library.if.ua

Управління використанням капіталу

Управління використанням оборотного капіталу, авансований у дебіторську заборгованість

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликає зростання дебіторської заборгованості на підприємствах. Тому важливим завданням загальної системи управління використанням оборотного капіталу є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами (рис. 7.11).

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на заборгованість покупців за відвантажену продукцію (перші три види дебіторської заборгованості). У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями доводиться 80-90%.

ВИДИ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не настав Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, неоплачені в строк Дебіторська заборгованість за векселями отриманимиДебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом Дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналомІнші види дебіторської заборгованості


Малюнок 7.11. Склад основних видів дебіторської заборгованості підприємства.

Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов'язано в першу чергу з оптимізацією розміру й забезпеченням інкасації заборгованості покупців по розрахункам за реалізовану продукцію. З метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова політика управління дебіторською заборгованістю (або його кредитна політика по відношенню до покупців продукції).

Політика управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загальної політики управління використанням оборотного капіталу і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики по відношенню до покупців продукції) здійснюється за наступними основними етапами (рис. 7.12).

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності відстороненого в неї обігового капіталу.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ
1Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.
2Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції
3Визначення можливої суми обігового капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.
4 Формування системи кредитних умов
5Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту
6Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості
7 Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості
8Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасної інкасацією дебіторської заборгованості


Малюнок 7.12. Основні етапи формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства.

Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

• На першому етапі аналізу бізнес план справи оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість, який розраховується за такою формулою:

Коефіцієнт відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість = Загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума заборгованості окремо по товарному та споживчому кредиту) / Загальна сума оборотного капіталу підприємства.

• На другому етапі аналізу визначаються середній період інкасації дебіторської заборгованості та кількість її оборотів в розглянутому періоді.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового й загального операційного циклу підприємства. Цей показник розраховується за такою формулою:

Середній період інкасації дебіторської заборгованості підприємства = Середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді / Сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обігу відстороненого в неї операційного капіталу протягом певного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:

Кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в розглянутому періоді = Загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді / Середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді.

• На третьому етапі аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами її інкасації. Приклад графічного представлення результатів цього аналізу наведено на малюнку 7.13.



Малюнок 7.13. Графічний аналіз "віку" дебіторської заборгованості підприємства.

• На четвертому етапі аналізу докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються наступні показники: коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості і середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості розраховується за наступною формулою:

Коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості = Сума дебіторської заборгованості, неоплаченої у передбачені строки / Загальна сума дебіторської заборгованості підприємства.

Середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості визначається за наступною формулою:

Середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості = Середній залишок дебіторської заборгованості, неоплаченої в термін (сумнівної, безнадійної), в аналізованому періоді / Сума одноденного обороту з реалізації в аналізованому періоді.

• На п'ятому етапі аналізу визначають суму ефекту, отриманого від відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманої від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат з оформлення кредиту та інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (безнадійна дебіторська заборгованість, списана в зв'язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням строків позовної давності). Розрахунок цього ефекту здійснюється за такою формулою:

Сума ефекту отриманого від відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість за розрахунками з покупцями = Додатковий прибуток підприємства, отримана від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту - Поточні витрати підприємства, пов'язані з організацією кредитування покупців і інкасацією боргу - Сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

Поряд з абсолютною сумою ефекту в процесі цього етапу аналізу може бути визначений і відносний показник - коефіцієнт ефективності відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість. Він розраховується за наступною формулою:

Коефіцієнт ефективності відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість за розрахунками з покупцями = Сума ефекту, отриманого від відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями в певному періоді / Середній залишок дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями в аналізованому періоді.

Результати аналізу використовуються в процесі подальшої розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основних питання: а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит; б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству.

форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

• Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Зазвичай товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцеві продукції на термін від одного до шести місяців.

• Споживчий кредит (у товарній формі) являє собою форму роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстрочкою платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.

Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою належністю підприємства і характером реалізованої продукції (товарів, послуг).

Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три основні типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний та агресивний.

• Консервативний (або жорсткий) тип кредитної політики підприємства направлений на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета у здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до отримання високої додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості.

• Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики та орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

• Агресивний (чи м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику, який супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту та його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально допустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

У процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися такі основні фактори:

• сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торговельних операцій;

• загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

• сформована кон'юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства;

• потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

• правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

• фінансові можливості підприємства в частині відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість;

• фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їх ставлення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Визначаючи тип кредитної політики, слід мати на увазі, що жорсткий (консервативний) її варіант негативно впливає на зростання обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в кінцевому підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

3. Визначення можливої суми обігового капіталу направляється у дебіторську заборгованість по товару (комерційного) і споживчим кредитом. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу за окремими формами кредиту; середній період прострочення платежів виходячи з ситуації, господарської практики (він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості в попередньому періоді), коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.

Розрахунок необхідної суми обігового капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість, здійснюється за наступною формулою:

Необхідна сума оборотного капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість = (Планований обсяг реалізації продукції в кредит Коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом (Середній період надання кредиту покупцям, в днях + Середній період прострочення платежів за наданим кредитом, у днях) / 360 .

Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють направити розрахункову суму оборотного капіталу в повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

4. Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні елементи:

• термін надання кредиту (кредитний період);

• розмір кредиту, що надається (кредитний ліміт);

• вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію);

• система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

• Термін надання кредиту (кредитний період) характеризує граничний період, на який покупцю надається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції (за інших рівних умов), однак приводить в той же час до збільшення суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, і збільшенню тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, встановлюючи розмір кредитного періоду необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі.

• Розмір кредиту, що надається (кредитний ліміт) характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця за наданим товарним (комерційним) або споживчого кредиту. Його розмір установлюється з урахуванням типу здійснюваної кредитної політики (рівня прийнятного ризику), планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод з реалізації готової продукції (при споживчому кредиті - середньої вартості реалізованих у кредит товарів), фінансового стану підприємства - кредитора і інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється за формами наданого кредиту та видам реалізованої продукції.

• Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У поєднанні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному численні. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:

Річна норма процентної ставки за наданий кредит =

(Цінова знижка, що надається покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у% 360) / Термін надання кредиту (кредитний період), в днях.

Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинен перевищувати рівень процентної ставки по короткостроковому фінансовому (банківського) кредиту. В іншому випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, так як покупцю буде вигідніше взяти короткостроковий кредит у банку (на строк, що дорівнює кредитному періоду, встановленому продавцем) і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

• Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями, що формується в процесі розробки кредитних умов, повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій повинні повністю відшкодовувати всі фінансові втрати підприємства - кредитора (втрату доходу, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності та інші).

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі Встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність.

Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі у передбачені терміни виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі основні елементи:

• визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

• формування та експертизу інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

• вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

• угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;

• диференціацію кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за різними формами кредиту - товарному та споживчому.

• Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.

За товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:

• обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;

• репутація покупця в діловому світі;

• платоспроможність покупця;

• результативність господарської діяльності покупця;

• стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

• обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство.

За споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:

• дієздатність покупця;

• рівень доходів покупця і регулярність їх формування;

• склад особистого майна покупця, що може становити забезпечення кредиту при стягненні суми боргу в судовому порядку.

• Формування та експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити достовірність проведення такої оцінки. Інформаційна база, використовувана для цих цілей, складається з відомостей, наданих безпосередньо покупцем (їх перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, що формуються із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, що формується із зовнішніх джерел (комерційного банку , обслуговуючого покупця; інших його партнерів по операціях тощо).

Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; в процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (за споживчим кредитом) з метою перевірки стану його майна і в інших формах у відповідності з обсягом кредитування.

• Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях за оцінкою окремих характеристик кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний і інші методи.

• Угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності грунтується на результатах її оцінки і передбачає зазвичай виділення наступних їх категорій:

• покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група "першокласних позичальників");

• покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, що визначається рівнем припустимого ризику неповернення боргу;

• покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення боргу, що визначається типом обраної кредитної політики).

• Диференціація кредитних умов відповідно до рівнем кредитоспроможності покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися за такими параметрами, як термін надання кредиту; необхідність страхування кредиту за рахунок покупців; форми штрафних санкцій і т.п.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю - її рефінансування, тобто прискорений переказ в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є:

• факторинг;

• облік векселів, виданих покупцями продукції;

• форфейтинг.

• Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор компанії", які беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику).

Решта 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості по наданому покупцю кредиту в короткі терміни, скоротивши тим самим період фінансового та операційного циклу. До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, пов'язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів (і відповідної інформації) з покупцем у процесі здійснення ним платежів.

Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню операції. Вони складають:

• Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або іншої фінансової установи, іншому господарюючому суб'єкту) за певною (дисконтної) ціною, яка встановлюється в залежності від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем.

Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається за наступною формулою:



де УЦВ - облікова (дисконтна) ціна векселя на момент

його продажу (обліку банком);

НС - номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений у ньому строк;

Д - кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

УСВ - річна облікова вексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя,%.

• Форфейтинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання з фінансування експортної операції шляхом виплати за врахованому векселем, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфетирования заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються в разі високого кредитного ризику) та обліку векселів (за їх індосаментом тільки на користь банку). Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дозволяє експортеру негайно одержувати грошові кошти шляхом обліку векселів. Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним і портером продукції, щоб мати можливість включити витрати з форфейтинговой операції у вартість контракту.

Фінансовий механізм здійснення форфейтинговой операції розглянемо на такій схемі (рис. 7.14)



Малюнок 7.14. фінансовий механізм здійснення операції форфейтингу.

• <span style="font-fam