Стратегічний кадровий менеджмент (2005)
6.2 Теоретико - методологічні основи акмеології
Історичні передумови виникнення акмеології. Наука починається з визначення її предмета, закономірностей, вироблення системи описують їх понять і системи методів, що забезпечують процес проникнення в досліджувані закономірності [4]. Предмет науки акмеології має довгу історію, як і саме суспільство. Людська культура - результат творчості зрілих людей. Сучасна ж акмеології знаходиться на стадії становлення.
Існують три основні методологічні орієнтації сучасного знання: природничо-наукова, гуманітарна і технологічна. Розглянемо основні характеристики акмеології [4].
Природничонаукова орієнтація виражається в прагненні оформитися як самостійної області. Методологічно вона багато в чому слід дисциплінарним стандартам (у вигляді опису експериментальних фактів, скачати бізнес план 2015 вивчення механізмів та закономірностей, забезпечення їх математичної достовірності і т. п.), які склалися ще в класичному природознавстві. При аналізі ряду акмеологічної феноменів (природи обдарованості, генетичних і фізіологічних особливостей, психофізіологічних передумов становлення професійної майстерності і т. д.) відбувається апеляція до природничих знань зі сфери вікової фізіології, психогенетики, психофізіології праці і т. д.
Гуманітарна орієнтація проявляється в онтологічної визначеності, що базується на генетичному взаємодії з науками про людину і на предметному відокремленні від них як самостійної дисципліни. До виникнення акмеології досліджувалися професіоналізм, творчість, освіта дорослих, але специфіка у вивченні майстерності, його вершинних форм "акме" призвела до виникнення специфічної проблематики і подальшого розроблення акмеологічної технологій.
Технологічна орієнтація проявляється у взаємодії з технічними науками (кібернетикою, системотехніка, теорією інформації і т. п.) та використання чітких стандартів практично орієнтованого знання. Слід враховувати, що акмеології пов'язана з технічними дисциплінами опосередковано, наприклад через ергономіку, що забезпечує оптимізацію людського фактора в техніці. Необхідно враховувати також вплив на акмеоло-енергію сучасної праксеолога, що виявляється в технологізації гуманітарного знання (у формі психотехніки і ігротехніки, Інно-ватікі і рефлексікі, по І. Семенову) та гуманітаризації технічних наук (у виникненні біоніки, соціоніки, евристики, синергетики и др .).
Сучасна праксеолога прагне виділити позитивні принципи раціональної організації діяльності у різних сферах соціальної практики з позицій загальної теорії систем, з урахуванням даних человекознанія і суспільствознавства.
Зв'язок акмеології з науками сучасного суспільствознавства, з прикладними соціальними і фундаментальними філософськими здійснюється за світоглядного та методологічного напрямками.
Філософія методологічно обгрунтовує акмеології як самостійну наукову дисципліну фундаментально-наукового характеру. Філософія світоглядно задає аксіологічні ідеали і праксеологіческіе мети акмеології як суспільної науки і одночасно особливого розділу сучасного человекозна-ня [4].
Згідно з суспільно-гуманітарної природі та аксіологічного-гносеологічний статусу акмеології тісно пов'язана з такими соціальними науками, як історія і культурологія, соціологія та економіка, менеджмент і маркетинг, політологія і конфліктологія, педагогіка та екологія, визначаючи різні соціальні аспекти трактування акмеології важливих для неї понять -- діяльність, професіоналізм, організованість і регулювання.
Сучасний зрушення в моделях навчання вносить зміни в цінності, форми, методи та технології освіти. Провідними цінностями стають не засвоєння норм поведінки, формальних знань і умінь, а гуманність взаємин, свобода самовиявлення, культивування індивідуальності, творче самовираження і т. п. [4]. Методи традиційні урочні, лекційно-семінарської форми засвоєння знань і раціонально-дидактичні доповнюються розвиваючими технологіями, рефлексивними способами інтенсивно-ігрового тренінгу.
Методологічний статус сучасної акмеології. У розвитку акмеології виділяють чотири основних етапи [4; 93]:
латентний - непомітне і поступове складання історичних, культурологічних, соціальних, філософських, наукових, педагогічних, практичних передумов виділення в науковому пізнанні акмеологічної сфери людинознавства;
номінаційних - усвідомлення соціальної потреби в такого роду знанні;
інкубаційний - виникнення концептуальної ідеї про необхідність оформлення досліджень акмеологічної проблематики та висунення програми розгортання акмеології як особлива дисципліни;
інституційний - створення соціальних структур: акмеоло-ня кафедр і факультетів, лабораторій у вузах та Міжнародної академії акмеологічної наук.
У методологічному плані акмеології є комплексною наукою фундаментально-прикладного характеру. Фундаментальність визначається пізнанням закономірностей сфери реальності, не вивчається іншими науками. Прикладний характер акмеології проявляється в практично орієнтованих акмеологічної технологіях.
У акмеологічної підході виділяються такі аспекти: віковий, освітній, професійної майстерності. Досліджуються акмеологічної креативні, екзистенційні та культурологічні можливості. При цьому системоутворюючим фактором є рефлексивність майстерності.
Акмеології - інтегративна дисципліна, дослідження якої носять комплексний характер. Факти і закономірності, розкривається в результаті таких досліджень, трактуються з системних позицій. У взаємодії з теорією управління, педагогікою і психологією акмеології істотно змінює акценти у сфері професійної підготовки кадрів. У акмеологічної підході до підготовки кадрів домінує проблематика розвитку творчих здібностей професіоналів та вдосконалення їх кваліфікації. Проблеми вирішуються в наступних напрямках [4; 93]:
віковому - діагностика задатків і здібностей з позицій педології (вивчає дітей та юнаків), андрології дорослих (у тому числі студентів і професіоналів) і геронтології (вивчає ветеранів праці);
освітньому - діагностика і розвиток знань і умінь у системі загальної, професійної та безперервної освіти;
професійному - визначення можливостей та результатів здійснення трудової діяльності через з'ясування профпридатності, психологічної готовності до того чи іншого виду праці та відповідальності за її результати;
креативному - визначення витрачаються зусиль в їх реалізації (з'ясування рівня професіоналізму, рефлексивно-інноваційного потенціалу майстерності та оцінка соціальної значимості інновацій, отриманих в процесі творчості). Причому рефлексивний аспект (пов'язаний із самосвідомістю, особливостями самовизначення і мотивації особистості як розвивається "Я", розумінням партнерів по комунікації в процесі трудової діяльності) є системоутворюючим фактором професіоналізації людини.
Основні поняття і категорії. Акмеологічної понятійний апарат має специфічний зміст і характеризується міждисциплінарної спрямованістю. Базовим поняттям для акмеоло-ня технологічних досліджень, що вивчають трудову діяльність фахівців та її ефективність, є професіоналізм.
На підставі наведеного визначення можна зробити висновок про те, що професіоналізм діяльності характеризується, перш за все, її високою продуктивністю.
Продуктивна діяльність - діяльність, що відрізняється високими показниками якості (за основними критеріями), продуктивністю і позитивними соціально-особистісними характеристиками (має на позитивні соціально значущі цілі, що розвиває фахівця як особистість, що зберігає його здоров'я).
Малопродуктивна діяльність - діяльність спеціаліста, що не відрізняється високими показниками якості і продуктивністю, а також не переслідує позитивних соціально значущих цілей.
Непродуктивна діяльність - діяльність, що характеризується низькими показниками якості і продуктивністю, не переслідує позитивних соціально значущих цілей.
Таким чином, щодо акмеології професіоналізм діяльності характеризується високою продуктивністю (ефективністю), оптимальними інтенсивністю та напруженістю, високою точністю і надійністю, високою організованістю, високою кваліфікацією, низькою опосередкованість (фахівця залежністю від зовнішніх факторів), володінням сучасними засобами рішення професійних завдань, високою стабільністю продуктивності , точності, надійності та організованості.
Майстер в акмеології - фахівець, що володіє майстерністю, що розглядається як властивість особистості, придбане з досвідом, як найвищий рівень професійних умінь у певній галузі, заснованих на гнучких навичках та творчому підході [4; 93]. Для того щоб досягти майстерності у професійній діяльності, необхідно володіти значними "стартовими можливостями": здібностями, спеціальними знаннями, вміннями, кваліфікацією, мотивацією. По суті, це базовий етап руху до "акме".
В даний час поняття "майстерність" ототожнюється з поняттям "професійність". При цьому професіоналізм розглядається як найвищий стандарт професійної діяльності (зроблено професійно, професіонал своєї справи і т. п.).
Професіоналізм має спільне з категорією "психологія праці" - індивідуальним стилем діяльності, розглядається як притаманна індивіду система навичок, методів і прийомів досягнення поставленої мети. Щодо акмеології індивідуальний стиль діяльності є проявом індивідуального в майстерності та професіоналізмі.
Майстерність і професіоналізм пов'язані з самореалізацією у професійній діяльності, наявністю високого рівня мотивації досягнення високих результатів.
Акмеологічної чинники - основні причини (що мають характер рушійних сил), що обумовлюють досягнення високого професіоналізму діяльності, і головні детермінанти професіоналізму. Фактори - це об'єктивні причини, що зумовлюють саморух людини до вершин професійної діяльності, тобто до високих досягнень.
Акмеологічної умови - значимі обставини, від яких залежить досягнення високого професіоналізму діяльності.
Акмеологічної фактори та умови близькі за змістом, але не тотожні. На різних етапах розвитку особистості вони мають різну значущість і по-різному впливають на досягнення професіоналізму. У акмеологічної дослідженнях в якості значимих умов виділялися задатки, загальні та спеціальні (у тому числі й професійні) здібності, умови сімейного виховання, виховання в початкових, середніх та старших класах, освіта в професійному навчальному закладі, то, що відноситься до так званого передстартовому періоду професіоналізму [4; 93].
У процесі аналізу проблем розвитку обдарованості молоді були визначені найбільш значущі умови, за змістом є акмеологічної. До них відносяться:
суспільно-історичний запит (чи дійсно суспільству потрібні талановиті особистості, видатні професіонали своєї справи), свобода, відсутність гноблення, атмосфери беззаперечного підкорення, високий престиж майстерності;
гідний життєвий рівень (що надає можливість не розмінювати свій талант у пошуках їжі);
відкритість суспільства, рівний для всіх доступ до освіти та культурних цінностей;
наявність дієвої системи нагород і заохочень [93]. Розрізняють два види акмеологічної факторів [4]:
1) об'єктивні, які проявляються в реальній діяльності, спрямованої на досягнення результату;
2) суб'єктивні, пов'язані з суб'єктивними передумовами міри успішності професійної діяльності (мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, вміло, задоволеність, творчість).
Важливою категорією є акмеологічної аналіз - процес визначення акмеологічної умов і факторів у дослідженнях професіоналізму. Предметом акмеологічної аналізу постає вивчення становлення і зникнення вищих форм існування всіх психічних механізмів в умовах здійснення діяльності, максимально відповідальною перед суспільством і особистістю [93]. Акмеологічної аналіз і дослідження результативні, якщо спираються на науково обгрунтовані принципи.
Основними в акмеології є методологічні принципи [4]:
системності, що розглядає складні різнорівневі системи;
вивчення людини в процесі його розвитку як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, індивідуальності та універсуму;
одночасного вивчення двох рівноцінних з позицій акмеоло-гии об'єктів - людини і діяльності;
вивчення загального в окремому і через окреме;
розвитку та психологічного детермінізму;
активності;
інваріантності.
Принцип системності. Розробка теоретико-методологічних основ акмеології на базі системного підходу є самостійним і актуальним для СКМ наукового напрямку, бо показує системну залежність між факторами, що вивчаються ак-меологіей, і підготовкою професіоналів для майбутніх організацій, що діють у державній, матеріальній та духовній сферах.
Принцип необхідності вивчення людини, її розвитку в русі. Передбачає вивчення розвитку професіоналізму в різноманітті людських проявів.
Принцип одночасного вивчення людини і діяльності. Сьогодні професіонал видається особистістю і суб'єктом праці. У акмеологічної дослідженнях вивчаються два рівноцінних об'єкта - людини і його діяльність [4]. У акмеології не можна вивчати діяльність у відриві від людини, яка її виконує, і людини поза його діяльності. Розгляд професіоналізму в діалектичній єдності професіоналізму особистості та діяльності є реалізацією цього методологічного принципу.
Принцип вивчення загального в окремому і через окреме. Аналіз результатів досліджень дає підстави вважати, що в акмеоло-гии розглянутий принцип реалізується у визначенні загального, одиничного й особливого. Він проявляється у вивченні загальних закономірностей формування професіоналізму, типових для конкретної професійної діяльності, вивчення індивідуального розвитку професійної майстерності.
Принцип детермінізму і розвитку. Вказує, що визначення внутрішніх умов, що спонукають до саморозвитку, визначення детермінантів розвитку повинні стати складовими акмеології-чеських досліджень. Акмеологічної дослідження складається, як мінімум, з двох етапів. На першому етапі здійснюють пошук фундаментальних закономірностей, на другому - визначають акмеоло-ня умови, фактори, детермінанти [4].
Принцип активності. Передбачає визначальну роль суб'єкта праці у визначенні шляхів до професіоналізму, індивідуальному розвитку.
Принцип інваріантності. Визначає, що в акмеологічної дослідженнях слід звертати увагу на стійкість в розвитку. Цей принцип особливо враховують при розробці акмеологічес-ких інваріантів професіоналізму та діяльності фахівців в особливих умовах.
У акмеологічної умовах крім загальних методологічних принципів використовують також приватні, що відбивають специфіку досліджуваного об'єкта: науковості, реалістичності, прагматичності та ін
Проблеми продуктивності діяльності фахівців ставлять питання про акмеологічної критеріях і показниках. При цьому головним є визначення акмеологічної критеріїв та показників, їх подібності та відмінності від критеріїв та показників, що застосовуються в інших науках про людину.
Критерієм прийнято називати якесь мірило оцінки, судження, показником - характеристики, що дозволяють судити про зміни, що відбуваються. Зміст акмеологічної критеріїв та показників пов'язано, перш за все, з професіоналізмом фахівців і продуктивністю їх діяльності. Акмеологічної критерії - це характеристики ступеня оволодіння сучасними засобами і змістом професійних завдань, характеристики продуктивності діяльності. Акмеологічної показниками можуть бути також характеристики якостей суб'єкта праці як професіонала.
Ефективність є узагальнюючим критерієм якості діяльності і містить загальні та особливі критерії (точність, надійність, швидкодію, стабільність), які, у свою чергу, описуються конкретними, інтегральними і детальними показниками [4].
Швидкодія зазвичай розглядається з декількох позицій, тому цей критерій має також специфічні показники: своєчасність; час проходження інформації по контуру управління; час, протягом якого після подачі екстреного сигналу досягається потрібний рівень регулювання; час простий вересні-сомоторной реакції. Використання того чи іншого показника залежить від конкретних завдань.
Існує багато визначень точності, і по суті, вони є показниками відповідності дій фахівця заданому алгоритму. Визначень надійності також декілька. Наприклад, надійністю діяльності спеціаліста є його здатність підтримувати необхідні робочі параметри в умовах суттєвого ускладнення діяльності [4].
Стабільність - характеристика варіабельності основних показників діяльності протягом певного часу (наприклад, протягом зміни). Показником стабільності є невихід за межі заданого допуску якості діяльності в певний період часу.
Акмеологічної закономірності - стійкі зв'язки і відносини. Прикладом можуть бути зв'язки і відносини між рівнем обдарованості людини та її рухом до професійній майстерності. Ці закономірності бувають об'єктивними і суб'єктивними в силу загального об'єкта наук, які вивчають людину та її діяльність. Об'єктивність пов'язана зі справді існуючими акмеологічної умовами і факторами (відносяться до достартовому і стартовому періодів), суб'єктивність - з індивідуально-особистісними передумовами і "заломленням" об'єктивних чинників у особистісний зміст.
ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ЯК МЕТА СТРАТЕГІЧНОГО КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Професіоналізм у підприємництві. Серед професій, які забезпечують поступальний рух, прогрес людського суспільства, підприємництво займають одне з гідних місць. В Україні цивілізоване підприємництво тільки починає відроджуватися.
Термін "підприємництво" зв'язується з різноманітними проявами поведінки, що демонструють підприємливість, творчість, спрямованими на організацію соціальних та економічних механізмів з метою переведення функціонування ресурсів і ситуацій в русло вилучення практичної вигоди, а також допускають наявність ризику і можливість невдачі.
З точки зору економіста, підприємець - це людина, певним чином комбінує ресурси, результати праці, матеріали та інші елементи, внаслідок чого зростає їх колишня вартість. Підприємець вносить зміни, нововведення, пропонує новий порядок ведення справ.
З точки зору психолога, підприємець - це людина, рухомий бажаннями: йому хочеться досягти істотного, над чимось поекспериментувати, уникнути тиску з боку інших людей.
А ось філософ бачить у підприємця, перш за все, людину, що забезпечує добробут суспільства, що шукає більш досконалі способи використання ресурсів і створює нові робочі місця. Подібні погляди відображають різні сторони підприємця і роблять уявлення про нього об'ємним. Однак фахівці додають ще один суттєвий штрих до обговорюваної професії. Підприємці є у всіх професіях - освіті, медицині, науково-дослідній сфері, юридичної діяльності, архітектурі, інженерній справі, соціальній роботі, промисловому виробництві і торгівлі. Вони можуть розглядатися і як самостійна професійна діяльність, і як елемент професії безвідносно до конкретного її змісту.
Підприємець - це людина - виразник своєрідного професійного "акме" з інноваційним характером дій. Підприємці чоловіки і жінки мають багато спільного. Разом з тим вони розрізняються мотивацією, майстерністю ведення бізнесу, професійною кваліфікацією, що обумовлено фактором статі.
Сучасний підприємець (у всякому разі, що живе в економічно високорозвиненої країні) - це, як правило, досить освічена людина, переважно з вищою освітою. Мотивація людини на досягнення "акме" детермінована культурним чинником і бажанням людини розпоряджатися своєю долею, працювати на себе.
Професіоналізм у вихованні та освіті. Педагогічна акмеології в загальному вигляді - це наука про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Для визначення змісту педагогічної акмеології необхідно виявити специфіку праці педагога на відміну від інших людських професій і розглянути ці розбіжності щодо об'єкта, цілей і завдань, умов, способів і засобів, а також результатів діяльності [4].
Зміст педагогічної акмеології поряд з професіоналізмом включає поняття рівнів професійної зрілості педагога, психологічні характеристики різних аспектів професіоналізму педагога.
Педагогічна майстерність - реальне володіння високими зразками праці, рівнями педагогічної діяльності, педагогічного спілкування, поведінки особистості, обов'язково супроводжується високими результатами навченості і вихованості школяра. Педагогічна майстерність - це:
виконання вчителем своєї праці на рівні високих зразків і еталонів;
володіння основами професії, успішне застосування відомих в науці і практиці прийомів;
знання психології, стаж і досвід роботи.
Педагогічна техніка - одне з перших проявів майстерності, володіння прийомами, уміннями; сукупність педагогічних прийомів і навичок, що забезпечують поведінка вчителя, адекватного його внутрішнім позиціях. У майстерності педагога є дві сторони: смислова - його особу, позиція і пр.; операціонально - прийоми, "техніка".
Педагогічна технологія - чітке планування педагогом навчального процесу та підпорядкування поставленим цілям його змісту, методів, контроль за досягненням поставлених цілей.
Педагогічна етика - дотримання норм спілкування, гуманістичного за змістом та формами.
Професійна поведінка педагога - здійснення його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування, реалізація його особи відповідно до норм професії.
Професійна обучаемость - відкритість педагога до подальшого професійного розвитку, здатність до професійного самоосвіти, самопроектірованію.
Педагогічна творчість - пошук і знаходження нового. Можливі такі рівні творчості: педагогічна творчість у широкому розумінні, "відкриття для себе", тобто виявлення вчителем варіативних нестандартних способів вирішення педагогічних завдань (ці способи вирішення вже відомі й описані, але вчитель суб'єктивно, для себе, їх відкриває). Тут він здійснює перехід від алгоритмічних стереотипних прийомів до суб'єктивно новим.
Психотехника - володіння педагогом своїми психічними станами, наприклад уміння викликати працездатність, зняти напруженість, прийоми вивчення себе та ін Головне в праці педагога - виявляти та розвивати здібності учнів, передбачити розвиток, проектувати особистість.
Професіоналізм - найвищий рівень педагогічної компетентності. Це оволодіння смислами професії, професійними позиціями, гуманістичної спрямованістю професії плюс володіння високими зразками праці (майстерність) плюс пошук нового (новаторство). Тому педагогічна компетентність - це володіння професійними позиціями, підкріплення цих позицій засобами, "технікою". Зростання професіоналізму - це етапи від оволодіння професією і адаптацією до неї через оволодіння високими зразками (майстерність) до пошуку нового (творчості, новаторства).
Розрізняють нульовий і вищий рівні професіоналізму педагога.
Нульовий рівень предпрофессіоналізма - "стажер", тобто входження в професійна поведінка, оволодіння професійним педагогічним спілкуванням.
Вищий рівень педагогічної майстерності - вчитель-натхненник. Головна його мета - духовне становлення особистості. Натхненник - це внутрішня робота над вдосконаленням самого себе. Якщо вчитель-артист - це початковий етап творчого підходу, то вчитель-натхненник - вищий рівень людяності, нескінченна сходження духу [93].
Педагогічну акмеології можна розглядати як науку про шляхи переходу педагога за рівнями професіоналізму: від ерудиції - до майстерності, творчості, педагогічної дослідження і т. д. Рівні професіоналізму у різних педагогів протягом професійного життя складаються нерівномірно.
Існують різні шляхи переходу педагога від одного рівня професіоналізму до іншого, шляхи сходження до висот професіоналізму. Аналізом їх займається область акмеологічної педагогічних технологій.
Акмеологічної технології - сукупність знань щодо вирішення завдань щодо досягнення педагогом високих рівнів професіоналізму, підпорядковані цьому методи, техніки, а також прийоми контролю за досягненням поставлених цілей. Педагогічні технології - це способи, "алгоритми" ефективного вирішення завдань вдосконалення професіоналізму педагогів.
Професіоналізм у сфері соціальної роботи. Прикладної областю акмеологічної знання є соціальна акмеології, яка вивчає розвиток професіоналізму в соціальній сфері, характер і рівень прояву індивідуальних, особистісних і суб'єктивних особливостей у процесі досягнення професіоналом найвищого ступеня зрілості.
Соціальна акмеології охоплює дві області діяльності: "людина - людина" і "людина - спільність". Ці області існують у предметі соціальної акмеології у нерозривній єдності. Однак припустимо теоретичне розгляд кожної з областей окремо.
Щоб досліджувати взаємодію з особистістю, необхідно виділити основні компоненти соціального середовища, які є важливими для розуміння особистості як об'єкта соціального захисту. Умовно можна виділити такі її компоненти:
1) матеріальне середовище, що включає економічні, природні, побутові аспекти, матеріальні умови життєдіяльності індивіда;
2) духовна (ціннісна) середовище, що відображає домінуючі політичні, моральні, релігійні, естетичні та інші ціннісні відносини, в яких особистість взаємодіє;
3) контактні групи, членом яких є особистість і через норми яких переломлюються матеріальні і духовні умови її життєдіяльності.
Наведені компоненти можна виразити у формі трикутника; взаємодіє з ними особистість відображається вершиною тетраедра, ребра якого зображають всілякі парні взаємодії [4].