Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (2005)

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших систем у світі й має добре організовану інфраструктуру. Національною грошовою одиницею є фунт стерлінгів.

Від біметалізму до монометалізму Велика Британія перейшла наприкінці XVIII ст. Золотий монометалізм у його класичній формі проіснував тут до початку Першої світової війни.

Емісія банкнот у цей період регулювалася національним законом, який вимагав стовідсоткового забезпечення їх золотом, за винятком 14 млн. фунтів стерлінгів фідуціарної емісії, яка забезпечувалася державними позиками. Після припинення обміну банкнот на золото в 1914 р. уряд став використовувати емісію казначейських білетів для покриття своїх військових витрат.

Маса грошей в обігу 1913—1920 pp. зросла майже в шістнадцять разів. Із метою стабілізації фунта стерлінгів уряд із 1920 р. узяв курс на дефляцію. Тому після Першої світової війни інфляція у Великій Британії тривала недовго — до 1920 р. Уже в 1920—1921 pp. держава, збільшивши податки, отримала бездефіцитний державний бюджет. Частину знецінених фунтів стерлінгів було вилучено з обігу. Одночасно проводилася політика обмеження банківського кредиту.

Упродовж 1925—1928 pp. Велика Британія провела грошову реформу: відновлено обмін банкнот на золото за довоєнним паритетом, курс фунта стерлінгів підтримується з допомогою високої облікової ставки, прийнято закон про надання Банку Англії права на фідуціарну (не забезпечену золотом) емісію банкнот у розмірі 260 млн. фунтів стерлінгів, а при домовленості з казначейством — більше за цю суму.

Світова економічна криза 1929—1933 pp. значно послабила позиції Великої Британії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів із країни. Активне сальдо платіжного балансу з поточних операцій почато зменшуватися і в 1931 р. перетворилося на пасивне. Становище погіршувалося бюджетним дефіцитом. Як наслідок, із 1931 р. припинено обмін банкнот на золото. З метою підтримки валютного курсу 1932 р. створено Валютний фонд при казначействі, до якого було передано золотий запас Банку Англії.

З початком війни введено валютні обмеження. Вільний обмін фунта стерлінгів на валюту інших країн було припинено (за винятком країн стерлінгової зони).

За роки Другої світової війни держава для покриття своїх витрат широко використовувала кредити Банку Англії та інших банків, що призвело до збільшення в обігу грошової маси. Через великий зовнішній борг і дефіцит платіжного балансу жорсткі валютні обмеження залишалися до кінця 50-х pp. Лише в 1958 р. запроваджується часткова конвертованість фунта стерлінгів. Щодо інших операцій, то валютні обмеження зберігалися до 1979 р.

Головною причиною хронічної інфляції та дефіциту платіжного балансу після Другої світової війни були військові витрати. Дефіцит платіжного балансу за період 1945—1980 pp. збільшився з 23 до 95 млрд. фунтів стерлінгів.

Прогресуюче погіршення платіжного балансу, яке розпочалося з 1964 p., спричинило стрімке зниження офіційних золотовалютних резервів. У листопаді 1967 р. проведено другу післявоєнну девальвацію на 14,3%, яка доповнювалася кредитно-фінансовими обмеженнями. В грудні 1971 р. фунт стерлінгів револьвовано до долара США. Ця стабілізація була нетривалою. Різке погіршення платіжного балансу 1972 р. змусило англійський уряд встановити для своєї валюти режим плаваючого курсу. Відтоді розпочалося різке зниження курсу фунта стерлінгів. У 1976 р. він знизився на 40% порівняно із 1971 р. Криза довіри до фунта стерлінгів призвела до того, шо з 1976 р. уряд почав офіційно проводити політику на обмеження його ролі як резервної валюти, що прискорило розпад стерлінгової зони, яка до кінця 70-х pp. XX ст. припинила своє існування.

З 1977 р. позиції фунта стерлінгів відносно зміцнилися у зв'язку з припливом капіталів у країну, обумовленого початком видобутку нафти в Північному морі. Завдяки цьому курс національної валюти зріс майже в 1,5 разу. В жовтні 1979 р. (уперше від 1931 р.) було скасовано всі валютні обмеження.

Останніми роками підвищення курсу фунта стерлінгів стало однією з причин неприєднання Великої Британії до країн, котрі з 1 січня 1999 р. запровадили обіг євро.

Дія подолання інфляції Банк Англії застосовує різні інструменти: зміну облікової ставки, норм резервування і застосування операцій на відкритому7 ринку з купівлі-продажу цінних паперів. Із метою поширення продажу державних зобов'язань за межі банківської системи Банк Англії вніс низку змін до механізму регулювання державного боргу.

Головним видом грошей у Великій Британії є депозитні. Готівкові гроші — банкноти та розмінна монета — становлять приблизно 32% всієї грошової маси в обігу. Окрім казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у державі є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджується парламентом.