Податкова система та шляхи її реформування (2001)
3. 2. Податкові служби в розвинених країнах світу
Ось лише декілька прикладів щодо порядку організації роботи податкових органів США та інших розвинутих країн світу по адмініструванню податків.
Важливим напрямом податкової реформи, проведеної у США останніми роками, було саме посилення норм законів по відношенню до платників податків, які приховують свої доходи, а також впровадження заходів щодо удосконалення механізму контролю за правильністю сплати податків.
У податковому законодавстві США та інших країн з ринковою економікою не діє принцип презумпції невинності, а обов'язок доводити свою правоту при розгляді судових позовів по податкових справах завжди лежить на платникові податку. При цьому він позбавлений права на відмову надавати відомості, які можуть бути використані проти нього у ході судового розгляду. Такі правові норми діють не лише в США, але й в ФРН, Франції, Швейцарії та інших країнах.
У податковому законодавстві зазначених країн передбачено «вилучення» з громадянських прав і свобод недоторканності житла, таємниці та інших. Таким чином, дії органів фінансового розшуку, що виконують функції, аналогічні функціям української податкової міліції, які в інших випадках класифікувались би як «вторгнення до приватного життя», в податковому праві розглядаються як норма.
Звертає на себе увагу і той факт, що в США при заповненні податкової декларації платник податку зобов'язаний повідомити дані не лише про фінансовий стан своєї сім'ї, а також і про стан здоров'я, внески до фондів різноманітних суспільних і політичних організацій, а також інші відомості, якщо податкові органи вважають їх необхідними для нарахування суми податку.
У більшості країн з розвинутою економікою податкові судові позови взагалі виключені із сфери майнових позовів, і, по суті, прирівняні до кримінальних справ. Відповідно, за навмисне приховування доходу від оподаткування законодавством передбачені такі ж суворі покарання, як і за кримінальні злочини. Так, у США платник податку за рішенням суду може бути оштрафований на суму до 100 тис. долар/в (корпорації— до 500 тис. доларів), а також підданий тюремному ув'язненню до 5 років, а в ФРН злісне ухилення від сплати податків карається позбавленням волі до 10 років. Ще одним цікавим аспектом податкового законодавства США є й те, що кримінальна відповідальність передбачається не тільки за несплату податків, а навіть за дії, спрямовані на спробу ухилення від оподаткування.
Створені в США органи фінансового розшуку — спеціалізовані поліцейські служби, при проведенні пошуку використовують такі специфічні методи, як таємне спостереження, допит свідків, перегляд поштових відправлень і прослуховування телефонних розмов, залучення платних інформаторів тощо.
Одним із розповсюджених прийомів, що використовується для виявлення фактів приховування доходів, є порівняння задекларованих доходів з реальними витратами платника податку. Невідповідність між сумами задекларованих доходів і витратами може стати підставою для проведення фінансового розслідування і порушення судової справи за звинуваченням в ухиленні від сплати податків.
Стосовно повноважень органів податкових служб економічно розвинутих країн щодо забезпечення виконання податкових зобов'язань платників податків необхідно зазначити таке:
У реальному житті податкові органи звичайно надсипають декілька письмових податкових попереджень, а вже потім надсилають останнє попередження та вимогу сплатити суму податку («остаточне попередження»). Після одержання першого попередження платник податків має право на оскарження нарахованого податку в органах податкової служби, а також може подати відповідну апеляцію до суду.
Якщо платник податків не сплачує податок після одержання остаточного податкового попередження, тоді починаючи з дати нарахування податку у держави виникає право на податкову заставу, яке триває до моменту сплати податку або до закінчення строку давності, після якого податок не може бути стягнутий.
Сума податкової застави дорівнює сумі несплаченого податку, нарахованої пені та штрафних санкцій, пов'язаних з несплатою цього податку.
Податкова застава звичайно розповсюджується на будь-яке майно та майнові права платника податків, які знаходилися в його розпорядженні на момент виникнення податкової застави, а також на будь-яке майно та майнові права, які були придбані платником податків протягом періоду дії податкової застави.
Право податкової застави є дійсним по відношенню до будь-якої особи, яка придбана майно, що перебуває в податковій заставі, пише за умови здійснення реєстрації такої застави урядом відповідно до чинних правий реєстрації податкової застави.
Податкові органи також зобов'язані письмово повідомити платника податків про реєстрацію податкової застави. У такому випадку платник податків може вимагати проведення слухань у податкових органах з метою оскарження реєстрації податкової застави.
Якщо платник податків не сплачує нарахований податок протягом 10 днів після одержання остаточного попередження, податкові органи мають право стягнути майже все його майно, у тому числі гроші на банківських рахунках, заробітну плату, а також інші суми винагород, що мають бути сплачені на користь платника податків іншими особами.
Деякі види майна не можуть бути стягнуті податковими органами в рахунок погашення податкової заборгованості. До такого майна належать одяг, меблі та інше подібне особисте майно вартістю меншою, ніж 6500 доларів, устаткування та книги, що використовуються в виробничих цілях (загальною вартістю не більше 3250 доларів), а також мінімальна заробітна плата.
Податкові органи зобов'язані якомога скоріше після проведення стягнення майна надати платникові податків письмову довідку з зазначенням майна, яке було стягнуто.
Разом з цим податкові органи не зобов'язані надсилати остаточне або будь-яке інше попередження платникові податків перед стягненням майна останнього, якщо вони мають підстави вважати, що погашення податкової заборгованості є під загрозою у зв'язку з тим, що платник податків намагається швидко виїхати за межи країни, або платник податків намагається вивезти майно поза межи країни, або приховати його чи передати іншим особам, або платник податків є неплатоспроможним.
Продаж стягнутого майна проводиться податковими органами у такому порядку. По-перше, податкові органи повинні публічно оприлюднювати інформацію про намір провести продаж стягнутого майна.
Продаж майна здійснюється не раніше 10-го та не пізніше 40-го дня після оприлюднення інформації про продаж майна (за винятком майна, яке може швидко зіпсуватися).
Стягнуте майно має бути продано через публічні торги чи аукціон особі, яка запропонувала найвищу ціну за умови таємного подання пропозицій.
Будь-яка особа, майно якої було стягнуто в погашення податкової заборгованості, може сплатити суму податку (з відповідними нарахуваннями) до початку торгів і в такий спосіб повернути стягнуте майно.
Слід зазначити, що Міжпарламентською Асамблеєю держав — учасників СНД, в роботі якої брали учать і народні депутати України, прийнято загальну частину модельного Податкового кодексу для країн — учасниць СНД. Даний документ розроблено з метою гармонізації податкового законодавства держав — учасниць Міжпарламентської Асамблеї, і рекомендований для використання при розробці національного законодавства країн СНД, що повинно сприяти розвитку міждержавних стосунків, у тому числі й економічних.
Загальною частиною модельного Податкового кодексу передбачається процедура визначення податкових зобов'язань платників податків, їх узгодження та стягнення податкової заборгованості. Зокрема, даним документом передбачається, що у разі коли платник податку самостійно не сплачує належні суми податкових зобов'язань, то на вимогу податкового органу ця заборгованість сплачується у безспірному порядку за рахунок таких джерел:
за рахунок грошових коштів платника податку на банківських рахунках;
за рахунок готівкових грошових коштів;
за рахунок рухомого і нерухомого майна.
Даним Кодексом, як винятковий захід щодо забезпечення виконання податкових зобов'язань платника податку, також передбачається застосування арешту майна. При цьому рішення про арешт майна платника податку прийматиметься з санкції прокурора керівником податкового органу.
Практично структура податкових служб у країнах Центральної Європи однакова, тому що вони займаються однією справою. Але, звісно, існують і відмінності.
Податкові органи Німеччини
Німеччина поділяється на 16 регіонів, які називаються лендорами. До об'єднання західної і східної частин Німеччини на її території налічувалося 11 земель як територіальних одиниць. Після об'єднання Західній Німеччині довелося зіткнутися з тим, що виникла необхідність відкривати податкові адміністрації на місцевому рівні на території Східної Німеччини. Крім того, податкових інспекторів Східної Німеччини необхідно було навчити працювати по-новому.
У Німеччині податкова служба входить до складу Міністерства фінансів як департамент. Розглянемо структуру центрального апарату Міністерства фінансів.
Міністерство фінансів Німеччини поділено на департаменти. До структури Мінфіна входить федеральний департамент по державному боргу. Це є відмінністю між структурами Мінфіну Франції і Німеччини, оскільки у Франції адміністрація по зовнішньому боргу, яка відповідає за позику іноземних коштів в країну, знаходиться окремо від агентства, що займається податками. Що стосується Німеччини, оскільки ці два департаменти входять до організаційної структури Міністерства фінансів, то вони працюють дуже тісно.
Наступний департамент — це департамент по монополіях. У Німеччині є так звана монопольна плата — це плата, до якої входять податки на споживання алкогольних напоїв, тютюнових виробів, бензину. Ця плата розглядається як тип податку.
Департамент по банківській діяльності — це регулятивне відомство. Він контролює фінансову стабільність банків. Таке ж відомство є й в Австрії.
Сама ідея щодо включення до складу Міністерства фінансів зазначеного департаменту полягала в такому: створити відомство по нагляду за діяльністю банківської системи, щоб банки допомагали збирати податки. Але це не спрацювало. І зрозуміло чому. Звідки банки отримують гроші? Як від державного сектора економіки, так і від приватного.
Ось чому уряд Німеччини намагається, щоб банки були на його боці. Але хто є клієнтами банків? Платники податків. І як будь-яка економічна одиниця, яка хоче вижити, банки повинні попереду ставити інтереси своїх клієнтів. В іншому разі, при такій конкуренції на ринку, вони не зможуть вижити.
Банки дуже обережно надають податковій адміністрації інформацію щодо своїх клієнтів. Якщо отримана від них інформація не на 100 відсотків відповідає закону, то клієнт банку — платник податків може подати до суду.
На сьогодні банки і банківська система є вкрай важливими для економіки, оскільки неможливий економічний розвиток без добре функціонуючої банківської системи. Тому не треба покладати великі надії на те, що банки будуть співпрацювати із податковою адміністрацією.
Що стосується проведення перевірки, аудиту, то тут задіяні три сторони: податковий інспектор, платник податку і його банк. Як можна дізнатись, яким чином були здійснені платежі? В Німеччині податкові органи просять платника податку надати відомості про його банківські рахунки. Якщо платник податку не надає такі дані, то податкові інспектори мають право знайти канали для одержання такої інформації, але в такому разі платника податку оштрафують і суми штрафу будуть значні. Ще податковий інспектор має право самостійно визначити можливий дохід платника податку у разі, якщо він відмовляється надати інформацію щодо його банківського рахунку.
Працівники податкової служби мають право отримувати інформацію щодо потоку грошових коштів. Але тут треба бути обережними.
Податковий інспектор може дозволити увійти до комп'ютерної мережі платника податку і скористатися даними, які там є. Але ми не знаємо, чи дає платник податку всі відомості і чи по всіх рахунках.
Не так просто розібратися у всіх банківських рахунках і не так просто відстежити потік грошових коштів. Тільки тоді, коли є достатнє підґрунтя, щоб брати під сумнів чесність платника податку, податковий орган може отримати дозвіл суду про використання інформації щодо банківського платежу без дозволу платника податку. З цим рішенням суду податковий інспектор іде до банку. Перед банком стоїть юридичний обов'язок надавати податковому інспекторові всі відомості по всіх банківських рахунках, які відкриті на ім'я цієї юридичної чи фізичної особи. При цьому працівник податкової служби не має права вимагати, щоб йому пред'явили всі рахунки цієї юридичної чи фізичної особи.
Наступний — департамент по страхуванню.
Далі — Федеральний податковий департамент, який безпосередньо займається податками. Він має центральний апарат.
Розглянемо особливість німецької податкової служби. Німецька система, окрім центрального апарату, має ще регіональний апарат (податкові землі). На рівні кожної із земель (регіонів) є своє міністерство фінансів. Відповідно, не сьогодні Німеччина має 16 територіальних одиниць, які називаються землями і 16 таких же земельних міністерств фінансів. Звичайно на посаду міністра обирається політик, а не спеціаліст по податках. Людина, яка розуміється на податках і до думки якої прислуховуються, — сенатор чи перший заступник. Він є державним службовцем. Звичайно на цю посаду обирають спеціаліста вищого класу. Можуть вибрати професора університету, який вийшов на пенсію, чи високопоставленого працівника податкової служби. Сенатор відповідає за виконання податкового законодавства.
Кожна із земель має директорат. їх структура схожа із структурою центрального апарату. Чому схожа, а не ідентична? Тому що в кожній землі є свої особливості, характерні для цього регіону.
Отже, центральний апарат представляє федеральний податковий департамент, а на рівні кожного регіону — земельний директорат.
Земельний директорат не зобов'язаний керуватися інструкціями, які видані федеральним департаментом.
З федерального рівня на земельний спускаються керівні вказівки, але вони повинні надсилатися всім землям одразу. Тому перед тим як їх розробляти, іде довгий процес консультацій з усіма землями. Тільки у разі згоди половини земель з доцільністю цих керівних вказівок вважається, що вони вступили в силу.
У Німеччині є така особливість, що по деяких податкових питаннях рішення приймає національна асамблея. З іншого боку, є податки, питання по яких приймаються на рівні кожної з земель.
85 відсотків — становить обсяг податків, що збираються на федеральному рівні. Це прибутковий податок, податок з прибутку підприємств, ПДВ, податки на подарунки і на спадщину, монопольні податки.
15 відсотків — становлять податки, рішення по яких приймаються на регіональному рівні. Одним з таких податків є податок на страхування.
Більшість податків, що стосуються земель, приймаються на регіональному рівні. Рішення, що стосується ставок податку на конкретній землі, приймається керівництвом регіонів.
Що стосується рівня міського муніципалітету, то ним встановлюються конкретні ставки податків. Наприклад, базова основна ставка податку, яка встановлюється на регіональному рівні, становить 0,8 відсотка. Це рішення приймається на регіональному рівні. Міська влада має право прийняти рішення щодо збільшення цієї ставки у 2,5 раза. Відповідно податкова ставка становитиме 2 відсотки.
Земельний рівень податкових органів. Вони повністю незалежні від центрального рівня і мають свій директорат, який виконує функції нагляду і спостереження.
У податкових органах земельного рівня є відділи, які займаються питаннями щодо податків і митниці. Вони мають загальну комісію, членами якої є представники податкової і митної служб, тому що податкові питання і митні питання тісно переплетені. Цей комітет не має свого статуту. Перша перевага цього комітету полягає в тому, що спеціалісти з податкової і митної служб мають можливість оперативно обмінюватися інформацією, що дуже важливо для своєчасного прийняття рішень.
Місцева податкова служба. її очолює директор. Залежно від розміру податкової служби директор може брати чи не брати участь у виконанні адміністративної діяльності цієї служби.
При керівникові працює секретар, який відповідає за кадрові питання. Він повинен бути компетентним у питаннях застосування дисциплінарного законодавства та в питаннях загальної організації роботи податкового офісу.
Також при керівникові працюють ще декілька спеціалістів. Залежно від того, скільки платників податків обслуговує місцева податкова служба, спеціалісти, які працюють там, поділяються на тих, хто дає поради керівникові з прибуткового податку або з податку на прибуток підприємств. Для маленьких офісів це може бути один спеціаліст по двох податках. Крім того, є помічник з питань податку на додану вартість, помічник з податку на подарунки і на спадщину.
Начальнику місцевого податкового органу підпорядковуються різні відділи.
Відділ оцінки. При укомплектуванні цього відділу до нього направляють кращих спеціалістів. Даний відділ займається розглядом декларацій, а потім проводить стандартизовану процедуру контролю за заповненням декларацій. Вони не перевіряють усю декларацію, а тільки окремі показники, які особливо необхідні для визначення податкових зобов'язань.
Приклад. Підприємство бере позику в банку і по ній повинно сплачувати процентну ставку до банку. Але банк автоматично із цієї процентної ставки, наприклад 15 відсотків, перераховує податок безпосередньо до місцевої податкової адміністрації. Всі подібні показники, які відображаються в декларації підприємства, в обов'язковому порядку перевіряються спеціалістами відділу оцінки.
Крім того, працівники цього відділу розглядають баланс підприємства. Наприклад, вони можуть перевірити правильність нарахування амортизації, або вони перевіряють аналогічні показники минулого і поточного року, які суттєво відрізняються один від одного. Також вони можуть звернути увагу на суму податку на дивіденди відносно загального обсягу сплаченого податку на прибуток. Сама робота здається простою, але враховуючи, який обсяг декларацій необхідно розглянути (від 600 до 1000 на однога працівника), то вони повинні знати, на що необхідно звертати увагу в першу чергу. Для того, щоб спеціалісти відділу оцінки змогли швидко провести оцінку декларацій, вони 2-3 роки цьому навчаються.
Аудит на малих підприємствах проводиться один раз на 15-20 років. Тому на спеціалістах відділу оцінки покладена висока відповідальність. Вони повинні бути добре обізнаними в податковому законодавстві.
Відділ оцінки поділяється на підвідділи.
Один з таких підвідділів — підвідділ по найму. Якщо, наприклад, людина здає чи знімає собі квартиру, то інформація по цьому найму буде перевірена спеціалістами з підвідділу по найму.
Також по особливо важливим сферам виробничої діяльності створені спеціальні підвідділи. Є підвідділ, який займається одночасно оподаткуванням лікарів і юристів.
Взагалі, немає загальних правил розбивки місцевих податкових органів на підвідділи, все залежить від рішення місцевої податкової адміністрації, але повинні бути підвідділи, які розглядають справи, що пов'язані з готівкою. Що тут мається на увазі? Це декларації представників тих спеціальностей, де оплата праці, як правило, проводиться готівкою. Це лікарі, адвокати.
Також повинні бути підвідділи по роботі з деклараціями, якими проводиться нарахування податків. Вони займаються обслуговуванням тих платників податків, які повинні подавати баланс роботи свого підприємства.
Бухгалтерський відділ. Цей відділ відстежує сплату податків. Бухгалтерський відділ повинен бути структурно відокремлений від відділу оцінки, тому що відділ оцінки за допомогою комп'ютера визначає суму податку, який повинен бути сплачений, а бухгалтерський відділ встановлює, коли ця сума повинна бути сплачена і по яких податках оплата була вже здійснена.
Бухгалтерський відділ в свою чергу поділяється на два підвідділи. З цих двох питань теж повинні бути підвідділи. Працівники, які працюють у підвідділі, що встановлює, коли повинен бути сплачений податок, не повинні мати доступу до" інформації підвідділу, який встановлює, по яких податках була вже здійснена сплата.
Відділ примусового збору. Спеціалісти цього відділу повинні бути комунікабельними, мати здібності до спілкування з людьми. Вони повинні також мати багато терпіння і мати почуття гумору. Іноді ця робота дуже небезпечна.
У податковій службі існує також відділ аудиту чи перевірок.
Міністерство фінансів Голландії'
Державний секретар Міністерства фінансів Голландії відповідає за податкову політику. Робота, що пов'язана з цим напрямком виконується двома Генеральними Директоратами Міністерства фінансів:
Генеральним Директоратом з податкової та митної політики і законодавства, який займається правовими аспектами податкової політики;
Генеральним Директоратом Податкової та митної адміністрації, який відповідає за впровадження податкової політики в життя, за нарахування і стягнення податків.
Генеральний Директорат з податкової та митної політики і законодавства Генеральний Директорат з податкової та митної політики і законодавства, який займається правовими аспектами податкової політики і законодавства, інформує Міністра фінансів і Держсекретаря щодо питань загальної податкової політики. Цей Генеральний Директорат розробляє проекти законодавчих актів, надає консультації щодо підготовки податкових конвенцій та їх впровадження. До його складу входять чотири Директорати:
Директорат податкової політики;
Директорат міжнародної податкової політики;
Директорат з законодавчих питань, які стосуються прямих податків;
Директорат з законодавчих питань, які стосуються непрямих податків.
Генеральний Директорат Податкової та митної адміністрації
Як тільки податкове законодавство опубліковується в Бюлетені актів, наказів і постанов, воно входить до юрисдикції Генерального Директорату Податкової та митної адміністрації. Цей Генеральний Директорат відповідає за впровадження законодавчих актів. Він розробляє нормативні акти щодо впровадження податкового законодавства. До складу Генерального Директорату входять сім Директоратів, кожен з яких відповідає за різні види податків. Це, зокрема, такі Директорати:
Директорат з питань податкового законодавства;
Директорат з планування, фінансів і контролю;
Директорат з кадрових та організаційних питань;
Директорат прямих податків;
Директорат податків на споживання;
Директорат з митних справ;
Директорат по внутрівідомчому контролю.
До завдань цієї адміністрації входять також нарахування і стягнення платежів соціального страхування, нагляд за експортно-імпортними операціями і транзитом вантажів. Останнє завдання пов'язане не лише з фінансовими інтересами, а й покриває економічні, медичні, сільськогосподарські аспекти і безпеку.
Голландські податківці розуміють, що шахрайство необхідно зменшувати не лише через посилення контролю, збільшення санкцій і надання адміністрації більших повноважень, але й через прийняття заходів, орієнтованих на громадськість.
Встановлено максимальний час обробки інформації фізичних осіб, податкової оцінки, апеляцій і запитів.
Структура податкової та митної адміністрації організована за типом податків. 89 місцевих офісів проводять процедуру перевірки та обробки інформації, нарахування та стягнення податків, аудит.
У структурі виділено такі цільові групи:
приватні платники;
підприємства;
великі компанії.
Крім того, різні види податків і різні процедури (нарахування та стягнення податків, аудит) інтегровані в одному офісі. Таким чином, платник може контактувати з одним офісом з приводу усіх питань щодо оподаткування. Офіс, у свою чергу, має в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію для роботи з платниками податків щодо їх податкових справ.
Основне завдання податкової адміністрації Голландії формулюється так: «Підтримувати та посилювати бажання платників податків у виконанні ними своїх податкових зобов'язань».
Приділяється особлива увага підвищенню кваліфікації працівників податкової адміністрації, оскільки кожен з працівників адміністрації повинен мати ґрунтовні глибокі знання з усіх видів податків, а також навички в роботі, що дають їм можливість самим вести податки та приймати правильні рішення.
Фахівці працюють у колективі, який відповідає за окрему групу платників податків. Робота в колективі вимагає від працівників особливо тісної співпраці з колегами для досягнення оптимальних результатів. Цьому приділяється велике значення. Робота адміністрації орієнтована сьогодні на клієнтів.
Адміністрація щороку проводить опитування різних груп платників податків. Питання, включені в анкету, стосуються фіскальної політики, податкового законодавства, рівня обслуговування та функцій податкової адміністрації.
Робота працівників податкової адміністрації спрямована більше на відносини з платниками податків, ніж на їх звітність. Платники поділені на вісім категорій. Фахівцями досліджуються платники податків за їх фіскальними та податковим інтересами, ступенем фіскального та податкового ризику.
Робота податкової адміністрації проводиться із зсувом у часових межах.
Кілька разів на рік адміністрація проводить зустрічі з представниками місцевих організацій, профспілок, аудиторських компаній, щоб обговорити питання оподаткування в цілому та надати роз'яснення стосовно позицій податкової адміністрації з конкретних питань, пояснити цілі, які Податкова адміністрація ставить перед собою.
У податковій адміністрації Голландії працює 30900 осіб, або 20,6 податківців на 10000 жителів країни.
Структура податкової адміністрації Франції
Звичайно податкова адміністрація має триступеневу структуру:
центральний рівень (Міністерство фінансів). Мінфін займається не тільки податками, але здійснює контроль і розробку законодавства з питань банківської системи;
регіональний рівень;
рівень місцевих податкових.
Така структура характерна майже для всіх європейських країн. Франція відрізняється від них тим, що податкова адміністрація Франції має чотирирівневу структуру:
центральний рівень (один центральний апарат);
регіональний рівень( 20 регіональних служб);
провінції (119 провінцій);
місцеві податкові органи (близько 900 служб).
Сама податкова служба має структуровану вертикаль на кожному рівні.
На центральному рівні є Генеральний податковий директорат. Ця структура займається питаннями, що стосуються податків. Цей директорат розподілений на служби.
Розглянемо службу кадрів і бюджету. Вона займається встановленням кількості працюючих у податковій системі. Крім того, вона, головним чином, відповідає за те, щоб уряд прийняв ставки заробітної плати для працівників податкового апарату. Така служба існує в кожній податковій системі європейських країн.
Наступне управління — це управління, яке займається обробкою даних. Це питання особливо важливе для Франції, тому що податкове законодавство Франції складне і заплутане, і тільки за допомогою комп'ютерної програми можна точно прорахувати, яку суму податку підприємство повинно сплатити. Для того, щоб прорахувати податки підприємства, воно повинно внести всі дані до комп'ютера, а він вже по існуючій програмі розрахує цю суму. Навіть ті працівники податкової, які займаються оцінкою таких сум податків, незважаючи на високу кваліфікацію, без допомоги комп'ютера не впоралися б із цим завданням.
Працівники із центрального апарату отримують необхідну інформацію від регіонів. Регіональні податкові служби отримують інформацію від провінцій, а провінції отримують інформацію від місцевих. Зрозуміло, що значно швидше було б, якби місцеві служби передавали прямо інформацію до центрального апарату. Тоді ця інформація була б більш дієва.
Центральний апарат має доступ до комп'ютерних баз даних всіх рівнів. Але коли інформація передається з низу до верху, то тут існує жорстка вертикаль, інформація з нижчого рівня повинна пройти через всі інстанції до центрального апарату.
Яким чином інформація проходить через ці інстанції? Місцевий апарат складає звіт, який передає до провінції. Ті, в свою чергу, складають свій звіт і передають його до регіонального рівня. Регіональною службою складається третій звіт, який надходить до центрального апарату. На все це йде дуже багато часу.
Наступне управління — це управління земельного податку. Об'єктом оподаткування цим податком є земельна ділянка. У разі коли на цій земельній ділянці знаходиться нерухомість, якою ви теж володієте, то на цю нерухомість також сплачуються податки, але він сплачується до казни муніципалітету, тобто міської влади. Навіщо це все відстежується? У разі продажу чи покупки нерухомості сума податку збільшується.
Управління апеляцій. Якщо платник податку не згодний з тією оцінкою чи розрахунком суми податку, які зробив податковий інспектор, то він може подати апеляцію по цьому рішенню. У Франції, якщо подається апеляція по нарахуванню суми податку по доходу і по прибутку, то вона проходить через три інстанції адміністративним шляхом. Існують не тільки адміністративні канали подачі апеляції, але можна провести і юридичне обґрунтування. Ось чому деякі розгляди іноді тривають 10 років. У Франції найдовший розгляд відбувався протягом 22 років.
Отже, ви подаєте апеляцію до місцевої податкової і вона дає незадовільну для вас відповідь. Тоді ви звертаєтеся до провінціального апарату. На провінціальному рівні дивляться не тільки на правильність виконання розрахунків на основі податкового законодавства, а ще й чи правильно був проведений розгляд апеляцій на місцевому рівні. Ті ж самі проблеми виникають, коли апеляція надходить до регіонального рівня. Якщо апеляція дійшла до центрального апарата, то там розглядають питання, які пов'язані з порушенням законодавства. Щоб зібрати необхідні факти для розгляду скарги, потрібен деякий час. В окремих випадках платник податків може звернутися до суду. Судова система також розподілена на рівні. Для того щоб скарга потрапила до верховного суду, вона повинна пройти крізь всі ці рівні. Одна скарга може пройти крізь 5 інстанцій. А це дуже багато. Що стосується судових розглядів, то тут будуть розглядатися питання, які пов'язані з порушенням законодавства.
Навчальний центр. Навчання повинно проходити на центральному рівні, для того щоб переконатися, що по всій території країни застосування законодавства і різних положень податкових законів є однаковим. На цих курсах повинні проводити навчання найкращі спеціалісти податкової системи. Що стосується проведення навчання, то у Франції проводиться суттєва робота, навчання поставлено на високий рівень.
Наступне управління — це служба земельного реєстру. Питання, що стосуються землі, розглядаються на місцевому рівні.
Головне управління міжнародних аудитів проводить аудит 20 великих підприємств, що займаються міжнародною діяльністю. Це якраз та відмінність, яку ви більше не зустрінете в країнах Європи. Спеціалісти податкової служби вважають, що аудит підприємства треба проводити на місцевому рівні, оскільки провести перевірку підприємства можна тільки тоді, коли податковий інспектор сам працює на території, на якій знаходиться підприємство, що перевіряється. При проведенні аудиту підприємств, податковий інспектор повинен знати все, що стосується виду діяльності цього підприємства. Спеціалісти з міжнародних аудитів повинні знати іноземні мови.
У Франції проводяться централізовані перевірки груп підприємств. Групи підприємств — це підприємства, філіали яких розташовані по всій території країни. Таке управління може провести перевірки 10-20 таких великих підприємств. Подібний аудит повинен проводитися на місцевому рівні. Що стосується особливо великих підприємств, які працюють як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, то аудит там проводиться безперервно по перевірці документації цього підприємства. Всі ці перевірки проводяться на території підприємства.
У Міністерстві фінансів Франції створено окреме управління для проведення аудиту великих підприємств. Крім цього, ці підприємства повинні відкривати свої офіси і мати штаб-квартири тільки у Парижі. Спеціалісти цього управління повинні знати англійську мову, тому що більшість цих підприємств ведуть свою бухгалтерію англійською мовою і більшість контрактів укладаються ними також англійською мовою. Тому по всій країні таких спеціалістів-аудиторів на цих підприємствах дуже мало. Аудит для таких великих корпорацій проводиться на постійній основі, без відриву від основної роботи.
Підрозділи аудиту пред'являють статистичному управлінню інформацію про здійснення перевірки підприємств на основі фінансових даних. Існують відповідні співвідношення, які з часом не змінюються, одне з яких — це прибуток по відношенню до обсягу продажу.
Ви знаєте, що люди подають неправильну інформацію для того, щоб сплатити менший податок. Молоді люди, які тільки почали свою кар'єру, не насмілюються відкрито обманювати державу щодо сплати податків. Все починається з маленького. Потім, коли вони помічають, що їх не спіймали, до них приходить впевненість. Все це закінчується тим, що вони взагалі не хочуть сплачувати податки. Тому існують відповідні співвідношення. Так от, при нормальних умовах ці співвідношення залишаються незмінні. Податкова служба може зібрати відомості по таких основних напрямах економічної діяльності підприємства. При роботі з малими і середніми підприємствами, аудит яких проходить раз у 15 років, зібрана інформація може допомогти податківцям.
Структура регіональних і провінціальних рівнів схожа зі структурою центрального рівня.
Структура податкової адміністрації Польщі
Структура податкової адміністрації Польщі, на відміну від багатьох країн, має не три рівні, а два:
центральний рівень;
місцевий рівень.
Сучасна податкова система Польщі має на центральному рівні при Міністерстві фінансів Податкову палату, яка займається питаннями податків і бюджетом. Міністерство фінансів поділено на управління по різних типах податків. Такий розподіл дуже важливий.
Міністерство фінансів Польщі відповідає за формування податкової політики, складання законів і адміністрування податків.
Як вже зазначалося, Міністерство фінансів Польщі розподіляється на департаменти (управління):
ф управління непрямих податків — займається збором непрямих податків (податок на додану вартість та спеціальні акцизні збори). Податки на товари і послуги сплачуються продавцем, але ця сума включається до ціни товару, яку сплачує покупець. Управління непрямих податків планує бюджет у розрізі цих податків. Спеціалісти, що розробляють законопроекти по непрямих податках, повинні також вміти розрахувати їх вплив на надходження до бюджету;
управління прямих податків — займаєтьс