Методологія соціально-економічного пізнання

Економічна наука становить собою систему знань об'єктивних економічних законів, категорій та понять, які (знання) виробляються і використовуються внаслідок спеціальної діяльності людей.

Економічну науку, як і науку взагалі, можна розглядати в кількох аспектах: як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої становить система знань;

як процес пізнання закономірностей розвитку виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил і надбудови;

як особливий соціальний інститут для поповнення та поглиблення знань про економічні процеси і явища;

як один із важливих факторів суспільного розвитку, як процес не тільки виробництва знань, але й їх застосування.

Економічна наука виникла набагато пізніше, ніж релігія, мистецтво, мораль та деякі інші форми суспільної свідомості. На думку вчених, їй лише кілька тисяч років, в той час як міфологічній формі суспільної свідомості - релігії та релігійним культам — близько 150 тисяч років.

Проте навіть в цьому короткому історичному періоді можна умовно виділити три етапи в розвитку економічної науки та формуванні її мети:

до XVII століття, коли головною метою економічної науки вважалося нагромадження знань для пояснення законів та закономірностей розвитку економіки;

XVII - перша половина ХГХ століття, коли головним завданням економічної науки поряд з поясненням законів та закономірностей розвитку економіки головним завданням економічної науки вважалося визначення шляхів, способів, напрямів реалізації набутих економічних знань у суспільному виробництві;

друга половина ХГХ ст. і по наші дні, коли головною метою економічної науки вважається активне перетворення виробничих відносин та її трансформація у безпосередню продуктивну силу суспільства.

Як особлива сфера суспільної практики економічна наука становить собою складну систему, що включає в себе цілу низку наступних підсистем:

теорії, тобто набуті знання у формі економічних категорій, законів, наукових гіпотез, концепцій, які створені з врахуванням практики і які виступають в ролі дороговказу для неї;

методологію, тобто вчення про методи пізнання економічної дійсності, яка виступає своєрідним способом виробництва нових знань та їх застосування з метою перетворення виробничих відносин у зв'язку з продуктивними силами;

кадри вчених-економістів, котрі мають необхідні знання, уміння та навички наукової діяльності;

підсистему інформації, яка забезпечує нагромадження, збереження, передачу і тиражування економічних знань;

сукупність наукових інституцій — академій, вузів, науково-дослідних інститутів, лабораторій, експериментальних баз тощо, які виступають центрами виробництва наукових знань.

Таким чином економічна наука як система становить собою досить складну інституцію. Причому, говорячи про її складність, слід мати на увазі, що кожна складова системи економічних наук в свою чергу є системою, а тому доцільно говорити про ієрархію систем. Скажімо, система економічних наук виступає підсистемою системи суспільних наук, а ця остання є підсистемою науки як цілого. Водночас по відношенню до системи економічних наук підсистемами виступають системи галузевих та функціональних економічних наук.

Економічна наука (наукове пізнання економічних явищ) істотно відрізняється від пізнання на буденному, побутовому рівні. Це останнє є результатом вияву загальнолюдської здатності відображати економічні явища. Таке відображення, хоча і відіграє в житті людей важливу роль, не завжди є науковим, оскільки воно виникає лише на основі простого спостереження. Воно не розкриває ні сутність явищ, ні взаємозв'язки між ними і не пояснює, чому те або інше явище проявляється саме так і яким воно буде в майбутньому.

Буденне, побутове пізнання виникає раніше, ніж наукове, а надалі співіснує з ним. Воно базується на стихійно-емпіричному дослідженні, яке являє собою безпосередній зв'язок пізнання з практичною діяльністю. Стихійно-емпіричному пізнанню економічної дійсності властиві такі характерні риси:

воно базується, як правило, на досвіді минулої практичної діяльності і не спирається на теоретичні концепції;

воно не зв'язане з певним конкретним об'єктом пізнання, оскільки в ролі такого виступає сукупність явищ та їх властивостей, з якими людина зустрічається у повсякденному житті та в практичній діяльності;

воно не має специфічних методів та спеціальних засобів пізнання. В ролі матеріальних засобів пізнання тут виступають знаряддя праці, якими користуються люди в процесі трудової діяльності;

результати стихійно-емпіричного пізнання виражаються і закріплюються у трудовому та виробничому досвіді і в інструкціях та положеннях, що містять правила поведінки (дії) в тих чи інших умовах.

Наукове пізнання економічної дійсності становить собою свідомо здійснювану пізнавальну діяльність, в основі якої лежить опосередковане й узагальнене відображення властивостей та зв'язків економічних процесів та явищ в їх постійних суперечностях і розвитку. Розрізняють два рівні наукового пізнання: емпірико-теоретичний і теоретичний. Емпірико-теоретичне пізнання, так само як і пізнання на побутовому рівні, дається безпосередньо досвідом, є початковим, поверховим і починається зі спостереження, стоїть ближче до поверхні економічних явищ і базується головним чином на чуттєвій інформації. Проте навіть за цих умов емпірико-теоретичне знання стоїть вище побутового, буденною. Адже воно, крім спостереження, обов'язково включає експеримент, порівняння та вимірювання. Найважливішим серед них є експеримент, тобто науково поставлений дослід, спостереження явища у спеціально створених і контрольованих умовах.

Воно не зводиться тільки до чуттєвого, оскільки йому в певній мірі властива і теоретична сторона

Як свідчить досвід, емпірико-теоретичне пізнання включає в себе:

збір фактів про об'єкт як систему, тобто збір тих подій, явищ, властивостей, зв'язків, відносин, які зафіксовані;

отримання статистичної інформації на основі спостережень, вимірювань, експерименту;

складання схем, діаграм, карт для чуттєво-наочного сприйняття найбільш важливих тенденцій у функціонуванні і розвитку економіки;

класифікацію наукових фактів, статистичної та іншої інформації, як основи для формулювання емпіричних законів.

Отже, емпірико-теоретичне пізнання має справу зі зв'язками, відносинами, властивостями, які виявлені в результаті практичної діяльності і включені в процес пізнання або виявлені шляхом наукового експерименту. Теоретичне пізнання передбачає заглиблення у сутність явища шляхом систематизації, узагальнення та осмислення великої кількості фактів з економічної дійсності, розкриття причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів та явищ, формулювання (відкриття) економічних законів та закономірностей розвитку економіки. Тобто воно має істотні якісні особливості, а саме:

йому властиві цілеспрямованість, планомірність, організованість, спеціальна оснащеність. Причому науковець оснащений не тільки і не стільки спеціальними матеріальними знаряддями (інструментами, приладами, лабораторіями тощо), а передусім логіко-гносеологічними засобами-поняттями, категоріями, пізнавальними методами, системою економічних, філософських та інших знань;

воно базується на визнанні об'єктивності досліджуваних явищ, їх пізнаванності, розвитку, історизму, єдності теорії і практики, тобто здійснюється завдяки дотриманню певних принципів;

наукове пізнання характеризують наступність, спадкоємність праці вченого, нагромаджуваність результатів;

наукове пізнання може продукувати як фундаментальні, так і прикладні знання. Фундаментальні економічні знання виступають базою, на якій розвивається цілісна система економічної науки. Фундаментальні знання виходять на соціальну практику, як правило, опосередковано, через прикладні знання. Ці останні орієнтовані на конкретний і близький результат;

наукове пізнання економічних явищ тісно зв'язане з системою освіти, адже в економічної науки та економічної освіти спільний кадровий потенціал і система знань, обидві вони озброюють знанням основну продуктивну силу суспільства - працівника;

теоретичне пізнання характеризується високим ступенем абстрагування, побудовою складних умоглядних теоретичних моделей.

Інакше кажучи, в економічній науці має місце, як емпірико-теоретичне, так і теоретичне пізнання реальної дійсності. Причому емпірико-теоретичному пізнанню властиві елементи теоретичного пізнання і, навпаки, в теоретичному пізнанні завжди присутні елементи емпіричного пізнання. Будучи відмінними за способом здобуття знань, ступенем заглиблення в сутність пізнаваних явищ, за методами, місцем та роллю чуттєвого та розумового начал у кожному з них емпірико-теоретичне і теоретичне пізнання органічно взаємопов'язані.