Менеджмент (1998)

2.2. Менеджмент і "підприємницьке" середовище

Підприємництво як особливий вид діяльності

Підприємництво як особливий вид діяльності передбачає наявність у суб'єктів цієї діяльності особливого стилю й типу господарської поведінки, певного напряму думок. Виявляється це передовсім у пошукові нетрадиційних рішень і можливостей, розширенні масштабів і сфери діяльності і, що надто важливо, постійної готовності до ризику та пошуку способів його подолання, у вільному прояві ініціативи, постійному прагненні до новаторства, в особливому творчому ставленні до справи.

Забезпечення ефективного функціонування фірми чи діяльності індивідуального підприємця — найважливіше завдання підприємницької діяльності. Це передбачає вміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, орієнтацію на інновації та створення інноваційного середовища.

Підприємництво як самостійна діяльність

Підприємництво як самостійна діяльність пропонує свободу й самостійність суб'єктів цієї діяльності. Це передбачає:

вибір напрямів і методів діяльності;

формування виробничих програм, вибір джерел одержання трудових ресурсів, джерел фінансування, постачальників продукції і послуг;

вибір виду й сфери підприємницької діяльності;

прийняття господарських рішень і вибір засобів для їх реалізації;

розпорядження прибутками (доходами) від підприємницької діяльності, що залишаються після сплати податків та інших обов'язкових платежів;

встановлення системи і розмірів оплати праці й інших видів доходів осіб, які працюють за наймом;

встановлення рівня цін і тарифів на продукцію та послуги;

вибір каналів і методів збуту.

Підприємництво як господарська діяльність

Як господарська діяльність підприємництво незалежно від виду й сфери діяльності фірми чи індивідуального підприємництва пропонує організацію і управління господарським процесом. Така діяльність може охоплювати різні її види: інноваційну, інжинірингову, виробничо-збутову, патентно-ліцензійну та іншу, в тому числі й торгівлю цінними паперами, консультаційну, торговельно-посередницьку.

Сфера господарської діяльності включає як внутрішньофірмові відносини, так і відносини з іншими учасниками ринкового господарства, зокрема правові, фінансові, відносини, пов'язані з рухом товару, страхуванням, орендою та зберіганням товарів, рекламою продукції і послуг, розрахункові та ін.

Підприємницька діяльність здійснюється фізичними і юридичними особами

Індивідуальні підприємці — це фізичні особи, правове становище яких регулюється відповідними законами. Згідно з ними вони наділяються дієздатністю і правоздатністю: до наділення правами й обов'язками, до несення майнової та іншої відповідальності, до провадження юридичних актів (укладання угод).

Носієм майнових прав і обов'язків є юридична особа. Вона виступає в господарському обороті від свого імені; несе самостійну майнову відповідальність по обов'язках, у які вона вступає: існує незалежно від осіб, які входять до її складу.

Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна його членів.

До індивідуальної (особистої) підприємницької діяльності належить діяльність, яку здійснюють фізичні особи. До колективного підприємництва відносять підприємницьку діяльність, що здійснюється юридичними особами. Як одна, так і друга форма підприємницької діяльності ґрунтуються на власності капіталу й майна, що належить до суб'єктів підприємницької діяльності, а також на фінансових коштах, залучених зі сторони. Наймана праця може застосовуватися (і застосовується) в обох формах підприємницької діяльності.

Власником капіталу, вкладеного в конкретне майно, може бути індивідуальний підприємець. Він наділений правом володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, тобто бути одноосібним власником і керуючим майном, яке він вкладає, витрачаючи для цього необхідні ресурси (трудові, матеріально-технічні та ін.) в організацію господарського процесу. Як фізична особа індивідуальний підприємець може не мати особистого майна й капіталу, а залучати позикові кошти й орендоване майно для організації господарської діяльності.

Одержання підприємницького доходу та прибутку є кінцевим результатом такої діяльності.

Наявність у фізичної особи передумови для організації господарської діяльності, якою вона може управляти самостійно чи найняти керуючого, і передбачає індивідуальне підприємництво. Значного поширення індивідуальна підприємницька діяльність набула в сучасних умовах у нових галузях, пов'язаних з високою технологією і новаторськими ідеями. Фізичними особами тут можуть бути інженери-конструктори — як ті, що мають патенти, так і ті, що мають кошти на організацію і впровадження їх у виробництво.

Як правило, індивідуальний підприємець на відміну від менеджера великої фірми має значно більше свободи дій, особливо у виборі сфери своєї діяльності, її напрямів.

Підприємець здійснює господарську діяльність від свого імені і на свій ризик

Підприємець — це особа, яка бере на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, вкладає особисті кошти в організацію справи. Вступаючи в господарські зв'язки з іншими учасниками ринкових відносин, підприємець виступає як сторона договору (угоди). Він може надати право підписати від свого імені чи від імені фірми, яку очолює, контракти, встановити межі цих повноважень.

Підприємець бере на себе всю відповідальність за кінцеві результати діяльності — як індивідуальної, так і колективної, оскільки діє на свій страх і ризик. Як фізична особа чи представник юридичної особи він несе майнову відповідальність за результати господарської діяльності.

Підприємець має право:

для здійснення своєї діяльності створювати будь-які види фірм (підприємств);

своїм майном брати участь у діяльності інших економічних суб'єктів ринкових відносин;

за згодою сторін використовувати майно фізичних і юридичних осіб на умовах оренди, підряду тощо;

придбавати майно й майнові права в інших фірмах;

на умовах контракту чи на інших умовах наймати й звільняти працівників;

від індивідуальної підприємницької діяльності одержувати необмежений за розмірами особистий прибуток;

для зберігання грошових коштів відкривати на своє ім'я чи на ім'я фірми рахунки в банку, здійснювати кредитні й касові операції, всі види розрахунків.

Для підприємця є характерним:

вміння правильно оцінювати залучені ресурси й фінансові засоби, свої можливості й становище на ринку;

професійне знання сфери діяльності;

компетентність, економічне мислення, наявність практичного досвіду й навичок, ділова культура;

наявність певних управлінських знань і досвіду маркетингової і виробничо-збутової діяльності;

вміння аналізувати й використовувати новаторські ідеї, ринкові можливості;

вміння організувати виробництво й діяти на свій страх і ризик заради одержання прибутку й досягнення поставленої мети.

Свою справу підприємці організовують і діють заради особистої вигоди чи вигоди фірми (організації), яку вони представляють. Отже, найсильніші господарські мотивації властиві саме підприємницькій діяльності.

Оскільки підприємці володіють технологіями створення продуктів, у більшості випадків унікальних, то особиста справа у високотехнологічних галузях пов'язується безпосередньо з конкретними науково-технічними ідеями.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі

Підприємницька діяльність здійснюється не за поодинокими чи разовими угодами, а на постійній основі. Йдеться про стабільну, систематичну й організовану господарську діяльність, яка має цільове спрямування у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальше розширення й розвиток. Це передбачає:

прагнення включитися в нову сферу діяльності з метою підвищення рентабельності виробництва і збуту продукції фірми в цілому;

успішне розв'язання організаторських і фінансових проблем, зростання прибутків;

активний вплив нових ресурсних, технологічних та інших можливостей, здатних забезпечити стабільний розвиток і ефективне функціонування фірми.

Підприємницька діяльність спрямована на якнайкраще використання капіталу

Діяльність підприємця спрямована на якнайкраще використання капіталу: трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів. Він виступає як власник, користувач і розпорядник власності, що охоплює сукупність дій, необхідних для здійснення власного процесу в його періодичній повторюваності, як суб'єкта власності, а саме:

організація виробництва і збуту, надання і отримування майна в оренду;

можливість вільно й самостійно приймати рішення, тобто здійснювати володіння в його реальному виявленні;

координація усіх видів діяльності і всіх учасників процесу виробництва, тобто правомочність.

Власник, який має право користуватися, володіти та розпоряджатися майном, яке він сам використовує як засоби виробництва для випуску певної продукції і отримання підприємницького прибутку, стає керуючим, а відношення власності стають управлінськими відносинами.

Управління набуває відносно самостійного від об'єкта власності характеру, правомочності осіб чи органів (підрозділів, фірм), зайнятих використанням властивих управлінню функцій тоді, коли відбувається відокремлення управління від власності на засоби виробництва й вироблені продукти, коли для управління процесом виробництва наймаються професіонали-управлінці (менеджери).

Отже, суть підприємництва полягає в тому, щоб в умовах невизначеності ринку знаходити можливість для якнайкращого використання власності у вигляді капіталу, патентних прав, майна та інших ресурсів, добиватися реалізації на практиці цих можливостей.

Підприємництво передбачає наявність економічно відокремлених суб'єктів ринкового господарства

Підприємництво передбачає наявність економічно відокремлених суб'єктів ринкового господарства, що вступають між собою в правові, фінансові, юридичні та інші відносини.

В угоді таких суб'єктів називають контрагентами, сторонами, партнерами тощо. Економічна відокремленість означає майнову відповідальність за результати діяльності, їх господарську самостійність.

Фірмова структура ринку складається з економічно відокремлених суб'єктів ринкового господарства — світового, національного, галузевого.

Популяризація співвідношення великих і малих фірм на ринку відбувається постійно. Здійснюється конкурентна боротьба, внаслідок якої одні фірми банкрутують, інші поглинають розорених конкурентів чи контрагентів або створюються знову. У результаті фірмова структура ринку змінюється, залежно від її частки колена фірма прагне зайняти в ньому певне місце.

Децентралізація управління у великих фірмах приводить у сучасних умовах до появи в їхній структурі більшої кількості підрозділів, що виступають на ринку як економічно самостійні відокремлені суб'єкти. Вони наділені господарською і часто юридичною самостійністю, проте діють узгоджено у руслі загальної глобальної політики (материнської) фірми.

Отже, слід мати на увазі, що в будь-якій країні структуру ринку визначають великі фірми. Саме вони забезпечують високий рівень конкурентоспроможної продукції на світовому ринку, підтримують стійке становище економіки.

Підприємництво допускає, що суб'єкти підприємницької

діяльності можуть нести майнову відповідальність

за результати господарської діяльності

Підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, згідно з обов'язками, пов'язаними з цією діяльністю, відповідає за результати господарської діяльності усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавства країни не може бути накладено стягнення. У разі якщо підприємець здійснює свою діяльність як юридична особа, він несе майнову відповідальність залежно від правового стану фірми: або тільки своїм капіталом, або капіталом і особистим майном. За результати роботи підприємництво допускає не колективну адміністративну відповідальність, а персональну економічну.

Підприємець зобов'язаний:

здійснювати оплату праці робітників, які працюють за наймом, відповідно до умов угод;

додержувати права споживачів і законних вимог;

укладати угоди (контракти) по найму з робітниками і, якщо виникає потреба, з профспілками;

забезпечувати належну якість вироблених товарів (робіт, послуг);

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення техніки безпеки, екологічної безпеки;

забезпечувати робітникам належні умови для роботи;

вносити в страхові й пенсійні фонди відрахування по страхуванню і забезпеченню осіб, які працюють за наймом.

Правові норми підприємницької діяльності передбачають також порядок припинення діяльності індивідуального підприємця чи фірми (порядок ліквідації). Ним передбачено також і випадки, коли підприємницька діяльність припиняється внаслідок банкрутства, порушення законодавства чи судом. Проте порядок і строки припинення підприємницької діяльності визначаються у будь-якому випадку.

У зміст поняття "підприємництво" входить таке поняття, як "бізнес".

Бізнес

Бізнес — це ділова активність, справа, націлена на вирішення завдань, пов'язаних у кінцевому результаті із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб'єктами ринку, використовуючи при цьому форми й методи конкретної діяльності, що склалися в ринковій практиці. Саморозвиток бізнесу можна подати у вигляді системи (схема 8).



Бізнес роблять заради одержання доходів (прибутків) від результатів діяльності в найрізноманітніших сферах — у разі проведення орендних, транспортних та багатьох інших операцій як видів діяльності, у виробництві й торгівлі товарами та послугами, банківській і страховій справах.

Вільні в своїх діях одноосібні власники капіталу можуть бути в бізнесі суб'єктами. Це власники і співвласники капіталу фірм або фізичної особи, які виступають як юридичні особи. Позичальники капіталу, які одержали позички й кредити в банку для ведення господарської діяльності, можуть виступати в бізнесі як суб'єкти. Важливо, щоб суб'єкт у бізнесі мав у своєму розпорядженні капітал, що надходить в оборот. Такий капітал може бути виражений не тільки у грошовій формі, а й у товарній чи у формі послуг.

Непідприємницькі організації і заклади також можуть виступати в бізнесі суб'єктами, якщо вони здійснюють комерційні угоди епізодично в товарній і грошовій формах. За результатами своєї діяльності всі суб'єкти бізнесу згідно із законодавством своєї країни та відповідно до правового положення особи чи фірми несуть відповідальність (капіталом і особистим майном або тільки капіталом). У кінцевому результаті бізнес завжди при

пускає здійснення комерційних операцій з обміну товарами чи послугами. Результатами їх може бути заподіяння шкоди чи одержання прибутку.

Бізнес — більш широке поняття, ніж підприємницька діяльність. До бізнесу належить здійснення будь-яких одиничних разових комерційних угод, спрямованих на одержання доходу (прибутку) у будь-якій сфері діяльності.

У бізнесі суб'єкта називають бізнесменом, або комерсантом. Особливі правила діяльності комерсантів як самостійних підприємців, які здійснюють угоди заради одержання доходів (прибутків), існують практично в усіх національних системах права.

За законом статус комерсанта встановлюється за особою, яка здійснює підприємницьку діяльність від свого імені, тобто як самостійний економічний суб'єкт ринкових відносин, а також укладає угоди і виконує інші господарські операції у вигляді підприємництва.

Як комерсанти можуть виступати індивідуальні підприємці й об'єднання підприємців.

Фізичні особи, які, будучи власниками підприємства, діють як окремі підприємці, належать до індивідуальних комерсантів. Сфера їхньої діяльності звичайно поширюється на ті галузі господарства, де не потрібне вкладання великих капіталів (обслуговування, торговельне посередництво, дрібне виробництво і торгівля).

У різних правових формах діють об'єднання підприємців (фірм), які виступають як юридичні особи. Господарську діяльність комерсанти ведуть професійно, спеціалізуючись на конкретних видах діяльності: здійснення транспортних, банківських, страхових, торговельно-посередницьких та інших операцій. Власників невеликих промислових підприємств, підприємств сільського й лісового господарства також відносять до комерсантів.

Діяльність як самостійного підприємця, власника майна, що виступає в його господарській діяльності (сільськогосподарська, банківська, виробнича, транспортна та ін.) є умовою визначення за особою статусу комерсанта.

Для комерсантів законодавством встановлено ряд обов'язків, які відносять до організаційно-правових умов їхньої діяльності, зокрема: придбання дозволу (ліцензії, патенту, франшизи) на ведення господарської діяльності із сплатою податку;

відкриття власного банківського рахунку;

публікація в торговому реєстрі зведень у формі реєстрацій;

ведення торговельних (бухгалтерських) книг;

виступи під певною фірмовою назвою у господарському обороті.

У законодавстві багатьох країн, зважаючи на широку трактовку торговельних угод, сферою діяльності комерсанта може бути як обіг товарів, так і виробництво. Це означає, що вони охоплюють широке коло господарсько-економічних відносин, як-от:

угоди транспортні, страхові, транспортно-експедиторських підприємств, підприємств, що зайняті зберіганням, страхуванням та іншими операціями, пов'язаними з товарообігом;

торговельні угоди, що випливають з виробничої діяльності промислових, будівельних, сільськогосподарських, видавничих, видовищних, житлово-комунальних та інших підприємств;

угоди торговельних, банківських та інших підприємств, які відносяться до обігу товарів і грошей;

угоди щодо забезпечення промислової і торговельної діяльності різними послугами: орендними, консультаційними, інжиніринговими тощо.

До особливої категорії учасників господарського обороту віднесено підприємців, яких названо комерсантами, їхня діяльність підпорядковується спеціальному правовому режимові торговельного права і має таку мету:

закріплення в господарському обороті спеціального регулювання відносин на кредитування, що в підприємницькій діяльності відіграють важливу роль;

надання публічного характеру підприємницькій діяльності через додержання правил реєстрації комерсантів у торговельних реєстрах, опублікування результатів господарської діяльності (публічної звітності) при одночасному правовому захисті їхніх промислових, комерційних та банківських таємниць.

Особливо суворі вимоги ставляться до угод на кредитування, що належать до комерційних. Вони націлені на те, щоб надати кредитові підприємця певні гарантії одержання платежів.

Згідно з правилами комерсант зобов'язаний заявити передовсім про припинення платежів протягом встановленого строку; нести солідарну відповідальність на випадок банкрутства партнера; створювати умови, що забезпечують швидке здійснення комерційних угод і розв'язання суперечок, що виникли; додержувати процедури стягнення платежів на випадок його банкрутства, а при простроченні платежів — сплачувати підвищений відсоток.

Підприємницька структура

Поняття "підприємницька структура" широко використовується в менеджменті. Під ним треба розуміти склад суб'єктів ринкових відносин, до яких належать тільки ті організаційно-господарські одиниці, метою діяльності котрих як кінцевий результат є одержання прибутків (підприємницького доходу).

Узявши за основу класифікації мету діяльності суб'єкта ринкових відносин, можна виділити чотири категорії економічних суб'єктів: банки, фірми, трастові й страхові компанії, інвестиційні структури. При цьому до суб'єктів підприємницької діяльності відносять фірми, а до таких, що обслуговують сферу підприємницької діяльності, трастові страхові компанії, банки, інвестиційні структури.

Будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, будівництва, є фірмою. При цьому вона користується правами юридичної особи, має на меті комерційні цілі.

Термін "організація" часто використовують в менеджменті для позначення фірми. Як організаційно-господарська одиниця кожна фірма має в своєму складі одне або кілька підприємств, що спеціалізуються на конкретних видах діяльності ( у виробництві товарів і послуг), і функціональні підрозділи, які здійснюють управлінську діяльність. Під підприємством слід розуміти виробничо-господарську одиницю. Вона певним чином організована для досягнення поставлених цілей, являє собою сукупність людських і матеріальних ресурсів.

Як самостійний суб'єкт права підприємство в законодавстві більшості країн не розглядається. За ним не визнається характер господарського утворення, що володіє відокремленим майном, власним балансом і правами юридичної особи. Підприємство розглядають як певний майновий комплекс, що включає матеріальні й нематеріальні елементи і є об'єктом права. Підприємцю (індивідуальному чи об'єднанню підприємств), який керує цим майном, і належить майновий комплекс.

До складу матеріально-грошових елементів підприємства входять:

приміщення — адміністративні споруди, магазини, виробничі будівлі;

касова наявність (грошові кошти);

грошові вимоги й торги, включаючи одержані позички й кредити;

товари (паливо, сировина, готові вироби, напівфабрикати);

придбання ліцензійних, авторських, орендних та інших прав;

права промислової власності — промислові зразки, права на винаходи, "ноу хау", фірмові найменування, товарні знаки.

До нематеріальних елементів належать становище на ринку, постійні ділові зв'язки, придбання репутації, клієнтури. Підприємство як об'єкт права оцінюється як певним чином відокремлене в господарському обороті майно, що виділяється з решти майна підприємця. Як об'єкт права власності і юридичних угод, що здійснюються з ним, підприємство виступає як єдина ціль, оскільки це єдиний цілісний предмет угоди, оренди, застави (при одержанні кредиту), купівлі-продажу. Підприємство наділяється деякими елементами правосуб'єктивності, хоча й не визнається юридичною особою.

Так, підприємство може мати особисте найменування (фірму), бути зареєстроване в торговельному реєстрі самостійним підприємством чи філією іншого підприємства того самого підприємця. На підприємстві ведуть бухгалтерський облік і складають баланс. Бухгалтерський облік не зачіпає особистого майна підприємця, якщо він виступає як індивідуальний. Такої різниці немає в підприємців, які належать до об'єднання підприємців.

Підприємці зацікавлені вважати підприємство юридичною особою, аби обмежити свою відповідальність по обов'язках, що виникають у процесі функціонування підприємств, тільки його активами, а не всім майном. Однак законодавство й судова практика не визнають за підприємством самостійної правосуб'єктивності і повної відокремленості стосовно іншого майна підприємця.

Отже, підприємець стає кредитором по зобов'язаннях підприємства, повністю відповідає за борги. Особисте майно підприємця, як і майно підприємства, повністю використовується для задоволення вимог кредиторів підприємця. Все його майно може бути використаним для сплачення боргу, якщо виявиться неплатоспроможність підприємця.

Як засіб перетворення матеріально-технічних і людських ресурсів на послуги й продукти підприємство здійснює технологічний процес виробництва.

Фірма може мати одне чи кілька виробничих підприємств, кожне з яких спеціалізується на випуску номенклатурних виробів, закріплених за ним.

Виробничі взаємозв'язки встановлюються між підприємствами по лінії кооперування чи вертикальної інтеграції (послідовної доставки напівфабрикатів, сировини), тобто йдеться про технологічний розподіл праці усередині фірми. У великих фірмах, підприємства яких розташовані не тільки в своїй, а й у зарубіжних країнах, відбувається міжнародний технологічний розподіл праці на внутрішньо-фірмовому рівні.

Виробнича діяльність підприємств у рамках фірми підлягає в управлінському процесі плануванню, координації, організації і контролю з єдиного центру чи на конкретному управлінському рівні.

Підприємства великих промислових фірм можуть входити у фірмовій структурі до виробничих відділень чи до філій, що наділені господарською самостійністю і являють собою самостійну організаційно-господарську ланку. Свою діяльність вони здійснюють на умовах комерційного та внутрішньофірмового розрахунку, що передбачає:

управління на основі контролю. Цю форму використовують, коли передбачається стабільний розвиток на перспективу і застосовується фінансовий контроль;

управління на основі екстраполяції, яке застосовують, коли на перспективу передбачається розвиток таких самих тенденцій, як і в минулому періоді. З цією метою передбачено складання поточних бюджетів, бюджетів капіталовкладень, довгострокове планування, цільове управління;

управління на основі розробки принципово нових стратегій. Його використовують, коли стають очевидними нові тенденції розвитку, що потребують нових принципів і стилів управління, а також у разі розробки стратегічних планів по періодах, нових стратегічних позицій;

управління на основі прийняття оперативних рішень, яке застосовують, коли виникають непередбачені обставини й тенденції розвитку. Воно ґрунтується на ранжируванні стратегічних завдань, особливо часто у фірмах Японії і США.

Слід зазначити, що підхід до розробки стратегії у сучасних умовах змінився. Так, якщо раніше вважалося, що стратегія, якій у конкурентній боротьбі віддається перевага, має бути відома лише вузькому колу керівників фірми і не розголошуватись, то нині перевага належить стратегії, сформульованій відкрито.

Водночас треба врахувати, що обрана стратегія має бути не тільки справою керівників, а й її безпосередніх виконавців, насамперед фахівців, зайнятих у галузі НДКР, виробництва і збуту, тих, хто бере участь як у розробці стратегії, так і у її реалізації.