library.if.ua

Стратегічний кадровий менеджмент (2005)

Глава 8 Стратегічне управління людськими ресурсами

Усвідомлення первинності людського фактора при вирішенні планетарних проблем розвитку світової спільноти поступово приходить до тієї частини людства, яка вважається цивілізованою і формує у своїх країнах відкриті громадянські суспільства.

Виходячи з вказаної світової тенденції, в першій статті Конституції України, прийнятою 28 червня 1996 р., записано, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Відразу ж звернемо увагу на те, що Україна не тільки не є демократичною, соціальною, правовою державою (з громадянським суспільством), але й після більше 10 років незалежності не має чіткої стратегії побудови громадянського суспільства, головним досягненням якого є вільний розвиток і самореалізація особистості в рамках загальнолюдських цінностей в умовах неухильного підвищення задоволення потреби людей відповідно до ієрархії потреб піраміди А. Маслоу.

У той же час безсумнівно, що така стратегія повинна виходити з науково обгрунтованої стратегії управління людськими ресурсами, заснованої на антропосоціальном діяльнісного підходу до дослідження соціально-економічних процесів, що відбуваються у світовому співтоваристві і кожній країні.

Дійсно, в основі всіх явищ (крім природних, у тому числі катаклізмів), що відбуваються у світі, - це діяльність людей. Питання лише в тому, на що спрямована і як здійснюється ця діяльність: в інтересах усього людства, конкретного суспільства; конкретного соціуму або конкретної людини.

Відсутність успіхів у трансформації України не можна пояснити лише перешкодами зовнішнього характеру. Безглуздо також шукати причини такого тяжкого положення тільки в нестачі тих чи інших ресурсів, у тому числі фінансових. Зрозуміло, не заглиблюючись особливо, це можна пояснити пануванням аморальності можновладців та їх професійної некомпетентністю. Проте слід мати на увазі, що, по-перше, вітчизняна управлінська еліта представлена нами самими, тому що її коріння - в "народі" і поповнюється вона також з "народу". По-друге, за відсутності конкретної стратегії і технології реформування (у руслі якої кожен суб'єкт бачить свій маневр і свої результати, контрольовані ззовні) гарантується процвітання безвідповідальності як найбільш сприятливого середовища для аморальності, що включає особисте збагачення за рахунок співгромадян.

Більш того введення бізнес плану, у такому випадку немає відповіді, чому ж за радянських часів і до нього Україна не вважалася і дійсно не входила до числа економічно розвинених країн, маючи, проте, завжди досить потужний природний потенціал.

Очевидно, головна причина нашої неспроможності реалізувати свій потенціал криється в нас самих, в особливій ментальності нашого східнослов'янського етносу. Пора, напевно, відкинувши лжепатріотизм й зайву емоційність, спробувати глибше розібратися в причинах і нашої тривалої депресії, і нашої нездатності консолідуватися задля побудови "людського" суспільства (зверненого "обличчям" до людини). Це необхідно зробити для того, щоб потім правильно сконструювати відповідний механізм справжньої (а не декларованої) трансформації українського суспільства та реалізації економічного потенціалу країни на основі вдосконалення якісних характеристик людських ресурсів і створення механізму ефективного використання цих ресурсів в кожній організації, перш за все, в органах державного управління.

Тому повторимо: якщо в основі всіх суспільних явищ знаходиться людська діяльність, то методологічно єдино правильним напрямком вирішення цієї проблеми надскладній буде звернення до якості людських ресурсів та їх використання, а потім до пошуку механізму підвищення цієї якості в рамках реалізації антропосоціального (людського) підходу до розвитку економіки України та побудові громадянського суспільства.

У практичному плані глобальну проблему управління людськими ресурсами в Україні розглянемо з позицій реалізації першої статті Конституції, тобто побудови демократичної, соціальної, правової (громадянського) суспільства. У зв'язку з цим особливий інтерес викликають якісні аспекти готовності співвітчизників і їх здатності організуватися для будівництва такого суспільства. А оскільки в основі цього - економічний фундамент, у свою чергу, базується на реалізації фактора "праці" (або результуючої трудової діяльності людини), нас цікавить, перш за все, якість трудових ресурсів і культурний фон, на якому протягом багатьох століть формувався трудовий менталітет співвітчизників.

Дослідження якісних аспектів людських ресурсів в Україні щодо особливостей трудового менталітету можна починати з відповідей на питання: чому народ України не може реалізувати свій могутній природний потенціал і ввійти відповідно до числа економічно розвинених країн світу (сягнули на той же високих успіхів і на шляху будівництва громадянського суспільства )? Чому більше 10 років незалежності Україна безуспішно витратила на стихійний пошук виходу з системної кризи, так і не знайшовши фундаментальної опорної концепції трансформації?

Мова йде про дійсно опорної та фундаментальної концепції, яка б окреслила стратегічні орієнтири і технологію руху до економічно процвітаючою Україні, що будує таке суспільство, яке б сприяло вільному розвитку (самореалізації) кожної особистості в рамках загальнолюдської моралі з урахуванням національних культурних інтересів.