Податкова система та шляхи її реформування (2001)
1.10. Становлення та розвиток податкової політики України як незалежної держави
Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування — це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи — це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.
Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР «Про основні положення податкової політики в Україні», а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики». Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"».
У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податкової реформи.
Протягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.
При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.
Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників — прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації господарської діяльності.
Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.
Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавчо встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання.
Тому суб'єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають змогу:
знижувати ціни на продукцію, що реалізується;
активізовувати попит на свою продукцію.
При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в удосконаленні податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, які виступають суттєвим чинником підвищення цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентоздатної українських товарів. Однак істотне зменшення цих нарахувань повинно бути взаємопов'язане з реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного забезпечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.
При проведенні економічної реформи в Україні за останні роки нарахування на заробітну плату зменшено з 51 до 37,5 відсотка.
З 1 січня 1999 року призупинено справляння відрахувань до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Надходження платежів до державних цільових фондів у 1999 році, нарахування яких, в основному, проводяться на фонд оплати праці, характеризуються такими даними:
Перший етап податкової реформи в Україні був завершений прийняттям у 1997 році Верховною Радою України таких законів, як Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Закон України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
З прийняттям цих законів корінним чином було змінено підхід до оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств.
Одним із основних джерел надходжень до бюджету є податок на додану вартість, питома вага якого в загальній сумі доходів складала від 34,7 відсотка у 1993 році (при ставці податку 28 відсотків) до 25,1 відсотка у 1999 році (при ставці податку 20 відсотків). Абсолютну величину податку в Державному бюджеті на 2000 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» було передбачено у розмірі 7489,6 млн. грн. Це становить 23,8 відсотка загальної суми доходів бюджету.
Питома вага та динаміка надходжень від податку на додану вартість у складі Зведеного бюджету України за ряд років свідчить про стабільність цього джерела доходів.
Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податку з обігу та податку з продаж, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін.
Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) було, перш за все, пов'язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції і було економічно виправданим.
Тому Україна, яка сподівається увійти в майбутньому до Європейського співтовариства, розробила основні напрями визначення податку на додану вартість на базі визначених Шостою директивою ЄС основних принципів побудови системи цього податку в західноєвропейських країнах, що дасть можливість запобігти повторенню помилок, які мали місце при впровадженні податку в цих країнах.
Закон України «Про податок на додану вартість», прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 року, був введений у дію з 1 жовтня 1997 року.
Новий Закон України «Про податок на додану вартість», що діє сьогодні, є кроком уперед порівняно із законодавством, яке діяло в Україні раніше, та законодавством більшості країн СНД.
Відповідно до цього закону податок на додану вартість є податком на споживання товарів, робіт, послуг на митній території України, і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів, робіт, послуг незалежно від країни походження товарів.
Згаданим законом було встановлено новий підхід при визначенні категорій платників податку, який надасть можливість охопити всіх потенційних платників податку на додану вартість.
Зокрема, законодавством передбачено, що від оподаткування податком на додану вартість звільняються підприємства за умови, що обсяг оподатковуваних операцій у них за останні 12 календарних місяців не перевищує встановленого порогу цих обсягів. На сьогодні цей поріг визначений на рівні 61200 грн. У той же час зазначені підприємства можуть добровільно зареєструватися як платники податку, з огляду на ті переваги, які вони при цьому матимуть.
Відповідно до норм справляння податку на додану вартість на території України запроваджено спеціальну реєстрацію платників податку на додану вартість у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження для отримання свідоцтва про реєстрацію як платника та індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість, що дасть можливість створити єдину базу даних платників податку.
Для обчислення податку на додану вартість законом встановлено дві ставки податку — у розмірі 20 відсотків та «нульова» ставка.
Прийнятий порядок оподаткування податком на додану вартість за єдиною ставкою, розмір якої залишився незмінним порівняно зі ставкою, визначеною діючим раніше законодавством щодо податку на додану вартість, робить цей податок нейтральним відносно більшості галузей економіки, тобто не дискримінує жодну галузь та не надає жодній з них переваг.
При цьому зареєстрована як платник податку на додану вартість особа отримує право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів, робіт, послуг, незалежно від їх походження. Податкова накладна, яка надається продавцем покупцю, за умови, що обидва вони зареєстровані як платники податку і мають індивідуальні податкові номери, є документом, який дає право платнику податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.
Споживачі-переробники за умов реєстрації їх як платників податку на додану вартість мають право відшкодувати свої витрати по сплаченому податку за рахунок податку, отриманого з кінцевого покупця вироблених товарів.
Така схема сплати податку передбачає, що кожен продавець перераховує до бюджету лише суму податку, нарахованого на додану (створену) вартість у ході виробництва (обігу).
Для бюджету особливо важливо, щоб при проходженні товару через всі стадії переробки податки сплачувалися усіма споживачами-переробниками від виробника до кінцевого споживача цього товару (робіт, послуг).
Застосування чинного законодавства щодо порядку справляння податку на додану вартість позитивно впливає на розвиток ринкових відносин в країні, оскільки використання методу «першої події» при визначенні податкового зобов'язання та податкового кредиту ставить підприємства перед необхідністю більш чітко і досконало визначати напрями своєї господарської діяльності, обґрунтовано підходити до вибору постачальників та споживачів продукції, враховуючи при цьому їх фінансовий стан та можливі перспективи розвитку, тобто спонукає їх до ефективної роботи в ринкових умовах. Також слід зазначити, що відповідно до діючого порядку сплата податку на додану вартість до бюджету відбувається один раз на місяць, тоді як продаж продукції підприємством та розрахунки за неї здійснюються щоденно, і фактично підприємство отримує безвідсотковий кредит, яким користується до терміну сплати податку.
Серед головних джерел формування доходів бюджету сьогодні можна назвати й податок на прибуток підприємств. Аналіз надходжень даного податку до бюджету свідчить про його стабільність протягом значного часу.
Законом України від 22.05.97 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» порівняно з раніше діючим підходом до визначення об'єкта оподаткування запропоновано принципово новий підхід. Згідно із законом прибуток підприємств, що підлягає оподаткуванню, визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань. Така концепція визначення оподатковуваного прибутку використовується практично в усіх європейських країнах.
Платниками податку вважаються всі суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі бюджетні та громадські організації, які одержують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи.
До складу валового доходу включаються загальні доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами, а також доходи, одержувані з інших джерел та від позареалізаційних операцій (суми безповоротної фінансової допомоги та вартості безоплатно) продукції, доходи від реалізації основних фондів та нематеріальних активів, суми коштів страхових резервів, використаних не за призначенням, суми штрафів та/або неустойки чи пені за добровільним рішенням сторін договору або за рішенням державних органів стягнення, суду, арбітражного суду тощо).
Сума валового доходу, скоригованого на суму доходів, що виключаються із складу валових доходів, зменшена на суму валових витрат, формує прибуток, який є об'єктом оподаткування. Сума прибутку, одержана юридичними особами за межами митної території України, включається до загальної суми прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні та враховується при визначенні розміру податку.
З метою ж уникнення подвійного оподаткування суми податку з одержаного за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку з прибутку в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з прибутку, що належить до сплати в Україні, стосовно одержаного прибутку за кордоном.
Законом запроваджено нові норми амортизаційних відрахувань і новий порядок визначення амортизації, який, зокрема, передбачає віднесення на зменшення бази оподаткування витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів шляхом нарахування амортизаційних відрахувань з моменту здійснення таких витрат, а не з моменту введення основних фондів у експлуатацію, як це було передбачено раніше діючим порядком. Основні фонди розподілено на три групи. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в розрахунку на календарний рік.
Структура надходжень до бюджету в 1999 році податку на прибуток підприємств характеризується такими даними:
Аналіз наведених даних свідчить, що в 1999 році найбільшу питому вагу в загальній сумі надходжень податку на прибуток до бюджету складає податок, сплачений підприємствами і організаціями державної форми власності, — 46,12 відсотка, або 3 006 млн. грн., підприємствами колективної форми власності — 21,63 відсотка, або 1 410 млн. грн., підприємствами з іноземними інвестиціями — 6,8 відсотка, або 442 млн. грн.
Розглянемо ще деякі податки і збори, які відіграють значну роль у формуванні доходів бюджету.
Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є акцизний збір. Акцизний збір належить до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Акцизами зазвичай оподатковуються товари, які відповідають одній або декільком з наведених характеристик. По-перше, їх виробництво та реалізація знаходяться під наглядом держави, тобто ці товари являють особливий інтерес для держави. По-друге, вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною. По-третє, еластичність попиту за доходом на ці товари встановлена більше одиниці, тобто ці товари належать до категорії предметів розкоші. По-четверте, держава вважає, що споживання цих товарів не приносить користі або з високою долею вірогідності викликає негативні зовнішні ефекти.
Завдяки своїй вузькій спрямованості, акцизи можуть суттєво впливати на рішення споживачів підакцизної продукції та на розподіл ресурсів і тому можуть виявитися дієвим інструментом досягнення мети здійснюваної державою політики й окрім мобілізації доходів бюджету.
У минулому акцизний збір в Україні, як і в інших європейських країнах, стягувався з різноманітних товарів, але сьогодні він спрямований на такі основні групи товарів, як алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо та транспортні засоби.
Високий рівень оподаткування акцизним збором відлякує покупців підакцизних товарів, а застосування в різних країнах світу різних ставок акцизного збору на підакцизну продукцію відображає рівень впливу кожної окремої держави на поведінку громадян. Особливо це базується на політиці держави в сферах охорони здоров'я та енергетики. Питання захисту навколишнього природного середовища сьогодні також включене до пріоритетних питань у діях урядів більшості країн, і тому ними часто застосовуються високі ставки акцизів на паливо.
В країнах Європейського Союзу сьогодні існують суттєві розбіжності у формах та порядку оподаткування акцизним збором підакцизної продукції, оскільки в цих країнах є відмінність у ступені надійності акцизів у формуванні бюджетних надходжень.
В Україні акцизний збір був введений у 1992 році. Оподаткуванню акцизним збором підлягають предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності.
План надходження акцизного збору до Зведеного бюджету України на 2000 рік становив 2050 млн. грн., що складало 5 відсотків від загальної суми надходжень, у тому числі по вітчизняних товарах — 1650 млн. грн., по імпортних — 400 млн. грн., що становить відповідно 80,5 та 19,5 відсотка від загальної суми надходжень акцизного збору.
Діючі сьогодні ставки акцизного збору на підакцизну продукцію були введені в 1996 році Законом України від 06.02.96 № 30/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби», Законом України від 07.05.96 № 178/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», Законом України від 24.05.96 № 216/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» та Законом України від 11.07.96 № 313/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» з внесенням до них протягом останніх років змін і доповнень.
Аналіз структури надходжень акцизного збору свідчить про те, що в загальній сумі акцизного збору, сплаченого до бюджету в 1999 році, платниками, які контролюються органами державної податкової служби, 98,1% складають надходження по таких шести групах товарів: лікеро-горілчана продукція (31,75%), тютюн та тютюнові вироби (30,9%), бензин моторний та дизельне пальне (19,7%), спирт (6,1%), пиво (5%), виноматеріали та виноробна продукція (4,8%). Враховуючи, що решта груп підакцизних товарів дає незначні надходження до бюджету, Законом України від 04.11.99 № 1214-XIV «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних товарів (продукції)» перелік підакцизних товарів було переглянуто і суттєво скорочено. Зокрема, з 1 січня 2000 року до підакцизних належать такі групи товарів:
тютюн та тютюнові вироби;
спирт;
алкогольні напої;
автомобілі;
пиво;
бензин;
ювелірні вироби.
Структура надходжень акцизного збору до Державного бюджету України в 1999 році характеризується такими даними:
На сьогодні діє два види ставок: адвалорні та специфічні.
Слід зазначити, що встановлені в Україні ставки акцизного збору порівняно з іншими країнами світу не є надто високими. Про це свідчить порівняльна діаграма щодо застосування ставок акцизного збору на бензин в Україні та в інших розвинених країнах світу.
Так, наприклад, ставки акцизного збору на бензини різних марок, встановлені в Україні, майже в 3 рази нижчі, ніж встановлені на аналогічну продукцію в Норвегії, Швеції, Італії, Франції, в 2,5 раза — в Данії, Німеччині.
Для порівняння, в Німеччині акцизний збір на пально-мастильні матеріали є основним федеральним податком і становить 7,5 відсотка від всіх надходжень бюджету. Так, при ціні одного літра бензину 1,5 марки акцизний збір становить 0,98 марки.
Крім того, через оподаткування в західних країнах вирішуються екологічні проблеми. Так, промисловість Німеччини протягом певного часу не погоджувалася із рішенням про необхідність оснащення автомобілів каталізаторами. Тоді було різко знижено податок на автомобілі, обладнані каталізаторами, а також знижено ставки акцизного збору на ті види бензину, який використовується для таких автомобілів. Разом з цим збільшено акцизний збір на види бензину, які містять свинець та інші домішки й використовуються в старих двигунах.
Особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, визначає Закон України від 15 вересня 1995 року № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».
Важливим джерелом формування Державного бюджету України також є прибутковий податок з громадян.
Оподаткування доходів громадян проводиться відповідно до Декрета Кабінета Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян».
Аналіз динаміки надходжень цього податку до бюджету свідчить про постійний ріст його надходжень.
Найбільшу питому вагу»в надходженнях до бюджету прибуткового податку з громадян у 1999 році склали надходження цього податку від таких доходів платників податків:
92,46%, або 4 119 млн. грн. — доходів робітників і службовців;
4,4%, або 196 млн. грн. — фіксованого податку з доходів від підприємницької діяльності;
1,93%, або 86 млн. грн. — інших доходів від підприємницької діяльності;
1,21%, або 54 млн. грн. —доходів робітників колективних сільськогосподарських підприємств.
Про структуру надходжень платежів до Державного бюджету України з прибуткового податку з громадян свідчить наступна діаграма.
Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
До сукупного оподатковуваного доходу громадян включаються доходи, одержані як в грошовій, так і в натуральній формі, в національній та в іноземній валюті. Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами, крім доходів, одержаних від сільськогосподарських підприємств, які визначаються за цінами продажу продукції державі.
Оподаткування доходів громадян здійснюється за ставками від 10 до 40 відсотків залежно від суми доходів.
Доходи, одержані за межами України громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.
Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.
Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян за останні роки свідчить про те, що суми надходжень до бюджету від цього податку щорічно зростають.
З 1 січня 1997 року введено в дію Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"» від 19 вересня 1996 року №378/96-ВР. Відповідно до вказаного Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді податку за землю або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.
Плату за землю запроваджено з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі й землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
Об'єктом оподаткування платою за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом оподаткування платою за землю є власник землі та землекористувач.
Розмір плати за землю не залежить від результатів господарської діяльності власника землі або землекористувача.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки.
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки плати за землю відповідно до чинного законодавства визначаються з урахуванням певних особливостей — категорії населених пунктів, чисельності жителів у них, під якими об'єктами ці землі знаходяться тощо.
Ставки плати за землю (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи з середніх ставок плати, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки. При цьому законодавчо визначено, що зазначені ставки не можуть бути вищими, ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, які встановлені Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"» від 19 вересня 1996 року № 378/96-ВР.
Плата за землю відіграє дуже важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів. Про динаміку надходження цього податку до бюджету свідчить така діаграма:
Значну роль у формування надходжень до бюджету відіграють і рентні платежі за нафту, природний газ, а також плата за транзит природного газу через територію України.
З метою поступового вирівнювання цін на природний газ і нафту, що видобуваються в Україні та ввозяться із-за її меж, створення умов для розвитку нафтової та газової промисловості Указом Президента України від 21 грудня 1994 року № 785/94 «Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні» встановлена рентна плата.
Рентна плата встановлена в доларах США, а сплата проводиться у валюті України за офіційним валютним курсом на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами і включається до ціни нафти і газу без урахування податку на додану вартість.
Ставки рентної плати затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Рентна плата зараховується до державного бюджету.
У 1999 році рентна плата за природний газ становила близько 60 млн. грн., рентна плата за нафту — 7,5 млн. грн., відрахування від плати за транзит природного газу через територію України — 1,6 млрд. грн., надходження зазначених платежів у 2000 році згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2000 рік» відповідно було заплановано у сумах: 178,2 млн. грн., 38 млн. грн. та 1 млрд. грн.
Надходження рентних платежів до Державного бюджету України у 1999 році характеризуються такими даними:
Останнім часом все більш важливу роль у формуванні місцевих бюджетів відіграють місцеві податки і збори.
Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» визначено види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, об'єкти оподаткування, джерела сплати. Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає запровадження місцевих податків і зборів рішенням місцевого органу самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» граничних ставок.
Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.
Про динаміку надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів свідчить така діаграма:
Разом з цим слід зазначити, що деякі місцеві податки, передбачені чинним законодавством, не відіграють істотної ролі у формуванні доходів місцевих бюджетів.
Так, за підсумками надходження місцевих податків і зборів у 1999 році можна зробити висновок, що найбільш суттєву роль у формуванні місцевих бюджетів відіграли такі місцеві податки і збори:
комунальний податок, який становив 40 відсотків у загальній сумі надходжень місцевих податків і зборів, або 176,9 млн. грн.;
ринковий збір — 38,1 відсотка, або 168,4 млн. грн.;
збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі — 7,6 відсотка, або 33,4 млн. грн.;
готельний збір — 6,4 відсотка, або 28,5 млн. грн.;
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспор- • ту, що прямує за кордон, — 3,6 відсотка, або 15,9 млн. грн.;
податок з реклами — 1,6 відсотка, або 7,3 млн. грн.;
збір за припаркування автотранспорту — 1,4 відсотка, або 6,0 млн. грн.
При цьому надходження від 9 інших місцевих зборів, передбачених законодавством, становлять всього 1,3 відсотка від загальної суми надходжень місцевих податків і зборів, або 5,8 млн. грн., і адміністрування таких зборів коштує дорожче, ніж вони дають надходжень до бюджету.
Структура надходжень місцевих податків і зборів до Зведеного бюджету України у 1999 році характеризується такими даними:
