library.if.ua

Методологія соціально-економічного пізнання

2. постановка мети і завдань наукового дослідження

Після вибору теми дослідник глибоко вивчає наявну соціально-економічну інформацію, в результаті чого має можливість сформулювати мету і завдання наукового дослідження. Своєрідним перехідним моментом від обрання теми до постановки мети і завдань наукового дослідження є складання плану дослідження. Перехідний характер цього процесу полягає в тому, що його можна віднести як до одного означеного етапу дослідження, так і до іншого. Справа в тому, що, складаючи план, дослідник цим самим конкретизує ті головні питання теми, на яких він має намір сконцентрувати свою увагу. Водночас пункти плану в певній мірі відображають мету і завдання наукового дослідження.

Таким чином, складання плану є важливим моментом наукової діяльності дослідника Як свідчить досвід, кожний, хто береться здійснювати будь-яке наукове дослідження від самого початку роботи і до завершення її повинен мати план: план дисертації, план монографії, план доповіді, план статті тощо. Оскільки на початку наукового дослідження скласти остаточний варіант плану практично неможливо, то досліднику доводиться розробляти декілька варіантів: попередній план, робочий план, остаточний план. Попередній план наукового дослідження формується, як правило, на ґрунті гіпотези, тобто на ґрунті припущення, що визріває на основі інтуїції або на попередньо розробленій версії. Попередній план лише в основних рисах характеризує предмет дослідження, є достатньо гнучким щодо можливих змін та уточнень. Складається він довільно і, зазвичай, має форму плану-рубрики, що вміщує перелік розташованих у колонку рубрик, об'єднаних внутрішньою логікою досліджуваної теми.

Якщо попередній план більш наближений до етапу вибору теми, то робочий план посідає золоту середину між темою і формулюванням мети та завдань наукового дослідження. Він більш точно відображає тему дослідження та більш повно охоплює мету і завдання цього останнього, тобто це план, що зазнав певних уточнень у процесі подальшого опрацювання соціально-економічної інформації. В ньому більш детально розписуються всі проблеми, питання, думки до кожного пункту дослідження, джерела, на основі яких дослідник має намір розробляти відповідне питання.

Остаточний план становить собою реферативний виклад розміщених у логічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь напрацьований матеріал. Остаточний план, як правило, має форму плану-проспекту. Він дає певну уяву про основні положення майбутнього дослідження, принципах розкриття теми, співвідношення обсягів окремих частин тощо. Остаточний план - це практично назви розділів і параграфів разом з їх реферативним викладом. Остаточний план найменше наближений до етапу вибору теми і найбільше пов'язаний з етапом формулювання мети та завдань дослідження. Слід мати на увазі, що остаточний план-це не догма. Він, як і попередній та робочий, має динамічний характер. Зберігаючи визначений науковий напрям, дослідник може розвивати ідеї та думки, що виходять за рамки, окреслені планом-проспектом.

Таким чином, остаточний план виводить дослідника на етап формулювання мети і завдань дослідження. Щоб впоратися з ним, необхідно передусім старанно вивчити, опрацювати наукову інформацію, що стосується теми дослідження. Аналіз відібраної інформації може здійснюватися у хронологічному або тематичному порядку. При хронологічному порядку аналізу дослідник критично аналізує найважливіші ідеї, факти, теорії, співставляючи одну з одною та виокремлюючи етапи в історії досліджуваного питання. При цьому дослідник не повинен обмежуватися лише згадуванням вже існуючих робіт і їх анотацією. Він повинен постійно викладати свої власні міркування та думки, бо саме так можна сформувати фунт для майбутньої гіпотези наукового дослідження.

Тематичний аналіз передбачає систематизацію зібраної інформації за питаннями досліджуваної теми. Кожний із підходів має свої плюси та мінуси, а тому на практиці дуже часто вони використовуються у поєднанні.

В процесі опрацювання інформації формулюється мета дослідження. Вона становить собою опис того прогнозованого стану (проектованого нормативного результату), в якому дослідник хотів би бачити об'єкт дослідження у відповідності з соціальним замовленням. Мета повинна формулюватися коротко і максимально чітко, виражати те основне, що має намір зробити дослідник. Поряд з формулюванням загальної, основної мети можуть формулюватися і проміжні цілі. Проте ці останні не повинні уводити дослідника в бік від основної мети наукового дослідження.

Поряд з метою дослідник повинен сформулювати завдання, в яких конкретизується і розвивається мета дослідження. Як свідчить досвід, завдання, що їх ставить перед собою дослідник, завжди носять комплексний характер і націлені на уточнення та поглиблення знання щодо сутності, природи і структури досліджуваного об'єкта; аналіз його реального стану і внутрішніх суперечностей; розкриття шляхів і способів вирішення існуючої проблеми. Формулювання завдань наукового дослідження також має бути досить чітким, оскільки воно зводиться, як правило, до перерахування того, що має бути зроблено відповідно до мети дослідження (наприклад: вивчити вплив ринкових перетворень на розвиток соціальної сфери; встановити залежність продуктивності праці від освітнього рівня; розкрити суть перехідної економіки тощо).

Формулювання завдання супроводжується формулюванням гіпотези, тобто наукового обґрунтованого припущення, передбачення про можливе існування якихось соціально-економічних явищ та причини їх виникнення. Прийнято розрізняти гіпотези описові, пояснюючі та описово-пояснюючі. Описові гіпотези - це фактично припущення, догадка про існування того чи іншого соціально-економічного явища Таку догадку можна висунути тільки після того, як будуть опрацьовані наявні джерела наукової інформації, співставлені різноманітні точки зору і проаналізовані найновіші наукові факти, на основі яких можна, так би мовити, заглянути у невідомість. Пояснюючі гіпотези розкривають причини існування того чи іншого явища. їх (причини) також можна розкрити тільки тоді, коли дослідник добре знає історію питання і застосує нові підходи та найновіші знання. Описово-пояснюючі гіпотези - характеризуються рисами, притаманними обом попереднім групам гіпотез.

Будь-яка гіпотеза будується на базі достовірних фактів, яких достатньо для теоретичного припущення, але замало для створення повноцінної концепції, теорії. Тому-то гіпотеза не стверджує існування того чи іншого соціально-економічного явища, а лише констатує ймовірність його існування. Потреба у гіпотезі виникає тоді, коли появляються факти, які неможливо пояснити за допомогою існуючої теорії, тобто тоді, коли виникає суперечність між новими фактами і старою теорією. В процесі дослідження з метою найкращого вирішення сформульованого завдання можуть висуватися декілька гіпотез.

Наукові гіпотези повинні висуватися з дотриманням наступних основних принципів:

гіпотези повинні будуватися на достовірному матеріалі і відповідати існуючій теорії та методології;

гіпотеза повинна бути такою, що піддається перевірці. Перевірка гіпотези здійснюється, як правило, шляхом виведення з ймовірних причин одного чи кількох наслідків та сшвставлення цих останніх з реальною дійсністю. Якщо гіпотетичні наслідки узгоджуються з досвідом, то гіпотеза вважається науковою, перевіреною, а якщо не узгоджується, то вона відхиляється як ненаукова;

гіпотеза має бути логічно простою, виключати довільне та штучне конструювання, яке суперечить теоретико-методологічним принципам науки.

Гіпотези відіграють важливу роль на будь-якому етапі розвитку наукового знання про об'єкт дослідження, проте найбільшу роль вони відіграють на етапі лише зародження знань (науки) про той чи інший об'єкт. Скажімо, в умовах становлення науки про економіку перехідного періоду від недобудованого соціалізму до капіталізму практично неможливо обійтися без висунення гіпотез.