library.if.ua

Оцінка вартості підприємства (бізнесу) (2009)

3.3. Фінансова стабільність підприємства як показник його ефективності

З погляду короткострокової перспективи стабільність фінансового стану забезпечується постійною платоспроможністю підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів (готової продукції, дебіторської заборгованості, короткострокових фінансових вкладень і ін).

Фінансова рівновага — характеристика стану фінансової діяльності підприємства, при якім потреба в приросту основного обсягу активів балансується з можливостями формування їм фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність перетворення його в кошти без значних втрат у ціні, а ступінь ліквідності визначаємося тривалістю тимчасового періоду, протягом якого це перетворення може бути здійснене. Чим коротше період, тем повинна бути вище ліквідність даного виду активу.

Під ліквідністю підприємства мають на увазі його здатність погашати свої боргові зобов'язання хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Однак слід ураховувати, що керування залишками коштів повинне бути оптимізоване, тому що зайво сформовані грошові активи, забезпечуючи високий рівень платоспроможності підприємства, втрачають свою вартість під впливом факторів часу й інфляції.

У ході аналізу платоспроможності для виявлення фінансової стабільності підприємства використовують ряд фінансових коефіцієнтів ліквідності:

абсолютної;

критичної (термінової, проміжної);

поточної.

Показник абсолютної ліквідності обчислюється як відношення коштів і короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань. Даний коефіцієнт показує, яку частину зобов'язань підприємство може погасити своїми коштами на дату складання балансу або іншу конкретну дату.

Рекомендовані значення показника абсолютної ліквідності перебувають у діапазоні 0,2-0,5 ( тобто питома вага коштів у розрахунках повинен становити від 20-50% залежно від галузевої приналежності підприємства).

Показник критичної ліквідності визначається як відношення коштів, високоліквідних цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

Цей показник характеризує ту частину поточних зобов'язань, яка може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але й за рахунок очікуваних вступів за відвантажену продукцію, виконані роботи або зроблені послуги. Рекомендоване значення даного показника — 0,7-1.

Показник поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) дозволяє визначити в цілому здатність підприємства розплатитися по своїх поточних зобов'язаннях, які складаються із кредиторської заборгованості, короткострокових кредитів і позикових коштів і інших короткострокових пасивів, своїми обіговими коштами, які складаються із запасів, дебіторської заборгованості, коштів і короткострокових вкладень. Нормативне значення даного показника рівно 2.

Коефіцієнт поточної ліквідності повинен бути нижче нормативного, тому що вважається, що якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань організації нижче, чим 2:1, то воно не в змозі повністю й у строк погасити свої зобов'язання. Однак під впливом форм розрахунків, оборотності обігових коштів, галузевих і інших особливостей фінансовий стан підприємства може бути стійким і при значно меншому (але перевищуючому одиницю) значенні коефіцієнта покриття.

Кожний із трьох різних показників ліквідності, застосовуваний у конкретному випадку, дає картину стабільності фінансового становища, яка цікавить конкретного споживача інформації. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів і послуг більший інтерес представляє перший показник; для банку, що кредитує дане підприємство, — другий, а для власника акцій і облігацій — третій.

Проблема, що виникає при використанні даних показників, полягає в тому, що коефіцієнт покриття відображає статичне положення й оцінює підприємство так, начебто воно на грані закриття. Коефіцієнт не відображає стану компанії в його розвитку, хоча саме воно повинне бути пріоритетом номер один для менеджера.

З позиції довгострокової перспективи однієї з найважливіших завдань аналізу фінансового стану є дослідження показників фінансової стабільності, які більшою мірою важливі для зовнішніх користувачів. Однак і менеджер підприємства повинен знати, наскільки організація приваблива для інвестицій, фінансово стійка до зовнішніх факторів і як уникнути можливого банкрутства у випадку непередбачених фінансових вимог.

Стабільність фінансового стану підприємства оцінюється по співвідношенню власних і позикових коштів, по темпах нагромадження власних коштів у результаті поточної й фінансової діяльності, співвідношенню мобільних і іммобілізованих коштів підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних обігових коштів власними джерелами.

У якості базисних величин можуть бути використані значення показників підприємства за минулий рік, середньогалузеві значення показників, значення показників найбільш перспективних підприємств. Крім того, у якості бази порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні або критичні (граничні) з погляду стабільності фінансового стану значення показників.

Одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнт автономії, дорівнює відношенню частки власного капіталу до активів організації. Нормальне обмеження (оптимальна величина) цього коефіцієнта оцінюється на рівні 0,5. Коефіцієнт показує частку власних коштів у загальному обсязі ресурсів підприємства. Чим вище ця частка, тем вище фінансова незалежність (автономія) підприємства, тобто тим більше шансів у підприємства впоратися з непередбаченими обставинами, що виникають у ринковій економіці. Найвищою фінансовою стабільністю має організація при коефіцієнті автономії, рівному 1.

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування організації. Він є основою самостійності й незалежності організації. Однак потрібно враховувати, що фінансування діяльності організації тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, наприклад, у тих випадках, якщо проведення носить сезонний характер. У цьому випадку в окремі періоди будуть накопичуватися більші кошти на рахунках у банку, а в інші періоди їх буде бракувати.

Показник, що визначає, яка частини діяльності підприємства фінансується за рахунок

позикових джерел коштів, називається коефіцієнтом співвідношення позикових і власних коштів (фінансовий леверидж). Для даного показника нормальним уважається співвідношення 1:2.

Цей коефіцієнт найбільш нестабільний із усіх показників фінансової стабільності. Тому додатково до нього треба визначити швидкість обороту коштів і дебіторської заборгованості за аналізований період. При високій оборотності матеріально-оборотних коштів і ще більш високої оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може значно перевищувати 1. Нормальне обмеження для цього показника не повинне перевищувати 1.

Для вибору оптимального співвідношення позикового й власного капіталів необхідно враховувати ряд факторів, таких як галузеві особливості підприємств, їх розмір, рівень оподаткування прибутку, рівень кредитної ставки й ін.

Характер галузевих особливостей визначає структуру й ліквідність активів організації. Підприємства, у яких значна питома вага припадає на необоротні активи, повинні мати більшу частку власних джерел (щоб обсяг довгострокового фінансування перекривав величину довгострокових активів). Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу.

Операційний цикл (ОЦ) — період повного обороту оборотних активів):

ОЦ (у днях) = ОЗ + ОДЗ,

де ОЗ — виробничо-комерційний процес (оборотність виробничих запасів);

ОДЗ — оборотність дебіторської заборгованості (період погашення дебіторської заборгованості).

Чим вище даний період, тем меншою мірою для формування активів може бути використаний позиковий капітал.

Загальне правило забезпечення фінансової стабільності: довгострокові активи повинні бути сформовані за рахунок довгострокових джерел, власних і позикових. Якщо підприємство не має у своєму розпорядженні позикові кошти, приваблювані на тривалій основі, основні кошти та інші необоротні активи повинні формуватися за рахунок власного капіталу.

Розмір організації також впливає на величину фінансового левериджу. Чим організація крупніше, тем їй складніше задовольнити свої потреби у формуванні активів за рахунок власних джерел фінансування.

Висока ставка податку на прибуток знижує вартість позикового капіталу в порівнянні із власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита", тому що при сплаті податку на прибуток з оподатковуваної бази вилучаються витрати по обслуговуванню кредиту, і навпаки.

Крім того, слід мати у виді, що якщо ставки за користування позиковими коштами невисокі, а організація може забезпечити більш високий приріст прибутки на вкладений капітал, чому плата за кредитні ресурси, те, залучаючи позикові кошти, вона може підвищити рентабельність власного (акціонерного) капіталу. У той же час, якщо кошту організації створений в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, те її фінансове становище може виявитися нестійким, тому що з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль над своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших капіталів. У цьому випадку необхідне дотримання наступного умови: короткостроковий банківський кредит залучається тільки для здійснення господарської операції, причому її рентабельність повинна бути вище кредитної ставки.

Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного й позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище організації. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом організаціям підвищити ефективність своєї діяльності.

Важливою характеристикою стабільності фінансового стану є також коефіцієнт маневреності, дорівнює відношенню власних обігових коштів до величини джерела власних коштів. Коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства перебуває в мобільній формі, тобто, що дозволяє більш-менш вільно маневрувати цими коштами. Низьке значення означає, що значна частина власних коштів підприємства перебуває в менш ліквідних коштах і не може бути швидко перетворена в готівку.

Високий рівень цього коефіцієнта з фінансової точки зору позитивно характеризує підприємство. Тому якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки випереджальному росту власних джерел у порівнянні з ростом основних коштів, це свідчить про підвищення фінансової стабільності підприємства. Оптимальна величина коефіцієнта маневреності більше або рівна 0,5.

Важливим показником для проведення аналізу фінансового стану підприємств на предмет виявлення ознак їх банкрутства є коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами, який характеризує частку власних обігових коштів в оборотних активах, що належать організації. Нормальне обмеження показника повинне бути більше або рівно 0,1.

Даний коефіцієнт показує наявність власних обігових коштів, необхідних для фінансової стабільності. Власними коштами підприємства є всі фонди, які формуються із чистого прибутку, нерозподіленому прибутку й статутного капіталу. Теоретично до власних коштів підприємства відносять і додатковий капітал, який значно впливає на вартість власного капіталу, але реально не підтверджений коштами й тому надає ілюзорний характер значної частини власних коштів. Це веде до того, що для поповнення власних обігових коштів підприємство використовує кошти, які йому не належать (наприклад, кредиторську заборгованість або кредити).

Саме в ситуації відсутності власних обігових коштів з'являється негативне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами, що свідчить не тільки про відсутність джерел власних коштів для фінансування поточних активів, але й про іммобілізацію у необоротні активи позикових джерел фінансування оборотних активів. Більшість російських підприємств має негативне значення коефіцієнта власних обігових коштів (дефіцит), що характеризує керування власними коштами як неефективне.

Таким чином, оцінюючи фінансову стабільність підприємства за допомогою фінансового аналізу, необхідно визначати найбільш ефективні схеми фінансування господарської діяльності, забезпечуючи максимальний розвиток на принципах самофінансування; контролювати ступінь впливу позикових коштів на стан власних обігових коштів.

Стабільність підприємства в ринкових умовах господарювання в чималому ступені залежить від його ділової активності. Показники ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної господарської діяльності, яку, у свою чергу, визначають такі показники, як обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток і величина активів підприємства.

Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й родинних по сфері додатка капіталу підприємств за такими критеріями, як широта ринків збуту продукції, наявність продукції, що поставляється на експорт, ділова репутація організації й ін.

Аналіз ділової активності дозволяє оцінити якість керування активами підприємства, дебіторською й кредиторською заборгованістю, запасами (виробничим циклом). При цьому головна увага приділяється розрахункам і аналізу змін таких показників, як швидкість оборотів оборотних активів ( тобто кількість оборотів активів за аналізований період часу) і період обороту ( тобто строку повернення підприємству вкладених у господарську діяльність коштів).

Оцінюючи оборотність і період погашення дебіторської й кредиторської заборгованості в динаміку, можна визначити, наскільки досконала система керування дебіторською й кредиторською заборгованістю. У комбінації з показниками ліквідності значення оборотності дозволяють визначити позицію керівника підприємства в частині керування розрахунками: на підприємстві здійснюється політика кредитування своїх покупців або підприємство кредитується за рахунок своїх постачальників. І та й інша політики впливають на тривалість фінансового циклу й, як наслідок, на фінансовий стан підприємства, що вимагає подальшого аналізу й контролю.

Одна з найважливіших складових частин аналізу фінансового стану — аналіз формування прибутки й рентабельності.

Аналіз динаміки різних показників прибутки (прибуток від реалізації, прибуток від фінансово-господарчої діяльності, прибуток звітного періоду, чистий прибуток, нерозподілений прибуток) необхідно проводити за ряд років по кожному показникові окремо.

Під рентабельністю розуміється відношення прибутку, отриманої за певний період, до обсягу капіталу, інвестованого в підприємство.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи організації в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат, вкладених у проведення й реалізацію продукції (робіт, послуг), і мають значення як для акціонерів, так і для зовнішніх і внутрішніх користувачів.

Фінансово стійким є підприємство, яке формує активи в основному за рахунок власних і довгострокових позикових коштів, не допускає невиправданої дебіторської й кредиторської заборгованості й розплачується в строк за своїми обов'язками. Однієї з фінансових стратегій, спрямованих на підвищення фінансової стабільності організації, є наступне: довгострокові й середньострокові кредити й позикові кошти направляються переважно на придбання основних коштів і капітальні вкладення, тому важливо обмежити виробничі запаси й витрати величиною власних обігових коштів.

Якщо врахувати, що кожна господарська операція, кожний управлінський розв'язок на підприємстві має позитивний або негативний результат, то виявлення причин і регулярності їх виникнення дозволить визначити способи керування цими причинами й уникнути прийняття неправильних і необґрунтованих управлінських розв'язків. Підготовка кожного управлінського розв'язку в господарській діяльності організації повинна враховувати альтернативні можливості дій, спрямованих на високі темпи розвитку для досягнення кінцевих результатів її господарської діяльності.

Розглянуті методи оцінки фінансового стану підприємства, а також рентабельності його капіталу застосовуються для аналізу діяльності в минулому (наприклад, за попередній рік). У ринкових умовах більш важливим завданнями є передбачення фінансової ситуації в майбутньому.

Необхідність розрахунків "ступені віддаленості від банкрутства" обумовлена тим, що в умовах вільного підприємництва постійно виникають питання, пов'язані із прогнозом фінансової стабільності на тривалу перспективу й оцінкою ймовірності банкрутства підприємства в реальних економічних умовах. Для їхнього розв'язку використовують економіко-статистичні методи, засновані на розробці моделей, які враховують різні фактори, що впливають на платоспроможність і фінансову стабільність підприємства.

Найпоширеніша модель американського економіста Є. Альтмана можливість, що дає, прогнозування банкрутства підприємства за допомогою п'яти показників, що розраховуються на основі його балансу й звіту про фінансові результати діяльності.

Структура балансу зізнається незадовільної, а підприємство неплатоспроможним, якщо коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче 2, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами нижче 0,1. Дані критерії для визнання організації банкрутом є необхідними, але недостатніми. Тому при проведенні аналізу фінансового станів на підставі діючих форм звітності необхідно провести аналіз у комплексі всіх вищевказаних коефіцієнтів і дати об'єктивний висновок про можливість подальшої роботи підприємства або визнання його банкрутом і проведення процедури банкрутства.

У цьому зв'язку слід керуватися нормативно-правовими (постанова Уряду РФ від 25 червня 2003 р. № 367 " Про затвердження правил проведення арбітражним керуючим фінансового аналізу") і методичними документами професійного саморегулювального об'єднання.