будуть загальними для менеджерів різних країн і компаній:

високий професіоналізм і знання ринку у поєднанні з володінням сучасними інформаційними технологіями;

уміння адаптуватися до швидких змін ринку і особистісних ситуацій, сприймати і застосовувати нові форми роботи, що безпосередньо пов'язано з гнучкістю інтелекту;

автономний, творчий розум, готовність до ризику з усвідомленням того, наскільки далеко вона може зайти в рамках структури корпорації.

Майбутнє століття називають століттям підприємців. По суті, підприємець нікому не підлеглий, над ним немає вищих начальників, він сам (на свій страх і ризик) управляє справою і що залучаються до нього людьми, будучи новатором, генератором ідей.

Природно, він підзвітний спеціальним державним органам, що здійснюють нагляд і контроль, але, з його точки зору, ведення власної справи, управління ним у великій мірі є самоврядуванням. Саме цим пояснюється прагнення багатьох людей, в тому числі менеджерів, до підприємництва. Така тенденція змушує керівників великих організацій дозволяти менеджерам частину робочого часу використовувати для реалізації своїх інтересів у підприємництві. На великих підприємствах і керування певною мірою стає підприємницьким. Підприємницьким називають управління в умовах невизначеною середовища, що характеризується прагненням до постійних змін, пошуком нових можливостей і високим ступенем ризику в їх реалізації.

За існуючими прогнозами в управлінні в XXI ст. буде домінувати принцип диференціації. Ті, що навчаються організації будуть прагнути до своєрідності, йти від стандартів поведінки. Дотримання цих правил стане основним способом виживання в умовах жорсткої конкуренції організацій у сфері бізнесу.

Перелічимо основні напрямки еволюції менеджменту:

розвиток і поширення концепції управління людськими ресурсами, в центрі якої ставиться людина, застосування поведінкового підходу;

глобалізація економіки і управління;

поява і розширення мережних організацій, формування "плоских" ієрархій і "прозорих" систем управління;

реінжиніринг виробничо-господарської діяльності;

введення парадигми зовнішнього середовища в умовах загальної глобалізації й інформації;

перехід від традиційного принципу управління "стабільність, економічність, контроль" до нового - "партнерство, гуманізація, економічність";

поширення підприємницького управління;

розширення внутрішньофірмових ринків;

розвиток комп'ютерно-телекомунікаційного забезпечення управління і його віртуалізація;

тенденція до постійної самореорганізаціі компаній;

орієнтація на повне задоволення запитів клієнтів. Ці тенденції взаємопов'язані, взаємообумовлені і носять загальносвітовий характер. Вони повинні служити орієнтирами для розвитку управління в Україні. Інтеграція України в європейські та світові ринкові структури буде тим успішніше, ніж оптимальніше буде відповідність між кращими зразками світового досвіду управління, рекомендаціями науки, з одного боку, і особливостями української внутрішнього середовища, національних традицій, ментальності - з іншого. Важливо також, наскільки підготовленими виявляться управлінські кадри і чи стане наука управління пріоритетною.