library.if.ua

Бізнес-планування (2006)

10.8. методи порівняння грошових потоків

Ще одним розділом фінансового аналізу є дослідження точки беззбитковості, що особливо важливо для цілей прогнозування управління витратами, обґрунтування масштабів виробництва і прибутків.

Оцінити ефективність проекту можна, тільки "заглянувши" у майбутнє. Розробнику проекту завжди важливо правильно визначити елементи майбутніх надходжень і відпливу коштів — як ті, що генеруються проектом надходження від реалізації продукції або послуг, так і всю сукупність пов'язаних із цим проектних витрат — інвестиційних і поточних. На підставі таких прогнозних оцінок і здійснюється розрахунок чистого грошового потоку, а також базових значень показників ефективності проекту.

Перед тим як переходити до поглибленого аналізу, необхідно переконатися в так званій ресурсо-продуктовій ефективності проекту, що не враховує оподатковування й амортизацію основних фондів, тобто відображає загальну внутрішню ефективність проекту.

Під ресурсо-продуктовою схемою проекту розуміється аналіз грошових потоків від реалізації проекту без урахування оподатковування й амортизації основних фондів. Така схема дає змогу визначитися з доцільністю реалізації проекту без врахування впливу на нього зовнішнього середовища.

У спрощеному вигляді ресурсо-продуктова схему ефективності проекту подано в табл. 10.1, а взаємозв'язок між елементами грошового потоку пояснюється такою схемою:

Прибуток (приплив), тобто надходження від реалізації продукції плюс ліквідаційна вартість активів, які підлягають заміні до завершення проектного циклу.

Капітальні (одночасні) витрати на придбання необхідних для реалізації проекту активів (вартість землі, будинків, споруджень, устаткування тощо).

Поточні (операційні) витрати — витрати на матеріали, зарплату, паливо тощо.

Усього витрати (п. 1 плюс п. 2), тобто відплив.

Поточний чистий потік (п. 1 мінус п. 4).

Ресурсний проектний чистий потік — накопичений чистий потік (- п. Якщо на основі цього розрахувати показник чистого прибутку проекту, що дисконтується (використовуючи як відсоткову ставку, наприклад, середню облікову банківську ставку), то він і буде відбивати ресурсо-продуктову ефективність проекту (NPV resource flow). При додатному значенні цього показника проект демонструє внутрішню спроможність до генерування необхідного обсягу надходжень, необхідних для покриття понесених витрат (табл. 10.1).



При розрахунку прибутку беруть ціни, за якими передбачається продавати вироблену згідно з планом продукцію або послуги. Розрахунок цін не є завданням фінансового аналізу (дані про їхній рівень готуються в процесі розробки товарної політики фірми).

Поява в розрахунках ліквідаційної вартості пов'язана з тими видами активів проекту, що будуть мати визначену вартість наприкінці його життєвого циклу і можуть бути реалізовані за ринковими цінами, що враховує їхню реальну вартість на момент продажу (наприклад, зношене устаткування може бути продане хоча б за ціною металобрухту, проте частина проектів, які забезпечують значні чисті грошові потоки, може бути продана навіть дорожче, ніж вона коштувала при формуванні). Як правило, момент визначення такої ліквідаційної вартості настільки віддалений у часі від початку здійснення проекту, що з урахуванням дисконтування цей розмір не може помітно вплинути на прийняте рішення, проте врахування цього чинника усе ж впливає на загальну ефективність проекту.

Особливу роль в оцінюванні ефективності проекту відіграють початкові витрати. Це досить неоднозначне поняття для інвестора або замовника проекту, оскільки визначення витрат як початкових залежить як від виду підприємницької діяльності, так і від уявлень самого інвестора. У загальному виді початкові інвестиційні витрати можуть бути розподілені на дві групи:

витрати на формування основного капіталу — ресурси для спорудження й оснащення підприємства (власне інвестиції в основний капітал — будинки, машини, устаткування, а також різного роду витрати на придбання прав володіння землею, купівлю патентів та інші платежі такого ж характеру), які в бухгалтерському обліку мають назву необігові активи. До цієї ж групи відносять початкові виробничі та інші проектні витрати;

витрати на обігові кошти — створення початкового обігового капіталу — ресурси для забезпечення "старту" проекту, початку його експлуатації (насамперед витрати на придбання сировини, комплектуючих матеріалів, формування виробничих запасів, а також необхідних обсягів незавершеного виробництва, готової продукції). У розрахунках потреб в обіговому капіталі необхідно передбачати також вільні кошти (наприклад, у формі залишків касової або банківської готівки), які можуть служити резервом коштів на непередбачені витрати.

Мета формування подібних ресурсів — забезпечити запуск підприємства до того моменту, коли воно саме зможе формувати обігові кошти за рахунок реалізації продукції.

У кожному періоді експлуатаційної стадії проекту — стадії виробництва й реалізації продукції — здійснюються платежі й надходження коштів (відплив і приплив коштів). Відповідно до прийнятої термінології такі грошові потоки, що відбуваються у процесі господарської діяльності, мають назву "операційні потоки коштів".

Грошові потоки, що відображають процес господарської діяльності в їх прямуванні протягом життєвого циклу проекту, прийнято називати операційними потоками коштів.

Потік коштів від операційної діяльності за кожний аналізований період містить такі види прибутків і витрат:

Надходження від продажу товарів (послуг).

Позареалізаційні прибутки.

Перемінні витрати.

Постійні витрати (без амортизації).

Амортизація будинків.

Амортизація устаткування.

Відсотки за позиками.

Прибуток до оподаткування (ряд. 1 + ряд. 2 - ряд. З -- ряд. 4 - ряд. 5 - ряд. 6).

Податки і збори.

Прибуток після сплати податків (ряд. 8 - ряд. 9).

Амортизація (ряд. 5 + ряд. б).

12. Потік коштів (ряд. 10 + ряд. 11).

При цьому важливо звернути увагу на те, що результат за рядком 8 (прибуток до оподатковування) розраховується без урахування амортизації (тим самим зменшується база для оподатковування прибутку), тоді як для визначення результату за рядком 12 — потік коштів (чистий проектний потік, чистий операційний потік) амортизація має бути "повернута" на місце — до складу, що генеруються проектом операційного припливу. Якщо цього не зробити, значення показників ефективності проекту (після оподаткування) будуть занижені.

Для цілей фінансового планування й аналізу використовується така схема формування потоку реальних грошей:

1.Повний приплив готівки.

1.1.Приплив фінансових коштів.

Акціонерний капітал.

Довгострокові позики.

Короткострокове фінансування.

Приплив від операцій. 1.2.1. Надходження від продажу.

Приплив від іншої реалізації.

1.3.1. Надходження від продажу активів (ліквідаційна вартість).

Разом — приплив.

2.Повний відплив реальних грошей.

Інвестиції в основний капітал (включаючи витрати доін-вестиційного характеру).

Додатковий обіговий капітал.

Поточні витрати.

Податки (на фінансовий результат).

Повернення основної суми позик.

Відсотки за позиками.

Дивіденди.

Разом — відплив.

3. Чистий грошовий потік (приплив — відплив).

Необхідно підкреслити, що акцент варто робити саме на аналізі грошових потоків, а не на аналізі чистих прибутків, тому що саме грошові потоки є реальними готівковими коштами, які формуються під час виконання проекту.

Багатоплановість операційних потоків потребує особливої методики їхнього аналізу. У практиці аналізу операційних потоків прийнято використовувати так звані фінансові коефіцієнти.

Фінансові коефіцієнти — показники фінансово-господарської діяльності, які є відносними величинами, що відображають у концентрованій формі взаємодію суб'єктів — носіїв фінансових потоків проекту.

Критерієм корисності фінансових відносних показників є їхня спроможність забезпечити споживачам звітів можливість оцінювати фінансовий стан фірми й ефективності управління нею.

Зупинимося на розгляді методики розрахунку цих коефіцієнтів.

1. Коефіцієнти ліквідності

Ліквідність у широкому сенсі означає спроможність створення необхідної суми грошових коштів у розмірах, необхідних для покриття інвестиційних та операційних витрат. При цьому використовуються всі можливі джерела: банківський кредит, продаж зайвих активів і власна виробничо-комерційна діяльність.

Показники ліквідності відповідають більш вузькій постановці питання: вони допомагають споживачам звітності оцінити спроможність підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання, використовуючи для цього активи, які швидко реалізуються у готівку. У цих показниках короткострокові зобов'язання (зобов'язання, які підлягають задоволенню протягом року) порівнюються з наявними обіговими коштами:

Він показує, чи вистачить у підприємства обігових коштів (запасів, дебіторської заборгованості, готівки і цінних паперів, які швидко реалізуються) для погашення його короткострокових зобов'язань (короткострокові кредити, позики і кредиторська заборгованість).

Відповідно до стандартів цей показник має знаходитися в межах від 1 до 2. Якщо Кх — 1, то оборотних активів має бути принаймні достатньо для погашення короткострокових зобов'язань (у протилежному випадку підприємство вважається неплатоспроможним). Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у 2,5 раза вважається неефективним, тому що свідчить про нераціональне вкладення й використання підприємством своїх коштів;

коефіцієнт проміжного покриття, критичний коефіцієнт ліквідності. Є частковим показником Кх, тому що відображає відношення найбільш ліквідної частини оборотних коштів до поточних зобов'язань. Необхідність розрахунку цього показника викликана тим, що ліквідність окремих категорій оборотних коштів неоднакова;

К3 — коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт абсолютного покриття, коефіцієнт термінової ліквідності, ще точніше відображає ступінь ліквідності підприємства, оскільки враховує можливість погашення зобов'язань тільки з боку найбільш (абсолютно) ліквідних видів активів;

К4 — коефіцієнт ліквідності запасів або товарно-матеріальних цінностей. Дає змогу ввести в аналіз ще одну характеристику — залежність підприємства від наявності матеріально-виробничих запасів, що забезпечують можливість мобілізації коштів для погашення короткострокових зобов'язань.

2. Коефіцієнти ділової активності

Ефективність використання власних коштів характеризується коефіцієнтами ділової активності:

Обсяг реалізації

Vg;

Середньорічна вартість активів

Обсяг реалізації

К6 =;

Дебіторська заборгованість

К7 = 360:iC6;

Обсяг реалізації

Ks я;

Вартість матеріально-виробничих запасів Кд =360:ІГ8;

Обсяг реалізації Власний капітал де Кь — загальний коефіцієнт обертання, характеризує ефективність використання всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їхнього формування. Він показує, скільки разів за рік здійснюється повний цикл виробництва й обігу або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів;

К6 — оборотність дебіторської заборгованості;

К7 — тривалість оплати рахунків до одержання, тобто дебіторської заборгованості (у днях);

К8 — оборотність запасів (швидкість їхньої реалізації): чим вище показник оборотності запасів, тим менше коштів потрібно відволікати на створення запасів, тим більш ліквідну структуру мають оборотні кошти і тем стійкіше фінансове становище підприємства. Особливо важливі підвищення оборотності і зниження запасів за наявності великих обсягів заборгованості (як відомо, затоварення негативно відбивається на діяльності підприємства);

Kg — оборотність запасів (у днях). Показує, скільки потрібно в середньому днів для одного обороту матеріально-виробничих запасів;

К10 — оборотність власного капіталу, вкладеного в справу, характеризує активність коштів, якими ризикує акціонер. Якщо коефіцієнт має тенденцію до зростання, то це означає перевищення рівня продажу над вкладеним капіталом, а отже, спричиняє збільшення кредитних ресурсів. Це вказує на можливість ситуації, коли кредитори беруть більше участі у бізнесі, ніж його власники.

3. Коефіцієнти рентабельності

Ці коефіцієнти свідчать, наскільки прибуткова діяльність даного підприємства. Вони є часткою від відношення отриманого прибутку до використаних для досягнення цього результату ресурсів. У зв'язку з тим, що у звіті про доходи та збитки розраховується кілька варіантів прибутків, це зумовлює можливість розрахунку цілого ряду коефіцієнтів на визначеній основі.

4. Показники платоспроможності (заборгованості)

Ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, що мають довгострокові вкладення в підприємство. Характеризують показники платоспроможності або заборгованості. У деяких джерелах вони називаються показниками структури капіталу, або показниками покриття: Проектний аналіз

де К15 — коефіцієнт власності, характеризує співвідношення інтересів власників підприємства (власників) і кредиторів. Нормальним коефіцієнтом, що забезпечує досить стабільне становище, вважається відношення власного капіталу до результату балансу на рівні 60 %;

К16 — коефіцієнт заборгованості, демонструє структуру капіталу з погляду обсягу позикових коштів. Чим більша частка власних коштів, тим менша частка позикових і навпаки;

К17 — коефіцієнт, що характеризує залежність підприємства від позик: чим більший цей показник, тим більше довгострокових зобов'язань і тим ризикованіша створена ситуація. Якщо всі ці зобов'язання фірма не зможе оплатити, вона збанкрутує;

К18 — коефіцієнт, що показує ступінь формування необігових активів власним капіталом: чим більша ця частка, тим менше необхідно залучати запозичених та інших альтернативних коштів для цілей інвестування в ці активи;

К19 — коефіцієнт, що характеризує, наскільки дорого обходиться підприємству залучення позикових коштів.

Необхідно розуміти, що аналіз коефіцієнтів — це тільки один з етапів дослідження ефективності проекту та його впливу на діяльність підприємства.

У зв'язку з тим, що інвестиційні проекти пов'язані з істотними змінами у структурі витрат з виробництва та реалізації продукції, необхідним етапом у фінансовому аналізі є аналіз беззбитковості (breakeven point analysis), який широко використовується в міжнародній практиці.

Аналіз беззбитковості — дослідження взаємозв'язку обсягу виробництва, собівартості і доходів при зміні цих показників у процесі виробництва. У західній економічній літературі аналіз подібного роду називається CVP-аналіз (CVP-analysis), де С — витрати (cost), V — обсяг виробництва (volume), P — прибуток (profile).

Аналітичний підхід припускає визначення впливу на прибуток змін в обсязі продажу — Q. Елементами, що визначають співвідношення між цими змінними, є: ціна одиниці продукції — Р, перемінні витрати на одиницю продукції — V і постійні витрати на одиницю продукції — С

Загальні витрати (сума постійних і перемінних витрат) дорівнюють (С + VQ), виторг дорівнює PQ. Тоді в точці беззбитковості 0 дотримується рівність загальних витрат і виторгу, тобто:

PQ2 = (С + VQ2),

звідки можна знайти обсяг виробництва продукції, який гарантує беззбитковість:

Q = С : (Р - V).

Послідовно варіюючи значення перемінних у правій частині цієї формули можна проводити найпростіший аналіз чутливості.

На заключному етапі фінансового аналізу оцінюється економічна ефективність проекту на мікро- та макрорівнях. Оцінювання ефективності проекту є складним і достатньо трудомістким за розрахунками завданням. Тому методика оцінювання внутрішньої ефективності проекту на мікрорівні винесена в окрему главу цього посібника.

Однозначного трактування ефективності проектів на мак-рорівні до сьогодні немає. Прийнято вважати, що економічний аналіз досліджує проект на макрорівні й оцінює правомірність залучення й використання проектом національних ресурсів в умовах їхньої обмеженості та конкуренції за використання.