library.if.ua

Стратегічний кадровий менеджмент (2005)

4.1 Об'єкт і предмет стратегічного кадрового менеджменту. Поняття діяльності

Об'єкт і предмет СКМ. До об'єкту кадрового менеджменту (управління персоналом) відносяться особи і спільності (формальні і неформальні групи, професійні, кваліфікаційні та соціальні групи, колективи і організації в цілому) [337].

При виділенні об'єкта СКМ враховують такі аспекти:

1) в людині слід бачити не тільки особистість, а й суб'єкта, індивіда, індивідуальність і універсум;

2) необхідно розширити проблемний простір, де здійснюється управлінська діяльність людиною, групами, колективами, окремими організаціями до великих цілісності (суспільство, спільнота людей і т. п.);

3) під об'єктом стратегічного управління слід розуміти людини в суспільстві. Основна задача СКМ - розвиток людини і людських відносин, що забезпечують прогрес суспільства, людської цивілізації в цілому;

4) вивчення цього об'єкта у сфері управління кадрами, людьми вимагає відповідного методологічного та акмеологічної забезпечення.

Під предметом в кадровому менеджменті як науково-практичному напрямку, комплексної науці відповідно розуміють:

відносини працівників у процесі виробництва з метою найбільш повного і ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем [337];

основні закономірності та рушійні сили, що визначають поведінку людей і спільнот в умовах спільної праці [278].

При цьому основною метою управління кадрами в сучасних умовах вважається поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня [337]. Реалізація цієї мети вимагає пізнання закономірностей і факторів поведінки, їх застосування в досягненні цілей організації.

У стратегічному плані досягнення відповідної мети і вирішення поставленого завдання вимагають абстрагування, виявлення сутнісних зв'язків і відносин людей у процесі виробництва. Виходячи з цього, попередньо об'єктом СКМ визначаємо специфічну діяльність посадових осіб вищого ієрархічного рівня управління організацією, що реалізують стратегічну функцію управління, за допомогою якої можна досягти стратегічних цілей. Надалі спробуємо обгрунтувати це. Перш за все, необхідно уточнити поняття "діяльність".

Сутність поняття "діяльність". Діяльність - робота, оцінка ризику бізнес план заняття в будь-якій області [267]. Це специфічна людська форма відношення до навколишнього світу, споглядання якої складає його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей, включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Діяльність - специфічно людська, регульована свідомістю активність, що породжується потребами і спрямована на свідомість і перетворення зовнішнього світу і самої людини [94]. Як зазначено вище, під діяльністю розуміють процес здійснення реального життя людини в навколишньому середовищі - це його суспільне буття в усьому різноманітті його форм. Через діяльність людина впливає на себе, на природу, речі, інших людей. При цьому по відношенню до себе, речам він є суб'єктом, а по відношенню до людей - особистістю, суб'єктом, індивідом. Під діяльністю можна розуміти систему, що має свою будову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток [330].

Діяльність кожної окремої людини і займане ним місце в соціальній ієрархії взаємопов'язані і залежать від умов, що склалися і неповторних індивідуальних обставин. Поєднуючи поняття "життя" і "діяльність" в "життєдіяльність", під останньою будемо розуміти "особливу форму" руху людини на певному етапі свого розвитку і реалізації життєдіяльні функцій. Відповідно до предмету дослідження розглянемо управлінський аспект людського життя і діяльності. У зв'язку з цим становлять інтерес роботи Г. Шедровіцкого, Е. Юдіна, О. Анісімова (загальна теорія діяльності), І. Ладенко (школа ін-теллектікі), А. Леонтьєва (теоретична та експериментальна розробка проблеми діяльності в психології), що запропонували діяльний підхід до вивчення життєдіяльності людини, її організації та здійснення.

Виходячи з наведених визначень поняття "діяльність", необхідно здійснити більш глибокий її аналіз. Як зазначалося, діяльність багато хто розуміє як роботу, заняття в будь-якій області. Сумнів виникає з постановкою питань про відмінність понять "робота", "праця" і "діяльність". У цьому плані виникає питання: машина, тварина, як і людина, також здійснюють діяльність? Розглянемо думки фахівців, які представляють різні сфери людського життя і діяльності (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Судження фахівців щодо людської діяльності

АвторСуждение
12
И. СеченовЧувственное возбуждение в мозгу приводит к активиза­ции мышечной системы, к запуску невольного или произ­вольного движения. В одном случае это вызвано неожидан­ным возбуждением, в другом — целесообразностью
А. КорниловПоведение — это совокупность реакций на биосоциаль­ные раздражители, проявление жизненной активности, раз­личных типов энергии — разряд, потребление, трансформа­ция. Оно связано с нарушением энергетического равновесия в отношениях между индивидом и средой. В каждом акте присутствуют эмоции, воля и интеллект. Интеллект тормо-


12
зит активность и включает построение представлений о нем, желаемом, порождающем активность. Воля обеспечивает стремление к цели. На основе потребностей как исходных мотивов возникают движущие причины — мотивы как нужда в том, что отражено в сознании. Анализ обеспечивает координацию поведения
Э. ФроммПриспособление к социальному ведет к развитию черт личности, а затем и к желанию действовать так, как должен
П. БлонскийИсходная точка — это жизненные интересы субъекта
А. ГерценСоциальное в человеке благодаря нравственной свободе ускользает от влияния физиологического
С. РубинштейнБлагодаря психической деятельности как познанию практическая деятельность приводится в соответствие со сложными требованиями, предъявляемыми объективными условиями. Психическая деятельность — эмоциональная, волевая — выступает в форме стремлений, желаний, чувств, определяющих значение явлений для данного человека, его отношение к ним
Ж. ПиажеЧеловеческое поведение имеет аспекты аффективный и интеллектуальных структур, которые дополняют друг друга
Л. ВыготскийПоведение не существует без психики, которая начинается с потребности, а затем переходит к мысли. Сознание — это рефлекс рефлексов, соотношение деятельности внутри организма
Л. ФейербахНи одно действие человека не случается с безусловной необходимостью, ибо между началом и концом, чистой мыслью и действием, намерением и решением могут быть многочисленные непредвиденные звенья
Б. АнаньевЛюбая деятельность осуществляется в соответствии с ролью человека в системе отношений, с процедурами поведения, предписанными ролью — общественной функцией в системе. Новая деятельность ведет к изменению отношения к себе
И. ФихтеЧеловек в действии и осуществляется, и становится его продуктом
А. ЛеонтьевТруд — деятельность продуктивная, требующая представленности цели, соотнесения с исходным материалом, этапами преобразования и результатом. Сознание возникает в деятельности. Общая структура психического отражения определяется структурой деятельности организма. Отражение используется в управлении жизненными процессами при проверке, коррекции. Предметная деятельность отвечает потреб-


12
ности, а потребность опредмечивается в мотиве, главными образующими которых являются цели. Психофизиологические предпосылки включаются в действия, ограничиваются ими и перестраиваются. Действия преобразуются, включаясь в другие действия, и превращаются в операции. Действия возникают в обмене деятельностями. Они подчинены представлению о результате. Осознанный мотив превращается в цель. Задача — это цель, данная в условиях. Операции — способ осуществления действия, фиксированный и обобщенный. Деятельность может утратить мотив и превратиться в действие, а действие — приобрести мотив и стать деятельностью. Потребности отражаются, но предмет в них зафиксирован не жестко, так как она (деятельность) "не знает" о предмете. При поиске предмета осуществляется соотнесение предмета потребности. При положительном результате предмет получает побудительную силу и направленность, становясь мотивом. Потребности развиваются при изменении предметов и способов удовлетворения. Мотив придает деятельности личностный смысл, а если он не осознается, то придает эмоциональную окраску и также является стимулирующим. Мотив — это оп-редмеченная потребность, раскрытие предмета желания, сопровождаемое устойчивым эмоциональным отношением. Хотение не равно мотиву и не способно упорядочивать, направлять деятельность. При самодвижении деятельности деятельность возвышается над адаптацией. Деятельность — это совокупность процессов, объединенная общей направленностью, объединяющим побудителем
Б. ТепловСпособности — это индивидуальные особенности, относящиеся к успешно осуществленной деятельности
А. ЗапорожецЕстественные способности — предпосылка, а не движущая сила развития, в отличие от присвоения опыта, являющегося движущей силой
В. ГоноболинДеятельность есть поведение человека, направленное на удовлетворение потребностей или побуждающих мотивов. Деятельность — это совокупность действий, объединенных целью. Цель должна стать мотивом. Человек сознает цели и пути
Г. ПрангишвилиДеятельность не начинается без готовности к определенным формам реагирования или установки как системы детерми-


12
нант, организующих процессы и переживания. Готовность мотивационна и является направляющей. Она сохраняется и после деятельности как неосознаваемое, активное состояние
П. ГальперинПри интериоризации действия ориентировочная часть превращается в понимание, а исполнительская — в автоматизи-рованно проходящее содержание. Внутреннее внимание — суть собственная активность субъекта
Г. ЩедровицкийДеятельность есть целостность, большая, чем "люди". Она захватывает индивида и заставляет его вести себя определенным образом. Простейшее представление (блочное) о деятельности состоит из цели, задачи, процедуры, методов, средств, исходного материала, продукта. Между ними — рефлексивные отображения, ведущие к блокам задач, проблем, фиксации несоответствия между наполнителями блоков, что ведет к перестройке наполнений. Через блоки "течет" процесс, осуществляющийся механизмом
К. Абульханова-СлавскаяЖизнедеятельность индивида есть объективный процесс с объективными противоречиями, разрешаемыми психикой и вызывающими ее необходимость. Психическая деятельность — это всегда готовность к несовпадению реального и предвосхищаемого


Як видно з наведених вище суджень, термін "діяльність" застосовується в різних значеннях. Він має багато визначень, і відмінності їх не піддаються спеціальному розгляду. Це свідчить про те, що термін використовується без установки на фіксацію строгих значень, чітких відмінностей у поняттях. При цьому реалізується смислова форма оперування терміном характеризується індивідуальністю і залежить від ситуації, що складається в аналізі явищ. Аналіз значень дозволяє виділити наступні формулювання [15]:

1) поведінка - це сукупність реакцій на біосоціальних подразники, прояв життєвої активності. Воно пов'язане з порушенням енергетичного рівноваги у відносинах індивіда з середовищем;

2) чуттєве збудження в мозку призводить до активності м'язової системи, до запуску мимовільного або довільного руху;

3) дія має своєю причиною "Я";

4) діяльність здійснюється свідомої історичною особистістю, насиченою переживаннями, відносинами;

5) поведінка не існує без психіки, яка починається з потреби, а потім переходить до думки;

6) праця - продуктивна діяльність, що вимагає представленості цілі, співвіднесення з вихідним матеріалом, етапами перетворення і результатом. Предметна діяльність відповідає потребі, опредмечіваемой в мотив;

7) діяльність є поведінка людини, спрямована на задоволення потреби і складається з дій, об'єднаних метою;

8) при саморусі діяльності вона підноситься над адаптацією;

9) діяльність - це сукупність процесів, об'єднаних загальною спрямованістю, збудників;

10) діяльність є цілісність, більша, ніж "люди". Вона захоплює індивіда і змушує його вести себе певним чином, складається з цілі, завдання, процедури, методів, засобів, вихідного матеріалу, продукту.

Порівнюючи наведені формулювання, можна намітити якісні переходи. Спочатку "діяльність" співпадає з природним процесом реагування на зовнішні дії в рамках встановлення "оптимальних" відносин із середовищем. Однак у випадку реагування людини на соціальне середовище включається його активність як "діяча" (в цілепокладання, постановці завдань і т. п.) і природний принцип протікання діяльності порушується.

При постановці завдання ззовні та контроль за її рішенням це завдання (норма, мета, план, програма і т. п.) захоплює людини, підпорядковує його буття. Визначеність завдань і норм залежить при цьому не стільки від людини, скільки від застосованих їм засобів і методів. Цілепокладання, що виконується людиною, може отримати "зовнішні" для нього як суб'єкта рамки, що примушують його до певної діяльності. Можна уявити чотири рівні поведінки людини в соціумі (рис. 4.1), два з яких називають "життєдіяльністю" (внутрішньо вільним, стихійним типом буття людини в природному і соціальному середовищі) і два - "діяльністю" (зовні визначеної організаційно-функціональною структурою суспільства і його культурою) [15].



У життєдіяльності вихідним підставою активності людини є потреба, а потім її суб'єктивне відображення, в діяльності - норма, що пропонуються суспільством і визначає характер буття людини. Тому людина змінюється в життєдіяльності як самоорганізована і котра саморозвивається система у відповідності з індивідуальними цілями, а в діяльності він спрямований на зміни в інтересах суспільства. Примусовий характер змін людини в діяльності зберігається там, де діє незалежна від нього норма (комунікація, спілкування, моделювання і т. п.) [13]. Вищі форми примусовості - в організаційній культурі суспільства, бо там нормативне володіє узагальненістю і загальністю впливу на самовизначення людини-суб'єкта. Людина перетворюється на "інструмент" реалізації норм і механізму нормування. Одночасно він може придбати нові можливості свого розвитку, потенціал і перспективу подолання відчуженості від суспільства, піднімаючись по рівнях (рис. 4.2) [13].

З розвитком на цьому шляху у людини змінюються мотиваційно-потребностная, інтелектуально-розумова та поведінкові-дві-готельних сфери, і він будує свою діяльність, не на первинній біопсіхіческой основі, а на потреби, що знаходиться поза ним - в соціумі, культурі, універсумі. Всередині людини "природність", тілесність і подібне поступаються "душевності", "духу".

Діяльність вивчалася різними науками, в даний час якийсь оформлення знань та напрямів вивчення сформувалося в психології та методології. У психології під діяльністю розуміють "активна взаємодія з навколишнім дія -



ності, в ході якого жива істота виступає як суб'єкт, цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняє таким чином свої потреби "[15].

У методології поняття "діяльність" визначається в рамках методологічних підходів до неї як предмету дослідження і вимагає більш пильної уваги до об'єкта дослідження.

Для вивчення об'єкта СКМ особливе значення мають психологічні дослідження орієнтовно-дослідницької діяльності. Орієнтовна діяльність спрямована на обстеження навколишніх предметів з метою отримання інформації, необхідної для вирішення поставлених перед суб'єктом завдань [15]. Розглянемо результати досліджень орієнтовною діяльності [17; 331].

Різні види орієнтовною діяльності представляють собою складні функціональні системи, які, на підставі досвіду людини-суб'єкта та умов виникають перед ним завдань, формують для нього образ ситуації та проекти її рішення; орієнтують і регулюють поведінку людини на підставі сформованого образа.

Існують різні типи орієнтації, що визначають ефективність і якість засвоюваних людиною знань і вмінь. При орієнтації на випадкові ознаки навчання йде повільно, шляхом проб і помилок. При орієнтації на емпірично підібрані ознаки і відносини навчання відбувається організованіше і швидше, але результати виходять обмеженими в силу того, що зона завдань звужена. При орієнтуванні на істотні властивості та відношення (що виділяються на підставі аналізу внутрішньої структури досліджуваного об'єкта і його зв'язків з іншими однотипними об'єктами) знання та вміння легко переносяться в умови, що змінюються, і темпи навчання підвищуються.

Психологи, як і філософами, встановлено, що основним видом людської діяльності є праця. Праця обумовив походження і розвиток фізичних і духовних властивостей людини, виникнення розумової праці як особливої теоретичної діяльності. При цьому аналіз структури матеріальної і духовної діяльності людини виявляє:

мотиви, які спонукають людину до діяльності;

цілі, на досягнення яких ця діяльність спрямована;

засоби досягнення цих цілей.

Дослідження П. Гальперіна, Д. Ельконіна дозволили виявити взаємозв'язок зовнішніх матеріальних дій і формування при цьому внутрішніх дій (розумових), що приводять до вдосконалення інтелектуальних здібностей людини.

Для діяльності як об'єкта СКМ важлива її сучасна методологічна концепція, яка створює основу для виконання досліджень. Однак поки що такої концепції не існує.

Якщо в психології, яка розробляється С. Рубінштейн, А. Леонтьєвим та ін, акцентуються специфіка буття окремої людини і трансформації його психіки, її зовнішніх проявів, то в методології школи Г. Щедровицького і О. Анісімова акцент зміщений у надлічностний, надіндивідуальних характер нормореалізаціон - них процесів і змінність норм у соціокультурних середовищах.

У плані вдосконалення діяльності з розробки перспективних проектів управління кадрами, зміни управлінської парадигми розвитку суспільства, на наш погляд, слід уважно проаналізувати розробки останніх (зазначених) шкіл. В одному з доповідей, присвячених проблемам формування теорії діяльності, Г. Щедровицький відзначав, що емпіричні дисципліни, що вивчають діяльність, прийшли зараз до такого стану, коли вже накопичено багато емпіричних співвідношень, що описують окремі групи фактів. Однак не вистачає одного, самого головного - виділення діяльності не в якості такого об'єкту, яким вона представляється в різних своїх проявах, а в якості ідеального предмету вивчення [330].

Дійсно, чому діяльність як дуже цікавий і незрозумілий об'єкт не стала предметом вивчення? Адже вже для Аристотеля діяльність була однією з найважливіших проблем науки. Т. Ко-тарбінскій спробував створити теорію спрямованої людської діяльності [147]. Під керівництвом Н. Сацкова в цьому напрямку працює в Києві Інститут праксеолога НАН України, проте до цих пір "ми не тільки не знаємо, що таке діяльність, але й не знаємо, як це дізнатися". Засоби для "пізнавання", як відомо, дає методологія, але ми вже вказували на наявні труднощі [142].

Для дослідження діяльності необхідно виділити її як об'єкт і запропонувати засоби для її аналізу. У роботах, присвячених управлінню персоналом, управлінська діяльність розглядається як процес [112; 177; 291]. У той же час в окремих роботах наочно показано, що діяльність - завжди є система, до того ж дуже складна [5; 19; 132; 331]. Представлення діяльності як процесу, ймовірно, можна пояснити інтенсивним розвитком в останні десятиліття кібернетики, що вивчає процеси, і розробленість цієї категорії.

Під процесом розуміють послідовну зміну будь-яких явищ, станів, хід розвитку чого-небудь [267]. З огляду на це визначення, можна уявити роботу персоналу управління, наприклад при розробці управлінських рішень, як послідовність дій, строго визначених часом. При цьому процес є вихідною категорією системного аналізу. Однак для опису системної діяльності ОПР цього недостатньо. Діяльність ОПР не може бути представлена як процес, вона вимагає системно-структурного представлення. Діяльність може бути процесом, коли розглядається об'єкт докладання зусиль людини і висловлює її в послідовності змінюються станів, розвитку. Враховуючи, що діяльність ОПР протікає в часі і просторі одночасно, зобразити її у вигляді процесу, етапів, графіків і т. п. можна лише з великими припущеннями. Наприклад, уявімо роботу ОПР у вигляді мережного графіка (рис. 4.3). Кожна робота (функція) виконується з певною метою, обумовлена різними критеріями і значимістю в загальній системі діяльності. Під час спроби спроектувати її на будь-яку вісь порушується цілісність. Це стає особливо помітно, якщо в систему координат внести такі соціальні цінності, як "істина", "краса", "добро".

Якщо досліджувати діяльність ОПР з позицій системного аналізу, то в цьому випадку не можна застосувати логіку процесу. Отже, необхідні кошти для знання, що таке людська



діяльність. У поняття "діяльність" входять, як мінімум, дві складові - психологічна та соціальна. Соціальна діяльність - це вже не атрибут окремої людини, а універсальна цілісність. Люди, перебуваючи в діяльності, підпорядковуються писаним і неписаним законам, які формувалися протягом усієї людської історії.

Розглянута таким чином діяльність виявляється системою з численними різноманітними функціями, матеріальними компонентами і зв'язками між ними [331]. Тому що всі компоненти цієї системи (люди, засоби праці тощо) пов'язані між собою, то ця система соціальної діяльності ОПР є поліструктурной, що складається з безлічі взаємозалежних ієрархічних відносин. При цьому багато компонентів цієї системи живуть за специфічними законами, вимоги яких необхідно враховувати в організації системної діяльності. Діяльність ОПР по відношенню до діяльності людей підпорядкованій їм організації є:

неоднорідною і поліструктурной;

що об'єднує різні разнопріродние процеси, що протікають з різним темпом.

Таким чином, представляючи роботу персоналу управління при розробці рішень у вигляді мережного графіка (див. рис. 4.3), можна виявити, що робота персоналу управління:

взаємозалежні, визначається різними функціональними зв'язками і відносинами;

вимірювана в часі, просторі, системі різних координат;

представлена цілісною структурою.

При цьому процес можна представити як проекцію на систему координат. У цьому випадку відзначаються такі труднощі:

1) результат діяльності не може бути отриманий в процесі як послідовності операцій. Відомо, що характеристики продукту діяльності дозволяють судити про технології, процедури, завдяки яким його отримано;

2) слід з'ясувати: що і хто є носієм діяльності.

Наприклад, згадаймо дії оператора Чорнобильської АЕС, відключено аварійну систему. Дії його класифікують як аналог результату роботи всього механізму управління. Мета була не тільки у чергової зміни АЕС, а й у тих, хто поставив відповідну задачу. Отже, для того щоб з'ясувати, хто і що робив, потрібно перейти до системної характеристиці, більш широкій сфері.

При розширенні процедури отримуємо одиницю, яка охоплює все людське соціальне існування [330]. Якщо змінити методологію і представити замість сукупності безлічі одиниць загальний взаємозв'язок, взаємодія та взаімосодействіе, то можна говорити про систему. При цьому слід зауважити, що система є великою і складною. Вона не може бути представлена одноманітними компонентами, а одиниця цієї системи може бути представлена як весь універсум людської діяльності [330]. Елементи цієї системи пов'язані між собою, але, вивчивши кожен з них, неможливо знайти закони його життя, тому що кожен із них живе в цілісності.

Результати досліджень дають підставу вважати, що діяльність - це система з численними і дуже різноманітними функціональними і матеріальними компонентами і зв'язками між ними [330]. Кожен з цих компонентів щодо самостійний у русі; пов'язаний з іншими компонентами; має безліч структур як наслідок їх взаємозв'язку. Система людської соціальної діяльності виявляється поліструктурой, тобто складається з багатьох як би накладених один на одного структур, а кожна з них, у свою чергу, - з багатьох приватних структур, що знаходяться в ієрархічних відносинах (рис. 4.4)

При цьому компоненти різного типу, пов'язані в єдність системної діяльністю, підпорядковуються різним групам законів і живуть кожен у своєму особливому процесі. Враховуючи, що ці компоненти і процеси зміни пов'язані в єдність загальною системою цілісної діяльності, можна погодитися, що діяльність є неоднорідна поліструктура, що об'єднує багато різних і різноспрямованих процесів, що протікають з різним темпом і в різний час [330]. Таке розуміння діяльності показує всю складність реалізації стратегічної функції управління, змістом якої є організація цієї діяльності з досягнення стратегічної мети. Стратегія повинна "пов'язати" діяльність як поліструктуру на стратегічному рівні з організаційними відносинами на тактичному рівні.



Системний характер діяльності зазначається в роботах багатьох дослідників. Багаторічні експерименти, що проводяться під час організаційно-діяльнісних ігор, де вирішувалися найскладніші завдання теорії і практики управління, модульних занять з розвитку мислення людей, переконливо підтверджують нескінченність вивчення діяльності. При цьому, чим більше знань треба отримати від складної системи (діяльності), тим більше складну теорію треба побудувати.

Вивчення відносин працівників у процесі виробництва (в діяльності) з позицій найбільш повного і ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем як предмета кадрового менеджменту являє собою більш складну задачу, ніж вважається зазвичай [337]. Це вимагає визначення основних закономірностей і рушійних сил, що обумовлюють поведінку людей і спільнот в умовах спільної праці [277]. Вирішити це завдання можна при пізнанні закономірностей і чинників поведінки людини, з'ясувавши спочатку сутність об'єкта кадрового менеджменту та СКМ. Це, у свою чергу, вимагає побудови відповідної методології дослідження.