library.if.ua

Облік видів економічної діяльності

2.1.4. Облік розрахункових операцій

Види розрахунків

Залежно від способу платежу розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів, або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків — готівкові і безготівкові.

Усі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові — через касу.

За економічним змістом розрахунки поділяють на дві основні групи:

1) за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги і придбані матеріальні цінності (рахунки 34, 36, 62, 63, деякі субрахунки рахунків 37 і 68);

2) за нетоварними операціями, до яких відносять: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та інші розрахунки (рахунки 60, 64, 65, 66, 67 тощо).

Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні та іногородні розрахунки.

Залежно від контрагента розрізняють розрахунки з юридичними особами (постачальниками, покупцями, бюджетом тощо — рахунки 36, 60, 63, 65 тощо) та з фізичними особами (працівниками підприємства з оплати праці, з нарахованих дивідендів, з відшкодування матеріальних збитків тощо — рахунки 66, 67, субрахунки 375, 372 та ін.).

Під формою розрахунків слід розуміти зумовлені характером економічних зв'язків способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

Основні форми безготівкових розрахунків [8]:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— банківськими платіжними картками.

Розрахункові документи, які здають у банк, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів та мати, залежно від їх форми, такі реквізити:

— назву документа;

— номер документа, дату, місяць, рік його виписки;

— назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій (у фізичних осіб — ідентифікаційні номери), номери рахунків в установах банку;

— назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

— суму платежу цифрами та літерами;

— призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та ін.), із зазначенням його номера і дати тощо;

— на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відбиток печатки (за винятком випадків, передбачених інструкцією [8]) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

— підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

— суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість".

Побудова бухгалтерського обліку розрахунків залежить насамперед від того, з ким здійснюються розрахунки — з дебіторами чи з кредиторами.

Розрахунки з дебіторами відображаються на рахунках класу 3, які є активними або активно-пасивними. За дебетом цих рахунків відображають збільшення заборгованості дебіторів перед нашою організацією, а за кредитом — її погашення.

Наприклад:

нараховано заборгованість покупців за реалізовану продукцію (вона зараховується в дохід підприємства):

Д-т 36 К-т 70;

надійшла оплата від покупців: Д-т 311 К-т 36.

Розрахунки з кредиторами відображуються на рахунках класу 6; вони пасивні або пасивно-активні. За кредитом цих рахунків відображають збільшення заборгованості нашої організації перед кредиторами, а за дебетом — її погашення.

Наприклад:

нараховано заборгованість перед постачальниками за отримані матеріали:

Д-т 20 К-т 63;

оплачено рахунки постачальників: Д-т 63 К-т 311.

У разі розрахункових операцій майже завжди повинні мати місце два проведення — з нарахування заборгованості та з її погашення.

Рахунки розрахунків завжди закривають за розрахунками з кожним конкретним дебітором чи кредитором — нарахована заборгованість повинна погашатись у повному обсязі.

Сальдо на рахунках розрахунків може бути дебетове на багатьох рахунках кредиторської заборгованості (пасивних) і кредитове на активних рахунках, якщо оплата надходить (сплачується) в більшому розмірі, ніж нараховано заборгованість.

На рахунку 36 не виникає кредитового сальдо, а на рахунку 63 — дебетового, тому що згідно з діючою методологією обліку передоплату і аванси відображають не на цих рахунках, а на субрахунках 681 "Розрахунки за авансами одержаними" і 371 "Розрахунки за виданими авансами". Наприклад:

Здійснено передоплату постачальнику: Д-т 371 К-т 311;

надійшли запаси від постачальників: Д-т 20, 22, 28 К-т 63;

здійснено залік передоплати в погашення заборгованості перед постачальником:

Д-т 63 К-т 371.

Такий порядок обліку передоплати призвів до того, що в публікаціях нерідко трапляються проведення, в яких при попередній оплаті рахунків кредиторів дебетується субрахунок 377, а не 685 і не 371. Можуть мати місце окремі випадки, коли такі проведення доцільні (або хоча б не неможливі), але частіше це методологічно неправильно. Наприклад, якщо на митниці сплачуються митні збори, то це наша заборгованість перед митницею (а не митниці перед нами). І хоча за часом здійснення розрахунків ми спочатку нібито здійснюємо оплату, але вона сама по собі вже передбачає наявність нашої заборгованості. Тим більше, що бухгалтерські проведення і з оплати, і з нарахування митних зборів робляться після передачі до бухгалтерії документів про оплату і будуть такими:

оплачено митні збори:

Д-т 685 К-т 311;

Нараховано заборгованість перед митницею:

Д-т 93 (92, 28...) К-т 685.

Тобто використовується субрахунок 685, а не 377.

У подальшому, у відповідних розділах буде докладно розглянуто облік більшості розрахунків — з постачальниками, покупцями, підзвітними особами, з працівниками з оплати праці, з бюджетом та органами соціального страхування із багатьох податків та зборів.