library.if.ua

Основи управління якістю (2002)

1.1. "Економічне диво" Японії

Після Другої світової війни Сполучені Штати Америки безроздільно панували на світовому ринку. Однак до середини 60-х років їх конкуренти - ряд країн Західної Європи, але перш за все Японія, стали постачати на ринок продукцію більш високої якості. Це стало результатом того, що вся система менеджменту в цих країнах, особливо в Японії, стратегічно переорієнтувалася в напрямку підвищення якості.

У Японії наукова школа менеджменту якості була заснована американськими фахівцями в області якості Дж. Джу-раном і Е. Демінга. У середині 50-х років Дж. Джуран склав прогноз темпів розвитку провідних країн світу, що став класичним у теорії менеджменту якості. У цьому прогнозі було сформульовано положення про те, що основні економічні показники діяльності підприємства знаходяться у пропорційній залежності від якості продукції, що випускається продукції. Якість, в свою чергу, може бути оцінений витратами на якість. Проаналізувавши структуру витрат на якість підприємств провідних країн світу, Дж. Джуран прийшов до висновку, що до середини 70-х років Японія стане провідною державою у світі за темпами економічного і науково-технічного розвитку. Таким чином, він передбачив "економічне диво" Японії. Це показано на графіку (рис. 1), який Дж. Джуран змоделював у своєму прогнозі.

У 70-ті роки продуктивність праці в промисловості Японії майже в 3 рази перевищив аналогічний показник у США. Саме за рахунок підвищення продуктивності праці був досягнутий значний приріст валового внутрішнього продукту Японії в 1973-1980 рр.. На початку 80-х років середній вік промислового обладнання в Японії становив приблизно 10 років (у США - 16-17 років, у ФРН - 12 років). При цьому, за оцінками американських експертів, японські заводи за ступенем новизни і досконалості обладнання випереджали середні заводи США на 15-25 років. Все це сприяло тому, що вже на початку 80-х років в основному за рахунок високої якості продукції, що випускається японські компанії захопили 40% світового ринку копіювальної техніки, 20% американського ринку автомобілів, 90% американського ринку мотоциклів, 50 - 60% американського ринку радіотоварів , більше 50% американського ринку звукозаписної апаратури.

Японські підприємства значно випередили своїх конкурентів у США і Західній Європі в галузі продуктивності праці та якості продукції. Так, провідна сталеливарна корпорація Японії "Nippon still" забезпечувала майже такий же обсяг випуску продукції, як і американська компанія "US still", при вдвічі меншій чисельності зайнятих робітників. У 1991 р. на виробництво одного японського автомобіля "Toyota" витрачалися в 3 рази менше людино-годин, ніж на виробництво американських автомобілів "General Motors" і "Ford". Коефіцієнт використання виробничих можливостей у компанії "Toyota" був у 1,5 рази вище, ніж у компанії "Ford". Кожен з виготовлених в Японії та доставляються в США автомобілів середнього класу коштував приблизно на 7% дешевше, ніж аналогічна американська модель. Витрати на складання кольорового телевізора в Японії були вдвічі нижче, ніж у

США, і т. д.

У той же час Японія зайняла лідируючі позиції у світі в галузі організації, фінансування і використання наукових досліджень і розробок.

На одностайну думку експертів, успіхи науково-технічного та економічного розвитку японської промисловості обумовлені використанням передових форм і методів управління. Керівники японських фірм пред'являють надзвичайно високі вимоги до своїх співробітників і якості виробленої ними продукції. Вони постачають споживачам продукцію, яка не тільки відповідає існуючим вимогам, але й перевищує їх, задаючи новий рівень відповідних галузях промисловості. Як показує досвід, вироби, що не відповідають вимогам стандартів, обходяться дорожче при виготовленні, і споживачі не хочуть купувати їх навіть за зниженими цінами. Таким чином, правильні фірми, допомагають безперервно випускати високоякісну продукцію, постійно отримуючи потрійну вигоду у вигляді:

нижчих виробничих витрат;

більш високих чистих доходів;

великих частин ринку.