library.if.ua

Методи управління (2003)

4.3. Метод розуміння текстів *

4.3.1. "Метод роботи з текстами": технологічна сутність

У вдосконалення і розвитку розумової культури системоутворюючим ланкою виступив "метод роботи з текстом" (МРТ), створений О. С. Анісімовим для прискорення засвоєння складних змістів, а потім для організації саморозвитку, перш за все - інтелектуального. Поштовхом появи МРТ послужила необхідність осмислення практики конспектування і використання схематичних зображень як найбільш ефективних засобів "овнешненія" змістів свідомості. При використанні схематичних зображень в ролі конструктивних знакових (текстових) маніпуляцій виникла необхідність введення логічних вимог у співвідношення знаків і фрагментів.

* Метод розроблений спільно з О. С. Анісімовим, викладається з скороченнями і в інтерпретації автора посібника.

У ролі логічного методу виступив метод "сходження від абстрактного до конкретного". У роботі змісту текстів заміщалися вищими абстракціями і з їх допомогою здійснювалося повернення до оригінальний зміст автора або до аналізованим сенсів, фіксованим у свідомості. Ці вищі абстракції, заімствуемие або створювані самостійно, були "сутнісними променями", що висвітлюють початковий матеріал смислів, що допомагають помітити їх сутнісну основу. І конспект-схеми, і схематичні зображення поставали як предмети маніпулювання заміщення змістів, "витягами" їх з глибин свідомості. Логіка "сходження" усвідомлювалася як вмістилище всіх типових розумових операцій і організацій всіх форм мислення в побудові текстів.

Застосування МРТ при реконструкції складних розумових систем, концепцій, дискусій стимулювало величезний обсяг рефлексивної самоорганізації та самокорекції, а також самопізнання і самосознаванія. У зв'язку з цим він легко і перетворився в основу "методу інтелектуального саморозвитку" (МДС).

В даний час у підході до роботи з текстами у вирішенні мислекоммунікатівних та інших (наукових, управлінських, рефлексивно-самоорганізаційних, навчальних, методичних, педагогічних, культурних і т. п.) завдань склалися протилежні традиції. Одна з них спрямована на швидкість прочитання та отримання загального, оглядового або детально реєстраційного образу за змістом тексту. Інша ж акцентує увагу на невипадковість виявлення авторських змістів, надійність реконструкції структури змісту, ієрархії його шарів. У другому випадку швидкість як технологічна цінність поступається цінності надійності і однозначності змісту одержуваного результату.

Установка на швидкість читання не веде до загальної культури роботи з текстами і залежить від індивідуальних особливостей читача. При цьому вона веде до багатоваріантності і ситуаційного в отриманні результату. Однак чим більше суворіше і відповідальніше стоїть завдання перед читачем, чим більше цінність невипадковості результату, цінність деперсоніфікація результату і можливості включитися в "відчужений" професійний і культурний процеси, тим менш значущі прийоми сенсомоторної витонченості у прискоренні читання, в отриманні інтегральних суб'єктивних смислів.

До того ж такий підхід не призводить до появи понять, категорій, однозначності, структурної визначеності результату розуміння. Читач повинен побудувати або підібрати поняття, що пояснюють та обгрунтовують його значення і, можливо, несуворі подання. Лише на цьому шляху з'являється можливість і самого автора його точку зору розміщувати в історичній лінії поглядів в науці, культурі, практиці, освіті.

У рамках альтернативного підходу оформляється й інша перспектива: перехід від реконструкції, розуміння точки зору до її критиці і побудові більш досконалої точки зору. Опора на поняття і категорії дозволяє мати нейтральні, "арбітражні" підстави як нової точки зору, так і можливих перспектив розвитку будь-якої версії. Крім того, опора на поняття і їх співвідношення з допонятійнимі уявленнями полегшує перехід до постановки завдань на формування культури мислення, культури рефлексивної самоорганізації та механізмів саморозвитку читача.

Орієнтація МРТ полягає в поступовому придбанні загальної розумової і рефлексивної культури, побудові "гранично" загальних (за функцією) понять як засобів розуміння, критики і вдосконалення точки зору автора, переходу від реконструкції точки зору до використання результату для постановки і вирішення завдань і проблем.

Механізм МРТ включає в себе всі типові розумові, мислекоммунікатівние і рефлексивні процедури, що зустрічаються в роботі з усними та письмовими текстами і в комунікативній практиці в цілому. При цьому всі процедури "поміщаються" у позиційне простір мислекоммунікаціі (рис. 38).

Читач спочатку перебуває в позиції розуміє, що повинен реконструювати точку зору, висловлену в тексті. Точка зору "існує" і в суб'єктивному плані уявлень, і в тексті. Якщо враховувати, що читач, також, як і автор, залежимо від внутрішнього суб'єктивного світу, його станів, реагування на зовнішні і внутрішні фактори, то його первинний результат у сприйнятті і розумінні тексту є



неминуче випадковим. Для того, щоб відійти від випадковості розуміння тексту, йому необхідно здійснити поправки первинного результату (ріс.39).



Для організації процесу фіксації результатів первинного розуміння і внесення поправок попередньо необхідні або повторне виклад думки автора, або побудова схеми-конспекту, або побудова схематичного зображення, або поєднання всіх форм зовнішнього вираження, що зручно для внутрішньої і зовнішньої організації процесу коригування (мал. 40) . Так як зовнішнє вираження внутрішніх смислів не може бути ідентичним внутрішнім змістом і його динаміку, що залежить від внутрішніх станів і зовнішніх умов їх зміни, то всі попередні, первинні результати розуміння розглядаються лише як гіпотези. Процес підтвердження та спростування гіпотез, є першим головним шаром процедур. Для того щоб здійснити перевірку гіпотез, необхідно спиратися або на думки автора, який контролює розуміння (або його прихильника, "адепта", внутрішньо перебуває в курсі справи, адекватно зрозуміти текст автора), або використовувати інший фрагмент тексту на ту саму тему як умова перевірки, що змушує порівнювати уявлення, що виникли при розумінні "перший" і "другу" уривка, фрагмента тексту автора (рис. 41).



Побудова конспекту та схеми-конспекту, а також схематичного зображення як вираження результатів розуміння дозволяє надати вказані на рис. 42 процедурам оперативно-маніпулятивний характер, зручний для усвідомлювала самоорганізації в мисленні, а також для зовнішньої організації.

Однак корекції несуть на собі стихійність і випадковість самовираження читача, якщо вони підпорядковані лише суб'єктивним станів. Тому від читача потрібно формування здатності до "надсуб'ектівному" читання схем різного типу і входження до "логіку об'єктного змісту", вираженого схемами. Якщо розуміння і перший, і другий (будь-якого числа) уривків по темі виражено в схемах, то читач може спростити співвідношення змістів, звівши до порівняння "змістів" схем і звертаючись до більш багатим змістом смислів у внутрішньому плані лише при необхідності (рис. 42)



Порівняння схем як порівняння "об'єктів" є основою культурного забезпечення процесів реконструкції точок зору авторів. На цьому шляху народжується трансформація випадкових схем у невипадкові і суб'єктивних смислів в суб'єктно представлені значення або соціально-культурні аналоги смислів, прототипи понять.

Першим провідним чинником перетворення "природних" (суб'єктивних, індивідуальних) і т. п. смислів в "культурні" (сверхсуб'ектівние) значення виступає дію зовнішнього організатора (педагога), що володіє справжнім, "еталонним" поданням про об'єкт розуміння. Його схема позбавлена випадковості і потрібно лише пізнати це самому читачеві (учня), використовувати для корекції. Для того щоб співвідношення і зіставлення схем (первинної та еталонної) було ефективним, що веде до корекції зовнішнього організатору необхідно не тільки використовувати, але й коректувати спосіб читання схем, прихід, з їхньою допомогою до усвідомлення розходжень в об'єктних зміст схем (рис. 43).



Другим чинником у цьому ж напрямку виступає використання словників, де "зібрані" еталони змістів та їх текстуального виразу. Читачеві тоді доводиться самостійно виявляти необхідність коригування первинної, гіпотетичної схеми.

Третім чинником, що організує процес перевірки гіпотез, є застосування логічних принципів і норм, орієнтованих на організацію процесу переходу від одного змісту до іншого. Велике значення у подоланні безлічі труднощів самоорганізації в процесі подолання стихійності, випадковості первинних версій в розумінні відіграє введення логічних принципів реконструкції об'єктів, що розвиваються.

У об'єктної акцентування (нелогічних) їх зміст містилося у вченні про діалектику і діалектичний метод. У нашому варіанті технологізації ідеї логічної форми побудови організованою думки, спирається на оперування зі схемами, ми виділяємо передумову логічної організації викладення думки (для розуміє - вторинна виклад) і саму логічну організацію. Передумова полягає в тому, щоб розрізнити: знакове засіб; його утримання; суб'єктивне "прочитання" змісту; співвіднесення змісту з тим, про що веде мову; підтвердження належності змісту знаку (знакової структури) з змістовністю того, про що ведеться мова; спростування відносності; повернення знакової структури (знаку) до статусу бути засобом мислення. Тому що при розумінні будуються схеми та схематичні зображення, то всі моменти легко орієнтуються в оперуванні зі схемами (рис. 44). Отже, коли зміст "свідомості" в процесі розуміння як результат розуміння виражається в схемі, то схема та її змістовне "прочитання" співвідноситься не тільки з тим, що нею виражалося, але і тим, про що ведеться мова, поза самого пізнає (об'єкт пізнання , аналізу). Коли дане застосування схеми (рис. 44) відбувається в комунікації, поза "контакту" з об'єктом, залишається лише його суб'єктивна представленість у вигляді образу.



Логічна організація мислення полягає в постановці питання, отримання відповіді і дії відповідно до типу питання: "Яка повинна бути подальша схема при проходженні деякого принципу?" Логічно протилежними принципами виступають "доповнення" і "уточняемость". У рамках першого принципу наступна схема приєднує новий зміст до колишнього, міняючи "кордон" об'єктно, а в рамках другого вона не міняє кордон і лише конкретизує, деталізує зміст (рис. 45).



Якщо передумови логічної організації мислення існують і виконуються, то розуміє може організовано контролювати перехід до більш складного змісту, так як у нього, що користується принципом уточнення, є цілісне розуміння думки автора і він стежить лише за введенням уточнень в їх послідовному прядці. Кожен крок в уточненні веде до нового, більш конкретного й цілісного розуміння. На кожному кроці може виявитися, що автор "залишив" свій об'єкт, якщо його змісту перестають уточнювати і починають або доповнювати, або створювати інше цілісне уявлення, інше початок організованою таким чином думки (рис. 46).

Тим самим логічний принцип "уточнення" дає такі типові можливості:

знайти тип об'єкта;

побудувати оригінал, абстрактне його "слово";

організувати перехід до більш конкретного виразу;

проконтролювати фази конкретизації;

позбутися від "випадкових" змістів;

виявити фази "розвитку об'єкта";

проконтролювати перехід автора до іншого об'єкту думки;



більш строго викласти версію автора;

перейти від авторського вираження до свого і проконтролювати "початок" вдосконалення думки;

перейти до свого об'єкту думки і проконтролювати момент і причину переходу;

виявити можливість побудови "ще більш" абстрактного початку думки.

Подібна ланцюг можливостей дає перспективу організації процесів переходу від розуміння до критики точки зору автора, а також переходу від реконструкції змісту до реконструкції ходу думки автора.

Чим більш "жорстко" проводиться логічний принцип уточнення, тим легше здійснити перевірку гіпотез про роль наступних уривків з теми, їх належності вихідного основи думки автора та локалізуемості в єдиному результаті.

Використання логічних принципів спільно з застосуванням і побудовою схем створює не тільки передумову усвідомленого приходу до кінцевого результату, а й розкриття самих

складних змістів автора, а також привнесення в роботу з текстом вихідних форм культури мислення, оволодіння всіма типовими розумовими процедурами. Швидкість оволодіння залежить від рівня залученості рефлексії, її якості. При цьому в ході рефлексивної самоорганізації можна вводити рефлексивні тексти та їх відповідний аналіз, поступове "очищення" від випадковостей рефлексивних змістів за рахунок схематизації і логізаціі аналізу текстів (рис. 47).



Основний внесок в усуненні випадкових фрагментів текстів і "очищення" версій розуміння основних фрагментів вносить застосування логічного принципу уточнення. Воно також веде до наростаючого прискорення отримання кінцевого результату. Однак для реального втілення такої можливості потрібна попередня робота з введення все більш абстрактних вихідних змістів (категоріальних понять), так як вони і конкретизуються в ході побудови вторинного ( "випрямленного") тексту як результату розуміння (заміщення авторського тексту). Конструювання подібного тексту і його схемних заміщень складає базу всієї роботи в розумінні (рис. 48).

Разом з необхідністю виявлення та контролювання вихідних схем та описів (категоріальної поняття), спираючись



на які йде введення конкретизують схем та інформація про них (категорій) та отримання конкретизованих схем та інформація про них (понять) відбувається зміна і змісту свідомості, а потім і самої свідомості, за посередництвом рефлексивного супроводу процедур. У свідомості народжуються абстрактні змісти й абстрактні значення (справжні значення), що виступають в мисленні в різних логічних функціях (рис. 49).



Трансформації у свідомості, змістовні та структурні, підлаштовуються під вимоги логічної форми та форми рефлексивної роботи. Але цей процес протікає найбільше важко, тому що змінює внутрішню передумову, механізм всієї розумової роботи. Подібний що розвиває процес перетворюється потім в основу зазначеного вище прискорення отримання кінцевого результату і придбання не тільки ефективності, але і якісні результати.

Разом з придбанням нової спроможності (наявності оперування абстракціями - поняттями і категоріями) відкривається шлях від розуміння не тільки до обгрунтованої критики, але й до ар-бітрірованію фіксованих точок зору. Оскільки арбітражна функція є основою розвивального впливу на початкові спроби вдосконалення авторської думки, то цим читач набуває здатності поєднувати всі типові мислекоммунікатівние функції (розуміння, авторського самовираження, критики і арбітрування) в єдиному механізмі розвитку думки автора. У ролі автора читач може стати сам, і тоді цей механізм перетворюється в механізм саморозвитку що вводиться за змістом, а потім і самих розумових здібностей (див. технологічні умови).

Нерідко в теоретичній роботі стоїть досить вузька завдання - розуміння масиву визначень і їх сумарного вираження у вигляді узагальненого заступника. Таке завдання характерна для функції арбітражу, коли необхідна оцінка кожної версії і використання абстрактного кошти, що не викликає сумніву в його зміст. Це засіб, базова абстракція, або вже є в арсеналі арбітра, або будується на матеріалі конкуруючих версій. Бо слід побудувати заміщають абстракцію, то потрібно і зберегти фіксовані змісту, і їх особливим чином, в узагальненні, переробити. Це відповідає виділенню вихідної абстракції для вторинного, що заміщає тексту в рамках логічного принципу уточнення. Тому ми всі визначення розглядаємо як "фрагменти" одного "авторського" тексту.

Однак поряд з узагальненням, побудовою абстрактного заступника вихідних текстів потрібно показувати перехід до категоріальним засобів і введення, та уточнення базової абстракції. Ці кошти вводяться з арсеналу арбітра - конструктора поняття, що володіє здібностями слідувати реалізується їм діяльнісного підходу (рис. 50).



Совмещение первичного процесса построения заместителя многих определений и применения средств деятельностного подхода и ведет к решению поставленной задачи, построению соответствующих понятий в рамках деятельностного подхода. Остается лишь особо отметить один технологический фактор получения данного результата.

Дело в том, что понятие конструируется для соотнесения с объектом и его допонятийными описаниями. Поэтому понятие должно быть не только выражено знаково-символическими средствами, но и подчиненным необходимости объектного ("онтологически значимого") прочтения этих средств. Следовательно, в ходе чтения следует пользоваться объектно-онтологическими, метафизическими, общемировидческими средствами (категории "нечто", "структура", "элемент", "состояние", "процесс" и т. п.).

При прочтении объектной схемы, являющейся понятийной абстракцией, необходимо соблюсти процессуально-объектную корректность и выдержать принцип причинно-следственных цепей, непрерывность цепей, удержание всех причин, определяющих следствия, и т. п. Соблюдение требований объектной определенности, явности показа "устроенности" нечто и особенности всех типов объектов в деятельностном подходе становится причиной всех "перевоплощений" авторских определений.

Спонтанная коммуникация со временем оформляясь, становится более организованной и в совместной рефлексии появляется мыслекоммуникация, а в мыслекоммуникации есть нормативный автор и сопротивляющийся критик. Для снятия длящегося противостояния и напряжения между автором и критиком необходим арбитр (рис. 51).

Арбитр (функционально) — это представитель мира категорий, понятий, концепций, т.е. носитель теоретических знаний по вопросам спора между автором и критиком. Так вот, арбитр доказывает им, что понятие нормы требует, чтобы были жесткие нормо-реализационные отношения, а не просто учет каких-то условий. Если исполнители осознают важность предлагаемого нового типа отношений в кооперации с наличием управленческой позиции — кооперация реализует свой потенциал развития; если не осознают — развития не будет. Но тогда, поскольку внутренние и внешние противоречия уже возникли, есть опасность саморазрушения этой системы.



Арбитражная функция в мыслекоммуникации требует предельной неслучайности движения содержания мысли и предельной определенности тех средств, которые применяются в рассуждении как монологическом (чистом мышлении), так и сопоставительном.

В чистом мышлении арбитра абстрактные значения или языковые универсалии используются для показа "самодвижения, саморазвития" содержания. В соотнесении с автором и критиком он применяет эти абстракции как средства схематизации их смыслов, реконструкции особенности мысли.

Различаются рассудок и разум. Чистое мышление — разумно, тогда как самовыражение в мыслекоммуникации — рассудочно. Схематизация смысла составляет промежуточную способность размышления. Реальный мыслекоммуникант совмещает многие жанры мышления. Но именно арбитр является исходным материалом для оформления опыта рассуждений в логику, систему абстрактных правил пользования рассудком и разумом.

Арбитр владеет категориальными системами, а их применение наиболее строго предопределено правилами.