library.if.ua

Бізнес-планування (2006)

3.1. Призначення та види ділових планів

Вище були викладені основні ознаки ділових планів. Але практика підприємницької діяльності свідчить про те, що це питання потребує більш глибокого розкриття. Можна навести чимало прикладів неякісної розробки ділових планів саме з причини недостатнього усвідомлення їх сутності, розуміння змісту та логіки їх розробки.

Іноді говорять про якусь міжнародну, або західну, методику розробки ділових планів, але такої не існує. План може бути або поганим, або прийнятним для виконання. І в тому, що потенційні інвестори, особливо закордонні, іноді не розуміють планів, які пропонують українськими підприємцями винна не методика розробки, а неправильне розуміння процесу їх упорядкування. У результаті, розглядаючи такі плани, інвестори не отримують відповіді на питання, які їх цікавлять насамперед. Отже, бізнес-план має відповідати певним вимогам щодо змісту, які роблять його власне діловим планом, а не техніко-економічними розрахунками, що можуть бути корисними для розробників, але зовсім недостатніми для користувачів чи інвесторів.

Перш за все треба усвідомити, що будь-яке починання припускає відому частку ризику в процесі його здійснення. Це є проблемою його автора. Він може необдумано взятися за здійснення ідеї і, якщо поталанить, — досягти успіху. Однак, більш розумно було б розглянути варіанти, що можуть виникнути при реалізації бажаного. Такі дії стають ще більш необхідними, якщо йдеться про залучення до справи партнера, і особливо, якщо при цьому йому пропонується розділити наявний ризик.

Природно, що ідея, яка пропонується, може привернути увагу потенційного інвестора лише у випадку, коли йому зрозумілі сенс, основні вимоги, можливі результати і негативні наслідки. І тільки якщо за результатами розгляду зазначених аргументів можливий результат виявиться настільки привабливим, що здійснення проекту з урахуванням наявного ризику виявиться доцільним, треба приступати до його здійснення.

Зі сказаного випливає, що у словосполученні "діловий план", наголошувати необхідно на корені "діло". Нерозуміння цього факту призводить до того, що план легко перетворюється у безглуздий набір цифр і обчислень, які нічого не говорять про засоби досягнення мети і не розкривають комерційну ідею, яка пропонується у проекті. Цим спотворюється сама ідея бізнес-планування, а діловий план перетворюється у звичайний "тех-промфінплан".

Іншими словами, бізнес-план призначається для опису безпосередньо бізнесу, а не обіцянок майбутніх високих прибутків. Необхідно чітко зрозуміти, що будь-яка цифра у плановому документі належить до категорії прогнозованих величин, а тому є величиною змінною. А ймовірність досягнення позитивного результату залежить передусім від:

перспективності комерційної ідеї;

достатнього забезпечення ресурсами;

професійного рівня виконавців проекту.

Саме про наявність цих умов і має свідчити діловий план. Отже, якщо наведені розрахунки показують можливість отримання від реалізації проекту 300 % -й прибуток на вкладений капітал, але водночас при вивченні плану виявляється, що підприємець має лише приблизне уявлення про чинники формування попиту, то подальший його розгляд слід припинити. Інакше це призведе до даремної витрати часу. Тільки наявність ділових якостей у поєднанні з перспективністю ідеї сприяє створенню атмосфери довіри та бажання взяти участь у проекті.

Отже, особливість ділового плану, або, як прийнято у світовій практиці, бізнес-плану, полягає в тому, що він являє собою своєрідну модель замисленої справи.

Сенс його розробки полягає в такому:

відпрацювати на папері майбутній діловий цикл з метою отримання необхідних даних про потребу в ресурсах і можливих результатах;

отримати додаткову інформацію про характер майбутнього бізнесу з метою навчання;

надати у простій, доступній і гранично стислій формі інформацію для партнерів, інвесторів, кредиторів тощо про сутність дій, що вживатимуться з метою отримання з їхньої сторони необхідної підтримки;

відпрацювати на папері різноманітні варіанти можливих реакцій ринку при реалізації проекту і передбачити можливі адекватні відповіді;

відпрацювати можливі маневри у випадку невдач при реалізації плану;

ознайомити персонал фірми з метою та сутністю проекту.

Серед цих ознак ділових планів можна виділити внутрішні й зовнішні. Внутрішню функцію ділового плану інколи пов'язують з його призначенням для навчання бізнесу. Цим хочуть підкреслити модельний характер цього планового документа. Він розробляється для того, щоб підприємець краще розумів сутність свого бізнесу, а отже, підвищив свій професійний рівень.

Не менш важливою (якщо не більше), є зовнішня функція бізнес-плану. При будь-якому починанні виникає потреба в залученні додаткових ресурсів. Отримати їх можна тільки переконавши потенційних інвесторів у доцільності запропонованих вкладень.

Внутрішній та зовнішній ділові плани, присвячені розробці однієї ідеї, розрізняються тим, що перший призначений для виконання, а другий — для прийняття рішення інвестором щодо його участі у проекті, а також формі цієї участі.

До розробки бізнес-плану підприємця можуть підштовхнути різноманітні ситуації, що і визначає наявну різноманітність видів бізнес-планів. Вони відрізняються передусім своєю структурою і рівнем розкриття одних і тих самих розділів. Найбільш поширеними видами бізнес-планів є:

план виходу на ринок з новим продуктом (послугою);

план технічного вдосконалення;

план придбання або зміни структури активів;

загальний план функціонування фірми.

План виходу на ринок з новим продуктом (послугою) найчастіше є предметом розгляду з боку передбачуваних інвесторів. Причому він поширений у практиці роботи як великих, так і малих фірм. Це пов'язано з тим, що при перенасиченні пропозиції гідне місце на ринку можна зайняти, тільки якщо покупцеві буде запропоновано новий товар з високою споживчою цінністю. У таких планах особлива увага приділяється маркетинговій частині.

Завданням плану просування товару (послуги) на ринок є обґрунтування доцільності інвестицій у розробку, виробництво та збут нового продукту. На відміну від інших типів планів у цьому особлива увага приділяється висновкам експертів у сфері продажу подібних товарів на предмет з'ясування комерційної перспективи новинки. Без таких позитивних рецензій інвестиції у проекти, що пропонуються, пов'язують з високим ступенем ризику.

Одним з різновидів цієї групи є план виходу на нові ринки з існуючим продуктом. Він також передбачає великий обсяг маркетингової частини на предмет виявлення потенційного попиту. А основні інвестиції передбачаються у розвиток мережі збуту та здійснення заходів рекламного характеру.

У планах технічного вдосконалення звичайно обґрунтовуються інвестиції у придбання більш нового обладнання, впровадження новітніх технологічних процесів тощо. Метою таких проектів можуть бути підвищення якості вже відомих на ринку продуктів, поліпшення їхніх споживчих властивостей, зни-/КЄННЯ собівартості одиниці продукції. При розробці планів цього типу центральним є розділ, в якому обґрунтовується виробничо-комерційна стратегія фірми, характерними для якої є значні обсяги первісних інвестицій та більш високі терміни їхньої окупності.

Водночас передбачувані інвестиції, як правило, є менш ри-зиковими внаслідок більш ясної ринкової ситуації з уже відомим продуктом. Крім того, здійснюючи інвестиції в основні засоби, інвестори тим самим певною мірою формують заставу на випадок невдачі. Якщо план не дасть бажаних результатів, то є надія повернути хоча б частину коштів за рахунок продажу майна, яке придбано за інвестиції.

Найбільшого поширення ці плани отримали в середніх і великих фірмах, що працюють у виробничій сфері. Ця обставина визначена двома основними чинниками. По-перше, в цьому випадку інвестори приділяють основну увагу виробничому досвіду роботи фірми, а він може бути тільки у досить міцних підприємницьких структурах. По-друге, як правило, великі обсяги вкладень та відповідний ризик змушують інвесторів вимагати поділу цього ризику. Частіше за все вони вимагають, щоб власник (підприємець) забезпечив не менш як ЗО—50 % від загальної потреби в інвестиціях за рахунок власних джерел. Зрозуміло, що виконати цю вимогу малим підприємствам дуже важко.

Однією зі сфер інвестицій капіталу є широке коло операцій, пов'язаних з придбанням підприємств або їх частин, розподіл (реструктуризація) фірм, здійснення портфельних інвестицій тощо. Ці операції належать здебільшого до фінансових інвестицій, що і визначає особливості бізнес-планування. Об'єктом планування у цьому випадку є великі і середні корпорації. Особливу увагу тут приділяють тим розділам бізнес-плану, які стосуються виробництва, управління та фінансів.

Завданням обґрунтування є отримання даних про додаткові прибутки, які можуть бути отримані після здійснення фінансових операцій, і їх подальше порівняння із загальним обсягом інвестицій. Частіше за все джерелом додаткових прибутків у цьому випадку є використання переваг кожної зі сторін угоди, економія на загальногосподарських та управлінських витратах тощо.

Окрім конкретних проектів, бізнес-плани можуть розроблятися щодо комплексної діяльності фірми. Такі бізнес-плани підприємств можуть формуватися або на основі наявних поодиноких планів засвоєння нових продуктів (послуг), технічного розвитку, або вони стають основою для розробки таких планів.

Обов'язковою є розробка таких планів при новій емісії акцій, залученні нових партнерів, випуску довгострокових облігацій, отриманні великих непов'язаних кредитів. За своєю ініціативою комплексні бізнес-плани розробляються підприємствами з метою реалізації їх навчальної функції. Як правило, у бізнес-планах підприємств більша увага приділяється аналізу ринкової сталості, конкуренції і можливих змін кон'юнктури.

Незважаючи на вказані відмінності у спрямованості перелічених видів планів, вимоги до їх змісту принципово не відрізняються. Про найважливіші з них мова піде у наступному параграфі.