library.if.ua

Стратегічний кадровий менеджмент (2005)

4.3 Поняття про загальної теорії діяльності

Теорія діяльності знаходиться в стадії розробки, хоча спроби вирішити цю складну проблему робляться давно (О. Анісімов [12-18], Г. Щедровицький [330-332]). Методолог-дослідник О. Анісімов подає матеріал із застосуванням мови онтологічних схем, що найбільш прийнятно.

СИМВОЛИ, СХЕМИ І МИСЛЕННЯ

Спробуємо пояснити необхідність використання схем в теорії діяльності. З цією метою узагальнимо відомі версією фахівців у сфері мислення (табл. 4.2) [15].

Таблиця 4.2

Версії фахівців щодо схем і символів

Властивостей схем у мисленні безліч. Виділимо два класи схем:

схематичні зображення (результати, схематизації зображень, образотворчих реконструкцій);

схеми-конспекти як результати схематизації текстів.

В основі схематизації бізнес план для отримання кредиту - універсальний набір операцій: розчленовування суцільного об'єкта, відбір значущих компонентів, трансформація компонентів і синтезування значущих компонентів в цілі конструкції (за критерієм). Оскільки схема повинна бути змістовною, змістовним засобом мислення, то конструкція (образотворча або конспектная) розглядається як виражає "об'єктне" зміст (зображуваного, конспектіруемого). Крім того, схема є заміщує початковим матеріалом (наприклад, зображення, текст) [16].

Виділимо наведені вище змістовні ідеї мови схем і символів. Мова схем і символів:

є опорою в аналізі нового, складного; способом, носієм операцій, правилом; конструкцією, що залежить від "волі" конструктора, апріорної, результатом уяви; умовою раптових рішень;

з'єднує чуттєве і раціональне, різне, одиничне і загальне; гармонізує безформне, впорядковує матеріал;

існує для мислення; є опорою в організації міркувань; інформація систематизована, узагальнена, структурована;

підпорядкований цілісності, структурності; містить породжує принцип;

виражає загальне, абстрактне, недоступне споглядання; допомагає бачити цілісне в явищах; оформляє зароджуються в людини ідеї; надає абстрактного чуттєву форму;

показує структуру і динаміку зміни об'єктів; висловлює гіпотезу про будову об'єкта;

допомагає виявляти дефекти, стежити за рухом думки, фіксувати її, породжувати нові ідеї;

використовується для виявлення нових змістів та звільнення від випадкового; заміщає об'єкти; створює смислові вузли об'єкта дослідження;

стимулює створення внутрішніх схем; полегшує розумову діяльність, встановлюючи причинно-наслідкові та функціональні зв'язки;

необхідний у проблемних ситуаціях, при поєднанні предметності змісту з конструктивністю.

Схеми, особливо образотворчі, є зручними предметами оперування. Використання схем у розумової практиці призводить до вищих абстракцій, дисципліни мислення. Без такої дисципліни неможливо оволодіти основними логічними і культурно-рефлексивними формами [16]. Таким чином, схемами і символами передається логіка (сліди) мислення. Коли управлінець на папері (планшеті, дошці) починає в знаковій формі зображувати послідовність своїх дій (за законами логіки), він переходить з реального світу (світ, де люди далеко не завжди живуть за законами) у світ логосу (загальних, об'єктивних законів функціонування і розвитку).

У цьому випадку на папері фіксуються схеми, формули, графіки, таблиці, узгоджені з іншими знаковими системами. Ці схеми відповідають законам логосу, побудовані за правилами логіки і онтологічним правилам (законам природи або ідеальних об'єктів). Людина живе в двох світах: ідеальному (в цьому світі він зображується схематично) та реальному. Якщо ідеальний світ людини мовою схем відбиває уявлення світу науки, то схеми можна використовувати як засіб для аналізу дійсності.

Життєдіяльності та ДІЯЛЬНІСТЬ, ПРЕДСТАВЛЕНІ МОВОЮ СХЕМ І СИМВОЛІВ

У вченні про буття (онтології) - об'єктивної реальності, яка існує незалежно від свідомості людини і створює сукупність умов для життя людини, - виділяють буття додеятельно-стное, діяльнісних і последеятельностное (мал. 4.7) [12-18].



Розглянемо схеми, розроблені О. Анісімовим. У онтології діяльнісної буття передбачає буття додеятельностное і після-діяльні. У діяльності перетворюється те, що залучається з іншого буття, ніж діяльність. У перетвореному ж вигляді воно існує інакше, ніж до перетворення. У процесі діяльності перетворюються "щось" (об'єкт, що має форму) набуває якості, що визначають спосіб використання перетвореного "щось".

Додеятельностное буття називають природним, а последея-тельностное - штучно-природним. "Штучне" укладено в нормативності уявлень про якості "щось", отримуваних ним у процесі діяльності, і в підпорядкованості процесу діяльності необхідності отримання саме цього стану "щось" (рис. 4.8).

Вимога до результату діяльності ( "продукту") або до "мети" з'являється в особливому режимі цілепокладання, не належить Доде-ятельностному буття. Здатність до цілепокладання є результатом "освітньої" діяльності. У ній суміщені дві здатності: будувати уявлення про майбутній стан "щось" і надавати цьому поданням нормативну функцію. Тим самим для існування діяльності необхідний перехід від додеятельно -



стного буття людини до нормополагающему буття, а потім до буття діяльнісних і последеятельностному; безпосередньо діяльність існує для последеятельностного буття людини (рис. 4.9).

Мета є "мінімальним" за обсягом змісту типом норм. "Максимальний" тип - охоплення вимог всього процесу перетворення - "проект діяльності". До неї входять також вимоги до способу буття людини в діяльності. Буття людини до діяльності і до проектування діяльності назвемо життєдіяльністю. Вона підпорядкована нормі (цілі, проекту діяльності), а потреби. Відмінність мети, проекту від потреби полягає в тому, що потреба індивідуальна, залежить від впливу внутрішніх (стану людини) і зовнішніх (средовых) факторів, тоді як мета, проект внеіндівідуальни і внесітуатівни, їх зміст зберігається в часі, просторі, в передачі "з одних рук в інші "(рис. 4.10).

Життєдіяльність складається з ланцюга процесів задоволення потреби: наявності потребностного стану, його відображення у вигляді образу потреби; активізації поведінкових механізмів; пошуку об'єкта потреби, пізнання об'єкта, оцінки об'єкта з точки зору потреби (точніше, що оцінює зіставлення про -





Разов потреби і об'єкта) та переконання у відповідній потреби; присвоєння відповідної потреби, зникнення потребностного стану (рис. 4.11).

Оскільки в об'єкті не все може бути значимість тогою, то він або споживається повністю, або може бути перетворений до відповідності потреби. Проте перетворення об'єкта під "тиском" потреби залишається жізнедеятельностним явищем, тому що природна динаміка потребностного стану відображається на динаміці перетворюючого відношення до





об'єкту. Ця динаміка є передумовою майбутньої діяльності (рис. 4.12).

Суб'єктивним відзнакою життєдіяльності від діяльності є відмінність підпорядкованості людини: підпорядкованості потреби і підпорядкованості нормі (цілі, проекту).

Рефлексів в СТРАТЕГІЧНЕ Кадровий менеджмент

Рефлексії присвячено безліч дисертацій, комплексних досліджень, семінарів, конференцій, навчальної літератури. Розглянемо її роль і місце в СКМ.

Зазвичай під рефлексією розуміють суто людський властивість, феномен, притаманний тільки вищої форми управління - свідомості, мислення [12; 331]. Якщо спробувати розкрити її генетичні корені [321], то перед нами постане якийсь "прийом" живої природи, за допомогою якого вона піднімається на якісно новий щабель еволюції як засіб реалізації якісного стрибка.

Психолог С. Рубінштейн з появою рефлексії пов'язує особливий спосіб існування людини та її ставлення до світу, "... вона як би призупиняє, перериває цей безперервний процес життя і виводить людину в думках за межі цього процесу. З цього моменту кожен вчинок людини набуває характеру філософського судження про життя "[250].

Психологи з явищем рефлексії пов'язують формування теоретичного мислення в людини і його звернення до підстав власних дій. Нарешті, рефлексія визнається найважливішим моментом у механізмах розвитку діяльності й особистості [332].

Моделі рефлексії розробив у рамках "теорії діяльності" Г. Щедровицький [330-332]. Створені онтологічні схеми і моделі діяльності дозволяють конструктивно і раціонально описувати складні феномени, пов'язані з процесами рефлексії. Рефлексію Г. Щедровицький розглядає як процес і структуру діяльності, як механізм її природного розвитку.

О. Анісімов під рефлексією розуміє рефлексивний функцію, притаманну будь-якої практичної діяльності, в якій виникло утруднення [7-12]. Ця функція не самостійна і обслуговує перехід до критичної функції, реконструюють що з'явилося утруднення і виявляє його причини. Виявивши причини труднощів, рефлексія сприяє перебудові колишньої нормативної діяльності (норми). Реалізується нормативна функція в процесі пізнання і подальшої корекції колишньої діяльності.

Следовательно, критика и нормирование как бы вытекают после рефлексивного выхода из деятельности. Рефлексия (построение картины осуществленной деятельности) дает основания для критики и последующего нормирования. Однако, суживаясь до построения картины безотносительно к использованию ее в дальнейшем, рефлексия перерастает в особый тип процессов — исследования [12]. В связи с этим можно утверждать, что в деятельности каждого человека есть рефлексивные выходы из нее, при которых человек занимается исследованием или познанием внешней среды.

Рефлексия обеспечивает анализ и выводы, она не просто отражает, а активно трансформирует, препарирует, структурирует, переструктурирует содержание рефлексивного типа. Естественно, механизмом, который подчиняется рефлексивной функции, прежде всего, является мышление, совмещенное с самосознанием, сознанием и волей [12; 13]. Другими словами, рефлексия является интеграционным механизмом, который реализует функцию познания и действий "ума" [8].

Таким образом, можно утверждать, что рефлексия в жизнедеятельности и деятельности человека выполняет функцию самоуправления, самореализации его мыследеятельности и влияет на жизненные процессы человека в целом. Это влияние связано с формированием системообразующих и системоразрушающих факторов. Г. Гегель и другие мыслители непосредственно процесс принятия решения связывали и отождествляли с рефлексией [63]. С развитием рефлексивных способностей человека связан успех его развития. Г. Щедровицкий, а затем его последователи разработали организационно-деятельностные и организационно-мыслительные игры. Как показывает практика этих игр, они способствуют развитию деятельности, рефлексивных способностей, культуры мышления.

Рефлексия в самоуправлении жизнью и деятельностью человека занимает особое место. Она превратила животное в человека и является главным механизмом, ответственным за самоизменение и саморазвитие. Недостаточная развитость рефлексивных способностей человека является причиной многих негативных явлений в обществе. Развитие рефлексии требует перестройки учебных процессов на основе развивающих игр, позволяет подготовить человека к активной и гармоничной жизнедеятельности, к современным формам инновационной практики, обеспечивает мотивацию и операционно-действующую готовность к творческой самоорганизации, усиленной культурой рефлексивной самоорганизации.

Рефлексия как механизм самоуправления обеспечивает его автономность, организует мышление и жизнедеятельность человека. Она работает как функция, процедура, возникающая в любой практической деятельности, где появляется затруднение, обеспечивая исследование его причин, анализ результатов исследования и изменение нормы жизнедеятельности.

ВИСНОВКИ

1. Діяльність - складне поняття, яке необхідно глибше обгрунтувати, бо правильне розуміння його суті, ролі і місця в житті людини і суспільства внесе свідомість в індивідуальне та суспільну свідомість. Розробка теорії діяльності

може освітити шлях людській практиці, стане чинником розвитку людської цивілізації.

Як об'єкт СКМ, діяльність поділяється на типи (професійна, функціональна та ін) і існує в двох формах - процесуально-кінетичної та організаційно-статичної. Як об'єкт для менеджера, діяльність вимагає знань про суть, форми і зміст діяльності та мисленні, відповідного методологічного та акмеологічної забезпечення.

2. Об'єктом СКМ є діяльність посадових осіб

вищого ієрархічного рівня управління організацією, що реалізують стратегічну функцію управління. Термін "діяльність" використовують у різних значеннях:

як прояв життєвої активності, сукупність реакцій на біосоціальних подразники;

как действия, осуществляющиеся сознательной исторической личностью, насыщенной переживаниями, отношениями;

как действия, выстраивающиеся на основе потребностей, оп-редмеченных мотивами с учетом человеческого "Я" и направляемых целью;

как целостность, полиструктура, захватывающая индивида, побуждающая его к определенному способу поведения: используя различные средства переработки исходного материала в продукт, совершать определенные, приводящие к цели процедуры при решении задач.

3. Различают два уровня деятельности, которые характеризуются

соответственно жизнедеятельностью (внутренней свободой, стихийным типом бытия в естественной и социальной среде) и деятель-

ностью (внешне предопределенной организационно-функциональной структурой общества и его культурой). В жизнедеятельности

исходным основанием активности человека являются потребности, в деятельности — норма, предписанная обществом. Человек меняет-

ся в жизнедеятельности как самоорганизующаяся и саморазвивающаяся система в соответствии с индивидуальными целями; в деятельности человек направлен на изменения в интересах общества. Высшие требования к деятельности человека исходят от организационной культуры общества. В обществе человек может пройти определенные уровни развития: природность, социализованность, культурность, свободность. Основным видом человеческой деятельности является труд.

Исследовать деятельность как полисистемный объект целесообразно с помощью системного подхода, соответствующего типу конкретной деятельности. В системно-деятельностном подходе деятельность характеризуется неоднородностью и полиструктурностью. В ней объединяются разнонаправленные процессы различного темпа. Деятельность каждого человека в организации представляется взаимозависимостью, определяется различными функциональными связями и отношениями, измеряется во времени и пространстве в системе различных координат, представляется целостной структурой (множеством взаимосогласованных структур). Стратегия "увязывает" деятельность как полиструктуру на стратегическом уровне с организационными отношениями на тактическом уровне. К основным принципам анализа деятельности относятся: определение путей освоения мира; перенесение опыта; коммуникации и понимание; акт деятельности; рефлексия; категориальность; двойное знание; искусственное и естественное.

Теория деятельности находится в стадии разработки. Как абстрактную деятельность, категорию наиболее отчетливо можно представить в виде схем. Это объясняется особенностями специализации полушарий мозга человека. Правое полушарие, возможности которого, по мнению ряда ученых, человек использует в недостаточной степени, "понимает" мир логикой образов, наиболее обоснованно представленных языком схем. Предложенный язык схем и символов специфичен и требует навыков в использовании.

Деятельность можно выразить с помощью формулы — "действие человека плюс рефлексия этих действий". Существуют различные определения понятия "рефлексия". Наиболее рельефную характеристику представляют понятия "феномен", "функция", "интегральный механизм познания", "процедура". Феномен человека создан рефлексией, отличающей его от животного. Рефлексия — это анализ осуществленной деятельности, направленный на выявление причин затруднений и коррекцию способа деятельности. Рефлексивный подход в подготовке человека, профессионала, принятие ценностей рефлексивного отношения к действительности и перспективам развития деятельности, устранение манипуляционного отношения к персоналу организации связаны с формированием и развитием рефлексивных способностей человека. Совершенствование управленческого мышления, формирование профессионализма, достижение человеком своего "акме" определяются рефлексивной культурой управленцев стратегического уровня.