library.if.ua

Основи кадрового менеджменту (2004)

Глава 4 Основні форми комплектування штату Зайнятість населення: загальні положення

Зайнятість - це не суперечать конституції країни діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих і суспільних потреб і, як правило, приносить їм заробіток (трудовий дохід). При цьому громадянам належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці і здійснювати будь-яку не заборонену законодавством діяльність, в тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи (виховання дітей, ведення домашнього господарства, навчання з відривом від виробництва, громадська діяльність). Адміністративний примус до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством. Держава забезпечує проведення політики сприяння продуктивної і вільно обраної зайнятості, спрямованої на створення умов для реалізації права громадян на працю.

Основу державної політики в галузі зайнятості населення складають наступні принципи:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від раси, статі, ставлення до релігії, віку, політичних переконань, національності і соціального становища в реалізації права на працю і вільний вибір зайнятості;

• добровільність праці, відповідно до якої зайнятість грунтується на вільному волевиявленні громадян;

• активне сприяння зайнятості та зниження рівня безробіття;

• забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, проведення спеціальних заходів, що сприяють зайнятості громадян, які зазнають труднощів у пошуку роботи;

• координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики;

• участь професійних спілок, асоціацій (союзів) роботодавців у розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління;

• міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем зайнятості населення. До зайнятого населення відносяться:

громадяни, які працюють за наймом, в тому числі виконують роботу за винагороду протягом повного або неповного робочого дня (тижня), а також мають оплачувану роботу, підтверджену відповідним договором (контрактом, угодою), але тимчасово відсутні у зв'язку з хворобою, відпусткою, страйком , тимчасової припиненням виробництва;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, фермерів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві бізнес план діяльності фірми;

громадяни, обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду;

військовослужбовці.

Безробітними визнаються працездатні громадяни в працездатному віці, які з незалежних від них причин не мають роботи і заробітку (трудового доходу), зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, здатні і готові працювати, але яким ця служба не запропонувала підходящої роботи. Якщо немає можливості надати безробітному підходящу роботу, йому можна запропонувати пройти професійну підготовку або перепідготовку, підвищити свою кваліфікацію. При цьому для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, яка відповідає їх професійній підготовці, враховує вік, трудовий стаж і досвід за колишньою спеціальністю, транспортну доступність нового робочого місця.

Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреби громадян у роботі, запобігання безробіттю і соціального захисту від її наслідків на різних рівнях розробляються державні програми зайнятості, які передбачають:

♦ розвиток робочих місць, підвищення економічної зацікавленості підприємств, установ і організацій у продуктивних і гнучких формах зайнятості населення;

♦ заходи сприяння зайнятості населення, що проживає в сільській місцевості;

♦ забезпечення зайнятості осіб, які потребують соціального захисту;

♦ вдосконалення системи відтворення робочої сили в пов'язанні з розвитком робочих місць, підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації, професійної орієнтації населення, підвищення ефективності використання трудових ресурсів;

♦ створення умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу в розвиваються галузі;

♦ вдосконалення організаційної структури державної служби зайнятості, формування її матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази;

♦ сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних і фінансових коштів.

Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і господарювання сприяють проведенню державної політики зайнятості на основі:

♦ дотримання умов договорів (угод), що регулюють трудові відносини відповідно до чинного законодавства;

♦ створення умов для професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працюючих;

♦ надання у встановлені терміни інформації про наявність вакантних робочих місць і про можливі звільнення трудящих. Зазначена інформація надається до державної служби зайнятості для проведення консультацій і прийняття своєчасних заходів щодо пом'якшення несприятливих наслідків звільнення.

Місцеві органи влади за пропозицією і за участю державної служби зайнятості організовують оплачувані громадські роботи на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у їх власності, і за договорами - на інших підприємствах, в установах, організаціях. З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладаються відповідні договори. Переважне право на це користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.

Реалізація продуктивної політики в галузі зайнятості населення вимагає створення ефективного механізму управління трудовими ресурсами, що являє собою сукупність відносин, форм і методів впливу на їх формування, розподіл (перерозподіл) і використання *. Управління трудовими ресурсами спрямовано, по-перше, на задоволення потреб господарства у кваліфікованих кадрах, по-друге, на забезпечення раціональної зайнятості населення, по-третє, на ефективне використання трудових ресурсів [9].

Система управління трудовими ресурсами складається з окремих підсистем, кожна з яких, у свою чергу, складається з ряду напрямів та елементів, що мають самостійне значення, але які сприяють вирішенню загальної задачі. Структура системи управління трудовими ресурсами показана на рис. 9.