library.if.ua

Страхова справа (2002)

4. страхування кредитних ризиків та депозитів

Суть цього виду страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування.

Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діють випадковість та математичний закон великих чисел. Коли ж ідеться про страхування банківських кредитів, то не знайдеться такого страховика, який би взяв на себе відшкодування збитків за неповернення кредиту або невчасне його повернення, бо ніяка інша установа не знає ступеня надійності позичальника краще, ніж сам банк. До того ж винагородою банкіру за ризик, який він на себе бере, є банківський прибуток. Якби всі ризики банку, пов'язані з кредитуванням, передати страховикам, не було б потреби платити банкірам.

Викладене не означає, що в банківській діяльності немає страхових ризиків. У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту:

страхування ризику неповернення кредиту;

страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредитору);

страхування невчасної сплати позичальником відсотків за кредит;

страхування споживчого кредиту;

страхування комерційного кредиту (страхування векселів);

страхування депозитів фізичних осіб;

страхування депозитів юридичних осіб.

А. Страхування ризику непогашеного кредиту

Об'єктом страхування є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за вчасне і повне погашення кредиту та сплату відсотка за використання його у визначений кредитним договором строк.

Страховиком є страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Страхувальником є банк.

Страхувальник визначає сам: застрахувати відповідальність усіх позичальників, котрим були надані кредити, чи відповідальність кожного зокрема. Перший варіант привабливий тим, що за цих умов забезпечується автоматизм відповідальності страховика, що є суттєвим гарантом повернення кредитних засобів, і встановлюється пільгова тарифна ставка. Але в умовах нестабільної економічної ситуації доцільніше страхувати кредити з відсотками кожного позичальника зокрема.

Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками.

За умови страхування кредиту та відсотків за нього страховик з часу настання страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів та відсотків за них.

Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика щодо всієї суми заборгованості (включно з платою за користування кредитом), яку належить повернути за умовами кредитного договору.

Приклад

Позичальник по закінченні терміну страхування не повернув банку ні боргу, ні процентів за користування кредитом. Сума кредиту дорівнює 10 млн. грн.

Строк — 3 місяці. Плата за кредит — 60% річних. Відповідальність страховика становить 80%.

Розмір заборгованості дорівнює; 10 + ((10 60)/100) : 4 = 10 + 1,5 = 11,5 млн грн.

Страхове відшкодування становить: 11,5*80/100=9,2 млн. грн.

2,3 млн грн (11,5- 9Я) — збитки страхувальника.

Страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику відшкодування протягом тієї кількості днів після настання страхового випадку, яка зазначена в Правилах. Після отримання банком страхового відшкодування він передає право вимоги на відшкодування збитків, спричинених боржником у межах виплаченого йому страхового відшкодування, страховику. Передача права вимоги супроводжується документами, необхідними для реалізації цього права.

Якщо це право страховик не може реалізувати з вини страхувальника (прострочено претензійну заяву і т. ін.), то страховик звільняється від зобов'язання виплачувати відшкодування. А якщо виплату вже здійснено, банк зобов'язаний повернути це відшкодування страховику.

Б. Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту

Страхувальником з даного виду страхування є підприємства, установи та організації.

Страховик — страхова компанія.

Об'єкт страхування — відповідальність позичальника перед банком, що надає кредит, за вчасне і повне погашення кредиту, включаючи плату за користування ним.

Правила та умови страхування аналогічні правилам та умовам страхування ризику непогашених кредитів.

Страхувальник подає заяву в двох примірниках, копію кредитного договору, довідку про погашення кредиту.

Страховик визначає страхові платежі, які мають бути сплачені страхувальником одноразово. Днем сплати вважається день списання коштів з рахунка страхувальника.

Відповідальність страховика виникає при неповерненні боржником банку-кредитору суми впродовж трьох днів після настання строку платежу, обумовленого договором.

Відповідальність страховика коливається теж у межах 50—90%.

Страхова сума встановлюється пропорційно частці відповідальності страховика, обумовленої в договорі, до суми заборгованості.

Страхування кредитних ризиків у розвинених країнах світу передбачає як обов'язкову умову так зване супутнє страхування. Зміст його полягає в тому, що позичальник кредиту або покупець товару в кредит на строк надання кредиту страхує життя, працездатність, дожиття до закінчення строку договору. Даний вид страхування застосовується і при заставі майна. Це означає, що на строк дії кредиту страхується позичальник.

При укладанні страхових договорів з обох видів страхування відповідальності враховують платоспроможність позичальника.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у суб'єкта господарювання передумов, необхідних для отримання кредиту, та здатності повернути наданий кредит у строк. Висновок про кредитоспроможність роблять на основі аналізу: ретельності його розрахунків за раніше отримані кредити, поточного фінансового стану, здатності мобілізувати за необхідності грошові засоби з різних джерел, тобто рівня ліквідності.

Банк, приймаючи рішення про надання кредиту, визначає ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, та розмір кредиту, який може надати.

В. Страхування депозитів

Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською системою і функціонує практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливе для вирішення цілої низки економічних та соціальних проблем, що в СІЛА цю подію в економічному житті країни XX століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи (ФРС).

Не дивно, що потреба створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи.

Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання:

захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат;

запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Окрім цього, СДС виконує цілу низку допоміжних завдань:

а)розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного банку;

б)СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому фінансовому становищі, а саме:

провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі, з іншим, сильнішим, банком;

поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунки певну грошову суму;

забезпечити механізми та процедури проведення банківських банкрутств.

СДС може здійснюватись на різних засадах.

1.За характером вимог щодо участі комерційних банків у СДС вона може бути: обов'язкова (всі комерційні банки повинні бути учасниками СДС); добровільна (за бажанням банків) та змішана (в СІЛА держава зобов'язує всі банки, котрі входять до ФРС, бути учасниками СДС, а для тих, що перебувають поза межами ФРС, встановлює певні вимоги, дотримання яких є необхідною умовою для членства в СДС).

Обов'язкова СДС приваблива тим, що, охоплюючи всі банки, забезпечує однакові гарантії клієнтам усіх банків. Недоліком її є слабка відповідальність клієнта щодо вибору надійних банків.

Добровільна СДС приваблива своєю демократичністю. Вона ґрунтується не на законі, а на договорі і дає змогу уникнути значних суперечок між банками та державою.

Недоліком її є позбавлення частини клієнтів надійного захисту через СДС.

Змішана система має переваги перед двома попередніми в тому, що вона прагне попередити ситуації, коли банки, що ефективно функціонують, сплачували б страхові внески, які використовувалися б на відшкодування витрат банків, управління котрими здійснювалось недостатньо ефективно. Недолік у неї той самий, що і в попередньої системи.

2.За обсягом страхового захисту вона може бути повна, обмежена та дискреційна.

Якщо СДС ґрунтується на принципі повного страхового захисту депозитів комерційних банків, вона тим самим підвищує довіру клієнтів до банків, стимулює вкладення тимчасово вільних грошових засобів суб'єктів громадського життя на депозитні рахунки та стримує прагнення їх масово вилучати вклади в період кризових ситуацій у банківській системі. Негативною ознакою системи повного захисту є те, що вона стимулює банки займатись надмірно високоризиковою діяльністю, і СДС може зазнати досить суттєвих збитків.

Обмежена відповідальність СДС передбачає повний захист дрібних вкладників, які не можуть та й не повинні знати всіх тонкощів вибору надійності банку, та обмежений захист великих вкладників, які з огляду на своє становище зобов'язані нести відповідальність за вибір банку, котрому вони довіряють досить значні капітали. І в цьому перевага даної системи захисту. Недоліком її є те, що в умовах високого рівня інфляції важко визначити мінімальний рівень повного покриття.

Дискреційна (гнучка) відповідальність СДС може розглядатись як обмежена, але це пов'язано з тим, що в кризові періоди банківської системи база страхової відповідальності СДС розширюється, а в період її стабілізації — звужується. Перевагою цієї системи є гнучкість реагування на зміни економічної ситуації, а недоліком — примусовість страхової відповідальності (адміністративним шляхом), що подекуди порушує інтереси окремих банків.

3. За принципом визначення ставки платежів до СДС вона може ґрунтуватися на фіксованій та диференційованій ставках. Диференційована ставка може обумовлюватись двома чинниками;

фінансовим станом та ступенем ризиковості операцій;

поточною величиною фонду СДС та обсягами необхідних виплат.

При фіксованій ставці платежі до СДС прив'язуються, як правило, до обсягу депозитів, які підлягають страхуванню. Вона приваблива своєю простотою, а вразлива тим, що банки з різним рівнем ризику здійснюваних ними операцій вносять однакові платежі.

Якщо ставка платежу ґрунтується на диференціації платежів за фінансовим станом та ризиковістю, то вона визначається для кожного банку окремо залежно від рівня фінансового стану ліквідності та ризиковості. Перевагою такого варіанта є справедливий підхід до формування фондів СДС. Хто більше ризикує — більше платить, бо має більше шансів потрапити в страхову ситуацію.

Недоліком є труднощі з оцінюванням СДС рівня ризиковості банківської діяльності та контролем за його зміною.

І, зрештою, СДС, що ґрунтується на диференціації страхових платежів, в основі якої лежать величина фонду СДС та обсяги виплат із нього, приваблива для самої СДС тим, що дає їй можливість уникнути значних збитків, а для страхувальників — тим, що не "збуджує" у них надмірних апетитів вирішувати свої проблеми за рахунок СДС. Недоліком її є те, що недостатність фондів СДС може бути наслідком не тільки помилок, допущених управлінцями банків, а й результатом прорахунків управлінців фонду СДС, а економічну відповідальність в обох випадках несуть банки.

4. За мірою участі держави у фінансовому забезпеченні страхових виплат СДС може створюватись як відкрита кредитна лінія центрального банку (ЦБ) не тільки на основі певних державних гарантій, а й тоді, коли їх немає.

У першому варіанті передбачається наявність відкритої ЦБ кредитної лінії на користь СДС, якою вона може скористатися за умови, що власних поточних засобів не вистачає для виконання її функції. Система страхування депозитів, яка ґрунтується на використанні подібних державних гарантій, приваблива як для банків, так і для СДС, оскільки вона гарантує платоспроможність СДС без додаткового залучення банківських засобів до фонду або без додаткового обмеження відповідальності його перед страхувальниками. Безумовно, це в інтересах банків — членів СДС, а також підвищує довіру до СДС (інтерес депозитної системи страхування). Недоліком є те, що держава покриває збитки, пов'язані з недоліками в діяльності банків чи організації, яка займається страхуванням депозитів, що не стимулює їх дбати про ефективність власного функціонування.

У другому варіанті фінансові можливості СДС обмежені надходженнями від банків-учасників та рівнем ефективності розміщення засобів фонду його управлінським апаратом. Перевагою цього варіанта є здійснення діяльності без інфляційних чинників, а недоліком — загроза витрат з боку страхувальників у результаті низької ефективності роботи керівників СДС.

Досвід країн, які досить тривалий час апробували СДС, показує: не може бути в одному варіанті системи, прийнятої й однаково ефективної на всі часи. Отже, незважаючи на те, на яких засадах ґрунтуватиметься СДС, вона, врешті-решт, має бути гнучкою, здатною пристосовуватись до конкретних економічних умов.

Страхування депозитів для України — справа нова, але те, що формування її розпочалося, — явище, безумовно, позитивне. Значення цього явища для економіки важко переоцінити. Країна, котра не може подолати кризу неплатежів, не має механізму захисту тимчасово вільних грошових засобів населення, які воно довіряє банкам. За чинним в Україні законодавством у разі банкрутства банку в першу чергу покриваються борги перед бюджетом, в другу — перед юридичними особами і в останню — перед фізичними особами. Тим, хто в черзі останній, як правило, цих засобів не вистачає. З метою захисту інтересів фізичних осіб — депозиторів комерційних банків, котрі найменше обізнані з тонкощами банківської справи, було започатковано обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб в Україні, яке регламентувалось постановою НБУ від 28 травня 1996 р. № 125 "Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб".

Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування в Україні, є Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб.

Запровадження страхового захисту депозиторів — фізичних осіб уже раз спіткнулося об "камінь" неузгодженості його із чинним законодавством. Ця спроба датується лютим 1996 р. І хоч вона завершилась невдало, про цей механізм варто згадати, оскільки він являє певний інтерес, як мінімум, з двох причин. По-перше, навіть негативний досвід дуже цінний для тих країн, які ще не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страхування депозитів.

Формування страхового фонду передбачало такий механізм. По-перше, всі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб. По-друге, банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1 % статутного фонду банку станом на 1 лютого 1996 р. до березня цього ж року. У разі порушення цієї вимоги НБУ мав застосувати санкцію у вигляді підвищення норми обов'язкових резервів.

Після першого внеску банки мають робити щоквартальні відрахування в розмірі 0,5% залишків вкладів фізичних осіб. У разі нагромадження такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється і поновлюється у разі зростання розміру залишків вкладів.

У разі банкрутства банку, фізичним особам, котрі мали депозитний рахунок у ньому, сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію.

Якщо сума на депозитному рахунку фізичної особи не перевищує в еквіваленті 300 ЕКЮ, відшкодування здійснюється в розмірі 100%, якщо сума становить в еквіваленті 300—500 ЕКЮ — у розмірі 80%.

Відшкодування здійснюють у безготівковій формі, перераховуючи відповідні суми на рахунок вкладника у зазначений ним у заяві комерційний банк України.

Право на відшкодування мають усі фізичні особи (резиденти і нерезиденти), котрі мають ощадні вклади, депозити, ощадні сертифікати до запитання, строкові та інші вклади як у національній, так і в іноземній валютах. Валютні вклади відшкодовуватимуться в національній валюті за курсом НБУ.

Реалізацію цієї постанови НБУ призупинено з огляду на необхідність врегулювання цілої низки проблем, які виникли у зв'язку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів:

відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків;

розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрат, пов'язаних із формуванням цього фонду;

відрахування до страхового фонду має бути віднесено до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, але це суперечило б чинному податковому законодавству.

Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібералізувати попередню постанову. В ній пропонується такий механізм страхування депозитів.

Фонд страхування створюється комерційними банками за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання НБУ.

У разі ліквідації банків НБУ розблоковує державні цінні папери, і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження ліквідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним особам, котрі мають депозитні рахунки в банку, який підлягає ліквідації, у безготівковій формі на рахунок банку або готівкою. Передбачається, що фонд страхування депозитів фізичних осіб буде надійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх грошових засобів у разі ліквідації або банкрутства банків.

Акумульовані комерційним банком грошові засоби використовують для надання кредиту підприємствам та установам, вони не вивільнені для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів, отже, цей процес може здійснюватись поступово.

Нове положення породжує нові проблеми. Зокрема, постала проблема отримання банками доходу на придбані державні цінні папери.

Депозитне страхування, з одного боку, захищає інтереси вкладника, з іншого, воно може призвести до зменшення відсотка за депозитними вкладами та зростання плати за кредит.

І все ж, незважаючи на труднощі, страхування депозитів в Україні пробиває дорогу до життя. Ця дорога не була легкою й для інших країн, але за довіру клієнтів треба платити.