Менеджмент (1998)
1.1. Зародження практики й науки управління
Разом з людьми, як відомо, з'явилося і управління. Адже там, де хоча б дві людини об'єднувалися в спільному прагненні досягти певної мети, поставало питання щодо координації їхніх дій. Саме тому хтось із них повинен був узяти на себе функції керівника, керуючого. Друга людина ставала відповідно його підлеглим, виконавцем.
Нині неможливо встановити якими методами ління користувалось первіснообщинне суспільство. Можливо, допомагали кийок вождя, заклинання шамана чи кусень мамонтятини, якщо той, звичайно, був. Однак, звернувшись до письмових історичних свідчень, можна стверджувати, що вперше проблему управління взялися розв'язувати стародавні єгиптяни. Саме вони ще шість тисяч років тому дійшли висновку щодо необхідності цілеспрямованої діяльності людей, її планування і контролю за результатами. Виникло також питання децентралізації управління. Відтоді й започатковано консультування фахівців з різних "вузьких" проблем і письмові запити.
Певний вклад у теорію управління було зроблено в епоху античності. Ще за 400 років до н. є. принцип універсальності управління сформулював Сократ, а особливим видом мистецтва назвав його Ксенофонт. Ідею необхідності спеціальних досліджень причин, що спонукають людей до дії, висунув персидський цар Кір. Цей правитель розглянув також проблему складання планів та обробки управлінської інформації. Пізніше "методами виконання трудових операцій" та їхньою ритмічністю успішно опановували в Греції, а принцип спеціалізації сформулював Платон.
У скарбницю управлінських ідей певний внесок зробив Олександр Македонський. У 325 р. до н. є. він створив, хоча й для військових цілей, перший штаб. А 284 р. н. є. римський імператор Діоклетіан застосував принцип делегування повноважень.
На відміну від стародавніх віків до розвитку управління майже нічого не додало середньовіччя. І тільки в 900р. Аль-Фарабі, один з найвизначніших учених Сходу, сформулював систему вимог до керівників. Згодом мусульманський теолог з Ірану Аль-Газалі доповнив і розвинув цю систему.
У Європі цими проблемами, однак значно пізніше, займався італієць Нікколо Макіавеллі. Він, до речі, висунув принцип масової згоди й обґрунтував роль цілеспрямованості в діяльності організацій. Проте теорія управління як єдине ціле до того часу ще не склалася та й потреби в ній тоді ще не було.
Після перемоги на Заході промислової революції (друга половина XIX ст.) ситуація різко змінилася — усіма сферами життя суспільства заволоділи ринкові відносини. Великі фірми потребували керівників вищого й середнього рівнів. Вони повинні були приймати грамотні й раціональні рішення, працювати о багатьма людьми, які вже не підкорялися військовій дисципліні, а були вільні в своїх вчинках. Зрозуміло, що від керуючих вимагалися компетентність, високий професіоналізм, вміння порівнювати свою діяльність з вимогами існуючих законів. їм не потрібно було власноруч утримувати підданого в покорі, збирати податки й керувати військами.
Щоденне управління виробництвом з метою забезпечення найбільшого прибутку власникам було основним завданням спеціальної групи людей. Саме їх почали називати менеджерами, а їх заняття — менеджментом.
Що означає термін "менеджмент"? Це слово американського походження (management), дослівно іншими мовами не перекладається. Спочатку означало "вміння об'їжджати коней". Походить від дієслова " to manage" — керувати, яке, в свою чергу, від латинського "manus" — рука. Термін "менеджмент" означає "керівництво людьми". У США менеджерами називали тих, хто відповідно до законодавства брав на себе обов'язки щодо здійснення влади над майном і корпоративним бізнесом.
У американців термін "менеджмент" означає процес, що забезпечує інтеграцію та найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів фірми задля досягнення поставлених перед нею цілей. Отже, менеджмент — теорія і практика управління фірмою та її персоналом у ринкових умовах.
До останнього часу в нашій країні не було комерційних підприємств, а отже, не могло бути й мови про менеджмент, хоча на Заході це одна з найбільш почесних і важливих сфер діяльності. Найвідоміші менеджери, зокрема американець Лі Якокка, який врятував фірму "Крайслер" від розорення, ставали національними героями. Менеджмент, як ми його тепер розуміємо, заявив про себе наприкінці минулого століття, коли американець Джозеф Вартон (1881 р.) розробив для викладання в коледжі його перший систематичний курс. Класиками менеджменту по праву є француз Анрі Файоль, американці Гарріссон Емер-сон, Фредерік Уінслоу Тейлор, Генрі Форд.
Анрі Файоль (1841 — 1925)
На думку американських істориків менеджменту, Анрі Файоль - найвизначніша особистість, яку Європа дала науці управління у першій половині XX ст. Службу в великій гірничій й металургійній компанії "Комментрі-Фур-шамболь-Деказвіль" ("Комамболь") Файоль почав після закінчення ліцею і гірничої школи. Працював там він 48 років - з 1860 по 1918 pp. На думку дослідників, призначення його 1872 р. головним керуючим групи копалень сприяло тому, що Файоль звернувся до проблем керівництва та економіки. Він очолив компанію саме тоді, коли вона перебувала на межі банкрутства (1888 р.). За тридцять років він зробив її одним з найбільш процвітаючих підприємств своєї країни. На основі власних спостережень Файоль створив так звану теорію адміністрації. У 1900 р. вийшла його перша стаття на цю тему, а в 1916 р. - книжка "Загальне і промислове керівництво".
Події першої світової війни призвели до затримки з опублікуванням книжки. Тому французи спочатку проігнорували ідеї свого співвітчизника й захопилися поширеною в ті роки теорією Тейлора. Однак зразкова організація справи, процвітання "Комамболя", внесок компанії в загальнонаціональні зусилля під час світової війни привернули увагу французів до праць Файоля.
Сам Файоль неодноразово наголошував, що між його теорією і теорією Тейлора ніяких суперечностей немає. Справа в тім, що Тейлор розглядає цехове керівництво, а Файоль вище адміністративне.
Після виходу у відставку (1918 р.) Файоль очолив центр адміністративних досліджень. Відкриті ним принципи управління застосовують в економіці, а також урядові служби та установи, армія, флот. Він довів, що вони мають універсальний характер.
Дослідження організації роботи поштово-телеграфного відомства — одне із значних замовлень, виконаних центром. Ряд робіт Файоля було присвячено цим та іншим проблемам реформи державного управління, громадських установ і системи освіти. Саме Файоль першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.
Файоль мав усе: славу, багатство, визнання. Його було удостоєно звання офіцера Почесного легіону, ряду наукових звань і державних нагород. Він постійно пропагував свою теорію. Навіть на останньому році свого життя він не припиняв досліджень — працював над організацією роботи тютюнової промисловості Фряттії.
Гарріссон Емерсон (1853 — 1931)
Ця людина поєднувала в собі азарт підприємця, наполегливість перщопрохідця і витонченість інтелектуала. Народився Г.Емерсон в американському місті Трентоні (штат Нью-Джерсі). Його батько був фахівцем з англійської літератури, професором університету.
Г.Емерсон навчався у Франції, Англії, Німеччині, Італії, Греції і здобув чудову освіту. Це сприяло тому, що вже в 23 роки він очолив відділення лінгвістики університету в штаті Небраска. Однак через шість років Емерсон залишив наукову кар'єру, щоб зайнятися торгівлею нерухомістю і банківськими операціями.
З 1885 по 1891 pp. Емерсон виконував економічні та інженерні дослідження для залізниці. Згодом, отримавши завдання від одного банківського синдикату, він об'їздив багато копалень і заводів. Деякий час Емерсон керував компанією, яка виробляла скло.
Талант аналітика, навички наукової роботи допомогли Емерсону творчо використовувати той багатий досвід, що дала йому практика. Поступово він прийшов до ключового поняття своєї концепції — ефективності, або в перекладі українською мовою — продуктивності. Саме оптимальне співвідношення між сукупними витратами та економічним результатом Емерсон і розуміє під цим терміном.
Як професійний консультант з менеджменту Емерсон працював з 1901 р. Виступаючи головним свідком під час судового розгляду в справі залізничних тарифів, Емерсон оперував даними результатів, які він отримав у процесі аналізу змін системи управління та організації праці на цій залізниці. "Американська залізниця могла б, йдучи цим шляхом, економити більше мільйона доларів за день". Ці слова Емерсона облетіли всю країну, потрапили в заголовки газет. Так стала відомою ідея "наукового менеджменту".
Практично першим, хто звернув увагу на проблему принципів наукового добору й навчання службовців, був Емерсон, який і видав 1913 р. книжку, присвячену цій темі. "Працювати продуктивно, — вважав Емерсон, означає докладати до справи мінімальні зусилля. Працювати ж напружено — означає докладати до справи максимум зусиль".
Емерсон до старості зберіг високу працездатність і мобільність. Помер 2 вересня 1931 р. в Нью-Йорку.
Фредерік Уінслоу Тейлор (1856 — 1915)
Його по праву вважають класиком менеджменту. Народився Ф.У.Тейлор у сім'ї юриста в американському місті Філадельфія. Батьки бачили свого сина юристом, тому прагнули дати йому різнобічну освіту. Однак від кар'єри юриста довелося відмовитися через погіршення зору. В 1875 р. Тейлор прийшов на роботу в невеличку гідравлічну майстерню у Філадельфії. Тут він упродовж трьох років був механіком і модельником. Згодом працював у Мідвейльській сталеварній компанії, де досить швидко з простого механіка став головним інженером. 1883 р. Тейлор, навчаючись заочно, закінчив Стівенський технологічний інститут і отримав диплом інженера-ме-ханіка. До речі, Тейлор був неабияким винахідником, мав більше як 100 патентів.
Працюючи в Мідвейлі, Тейлор почав впроваджувати систему наукового менеджменту: ввів хронометраж, боровся з нераціональними затратами праці, гаянням часу. "Наукове управління, — наголошував він, — є не що інше, як певний засіб, що економить працю".
З 1890 р. Тейлор — головний керуючий компанії з виробництва паперового волокна, а через три роки — інже-нер-консультант з менеджменту відразу на кількох підприємствах. З 1898 по 1901 pp. Тейлор постійно працює в Бетлехемській сталеварній компанії, активно втілює в життя свої нововведення. Першу статтю з менеджменту він опублікував у 1895 р.
У сорокап'ятирічному віці Тейлор (зокрема, за станом здоров'я) припинив роботу заради грошей. Він забрав дружину, трьох прийомних дітей і поселився у Філадельфії. Тут Тейлор вирощує троянди, культивує газони, активно пропагує гольф.
Разом з тим Тейлор виступає з лекціями в університетах і технічних товариствах, ще активніше пропагує особисту систему "наукового менеджменту". 1903 р. вийшла в світ його книга "Цеховий менеджмент". Через три роки Тейлора обирають президентом Американського товариства інженерів-механіків.
Після виступу Тейлора на слуханнях спеціального комітету палати представників з вивчення системи цехового менеджменту до нього прийшла широка популярність.
Помер Тейлор несподівано 21 березня 1915 р. після тяжкого й швидкоплинного захворювання на пневмонію. На його надгробному камені викарбувано: "Батько наукового менеджменту".
Генрі Форд (1863 — 1947)
Ім'я цієї людини може по праву увійти до списку перших десяти осіб — символів XX ст. Адже Форд — не лише видиме втілення в життя "американської мрії", автомобільний король Америки, а передовсім свідомий творець суспільства масового споживання і соціальних гарантій, символ організаційного й технічного прогресу. Чимало праць присвячено саме цій людині.
Народився Форд 1863 р. в сім'ї ірландського емігранта, мічіганського фермера. Майбутній засновник промислової імперії вже в 15 років залишив заняття в школі, влаштувався учнем механіка в Детройті.
Надто рано у Форда виявився потяг до механіки й винахідництва. Все життя у вільний час він захоплювався годинниковою справою. 1891 р. він почав конструювати газолінового візка. Цю роботу він закінчив лише через два роки. Згодом Форд удосконалив двигун цього візка.
З 1893 р. Форд працює головним інженером Едісонівської компанії, що спеціалізується на освітленні Детройта, згодом він (1899 р.) головний інженер Детройтської автомобільної компанії, а через три роки залишає її і 1903 р. створює "Форд Мотор Компанію". Завдяки участі його машин на автомобільних гонках Форд на той час уже мав репутацію винахідника швидкісних моделей. Контрольний пакет акцій своєї компанії Форд придбав 1906 р. Однак масове виробництво автомобіля моделі "Т" (1908 — 1927) потребувало стандартизації і уніфікації всіх технологічних процесів. Тож впроваджену ним систему управління Форд назвав "Терор машини".
Імперія Форда працювала в режимі автомата, чому сприяли конвеєрне виробництво, чітка система контролю і планування, безперервні технологічні ланцюжки. Вось рівень заробітної плати вперше було встановлено на підприємствах Форда. Неабияким новаторством на той час було також створення на його заводах соціологічної служби з 60 працівниками.
1945 р. Форд відійшов від справ, передавши керівництво компанією онукові Форду II ( до цього компанією формально керував його єдиний син Едзель). Помер Форд у 83-річному віці 7 квітня 1947 р.
Виникнення сучасного менеджменту з властивою йому єдністю науки, мистецтва, технології управління не було б можливим без величезного вкладу, який зробили Анрі Файоль, Гарріссон Емерсон, Фредерік Уінслоу Тейлор та Генрі Форд.
1886 р. бізнесмен Г.Таун виступив на зборах Американського суспільства інженерів-механіків з доповіддю "Інженер як економіст". Ця подія вважається вихідним моментом розвитку сучасного менеджменту. У доповіді вперше було поставлено проблему необхідності менеджменту як професійної спеціалізації і наукової дисципліни. На Ф.Тейлора ця доповідь справила велике враження, стимулювала його на створення теорії наукового менеджменту.
Тейлора справедливо вважають засновником сучасного менеджменту. Він уперше надав поняттю "менеджмент" якісного визначення.
До створення теорії менеджменту його класики прийшли внаслідок особистої практичної діяльності. Як інженери й адміністратори вони спочатку "дотиком", звичайним емпіричним шляхом "відчули" свої відкриття, а вже потім теоретично їх обґрунтували.
Логічно завершеним втіленням концепції "школи наукового менеджменту" з її переважно механістичним поглядом на місце людини у виробництві стала імперія Форда. Дефекти, виявлені в процесі функціонування, стимулювали виникнення так званої школи людських стосунків, а згодом і школи виробничої демократії в менеджменті.
Праці Файоля, Емерсона, Тейлора і Форда органічно доповнюють одна одну. Наприклад, Тейлор зосередив увагу на цеховому управлінні, Емерсон і Форд — на всьому виробничому процесі. Проблемами переважно вищої адміністрації займався Файоль. До речі, й донині не придумано нічого кращого за файолівські схеми організації. Кожен з класиків менеджменту, працюючи в одному напрямі, дає нам щось нове. Запропоновані ними знання, за винятком дуже обмежених прийомів, практично неможливо було використати при існуванні командних методів управління виробництвом. Цілком зрозуміло, чому сьогодні спостерігається такий інтерес до менеджменту.