Методологія соціально-економічного пізнання

2. Суспільна практика як джерело пізнання

Важливим джерелом пізнання є суспільна практика Вона становить собою цілеспрямовану предметночуттєву діяльність людей щодо перетворення матеріальних систем. Практику класифікують за формами життєдіяльності, за відношенням до прогресу і за суб'єктами діяльності. За формами життєдіяльності розрізняють такі види практики:

суспільно-виробничу, що охоплює промислове і сільськогосподарське виробництво;

соціально-політичну, до якої відносяться створення держав, класова боротьба, формування політичних партій та громадських організацій, реформування соціальних структур, війни, страйки тощо;

науково-експериментальну, тобто таку, що зв'язана з навмисними змінами об'єкта дослідження шляхом штучного створення умов, які дають можливість досліднику пізнати певні його (об'єкта) властивості. До цієї форми практики відноситься соціально-економічний експеримент;

лікарську, тобто медичну;

сімейно-побутову (будівництво житла і догляд за ним, садівництво, огородництво, догляд за дітьми тощо).

За відношенням до прогресу практика може бути або творчою, конструктивною, або руйнівною, деструктивною. В залежності від суб'єкта діяльності розрізняють практику окремої особи, трудового колективу, соціального прошарку, класу, нації, народності, держави, суспільства, групи країн, світової спільноти.

За своїм змістом і призначенням практика може бути стандартизованою, тобто такою, що зв'язана з багаторазовим відтворенням одного і того ж результату, і пошуковою, такою, що спрямована на досягнення приросту пізнавальної інформації. Хоча стандартизована практика безпосередньо не спрямована на пізнавальну діяльність, проте вона створює матеріальні передумови для наукових досліджень і містить можливості для свого удосконалення. Практиці притаманні цілеспрямованість, предметна чуттєвість і

перетворюваність. Практика як гносеологічний феномен, як активна взаємодія людини з матеріальними системами завжди включає елемент цілеспрямованості - постановку мети, розроблення плану, проекту. Чого не можна сказати ні про діяльність роботів, ні про роботу тварин. Ті та інші також взаємодіють з матеріальними системами, знищують, створюють або змінюють їх, але в їхній діяльності відсутній елемент цілеспрямованості. Отже, цілеспрямованість вирізняє практику з-поміж матеріальних взаємодій взагалі.

Предметно-чуттєва ознака практики проявляється в тому, що із сукупної людської діяльності виокремлюється певна її різновидність, причому така, що передбачає практичну взаємодію суб'єкта з матеріальним об'єктом. Перетворюваність як риса практики означає, що практикою можна називати не будь-які зміни (перестановки) елементів системи, а тільки ті, які змінюють якість підсистем і системи в цілому, ведуть до руйнування, ліквідації системи або, навпаки, сприяють її розвитку, вдосконаленню чи створенню нової матеріальної системи.

Кожний із названих елементів практики може бути джерелом інформації. Скажімо, план підприємства як ознака цілеспрямованості може слугувати джерелом інформації при дослідженні форм та методів планування виробничої діяльності, врахування чи не врахування дії об'єктивних економічних законів, економічних інтересів колективу і суспільства в цілому тощо. В свою чергу предметно-чуттєва діяльність продукує інформацію про практичну взаємодію суб'єкта з об'єктом у певній сфері людської діяльності, зокрема, у матеріальному виробництві (у конкретній його галузі). Інакше кажучи, соціально-економічна практика і пізнання міцно зв'язані одне з одним. Цей зв'язок найбільш рельєфно проявляється у гносеологічних функціях, які виконує соціально-економічна практика. Головними серед цих функцій є: базисна, детермінуюча, критеріальна, цільова.

Базисна функція полягає в тому, що соціально-економічна практика дає вихідну інформацію, яка узагальнюється та обробляється мисленням. Ця функція проявляється у двох випадках: у випадку простого спостереження за об'єктом дослідження і у випадку практичної взаємодії з ним. У першому випадку дослідник отримує обмежену кількість чуттєвих образів та уявлень. У другому - в результаті активного впливу дослідника на об'єкти дослідження виникає можливість пізнати більше властивостей, якостей, відносин та зв'язків цих об'єктів. Завдяки взаємодії з об'єктом дослідник формує поняття, які дають знання як про загальні, так і про істотні специфічні риси досліджуваного об'єкта Хоча переважну частину знання про соціально-економічну дійсність людина отримує не безпосередньо з практики, а опосередковано, проте ЇЇ особистісна практика створює базу для прирощення, оцінки та узагальнення будь-якої, в тому числі і опосередкованої інформації. Цю останню людина отримує двома шляхами: шляхом отримання в готовому вигляді знань від інших суб'єктів усно чи письмово, через книги, журнали тощо і шляхом висновків, узагальнень, на основі законів логіки з вже відомого знання.

Детермінуюча функція соціально-економічної практики проявляється в тому, що практика виступає рушійною силою пізнання. Вона детермінує, обумовлює перехід від чуттєвого відображення об'єктів до їх раціонального відображення, від емпіричного пізнання до теоретичного, від дискурсивного до інтуїтивного, від одних методів дослідження до інших, від одного стилю економічного мислення до іншого і т.п. В основі такої зміни лежить загальний рух пізнання від явища до сутності, від сутності одного порядку до більш глибокої сутності, від цієї останньої до явища і т.д.

Визнаючи детермінуючу роль практики щодо розвитку науки, не слід ігнорувати і той факт, що рушієм розвитку наукових досліджень можуть бути не тільки потреби виробництва, а й інші чинники (наприклад, прагнення здобути певний імідж, бажання збагатитися, допитливість тощо).

Критеріальна функція соціально-економічної практики полягає в тому, що практика виступає по відношенню до пізнання головним критерієм істини. Проте слід мати на увазі, що практика може послужити основою для суперечливих висновків: правильних і помилкових. Справа в тому, що в суспільній практиці задіяна людина, її знання, воля, тобто в ній переплітається суб'єктивне з об'єктивним. І хоча в цьому сплетінні, взаємодії провідну роль відіграє об'єктивне, може статися так, що за певних умов верх візьме суб'єктивне. І тоді узагальнення, висновки будуть зроблені помилкові. Проте подолати їх можна буде знову ж таки завдяки практиці. Щоправда, на це піде певний час. Причому критерієм істини виступає не практика взагалі, а її цілком певні види. В економічній науці важливу роль відіграє виробнича практика, тобто практика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Сказане зовсім не означає, що економічну науку не цікавлять інші види практики і що вони не можуть використовуватися з метою підтвердження (не підтвердження) істинності наших знань. Цільова функція соціально-економічної практики полягає в тому, що метою пізнання в кінцевому рахунку є практика. Причому це стосується не тільки знань з конкретних галузевих та функціональних економік, але й з політичної економії (економічної теорії). Віддаючи належне цільовій функції соціально-економічної практики, слід пам'ятати про неприпустимість практицистського підходу до економічної науки, суть якого полягає у перебільшенні ролі практики і знеціненні, ігноруванні ролі науки. Там, де таке трапляється, наука перестає шукати істину і стає прислужницею певних постатей, соціальних груп та класів. Свідченням означеного підходу може служити поширене в 30-40-х роках твердження окремих вчених про те, що в умовах соціалізму відсутнє моральне зношування основних виробничих фондів. Воно - прямий результат відображення тогочасної практики, тобто бережливого використання техніки та подовження строку її експлуатації. Орієнтація на тривале використання основних виробничих фондів без врахування їх морального зношування не могла не стати врешті-решт гальмом в розвитку науково-технічного прогресу.

В цьому зв'язку варто знати не тільки ті функції, що їх виконує практика відносно пізнання, але й ті, що по відношенню до практики виконує пізнання. Такими функціями є: інформативно-відображальна, проектно-конструктивна, регулятивна. Інформативно-відображальна функція соціально-економічного пізнання полягає у переробленні в процесі мислення тієї інформації, що її дала практика Іншими словами, означена функція зводиться до формулювання понять, гіпотез, теорій, методів. Проектно-конструктивна функція соціально-економічного пізнання полягає у виробленні таких нових типів людської діяльності, які не можуть виникнути без економічної науки. Ця функція спрямована на майбутню практику, яка повинна відрізнятися від попередньої своїми якісними характеристиками. Регулятивна функція полягає в регулюванні практики, в забезпеченні управління нею.

Водночас вважаємо за потрібне звернути увагу на те, що, крім практики, критерієм істини можуть виступати й інші чинники, зокрема логічний та аксіологічний. Логічний критерій полягає у послідовності думки, в її суворій відповідності законам і вимогам формальної логіки. Якщо в структурі концепції чи міркуваннях виявлено логічні суперечності, то це є ознакою їх помилковості. Логічний критерій використовується в науковому пізнанні у випадку, коли відсутня можливість безпосередньо зіслатися на практику. Аксіологічний критерій в економічній науці застосовується тоді, коли з якихось причин поки що неможливо застосувати практику для визначення істинності чи помилковості того чи іншого знання, судження. Суть аксіологічного критерію полягає у застосуванні загальносвітоглядних, загально-методологічних, соціально-політичних, морально-етичних та естетичних принципів. Зрозуміло, що і логічний і аксіологічний, і всі інші критерії істини в кінцевому рахунку зв'язані з практикою, базуються на ній. Отже, є підстави твердити, що саме практика є головним, всезагальним критерієм істини. Одним із методів отримання такої інформації є спостереження як компонент емпіричного методу дослідження. Спостереження в економічних дослідженнях становить собою систему фіксації та реєстрації властивостей і зв'язків економічних явищ в природних умовах або в штучно організованому експерименті. До цього останнього ми повернемося дещо нижче. А в даному випадку нас цікавить спостереження як результат предметно-чуттєвої діяльності. Система спостереження завжди зв'язана зі сприйманням, оскільки відображає об'єктивні зв'язки та відношення економічної дійсності.

На обсяг та якість інформації, отриманої в результаті спостереження, роблять вплив такі чинники:

характер та інтенсивність чуттєвого сприймання;

особливість об'єкта спостереження;

умови спостереження;

досконалість вимірювання.

Слід мати на увазі, що не кожне спостереження є науковим. Наукове відрізняється від буденного тим, що здійснюється за певними принципами:

чітко формулюються завдання, які дослідник хоче вирішити;

виконується за заздалегідь складеним планом, тобто планомірно і систематично;

проводиться цілеспрямовано, тобто спостерігаються тільки ті явища, які викликають інтерес у дослідника;

передбачає поділ процесу спостереження на етапи;

вимагає від дослідника вміння співставляти факти й робити об'єктивні узагальнення.

Прийнято розрізняти декілька видів спостережень, зокрема таких як: систематичне і просте, безпосереднє і опосередковане, короткочасне і довгочасне. Систематичне спостереження передбачає фіксацію результатів контролю вражень спостерігача за допомогою статистичних даних, питальника, диктофонних записів тощо. Просте спостереження - це спостереження в ужитку, повсякденне спостереження з наступною фіксацією результатів. Опосередкованим прийнято називати таке, при якому явище спостерігається за допомогою різноманітних приладів, інформацію з яких знімає дослідник. Цей вид спостереження цінний тим, що дає можливість багато разів сприймати ситуацію і більш глибоко її аналізувати. Короткочасне спостереження становить собою таке, коли дослідник спостерігає за явищем протягом короткого періоду. Довгострокове спостереження передбачає глибоке обстеження одного явища і супроводжується фіксацією багатьох його сторін.

Раніше вже зазначалося, що на обсяг і якість інформації, що дає наукове спостереження певний вплив робить досконалість вимірювання. Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру, тобто це система фіксації і реєстрації кількісних характеристик вимірюваної системи. Вимірювання економічних систем зв'язане зі статистичними, плановими та звітними показниками, одиницями вимірювання, а в окремих випадках і з еталонами, мірами та приладами вимірювання. Воно вимагає всебічного врахування єдності кількісної і якісної сторін досліджуваної системи. Причому слід мати на увазі, що пізнання означених сторін явища взаємозв'язані: пізнати якісну сторону явища можна лише через пізнання кількісних характеристик.

3. Місце та роль експерименту в пізнанні економічної дійсності

Важливою складовою методології соціально-економічного пізнання виступає експеримент. Він становить собою такий метод вивчення об'єкта, завдяки якому дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов або використання природних умов, які сприяють виявленню, порівнянню та вимірюванню його об'єктивних властивостей, відносин та зв'язків і перевірці правильності теорії щодо них. Експеримент є специфічним елементом практики і проводиться у разі виявлення раніше не відомих властивостей, відносин та зв'язків даного явища; у разі перевірки правильності теоретичних положень та висновків; у разі більш широкого й глибокого вивчення явища. Від буденного, пасивного спостереження за тим чи іншим соціально-економічним явищем експеримент відрізняється тим, що:

у процесі експерименту дослідник може активно впливати на досліджуване явище;

в експериментальних умовах можна звільнитися від побічних факторів, що впливають на дане явище і дослідити його "у чистому вигляді";

завдяки повторюваності експеримент дозволяє здійснювати досліди стільки разів, скільки це потрібно досліднику.

Отже, експеримент виступає основою для формування теорій та гіпотез і водночас слугує критерієм істинності теоретичних знань.

Прийнято розрізняти декілька видів експериментів. В залежності від рівня звільнення від побічних факторів, що впливають на те чи інше соціально-економічне явище, експерименти поділяють на природні та штучні. Природні експерименти (наприклад, в сфері виробництва) мають місце тоді, коли економічні процеси вивчаються у реальних умовах з врахуванням впливу різноманітних випадкових факторів виробничого середовища. Штучні експерименти здійснюються в умовах, які виключають вплив побічних факторів на властивості, зв'язки та відносини того чи іншого явища

В залежності від місця та умов проведення експерименти поділяють також на лабораторні і виробничі. Лабораторні експерименти проводяться із застосуванням спеціальних приладів, моделюючих установок, обладнання і т.п., тобто вони передбачають створення спеціальних умов для виявлення властивостей, зв'язків і відносин певного явища. Лабораторні експерименти здійснюються, по-перше, з метою емпіричної перевірки правильності тієї чи іншої теорії або гіпотези, по-друге, з метою отримання необхідної емпіричної інформації для уточнення тих чи інших догадок. Вони дозволяють отримувати наукову інформацію з мінімальними затратами. Щоправда, в ході лабораторних експериментів не завжди можна повністю змоделювати реальні зв'язки та відносини певного соціально-економічного явища, а тому виникає потреба в проведенні виробничого експерименту. В соціально-економічних дослідженнях виробничий експеримент може виступати у двох формах:

- у формі прямого експерименту у вигляді випробування тієї чи іншої системи методів, способів вирішення певних соціально-економічних проблем. На практиці даний експеримент реалізується як господарська реформа Причому вона може здійснюватися як на мікрорівні, так і на макрорівні. Оскільки цей вид виробничого експерименту містить в собі певні ризики, то проводять його, як правило, спочатку на одному чи групі підприємств, а вже після цього, внісши певні корективи, поширюють на галузь, регіон чи народне господарство в цілому;

у формі соціологічного дослідження, тобто шляхом збирання відповідної Інформації на окремому підприємстві, групі підприємств, в галузі, регіоні, в країні в цілому.

Як форма виробничого експерименту соціологічне дослідження не вимагає великих затрат і що головне, не містить в собі жодних ризиків для економіки. Проводиться воно переважно методом анкетування, тобто основну інформацію збирають в ході опитування виробничих колективів за допомогою завчасно складеної анкети. Наголосимо, що достовірність даних, а отже зроблених на їх основі узагальнень, в значній мірі залежить від того, наскільки продуманою є методика проведення соціологічного дослідження.

Методологія будь-якого експерименту включає в себе такі основні етапи:

визначення мети експерименту, яка відображається в спеціальному плані-програмі;

оцінку вимірювання та вибір засобів для проведення експериментального дослідження;

проведення експерименту;

опрацювання експериментальних даних. Визначення мети експерименту означає формування мети дослідження, визначення експериментальних та контрольних об'єктів, встановлення головних параметрів, що підлягають дослідженню в кожному об'єкті. Крім мети, в плані-програмі фіксуються робоча гіпотеза, методика експерименту, його матеріальне забезпечення, виконавці, календарний план і кошторис.

На етапі оцінки вимірювань та вибору засобів для проведення експериментальних досліджень вкрай важливо правильно визначитися з сукупністю приладів та іншого обладнання, які необхідні для спостережень і вимірювань. При цьому треба мати на увазі, що трапляються випадки, коли для проведення експерименту необхідне унікальне обладнання, яке серійно не виробляється. За таких обставин на цьому етапі необхідне обладнання виготовляється самостійно. Вироблене обладнання повинне забезпечити повний рівень точності вимірювання. Іншими словами, обладнання та методи вимірювання мають відповідати вимогам метрології - науки про закони вимірювання.

На етапі проведення експерименту забезпечується певна послідовність його здійснення: спостереження та вимірювання, опис кожної операції". При цьому особливого значення слід надавати забезпеченню ефективних методів контролю якості операцій, адже від цього в значній мірі залежать кінцеві результати експерименту.

Досить важливим етапом є опрацювання експериментальних даних. Воно здійснюється у декілька етапів і, як правило, в такій послідовності:

всебічно та цілеспрямовано здійснюється первинний аналіз кожного отриманого факту з метою встановлення, що саме і за яких умов виявлено в ході експерименту, та які його найважливіші ознаки, риси, властивості;

аналіз зв'язків та взаємозалежностей виявлених явищ і фіксація їх якісних змін;

проведення повторної перевірки виявлених взаємозв'язків шляхом створення більш сприятливих умов для пізнання кількісних та якісних змін.

Отримані в ході аналізу результати експерименту співставляються з зафіксованою в плані-програмі робочою гіпотезою. Зіставлення може показати, що:

робоча гіпотеза і теоретичні передумови підтверджені експериментом;

робоча гіпотеза і теоретичні передумови лише частково підтверджуються експериментальними дослідженнями;

робоча гіпотеза і теоретичні передумови не підтвердилися в ході експерименту.

Незалежно від того, чи підтвердилася робоча гіпотеза в ході експерименту чи ні, дослідники повинні прийняти остаточне рішення, тобто сформулювати висновки та пропозиції. Тут, як правило, не тільки дається загальна оцінка експериментального дослідження, а й визначається потреба і шляхи подальших наукових досліджень, аргументується необхідність впровадження у практику результатів досліджень.

На закінчення наголосимо, що хід і результати експериментального дослідження обов'язково фіксуються у спеціальному журналі, який, у разі потреби, дає можливість повторно проаналізувати дані про спостереження.