Міжнародна економіка (2000)

3. Проблеми і перспективи глобальної інтеграції

На розвиток глобальної (світової) інтеграції роблять вплив дві групи факторів. Одна з них включає в себе зростання інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток НТР, зростання рівня відкритості національних економік. Іншу групу становлять:

необхідність збереження миру та припинення гонки озброєнь

задля економічного розвитку всіх країн світової

співдружності і піднесення добробуту їх населення;

вимушена міграція великих мас людей, обумовлена локальними військовими конфліктами;

необхідність більш повного забезпечення прав людини шляхом посилення особистої та економічної свободи;

загострення продовольчої проблеми та необхідність її

вирішення;

необхідність розв'язання проблем, зв'язаних із забрудненням

навколишнього середовища;

необхідність активізації діяльності спеціалізованих структур

ООН та інших міжнародних організацій. Подібно тому, як перша група факторів обумовлює необхідність інтеграції на рівні фірм і регіонів, так обидві групи факторів обумовлюють необхідність інтеграції на світовому, глобальному рівні. Причому друга група факторів має самостійне значення, оскільки вона в більшій мірі ніж перша вимагає від світової спільноти узгоджених Дій. При цьому слід мати на увазі, що обидві групи факторів діють у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності, обумовлюючи взаємозалежність та взаємодію інтеграційних процесів на рівні фірм, регіонів і світу в цілому. Скажімо, інтеграційні процеси на мікрорівні та макрорівні будуть відбуватися більш активно, якщо такі ж самі процеси розвиватимуться на глобальному рівні. В свою чергу, глобальна інтеграція буде більш глибокою і масштабною, якщо інтеграційні процеси на рівні фірм та регіонів будуть більш розвинутими.

Названі фактори обумовлюють необхідність розширення міжнародного економічного співробітництва щодо роззброєння та відвернення нової світової війни, вирішення продовольчої проблеми, забезпечення стабільності світової фінансової системи, освоєння космосу і світового океану, відвернення забруднення навколишнього середовища.

Співробітництво в галузі роззброєння необхідне не тільки заради того, щоб виключити великі та малі війни і ті трагедії, які вони несуть народам, а й для того, щоб вивільнити величезні виробничі, фінансові та трудові ресурси, які сьогодні задіяні у військово-промисловому комплексі, і переключити їх на роботу по піднесенню добробуту народів світової співдружності. Адже в 90-х роках XX століття в світі в сфері військової економіки та оборони було зайнято майже 80 млн. чоловік і щорічно на військові цілі витрачалося понад 1 трильйон доларів в той час, як між двома світовими війнами на військові цілі витрачалося 20-22 млрд. доларів. Військові витрати негативно впливають на економіку кожної країни, а також на всю систему міжнародних економічних відносин, оскільки відволікають валютні ресурси країн, збільшують зовнішню заборгованість, знижують конкурентоспроможність товарів і цим самим зменшують ефективність зовнішньої торгівлі і підвищують її інфляційні витрати.

При цьому слід мати на увазі, що перші кроки в напрямі скорочення гонки озброєнь показали складність цього процесу. По-перше, виявилось, що в наш час відсутня повна політична довіра між країнами, і не всі країни прагнуть і вміють вирішувати спірні питання мирним шляхом. А тому й постійно точаться локальні військові конфлікти, як всередині окремих країн, так і між країнами (Афганістан, Югославія, Ефіопія, Ірак, Близький Схід, Індія-Пакистан). По-друге, з'ясувалось, що переведення підприємств на мирні рейки вимагає величезних затрат. Наприклад, на конверсію в Україні необхідно затратити майже 30 млрд. доларів. З огляду на сказане, для подальшого роззброєння необхідно:

змінити зміст самих військово-політичних відносин шляхом відмови від традиційної практики погроз і тиску з боку однієї чи кількох країн на своїх партнерів і опонентів;

замінити наступальні військові доктрини на оборонні; розширити міжнародне співробітництво в галузі поглиблення конверсії військової промисловості шляхом визначення її міжнародного і національного рівнів, загальних умов і практичних заходів. Співробітництво щодо вирішення продовольчої проблеми є одним із важливих завдань сучасних міжнародних економічних відносин. Адже, незважаючи на значне зростання виробництва продовольства, навіть на межі нового тисячоліття в злиднях і голоді проживають майже 900 млн. чоловік і 2,5 млрд. чоловік постійно недоїдають, понад 40 млн. чоловік щороку помирають від голоду. Причому ця проблема різні країни та регіони зачіпає по-різному. По-перше, в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії, Австралії і Новій Зеландії, як правило, має місце надлишок високоякісного продовольства. По-друге, в країнах Південної Європи, переважній більшості країн Латинської Америки, Північної Африки, АСЕАН і арабських нафтодобувних країнах забезпечення продовольством в основному відповідає вимогам Всесвітньої організації охорони здоров'я ООН. По-третє, в країнах Східної Європи, СНД і Прибалтійських країнах, Єгипті, Індії, Індонезії забезпечення продовольством перебуває в межах допустимого відхилення від стандартів Всесвітньої організації охорони здоров'я ООН. По-четверте, в більшості країн Азії, Африки, Океанії, Карибського регіону має місце продовольча криза, тобто рівень забезпечення цих країн продовольством істотно відрізняється від вимог Всесвітньої організації охорони здоров'я. При цьому слід мати на увазі, що продовольство всередині кожної країни розподіляється нерівномірно, а тому навіть в тих країнах, в яких є надлишок продовольства, має місце і недоїдання, і голод, і смерть від голоду.

Зрозуміло, що найгостріше проблема продовольства і його справедливого розподілу проявляється в країнах менш розвинених. Голод там проявляється в основному в двох формах: прихованій і явній. Прихований (хронічний) голод викликається недостатньою або низькою купівельною спроможністю переважної частини населення. Явний голод викликається низькою врожайністю, стихійними лихами, локальними військовими та релігійними конфліктами, корупцією чиновників і т. ін. Для вирішення проблеми продовольства необхідно:

активізувати міжнародне співробітництво в галузі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, меліорації та механізації, ліквідації дефіциту мінеральних добрив, розповсюдження продуктивних порід худоби та високоврожайних сортів рослин;

внести відповідні корективи в національну і міжнародну сільськогосподарську, економічну та екологічну політику всіх груп країн з метою збільшення виробництва продовольства і забезпечення доступу до нього тих груп населення, які найбільше відчувають потребу в ньому; з метою збільшення виробництва продовольства і подолання проблеми голоду використати частину коштів, вивільнених в результаті скорочення гонки озброєнь, адже для досягнення самозабезпеченості молодих національних країн продовольством достатньо лише 0,5% поточного обсягу світових витрат на озброєння. Співробітництво щодо забезпечення стабільності світової фінансової системи покликане нейтралізувати негативні процеси, що відбуваються на національних ринках капіталів, і усунути валютно-фінансові суперечності між країнами. Якщо цього не робити, то виникає загроза переростання національної чи регіональної валютно-фінансової кризи у світову, як це мало місце в кінці 90-х років, коли так звана Азіатська валютно-біржова криза 1998 року переросла у світову валютно-фінансову кризу і завдала величезних збитків економічному розвитку багатьох країн.

Криза ще раз продемонструвала об'єктивну необхідність співробітництва на світовому рівні з метою забезпечення стабільності фінансової системи. Основними напрямами такого співробітництва могли б бути:

співробітництво щодо стабілізації грошово-кредитної системи кожної країни світового співтовариства; спільне розроблення і використання заходів фінансової допомоги не на етапі виникнення кризи, а на етапі її зародження;

реформування світового фінансового ринку, включаючи ринок капіталів, валютний ринок і ринок цінних паперів, з метою створення більш стабільних умов його функціонування.

Співробітництво в галузі освоєння космосу і світлого океану здійснюється головним чином між розвинутими країнами Західної Європи, США і Росією. Скажімо, співробітництво в галузі освоєння космосу знаходить свій прояв у таких формах як:

спільне використання російської орбітальної станції "Мир" Сполученими Штатами Америки та деякими іншими розвинутими країнами у вигляді польотів космонавтів з метою виконання різноманітних космічних, біологічних і технічних експериментів в умовах невагомості:

комерційні запуски ретрансляційних супутників зв'язку (головним чином Росією, США і Францією);

створення спеціальної плаваючої платформи – космодрому в океані для запуску комерційних супутників;

підготовка до запуску і монтування на орбіті нової космічної станції (США і Росія). Співробітництво в галузі освоєння світового океану охоплює практично всі країни, але зводиться воно головним чином до прийняття угод про відвернення забруднення світового океану, створення супутникового оповіщення про катастрофи морських суден на морях і океанах та катастрофи літаків над морями й океанами та допомогу їм. Співробітництво в галузі відвернення забруднення навколишнього середовища здійснюється як на урядовому рівні, так і на рівні неурядових організацій і рухів. Воно зводиться до прийняття двосторонніх і багато сторонніх угод щодо зменшення шкідливих викидів в атмосферу та у водне середовище, розвитку екологічного бізнесу (створення фірм по виробництву очисного обладнання, пошуку нових джерел енергії, наданню екологічної експертизи), поширення екологічної освіти.

Зрозуміло, що названі вище фактори глобальної інтеграції та напрями співробітництва щодо її активізації засвідчують лише потребу в ній і перші, найелементарніші заходи щодо її розвитку в майбутньому. Але справжня глобальна інтеграція поки що є далекою перспективою, яку в тій чи іншій мірі наближають існуючі міжнародні економічні організації.