library.if.ua

Облік видів економічної діяльності

1.4.3. Оцінка та калькулювання

Одне з найважливіших питань, яке визначають міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку, — це оцінка активів та зобов'язань. У різних державах методи оцінки повинні бути ідентичні для забезпечення зіставності показників фінансової звітності.

Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб вартісної сумірності активів, зобов'язань, капіталу, витрат і доходів підприємств; оцінка повинна відображати фактичні витрати живої та уречевленої праці.

Усі об'єкти бухгалтерського обліку оцінюються в поточному обліку і звітності в грошовому вираженні в грошовій одиниці держави. Валютні кошти оцінюються в двох вимірниках — в іноземній валюті та в національній.

Оцінка повинна бути такою, щоб не збільшувати активи і не зменшувати зобов'язання (згідно з принципом обачності), бо це призводить до невиправданого збільшення капіталу виходячи з балансового рівняння:

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Тому в балансі активи відображуються за найменшою з двох вартостей — історичною або фактичною (чистою вартістю реалізації). Основні засоби відображуються в балансі за остаточною вартістю (з вирахуванням зносу).

У кожному стандарті бухгалтерського обліку наводяться методи оцінки відповідних об'єктів бухгалтерського обліку при їх надходженні, вибутті та на дату балансу. Методи оцінки різних об'єктів бухгалтерського обліку будуть розглянуті у розділі 2.

Калькулювання — це спосіб визначення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг, що включає в себе групування витрат, розмежування витрат між об'єктами калькулювання, визначення собівартості окремих виробів (робіт).

Об'єкти калькулювання: окремі види робіт, послуг.

Калькуляційні одиниці (залежно від видів виробництва):

— один виріб;

— один метр квадратний, кубічний, погонний;

— одна нормогодина, машиногодина тощо.

Витрати групують за елементами та статтями витрат. Елементи витрат — це сукупність економічно однорідних витрат:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші витрати.

Статті витрат (П(С)БО 16):

1. Прямі витрати — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (наприклад, заробітна плата робітника, що виготовляє меблі, витрачені дошки тощо). Вони включають у себе прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали тощо), прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, витрати на утримання основних засобів тощо).

2. Загальновиробничі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Вони включають витрати на управління цехами, дільницями, амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, водозабезпечення) та ін.

Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу — годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат). Наприклад:

Виріб 1 Виріб 2

Прямі витрати 1000 грн. 500 грн.

в тому числі зарплата 600 грн. 200 грн.

3. Інші витрати, які не включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) — це витрати, пов'язані не з виробництвом продукції, а зі звітним періодом (витрати періоду); вони списуються в повному обсязі на витрати звітного періоду.

3.1. Адміністративні витрати — зарплата апарату управління, відрахування на соціальні заходи від цієї зарплати, витрати на службові відрядження, витрати на зв'язок, утримання обладнання, податки і збори, які не включені до прямих і загальновиробничих витрат, плата банкам за розрахунково-касове обслуговування тощо.

3.2. Витрати на збут — оплата праці працівників, що забезпечують збут, витрати на рекламу, на транспортування продукції до покупця тощо.

3.3. Інші витрати — втрати від операційної курсової різниці, нестачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойки, собівартість реалізованих виробничих запасів тощо.