Менеджмент (1998)
2.4. Фірми та їхні характерні особливості
Приватні фірми можуть існувати як самостійні незалежні компанії або як об'єднання, створені на основі домовленості між учасниками об'єднання і на основі системи участі. Порядок і етапи створення фірм наведені в табл. 2.
Перед тим як вступати з тією чи іншою фірмою в ділові відносини, треба з'ясувати, чи має вона будь-які угоди з іншими фірмами і чи є членом об'єднання. Це потрібно зробити тому, що фірми — члени об'єднань закріплені, як правило, за певними постачальниками чи певними ринками.
Фірма може бути юридично самостійною й сама вирішувати господарські питання та відповідати по своїх зобов'язаннях або бути позбавленою господарської та юридичної самостійності. Тоді ділові питання вирішує материнська фірма. Це залежить від форми об'єднання.
При вивченні фірм слід враховувати політику керівництва компаній з тих чи інших великих проблем, особливо з питань ціноутворення, спільної діяльності на світових ринках, спільної участі цих компаній в акціонерному капіталі третіх компаній. На практиці склалися певні типи об'єднань. їх розрізняють залежно від цілей об'єднання, ступеня самостійності підприємств, що входять до об'єднання, характеру господарських відносин між учасниками. Це картелі, синдикати, пули, трести, промислові холдинги, концерни, фінансові групи.
Картель — об'єднання, як правило, фірм однієї галузі, що укладають між собою угоду, яка стосується найчастіше спільної комерційної діяльності. На практиці картель виходить за межі комерційної діяльності, визначаючи розміри виробництва товарів, їх асортимент тощо.
Для картелю характерними ознаками є: договірний характер об'єднання, спільна діяльність з реалізації продукції, яка може поширюватися, хоч і обмежено, на її виробництво; збереження права власності учасників картелю на свої підприємства, забезпечуючи цим юридичну, фінансову та господарську самостійність.
Однак укладання угоди про створення картелю не завжди буває оформлено договором. Часто картелі існують таємно у вигляді "джентльменських угод" чи секретних статей, що доповнюють певний офіційний текст.
Спеціальне законодавство, чинне в країнах Західної Європи, поділяє картелі на так звані бажані й шкідливі. Існують сотні офіційно зареєстрованих картельних угод. Однак є багато незареєстрованих. У США картелі взагалі заборонені законом. їхні функції виконують торговельно-промислові асоціації (спілки підприємців), які в масштабах галузі здійснюють регулювання між фірмами.
Синдикат — різновид картельної угоди, яка передбачає через єдиний збутовий орган збувати продукцію його учасників. Цей орган може бути створений у формі товариства з обмеженою відповідальністю чи акціонерного товариства.
За учасниками синдикату, як і картелю, зберігаються юридична й комерційна самостійність, а інколи власна збутова мережа, яка тісно пов'язана із синдикатською збутовою конторою чи товариством. Форма синдикату найбільш поширена в хімічній, гірничодобувній, металургійній промисловості, тобто в галузях з однорідною продукцією. Для учасників синдикату збутове товариство чи збутова контора також часто закуповують сировину. До об'єднань картельного типу належать також пули.
Пул — об'єднання підприємців, яке передбачає особливий порядок розподілу серед його учасників прибутку. Одержані прибутки надходять спочатку в "спільний казан", а звідси за попередньо встановленою пропорцією розподіляються між учасниками.
Трест — об'єднання, в якому різні підприємства, що раніше належали різним підприємцям, втрачають свою юридичну й господарську самостійність, зливаються в єдиний виробничий комплекс.
На відміну від картелю чи синдикату в тресті об'єднуються не одна будь-яка сторона, а всі сторони господарської діяльності підприємств.
Трест відрізняється від інших видів об'єднань виробничою однорідністю діяльності, що проявляється в спеціалізації на одному чи кількох аналогічних видах продукції. Форма тресту зручна для організації комбінованого виробництва, тобто об'єднання різних галузей промисловості в одній компанії. Ці галузі або відіграють допоміжну роль одна стосовно іншої, або являють собою послідовну обробку сировини.
Усі підприємства, що входять до тресту, підпорядковуються одній головній компанії. Ця компанія здійснює оперативне керівництво як усім виробничим комплексом, так і пов'язаними з ним обслуговуючими й торговельними підприємствами.
У тресті розрізняють два способи об'єднання підприємств: придбання головною компанією тресту часток акціонерного капіталу підприємства та безпосереднє злиття активів окремих компаній з активами материнської компанії. Отже, до складу тресту можуть входити підприємства, якими він керує за допомогою системи участі через свої дочірні підприємства й підприємства, що повністю належать головній компанії. Хоча названі підприємства формально незалежні, фактично вони позбавлені самостійності й ними керують з одного центру, яким може бути товариство — холдинг. В своїх руках воно тримає всі чи майже всі акції, фактично розпоряджається не лише виробничою діяльністю підприємств, а й фінансовою та комерційною.
Концерн — об'єднання самостійних підприємств, які пов'язані за допомогою системи участі, тісного виробничого співробітництва, фінансування, патентно-ліцензійних угод, персональних уній. Підприємства, об'єднані в концерн, залишаються юридичними особами у формі акціонерного чи іншого торговельного товариства. Діяльність фірм, що входять до концерну, повністю ним і контролюється.
Як правило, концерн — це об'єднання виробничого характеру. Тому до нього входять підприємства різних галузей, залежно від чого концерни мають характер "горизонтальних" чи "вертикальних" об'єднань.
"Горизонтальні" охоплюють підприємства різних галузей виробництва, не пов'язаних між собою, а "вертикальні" підприємства таких галузей промисловості, виробничий процес яких взаємопов'язаний (наприклад, гірничодобувна, металургійна та ін.).
У зарубіжних країнах (особливо у Франції, Англії) значного поширення набуло створення промислових холдингів.
Промислові холдинги — компанії, які не займаються виробничою діяльністю, а здійснюють через систему участі контроль за діяльністю підприємств, що в них входять.
Такі компанії мають господарську та юридичну самостійність, від свого імені укладають комерційні угоди. Однак лише холдингова компанія вирішує основні питання, що стосуються їхньої діяльності.
Фінансова група об'єднує юридично й господарсько самостійні підприємства різних галузей господарства — торговельні, кредитні, промислові, транспортні та ін.
Фінансова група порівняно з іншими видами об'єднань відрізняється меншим рівнем організаційного оформлення. У міжнародних торговельних угодах бере участь самостійно кожна фірма, що входить до фінансової групи. Однак ядром фінансової групи, як і в холдингу, є головна компанія. Вона перетворюється на своєрідний центр з прийняття найважливіших рішень, що стосуються господарської діяльності компаній.
До фінансових груп входять промислові компанії. Як правило, вони займаються такою діяльністю, як і картель: ділять між собою ринки, координують свою участь, домовляються про ціни тощо. Хоча є й відмінності. Так, якщо в картелях усе відбувається на підставі формальної чи таємної угоди між двома чи кількома фірмами, то у фінансовій групі — так само, як у повсякденній звичайній практиці, інколи діє рішення, прийняте керівництвом фінансової групи.
Отже, вивчаючи діяльність фінансових груп, треба аналізувати всю систему їх всебічних зв'язків, випадки взаємного впливу одна на одну, двох чи кількох груп, ступінь залежності компаній від центру.
Концерни й фінансові групи в сучасних умовах стали основними формами об'єднання фірм. Поза об'єднаннями інколи залишаються і відносно великі фірми. З різних причин (наявність дешевих джерел сировини, володіння патентами та ін.) вони віддають перевагу збереженню вільних дій на ринку. Фірми, що конкурують з об'єднаннями, дістали назву "аутсайдерів". їхнє становище, як правило, нестійке. Якщо та чи інша самостійна компанія розпочинає проводити політику, яка не відповідає інтересам великих фірм, або якийсь концерн не буде зацікавленим у такій політиці, "аутсайдер" збанкрутує — його позбавлять кредитів, замовлень, всіляко сприятимуть погіршенню постачання тощо.
Поряд з приватними на світовому ринку виступають також державні фірми. Найбільш поширеною правовою формою їх є форма об'єднання підприємців — товариств з обмеженою відповідальністю або акціонерних товариств.
Втім, державними підприємствами слід вважати не тільки державні, а й змішані чи напівдержавні. Весь акціонерний капітал, одержаний внаслідок націоналізації чи знову створений у державних підприємствах, належить державі.
Через те чи інше міністерство чи компанію держава в змішаних державно-приватних компаніях може володіти значною частиною пакета акцій (більше як 50 відсотків). У такому випадку вони, як правило, контролюють їхню діяльність. В економіці розвинених країн змішаному підприємництву належить значне місце.
Змішаними підприємствами управляють так само, як акціонерними товариствами. У розпорядженні підприємств залишається прибуток, що його отримує держава як акціонер. За рахунок власних коштів витрати змішаних підприємств покриваються приблизно на дві третини. З приватними компаніями у змішаних підприємствах часто зберігається провідна роль.
У розвинених країнах державну підтримку мають державні підприємства, зайняті у сфері обслуговування: електропостачання, зв'язок, транспорт. їхнє становище досить міцне. Частка державних промислових фірм щодо випуску промислової продукції в окремих країнах становить 20 — 25 відсотків. Більшість державних підприємств зосереджено у видобувних галузях.
Серед державних підприємств є й такі, в основу діяльності яких покладено тісний зв'язок із світовим ринком.
У країнах, що розвиваються, державний сектор в основному поширюється на транспорт, енергетику, а також видобувну промисловість. Водночас у зв'язку з тим, що в цих країнах здійснюється націоналізація виробництва, частка державного сектора постійно зростає. Роль державного сектора в обробній промисловості незначна.
Досить велике значення в міжнародній торгівлі мають державні торговельні фірми, що здійснюють тільки експортно-імпортні операції. Це зумовлено тим, що в багатьох країнах імпорт і експорт деяких товарів є державною монополією, тобто всі операції щодо купівлі-продажу цих товарів на світовому ринку можуть виконувати або змішані компанії, в яких держава бере участь, або, отримавши на це право від держави, окремі приватні організації та фірми.
На сучасному етапі характерним є збільшення кількості життєво важливих для економіки країни товарів, на які поширюється державна монополія. Передовсім це сільськогосподарські товари, а також рідке й тверде паливо. Мета цього заходу полягає в тому, щоб держава могла контролювати внутрішній ринок цих товарів, а у разі потреби для підтримання внутрішніх цін на високому рівні обмежувати їх ввезення в країну.
Спеціалізованим державним торговельним фірмам чи компаніям доручено здійснювати операції з ввезення і вивезення товарів, на які існує державна монополія. Для країн, що розвиваються, це особливо характерно.
Торгівля товарами, експорт та імпорт яких пов'язаний з певними труднощами, переважно передається державним торговельним компаніям.
Кооперативні фірми (спілки)
У різних країнах кооперативні фірми (спілки) — це пайові об'єднання споживачів, фермерів або дрібних виробників, які, маючи на меті комерційні цілі, здійснюють господарську діяльність.
Усунення посередницьких ланок на внутрішньому й зовнішньому ринках — одне з основних завдань кооперативних спілок. Нині вони набули виробничої спрямованості. В деяких країнах важлива роль належить національним кооперативним організаціям — ремісничим, споживчим, сільськогосподарським кооперативам. Помітна роль такої асоціації кооперативів різних країн і регіональних кооперативних торговельно-закупівельних організацій.
У широких масштабах операції з імпорту та експорту товарів здійснюють великі національні кооперативні об'єднання. На світовому ринку ряду сировинних товарів ці об'єднання завдяки володінню власними текстильними, шкіряними та іншими промисловими підприємствами виступають покупцями.
Однією з найбільших кооперативних спілок, що виступає на світовому ринку, є англійське кооперативне оптове товариство. Воно володіє не тільки великою кількістю промислових підприємств, а й залізничними станціями, банками, мережею автобаз, суднами, торговельними складами, страховими товариствами, готелями, кінотеатрами тощо.
У Данії та Швеції також існують великі кооперативні спілки, виробничо-збутові кооперативи. Вони не тільки об'єднують збут сільськогосподарської продукції фермерів, а й мають великі виробничі підприємства як у харчовій промисловості, так і в багатьох інших галузях. По експорту й імпорту ці спілки здійснюють багато операцій. Зокрема, за кордон експортується як сільськогосподарська продукція, так і товари широкого вжитку, які виробляють власні промислові підприємства.
Великі кооперативні спілки існують у Норвегії, Німеччині, Швейцарії, Австралії, Італії, Канаді, Австрії та інших країнах. Подібні об'єднання по суті перетворилися на комерційні організації, подібні до найбільших багатогалузевих концернів. Для прикладу можна навести потужне кооперативне об'єднання Швеції "Кооператив фербундет" (КФ).
Раціональні економічні асоціації кооперативних спілок різних країн також мають велике значення. Однією з найбільших асоціацій такого типу, що об'єднує шість спілок чотирьох скандинавських країн, є "Скандинавське кооперативне оптове товариство" (СКОТ).
Сфера діяльності фірм
Фірми, сфера виробничої та комерційної діяльності яких поширюється на закордонні країни, належать до міжнародних. За власністю капіталу та контролем більшість з них національні.
Особливостями міжнародної фірми є:
мережа підконтрольних виробничих філій та дочірніх компаній в інших країнах з орієнтацією або на забезпечення материнської компанії компонентами чи матеріальними й сировинними ресурсами, або на випуск визначених видів продукції для збуту на заздалегідь відомих зовнішніх ринках;
з урахуванням різниці в правовому становищі філій і дочірніх компаній — контроль та координація їхньої діяльності з одного центру;
використання технологічного кооперування та спеціалізації підприємства.
Філія не має права вести справи від свого імені, укладати угоди, звітувати перед аудиторами, здійснювати бухгалтерський облік, оскільки вона не має юридичної самостійності.
Випуск тих видів продукції, в яких зацікавлена материнська компанія, а також реалізація їх на ринках, що вона визначить, завжди має входити в обов'язки закордонної виробничої філії.
Відповідно до інструкції материнської фірми філія не має свободи дій на закордонних ринках. Як звичайний агент філія діє тоді, коли їй надаються повноваження щодо укладання угод від імені головної фірми. Як правило, обов'язками закордонної філії є ведення листування з материнською фірмою, а також спостереження за місцевими агентами по збуту, надання їм технічної допомоги.
Від свого імені й за свій рахунок на ринку виступають дочірні компанії, які мають юридичну самостійність. Вони самі юридично відповідають щодо своїх зобов'язань, підписують контракти з покупцями й несуть відповідальність за їх виконання.
Водночас ніякої відповідальності за виконання замовлень і зобов'язань дочірньої компанії не несе материнська компанія. Для неї є вигідним дроблення капіталу, створення закордонних дочірніх компаній у тих країнах, де існує прогресивний податок.
Основна фірма, маючи на меті утворення дочірньої компанії, заздалегідь визначає її виробничу спеціалізацію, вивчає ринки, організовує і проводить рекламні компанії, визначається також стосовно збуту, технічного обслуговування продукції, що реалізується (якщо, звичайно, в цьому є потреба).
Будь-яку компанію, що має за кордоном виробничі потужності, експерти ООН відносять до категорії міжнародних фірм, які мають назву "транснаціональна корпорація" (ТНК). За оцінками експертів, у 125 країнах світу у 80-ті роки було понад 10 тисяч подібних фірм, їм належало більше як 90 тисяч дочірніх компаній і закордонних філій.
З погляду кількісних оцінок окремих параметрів діяльності транснаціональної корпорації (кількість країн, де функціонують дочірні компанії, продаж чи прибуток, частка закордонних операцій в активах тощо), підхід щодо визначення суті її визначає лише окремі зовнішні риси цього явища, не розкриваючи всіх ознак.
Під поняттям ТНК треба розуміти особливу форму організації господарської діяльності фірми, що ґрунтується на кооперації праці робітників багатьох підприємств, розташованих в різних країнах і об'єднаних єдиним титулом власності на засоби виробництва. Економічна політика ТНК спрямована на придушення конкуренції і посилення володарювання на світових товарних ринках. Основне в якісній характеристиці ТНК — перенесення частки технологічного процесу на дочірні підприємства в інших країнах.
У сучасних умовах вивчення економічної природи ТНК передбачає необхідність виявлення передовсім тих рис і ознак, які характеризують її як форму відносин, що нині змінюються на світовому ринку, як якісно новий ступінь інтернаціоналізації капіталу й виробництва.
Характерними ознаками ТНК є:
значні масштаби господарської діяльності і власності;
високий ступінь транснаціоналізації капіталу й виробництва внаслідок зростання закордонної виробничої діяльності;
особливий характер соціально-економічних відносин усередині ТНК;
перетворення переважної більшості ТНК на багатогалузеві концерни.
Нині ТНК — це великі господарські імперії, що свідчить про надзвичайно високий рівень концентрації капіталу й виробництва в інтернаціональному масштабі, який неухильно зростає. Підсумком різкого поширення закордонного виробництва й збуту в провідних ТНК є високий ступінь транснаціоналізації виробництва і капіталу.
Характерною особливістю ТНК є також наявність великої кількості виробничих та збутових дочірніх компаній у багатьох країнах. До істотного підвищення ступеня транснаціоналізації виробництва закордонних дочірніх підприємств ТНК привело розширення її мережі. Створюючи зарубіжні виробничі підприємства, ТНК орієнтувалися передовсім на проникнення на ринки розвинених країн. У розрахунку на одну велику корпорацію припадає 40 відсотків доходів від зарубіжної діяльності.
Ще однією відмінною рисою ТНК є організація міжнародного за своїм характером виробництва, яке відповідає інтересам великих компаній і ґрунтується на розподілі праці.
Залежно від галузевої незалежності це виробництво або основане на подетальній спеціалізації, або побудоване на включенні закордонних підприємств у загальний технологічний ланцюжок від здобування сировини до випуску кінцевого продукту. До речі, подетальна спеціалізація передбачає розподіл виробництва вузлів та деталей для підприємств, розташованих у різних країнах. В країнах збуту має збиратися кінцевий продукт, наприклад автомобілі.
Кооперування виробництва і поглиблення спеціалізації у межах ТНК — прояв технологічного розподілу праці, що набуло інтернаціонального характеру. Ще більше значення має внутрішньофірмовий обмін продукцією як між материнськими й дочірніми, так і між останніми компаніями у зв'язку з поглибленням кооперування і спеціалізації між окремими підрозділами ТНК.
Особливо великих розмірів набули внутрішньофірмові поставки у компаніях радіоелектронної, автотракторної, фармацевтичної, військово-космічної, хімічної та інших галузях. У межах ТНК внутрішньофірмовий обмін відрізняється особливим соціально-економічним характером: не будучи товарними по суті, поставки між материнською компанією та її закордонними дочірніми компаніями мають товарну форму.
Як відомо, товарне виробництво виникає тоді й там, коли й де здійснюються принаймні три умови:
відокремлення, розділення самостійних товаровиробників;
спеціалізація кожного з товаровиробників по випуску продуктів одного чи обмеженого асортименту;
купівля-продаж, взаємний замін продуктами, що здійснюються завжди відчуженням продукту від його виробника (продавця) і привласнення його споживачем (покупцем).
Оскільки перша та третя умови в межах ТНК відсутні, то й товарне виробництво в них не виникає.
У зв'язку з територіальною та організаційною відокремленістю різних підприємств, що входять до ТНК, вони не є власниками продукту. Самі підприємства і вироблений ними продукт є власністю компаній.
Необхідність обміну продуктами, не пов'язаного з їх переходом до рук іншого власника, зумовлюється між окремими підприємствами однієї ТНК. Це одна з характерних рис товарних відносин. Тому в межах виробничо-господарського комплексу, що належить одному власникові, яким є материнська компанія ТНК, і здійснюється внутрішньофірмовий обмін.
Ці відносини в ТНК поширюються на галузь міжнародних економічних відносин і виходять за межі національних кордонів.
Внутрішньофірмові поставки між материнською компанією та її закордонними фірмами, які не є по суті товарними, водночас враховуються митною статистикою як імпорт чи експорт відповідної країни. Це означає, що ТНК має змогу безпосередньо впливати на стан платіжного балансу тих країн, де знаходяться її підприємства.
Отже, на світовому ринку ТНК виступають не тільки як безпосередні контрагенти, що поставляють на ринок товари як продукти міжнародного розподілу праці, а й як суб'єкти замкненого всередині єдиного господарського механізму некомерційного обігу.
У сучасних умовах переважним типом об'єднань стали міжнародні концерни, в межах яких утворилися багатогалузеві концерни. Про це свідчить аналіз характеру соціально-економічних відносин усередині ТНК. Крім того, це зумовлено й іншими причинами, найважливішими з яких є розвиток особистої унії і системи участі, посилення фінансових та інших зв'язків усередині окремих фірм і фінансових груп, вплив науково-технічного прогресу, що сприяв виділенню багатьох нових первинних галузей промисловості, посилення концентрації виробництва та капіталу, диверсифікація виробництва, перехід в управлінні до децентралізованої структури.
Як на національному, так і на міжнародному рівні посилення концентрації виробництва й капіталу супроводжувалося придбанням національних та закордонних підприємств. Вони зберігають свою юридичну й господарську самостійність, пов'язані між собою за допомогою системи участі, науково-технічного й виробничого співробітництва, договорів щодо спільності інтересів, персональних уній, фінансування.
У багатьох випадках цей процес відтворює потяг ТНК до диверсифікації виробництва і супроводжується виділенням різних за характером виробництв у самостійні виробничі відділення.
Практично всі великі ТНК нині є диверсифікованими навіть у тих випадках, коли основне виробництво, що належить до однієї галузі, становить 80—90 відсотків усієї продукції, що випускається.
На світовому ринку, крім ТНК західних країн, набули розвитку так звані нові міжнародні компанії — ТНК деяких країн, що розвиваються і найбільше просунулися по шляху економічного розвитку. Це Мексика, Республіка Корея, Бразилія, Тайвань, Сингапур, Малайзія, Сянган (Гонконг), що отримали назву "нові індустріальні країни" (НІК). Міжнародні компанії НІК можуть бути прирівняні до ТНК західних країн як за масштабами операцій, значенням закордонної діяльності, так і за створенням організаційно-виробничого процесу.
Згадані міжнародні компанії використовують ті самі методи закордонної діяльності, що й ТНК західних країн (експорт капіталу, технології). Водночас вони істотно відрізняються від них якісними характеристиками, масштабами операцій (як правило, значно меншими).
Ці міжнародні фірми вкорінюються в інших країнах насамперед у найбільш трудомісткі галузі промисловості. Вони випускають таку саму спеціалізовану продукцію, як і підприємства країн базування. їхні закордонні інвестиції переважають у спільних підприємствах, що, як правило, створені разом з національними підприємцями на паритетних засадах.
Чимало нових міжнародних фірм з найбільшими ТНК пов'язані системою участі. Цим фірмам властивий продаж технології, супровідної інвестиції чи такої, що включена до контрактів при будівництві підприємств "під ключ". Найбільші міжнародні фірми цих країн ведуть боротьбу на торгах за закордонні контракти в галузі промислового та цивільного будівництва, за іноземні джерела сировини, з успіхом проникають у деякі наукомісткі галузі промисловості (транспортне машинобудування, електроніка, електротехніка).
Такі фірми часто стають конкурентами найбільших західних компаній або укладають з ними угоду про спільну підприємницьку діяльність. На світовому ринку найбільші торговельні фірми НІК почали виступати контрагентами, більша частина яких створювалась на основі моделі японських торговельних ТНК. Внаслідок своєї вузької спеціалізації багато міжнародних фірм з виробництва деяких товарів займають провідні позиції.
Отже, нині ТНК — найважливіша складова частина й продукт транснаціоналізації капіталу й виробництва, що зростає в рамках світової системи господарства.
Під впливом науково-технічного прогресу і великої концентрації капіталу й виробництва в руках невеликої жменьки надгігантських компаній процес транснаціоналізації істотно впливає на зміст і форми міжнародних економічних відносин, він набув нових рис.
ТНК міцно вкорінюється в економіку інших країн, а в деяких випадках безпосередньо впливає на економічне й політичне життя їх. Здійснюється це встановленням господарських і фінансових зв'язків з великими фінансовими угрупованнями інших країн. Значною мірою цьому сприяють можливості для господарського маневру, їхній вищий організаційний і технічний рівень.
Новим для сучасних умов є поява на світовому ринку й інших економічних суб'єктів. Зокрема, невеликих за розмірами ТНК розвинених країн, що спеціалізуються на випуску нових видів продуктів з певними конкурентними перевагами, які вони використовують з метою проникнення на світовий ринок, використання найновішої технології.
Більш широкий вихід на світовий ринок дрібних і середніх фірм — важлива характерна ознака сучасного етапу. Дедалі більше дрібних постачальників починають обслуговувати не тільки великі національні фірми, а й ТНК інших країн.
Разом з тим простежується тенденція, коли ТНК прагнуть до заміни субпостачальників, що забезпечують їх комплектуючими, виробами й вузлами. Перевага віддається тим, хто постачає вироби за нижчими цінами, може забезпечити регулярність і стабільність поставок, вироби яких мають більш високий технічний рівень і якість.
Наприклад, такі західноєвропейські автомобільні компанії, як "Рено", "Фіат", "Фольксваген", "Вольво" чи американські "Форд", "Крайслер", "Дженерал Моторз", створивши в Японії спеціальне закупівельне бюро, переорієнтувалися на закупівлю дешевих іноземних комплектуючих, вузлів і деталей переважно японських виробників.
Методи вивчення фірм
Збирання відомостей і складання довідки на фірму. Фірми, які вивчають, поділяють, як правило, на три групи: діюча клієнтура (контрагенти); передбачувана (потенційна) клієнтура; фірми-конкуренти.
До банку даних ЕОМ чи до відповідного розділу картотеки або досьє заносять кожну фірму, яка цікавить підприємця. По кожній з них збирають такі дані: загальні відомості, що дають певне уявлення щодо характеру й масштабів її діяльності, організацію управління, фінансові та господарські зв'язки, місце й роль її на світовому ринку.
Загальні відомості про фірму: назва (наводять іноземною мовою і в дужках — українською чи російською), адреса, країна реєстрації, номер реєстрації, номер телефаксу чи телексу.
Правове становище фірми: корпорація, акціонерне товариство, публічна чи власна компанія, повне товариство, одноосібна фірма, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.
Показники, що характеризують фінансове й економічне становище фірми: розмір акціонерного капіталу, активів; місце в списку провідних компаній своєї країни; місце серед великих компаній світу; кількість співробітників.
Вид господарської діяльності фірми: промислова, інжинірингова, торговельна, транспортно-експедиторна.
Форма власності фірми: державна, приватна, кооперативна, напівдержавна.
Належність фірми по капіталу й контролю: національна, іноземна, змішана. Особливості розвитку фірми: рік створення, підстава для зливання чи поглинання, зміни назви. Тип об'єднання, до якого входить фірма, її становище в ньому: материнська компанія, філія, дочірня асоційована компанія (для дочірніх та інших подається назва материнської компанії).
Номенклатура виробленої продукції, а також тієї, що реалізується: основні товари чи групи товарів, спрямування спеціалізації, номенклатура імпорту й експорту.
Місце фірми на світовому ринку з важливих товарів, що випускаються: частка в імпорті й експорті країни, частка фірми в національному (світовому) виробництві (торгівлі) основними товарами.
Характер і значення зовнішньоекономічної діяльності фірми: значення імпортних операцій в діяльності фірми, їхня географічна спрямованість, кількість закордонних дочірніх компаній, у тому числі виробничих, їх місцезнаходження, види діяльності, значення (частка) експорту з країни виробництва в діяльності фірми (в цілому й по важливих товарах).
Матеріально-технічна й виробнича база фірми: кількість і місцезнаходження виробничих підприємств і їхня потужність, кількість збутових підприємств, складів і станцій технічного обслуговування, їх місцезнаходження.
Найважливіші фірми-контрагенти й фірми-конкуренти за основними видами продукції, що випускається і реалізується.
Виробничо-технічні та інші господарські зв'язки з іншими фірмами: назва фірми, форми зв'язків.
Структура апарату управління фірми: кількісний склад ради директорів і правління, назва виробничих підрозділів, продукція, що за ними закріплена, ступінь господарської відповідальності й самостійності.
Акціонерний капітал і контрольний пакет акцій, його належність і власники, розподіл між власниками акцій.
Зв'язки фірми з банками. Характер цих зв'язків.
Джерела вивчення фірм
Джерелом інформації, яку використовують при вивченні фірм, є періодичні видання, в яких публікують спеціальну інформацію про фірми.
В американському журналі "Фортуна" наведено інформацію, що містить зведені таблиці по 500 найбільших фірмах світу. У них подано ранжування фірм за обсягом продажу, а також із зазначенням, до якої країни й галузі виробництва вони належать. Наведено дані про кількість зайнятих у фірмах, прибутки, обороти, активи.
Короткі річні звіти найбільших фірм, а також відомості про поточну діяльність їх опубліковано в економічних та галузевих журналах.
В економічних розділах газети представляють не тільки витяги з річних звітів фірм, а й численні відомості щодо випуску окремих видів продукції, зайнятості, призначення і переміщення посадових осіб, купівлі акцій інших фірм, злиття та поглинання фірм, капіталовкладень, стану замовлень, експортних операцій тощо.
Важливе значення має також інформація про діяльність великих національних фірм, що публікується як окремі випуски чи додатки до газет і економічних журналів.
Інформація, яку публікують фірми
За обсягом інформації найбільше значення мають ряд важливих джерел, основні з яких наведено нижче.
Річні звіти про діяльність фірм, що складаються до щорічних зборів акціонерів і затверджуються радою директорів. Вони містять відомості про склад правління та спостережної ради фірми, загальну кількість зайнятих, виробничі та фінансові показники діяльності фірми за останні п'ять—десять років, характеристику діяльності фірми в цілому та її виробничих відділень за минулий фінансовий рік, включаючи результати виробничої та торговельної діяльності, розміри капіталовкладень, витрати на наукові дослідження.
Щорічно або щоквартально опубліковують балансові звіти фірми, в яких висвітлено зобов'язання компанії по облігаційних позичках, розмір основного капіталу, засоби, якими володіє фірма, джерела фінансування, розмір акціонерного капіталу фірми тощо.
Висновок про фінансове становище фірми, розмір її прибутку й обороту можна зробити на основі вивчення балансу й рахунку збитків і прибутків за кілька попередніх років.
Важливими джерелами інформації є також проспекти та каталоги фірми.
Так, у проспекті можна знайти:
відомості про склад правління, балансовий звіт чи окремі показники фінансової діяльності фірми;
опис технологічних процесів і нових технічних досягнень;
матеріали про історію розвитку фірми, її зв'язки з іншими фірмами;
докладну характеристику виробничої діяльності фірми в цілому та її окремих підприємств.
Каталог містить інформацію про продукцію, яку виробляє фірма, включаючи технічні характеристики продукції усієї номенклатури чи вибірково. Каталоги можуть бути призначені для посилкової торгівлі. В ярмаркових та виставочних каталогах подано інформацію про фірми, що беруть участь у даному ярмарку чи виставці, наведено докладну характеристику фірми та продукції, яку вони виробляють, а також короткі загальні відомості про фірми.
Спеціалізовані організації, такі, як спілки підприємств, торговельні палати, консультаційні фірми та кредитно-довідкові бюро також надають відповідну інформацію про фірми. Таку інформацію видають у формі запитів як безплатно, так і за певну плату. Довідки кредитно-довідкових бюро видаються про всі фірми незалежно від їх правового статусу на основі придбаних раніше абонементів за плату.
Як правило, вони містять: неопубліковані відомості про фінансове становище фірми, її обороти, акціонерний капітал. В них наведено коротку історію фірми, етапи її розвитку, баланс і рахунки прибутків і збитків фірми за передостанній чи останній звітний рік, перелік виробничих підприємств і дочірніх фірм, склад керівних осіб та їхню коротку біографію.
Значно менше питань висвітлює інформація, що стосується невеликої фірми. Часто це аркуш із зазначенням її адреси, року створення, складу керівних органів і фінансового становища, характеру діяльності тощо.
Не публікуються і не розголошуються матеріали, що містяться в довідках кредитних бюро. Частково їх збирають на основі конфіденційних відомостей, а дістають, як правило, в ділових колах, близьких до тієї чи іншої фірми.
За досить високу плату можна отримати довідки з короткою інформацією про фірми на основі замовлень міжнародними банками даних об'єднань комп'ютерної системи.
У міжнародних економічних організаціях системи ООН із досьє, що формуються на основі комп'ютерної техніки й називаються ростерами, можна одержати потрібну інформацію. Кожна фірма, яка має спеціальне досьє чи картотеки по фірмах, збирає і систематизує інформацію внутрішнього користування. Окрему папку чи картку заводять на кожного діючого клієнта фірми. До них крім загальної характеристики фірми регулярно заносять нові відомості про нього, записи про стан ділових відносин з клієнтом.
Можливість контролювати активність постійної клієнтури, особливо агентської мережі, дає регулярний перегляд цієї картотеки.
Водночас з картотекою фірм деякі фірми ведуть ще й картотеку на товари. На кожен окремий товар у ній зазначають кількість поставленого товару, да