library.if.ua

Ціноутворення (2003)

3.3. Державне регулювання цін

Політика ціноутворення є частиною економічної і соціальної політики будь-якої держави. Органи державного управління будують свої стосунки з товаровиробниками, використовуючи наступні важелі:

податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів;

науково-технічні, економічні і соціальні державні і регіональні програми;

державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.

Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення зачіпають інтереси всіх суб'єктів виробничої діяльності, невиробничої сфери і населення.

Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" і іншими законодавчими і нормативними документами [4; 6; 7]. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.

Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Державне регулювання у сфері ціноутворення і вживання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виділити:

визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольній продукції;

встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгівельних надбавок (знижок);

нормування рентабельності;

заморожування цін.

В першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв'язку і ін.

У кризисних ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, молочну для масла продукцію, дитяче харчування і ін.).

Світова практика має досить прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується вирішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля і чорні метали Європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту — країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію — країнами ЄС і ін.).

До методів регулювання цін відноситься встановлення податку на додану вартість і розміру акцизного збору.

Звільнення окремих товарів від ПДВ, а також зміна ставки цього податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних напрямах.

У більшості країн встановлені перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які істотно впливають на ціни. Мета такого втручання держави в ціноутворення — регулювати вжиток товарів, захищати вітчизняних виробників, регулювати прибуток товаровиробників в разі великої різниці між цінами і собівартістю продукції, поповнювати бюджет держави.

Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.

Велике значення має державне регулювання цін в зовнішній торгівлі. Підприємства — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності — визначають конкретні ціни на договірних умовах з врахуванням попиту і пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін (детальніше про це написано в подразд. 4.4), які встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків.

У світовій практиці використовуються також інші методи державного впливу на ціни. Це досягається законами антимонопольного характеру, законами про нечесну торгівлю (зокрема, антидемпінговим законодавством), про цінову рекламу і ін.

Державне регулювання цін може передбачати заходи законодавчого і судового характеру. У одному випадку ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради, в іншому — розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в третьому — ті або інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. Слід зауважити, що у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, що є обов'язковими для учасників ринку.

Державний контроль за цінами здійснюється у сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюються правомірність їх вживання і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені урядом. У Україні такими органами є Державна інспекція з контролю за цінами при Міністерстві економіки і Державний комітет України з питань захисту прав споживачів.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення і вживання цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.