library.if.ua

Бізнес-планування (2006)

11.1. Сутність інструментарію проектного аналізу

Основним завданням проектного аналітика є порівняння вхідних і вихідних проектних потоків з метою визначення доцільності реалізації проекту або його ефективності (цінності), що найбільш доцільно здійснювати у вартісних показниках. Як уже зазначалося, вартісним еквівалентом необхідних для проекту ресурсів є добуток їх певних обсягів та відповідних цін:

де C(f) — вартість ресурсів (затрат) за проектом;

Р; — ціна і-го ресурсу, і = 1, т;

Q; — обсяг і-го ресурсу.

Вихідні проектні потоки, обчислені у вартісному вираженні, є добутком обсягів продукції або послуг на їхні ціни:

к

де B(t) — вартість доходу від проекту;

Pj — ціна у'-ї продукції або послугу, у = 1, k;

Qj — обсяги продажу і-ї продукції або послуги.

Проект вважається ефективним, якщо вихідні потоки перевищують вхідні. Для різноманітних проектів бажана величина цієї різниці не може бути однаковою, але за інших рівних умов проект вважається кращим, якщо вона якнайбільша. Тому основне завдання, яке стоїть перед експертом, полягає в оцінці доцільності початкових витрат. Залежно від характеру і виду самого проекту для цього необхідно або зіставляти вихідні потоки — результати (вигоди) і вхідні потоки — витрати в їх кількісному (грошовому) вимірі (аналіз витрат і вигід), або мінімізувати витрати (аналіз найменших витрат), або безпосередньо оцінювати їхню доцільність (аналіз ефективності витрат).

Зрозуміло, що для цього необхідна комплексна експертиза, яка не можлива без скрупульозного, глибокого і детального аналізу внутрішньої структури проекту, що дає змогу сформувати обґрунтовані калькуляції та кошториси майбутніх витрат, а також обчислити (описати) очікувані вигоди.

Від моменту початкової витрати коштів за конкретним проектом і до початку його експлуатаційної стадії, тобто моменту випуску продукції, проходить певний час, необхідний для проходження передінвестиційної та інвестиційної стадій. І тому важливим чинником (ресурсом), який обмежує інвестиційну діяльність, є чинник часу: між рішенням про інвестування грошей у проект і матеріалізованими в продукції або послугах результатами його життєдіяльності є визначений часовий інтервал, безпосереднє врахування якого є одним із найважливіших методичних прийомів проектного аналізу.

Таким чином, і витрати С{<) і вигоди В(<) даного проекту можна віднести до визначеного часового інтервалу (або моменту) часу t, для якого варто визначити знак різниці між вигодами і витратами, які здійснюються в певному періоді. Тобто В^ - С(,). Методологія оцінювання грошей у часі розроблена в межах теорії фінансових обчислень. У її основі лежить припущення, що динаміка зростання капіталу підпорядковується певному функціональному закону, основним параметром якого є час.

Основна проблема, яка постає перед фінансовими менеджерами, полягає у вирішенні альтернативи: "Я витратив гроші сьогодні, щоб побудувати бізнес, який створить грошові надходження в майбутньому. Але чи не помилився я? Адже спокійніше було б віднести ці гроші в банк і також "приростити" їх за рахунок відсотків".

Крім часового чинника на вартість капіталу впливають інфляційні процеси. Частина проблем, пов'язаних з інфляцією, вирішується за допомогою методів фінансових обчислень, частина іншими методами.

В інвестиційній практиці постійно доводиться рахуватися з коригувальним чинником інфляції, яка з плином часу знецінює вартість грошових коштів. Це зумовлено тим, що інфляційне зростання індексу середніх цін спричиняє відповідне зниження купівельної спроможності грошей.

При розрахунках, пов'язаних з коригуванням грошових потоків у процесі інвестування з урахуванням інфляції, прийнято використовувати два основних поняття:

номінальна сума грошових коштів;

реальна сума грошових коштів.

Номінальна сума грошових коштів не враховує зміни купівельної спроможності грошей. Реальна сума грошових коштів — це оцінка даної суми з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей внаслідок інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, інфляція враховується в таких випадках:

при коригуванні нарощеної вартості грошових коштів;

при формуванні відсоткової ставки (з урахуванням інфляції), що використовується для здійснення процедур нарощення і дисконтування;

при прогнозі рівня прибутків від інвестицій, що враховують темпи інфляції.

При оцінці інфляції використовуються два основних показники:

темп інфляції k, якій характеризує приріст середнього рівня цін у розглянутому періоді, що виражається десяковим дробом;

індекс інфляції lk (зміна індексу споживчих цін), який дорівнює 1 + k.

Коригування нарощеної вартості з урахуванням інфляції проводиться за формулою

де -FVpean — реальна майбутня вартість грошей;

FV — номінальна майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції.

Тут передбачається, що темп інфляції зберігається за роками.

Реальна сума грошей розраховується за формулою

тобто номінальна сума грошових коштів знижується в (1+k) раз згідно зі зниженням купівельної спроможності грошей.

У загальному випадку при аналізі співвідношення номінальної ставки відсотка з темпом інфляції можливі три варіанти:

q = k — нарощення реальної вартості грошових коштів не відбувається, оскільки приріст їх майбутньої вартості "з'їдається" інфляцією;

q > k — реальна майбутня вартість грошових коштів зростає, незважаючи на інфляцію;

q < k — реальна майбутня вартість грошових коштів знижується, тобто процес інвестування стає збитковим.

Номінальна та реальна відсоткові ставки взаємопов'язані. Вони характеризують один процес, але який відбувається в різних умовах. Інфляційні процеси важче прогнозувати, ніж внутрішні аспекти реалізації проекту. Тому під час проведення проектного аналізу слід робити визначені кроки, спрямовані на врахування невизначеності ринкового середовища.

Приклад

Нехай інвестору обіцяна реальна прибутковість його вкладень відповідно до відсоткової ставки 10 %. Це означає, що при інвестуванні 1000 грн через рік він отримає 1000 (1 + 0,10) = - 1100 грн. Якщо темп інфляції становить 25 %, то інвестор коригує цю суму згідно з темпами 1100 (1 + 0,25) = 1375 грн.

У загальному випадку якщо q реальна відсоткова ставка, а k — темп інфляції, то номінальну норму прибутковості можна записати як

q'= q + k + kq.

Часто можна зустріти більш просту формулу, яка враховує "змішаний ефект": qy = q + k. Цю спрощену формулу можна використовувати тільки у разі невисоких темпів інфляції, коли змішаний ефект малий порівняно з основною номінальною відсотковою ставкою прибутковості.

У перебігу часу на здійснення проекту впливають випадкові чинники, частина з яких може істотно скоротити розміри прибутків проекту. При цьому невизначеність результатів тим більша, чим більша тривалість життєвого циклу проекту. Тобто очікування позитивного результату завжди пов'язане з ризиком, розмір якого залежить від правильної оцінки динаміки процесу й обраної стратегії здійснення проекту. Оцінка ступеня ризику і заходи для його зниження розроблені в межах теорії фінансових ризиків.

Таким чином, найбільш важливою умовою здійснення проекту є альтернативність використання капіталу. При цьому можливі такі варіанти: неможливість альтернативного використання, що виключає варіанти і багатоваріантність. Обираючи конкретний варіант, ми відхиляємо інші, і "платою" за це рішення є відмова або упущена вигода від їхньої реалізації, що не відбулася. Під альтернативною вартістю прийнятого рішення будемо розуміти вартість (цінність) найкращої з можливих альтернатив.

Основними чинниками, що впливають на результативність інвестиційного проекту є:

цінність грошей протягом певного часу;

інфляція;

ризик, невпевненість у майбутньому;

можливість альтернативного використання грошей.