library.if.ua

Страхова справа (2002)

2. Тарифна ставка: структура та методи розрахунку

Тарифна ставка — ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписаним договором страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Система відображення тарифів називається тарифним керівництвом.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка — ціна страхового ризику (вибуху, пожежі тощо).

Навантаження — вартість, яка покриває витрати страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів:

на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку дохідності.

Розглянемо докладніше один із них. Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає:

визначення імовірності настання страхового випадку;

розрахунок нетто-ставки із 100 грн;

розрахунок ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів;

визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності;

визначення структури брутто-ставки та частки кожного елемента в ній.

Р = Кв / Кд

де Кь — кількість виплат за певний період (рік); .Кд — кількість підписаних за рік договорів;

К = Св / Сс

де Св — середня виплата на один договір;

Сс — середня страхова сума на один договір. Тоді формула (1) матиме вигляд:



або

Тн = В / С * 100

де В — загальна сума виплат страхового відшкодування;

С — загальна страхова сума застрахованих об'єктів.

Приклад

Розрахувати тарифні ставки страхування ризику пошкодження пральних машин, що перебувають на гарантійному обслуговуванні. Факт виходу з ладу пральної машини носить випадковий характер. Імовірність настання страхового випадку визначається на основі теорії статистики. Якщо із 100 тис. вироблених пральних машин виходять із ладу 3500, то ймовірність страхового випадку дорівнює (3500 : 100 000) = 0,035.

Якщо страховиком застраховано 1000 машин, то страховику впродовж року доведеться здійснювати страхове відшкодування 35 разів.

Це означає, що з кожної сотні страхової суми слід отримати 3,5 грн страхової премії, яка забезпечує страховий фонд, що розглядається як математичне сподівання виплати.

Як уже зазначалось раніше, у майновому страхуванні виникає потреба обчислення ризикової надбавки. Розглянемо методику її розрахунку.

Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу 3500 пральних машин. Насправді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу 3000 шт., а іншого — 4200 шт. У першому разі в страховика виникає запас страхового фонду, в другому — дефіцит. З цією метою створюється резервний фонд. Він розраховується на основі показника — середньоквадратичного відхилення (а) за формулою



де q — число страхових подій кожного року (місяця); q — середня кількість страхових подій; п — тарифний період. Розглянемо приклад (дані наведено у табл. 4).





Ризикову надбавку, яка створює запасний резервний фонд, утворює двократне середньоквадратичне відхилення, або двосигмовидний інтервал. У нашому прикладі він становить 2а = 774,4 грн.

В цілому внесок на 100 тис. грн становитиме: 3637 + 774,4 = 4411,4 грн.

Тариф на 100 грн дорівнює 4,41 грн. Із прикладу видно, що надбавка гарантує стійкість страхових операцій.

Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація, або беруть трисигмовидний інтервал.

Статистично встановлено: одиничне середньоквадратичне відхилення гарантує 68% упевненості в тому, що витрати не вийдуть за межі тарифу; подвійне — 95, а потрійне — 97,9%.

Відхилення, вищі трикратного середньоквадратичного, не використовують, оскільки, по-перше, 100% -ї гарантії того, що втрати не перевищать величини тарифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вищі середньоквадратичні відхилення значно підвищували б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.

У разі надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхування використовують інститут перестрахування.

Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається до середнього члена варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашому прикладі) або відхиляється від нього. Медіана ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всередині ряду.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

організаційні;

аквізиційні;

ліквідаційні;

управлінські;

інкасаційні.

Організаційні — витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні — витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні — витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення страхового поля. Однак, оскільки страхування — комерційна діяльність, вона має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елемент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більш як 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41 • 2 = 8,82 грн з 100 грн, або 8,82%.

Норматив.витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному процентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток — до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20—25%, а прибуток — на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

Т = Тн + Н = Тн + Нс + Но*Тб (2)

де Т — тариф;

Тб — брутто-ставка; Т- — нетто-ставка; Н — навантаження;

Hc — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Н0 — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд: Тб = 100(Тн+Нс) / (100 – Но)

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою:

Тб = 100*Тн / (100 – Но)

Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.