Організаційний розвиток підприємства

2.2. віртуальні підприємства

Порівняно швидко мережа Інтернет здійснила великий шлях від окремих ліній зв'язку для обміну інформацією між науковими інститутами США і Європи, що працюють над спільними проектами (переважно військового призначення), до глобального інформаційного середовища, поширеність якої можна порівняти з телефонним зв'язком.

Бізнес із використанням Інтернет виник відразу після відкриття мережі цивільним організаціям і користувачам. Із самого початку це було надання доступу, електронної пошти і місця для розміщення інформації. З появою можливості безготівкової електронної оплати товарів і послуг і використання глобальної мережі для проведення трансакцій по усьому світу з'явилося таке унікальне явище, як «електронна комерція». Багато Web-каталогів, що існували на той момент у рекламних та інформаційних цілях, було доповнено можливістю негайного придбання товару.

Ці зміни сприяли виникненню нових бізнес-структур, що за допомогою Інтернет можуть встановлювати партнерські стосунки, перебуваючи в будь-якому місці світу. Це, у свою чергу, дало змогу територіально віддаленим підприємцям або компаніям за допомогою інфокомунікаційних технологій розробляти ефективні технологічні процеси виробництва товарів і послуг. Такі бізнес-структури дістали назву віртуальних підприємств.

Віртуальна організація являє собою мережу ділового співробітництва, що охоплює основний бізнес цієї організації, її зовнішнє оточення (постачальників, споживачів і т. ін.), функціонування яких координується і поєднується за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. Саме останні разом з мережоподібними принципами організації багато в чому забезпечили формування віртуальних організацій, оскільки вони роблять принципово не обов'язковою фізичну наявність менеджерів на робочих місцях. Віртуальні колективи групують людей у міру виникнення необхідності створювати певну вартість для задоволення специфічних потреб. При цьому не виникає фізичного колективу як організації, а відбувається лише об'єднання особливих відмітних здібностей у систему, що стає здатною створювати необхідну вартість. Концепція віртуальної організації відкриває принципово нові можливості для бізнесу й широко використовуватиметься в XXI столітті. Мережоподібний характер віртуальних підприємств виявляється в тому, що глобальна мережа використовується для обміну необхідною інформацією між географічно віддаленими підрозділами компанії.

В умовах зростаючої спеціалізації підприємств і різноманіття форм поділу праці, а також концентрації підприємств на своїх ключових компетенціях ідея віртуальності стає дедалі привабливішою в практичному розумінні. Деяке уявлення може дати про це така ситуація: фірма має намір приступити до виробництва найкращого у світі товару, який уже випускає 20 інших підприємств; у неї є вибір — вступити в конкуренцію з діючими підприємствами або, добре вивчивши сферу діяльності суперників, вибрати найкращого з них у свої партнери.

Простір віртуалізації підприємств охоплює три основні категорії явищ:

У віртуальний ринок — ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних і інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет);

віртуальну реальність, тобто відображення та імітацію реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є й інструментом, і середовищем;

віртуальні (мережоподібні) організаційні форми.

Віртуальне підприємство являє собою тимчасову або постійну сукупність географічно віддалених індивідів, груп, організаційних одиниць або ж цілісних організацій, функціонування виробничого процесу в яких відбувається за участю інформаційних технологій, включаючи електронні засоби зв'язку.

Ядро моделі віртуального підприємства (рис.2.2) подається інформаційними технологіями, які підтримують виробництво, перетворюють його на єдине ціле та відіграють важливу роль у всіх організаційних аспектах — від управління виробничими процесами до стратегічного або зовнішнього менеджменту.



Це дає змогу використовувати модель у кожній галузі промисловості, кожному виробництві, що використовує будь-який виробничий процес, який приводить до отримання готового продукту як у формі сервісних послуг, так і у формі товарного продукту. За цієї умови інформаційні технології стають інструментом для формування виробничого процесу.

Віртуальні підприємства, як правило, орієнтуються не на задоволення потреб якогось «усередненого» сегмента ринку, а на виконання певних ринкових замовлень і задоволення визначених запитів конкретних споживачів (замовників). Віртуальне підприємство підвищує швидкість і якість виконання замовлення, об'єднуючи ресурси різних партнерів у єдину систему. Адже звичайному («монолітному») підприємству, наприклад, для розробки і виведення нового товару на ринок потрібно залучити значні ресурси, тимчасом як віртуальне підприємство шукає нових партнерів, що мають відповідні ринковим потребам ресурси, знання і здібності, з метою спільної організації і реалізації цієї діяльності. Тобто вибираються підприємства (організації, окремі колективи, люди), що мають ключову компетенцію у формі ресурсів і здібностей для досягнення конкурентної переваги на ринку.

Принципи утворення віртуального підприємства ілюструє рис. 2.3.



Як правило, партнерство у віртуальній структурі виникає на певний строк або до досягнення визначеного результату (наприклад, виконання замовлення). Іншими словами, партнерство є тимчасовим, і, наприклад, на визначених етапах життєвого циклу виробу чи в разі зміни ринкової ситуації у мережу можуть залучатися нові партнери або виключатися старі.

Основні характеристики віртуальної форми організації такі:

відкрита розподілена структура;

гнучкість;

пріоритет горизонтальних зв'язків;

автономність і вузька спеціалізація членів мережі;

високий статус інформаційних і кадрових засобів інтеграції.

Ключовою перевагою віртуальних форм є можливість вибирати і використовувати найкращі ресурси, знання і здібності з найменшими витратами часу. З цієї переваги, а також мережоподібного характеру віртуальної організації випливають основні конкурентні переваги віртуальних підприємств:

швидкість виконання ринкового замовлення;

У можливість зниження сукупних витрат;

можливість повнішого задоволення потреб замовника;

можливість гнучкої адаптації до змін навколишнього середовища;

можливість знизити бар'єри виходу на нові ринки.

Поряд із переліченими щойно перевагами віртуальні підприємства мають і деякі слабкі місця:

надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язано з вузькою спеціалізацією членів мережі;

практична відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмови від класичних довгострокових договірних форм і звичайних трудових відносин;

небезпека надмірного ускладнення, що випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неясності стосовно членства в ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації, невизначеності в плануванні для членів віртуального підприємства.

При створенні віртуальної організації може виникнути низка проблем, що полягають у необхідності:

детального вивчення партнерської компанії, особливо її базової компетенції;

визначення організаційної придатності партнерської компанії як у технологічному, так і в соціальному плані;

створення високого рівня довіри між компаніями-партнерами;

формування коопераційного менеджменту з метою координації діяльності територіально розподілених партнерських компаній і встановлення взаємозв'язків, що заслуговують довіри, між компаніями-партнерами.

Можливі різні типи віртуальних структур (рис. 2.4) — від мобільних торговельних агентів до роз'єднаних територіально партнерських кластерів.



Нині у країнах Європи кілька мільйонів осіб мають змогу одержувати віддалений доступ до свого робочого місця за допомогою спеціального програмного забезпечення. Цей вид діяльності, який називають віртуальним робочим місцем (ВРМ), може бути реалізований вдома або ж на території клієнта, тобто скрізь, де забезпечується доступ до мережі зв'язку. Взаємодія між робочим місцем співробітника і корпоративною мережею здійснюється через мережу зв'язку загального користування, прикладом якої може виступати й глобальна мережа Інтернет.

Віртуальне робоче місце містить два основних компоненти — робоче місце співробітника і корпоративну мережу підприємства, до якої підмикається співробітник для виконання своїх функціональних обов'язків.

До галузей економіки, в яких найчастіше використовуються технології ВРМ, належать розробка, упровадження і супроводження інфокомунікаційних технологій, угоди з нерухомістю, робота з персоналом, а також окремі напрями, що вимагають постійного переміщення працівників або ж робота в імпровізованих офісах, включаючи й роботу вдома.

Іншим видом віртуальної діяльності, що використовує режим віддаленого доступу, є малі підприємства, що залежно від роду діяльності дістали такі назви, як віртуальний офіс, віртуальний центр, віртуальний котедж, кібер-центр, приватний електронний портал, центр колективного користування програмним забезпеченням тощо, де фізичний офіс заміщений електронними офісними послугами.

Такі компанії, як Digital і IBM, мають розміщені в різних регіонах світу на зразок віртуального офісу електронні диспетчерські пункти, де обслуговування здійснюється відразу ж після надходження запиту. Нині багато компаній, особливо ті, котрі зайняті постачанням на ринок готової продукції і послуг, закривають свої офіси і переходять цілком на віртуальну систему взаємозв'язків, заощаджуючи на цьому значні суми коштів.

Багато компаній з метою забезпечення гнучкості і для того, щоб уникнути різних переміщень, створюють віртуальні команди, в яких працівники перебувають там, де їм найбільше підходить. Іноді функціонують кілька таких команд, офіси яких здійснюють свою діяльність у віртуальній манері, як це роблять команди компанії Ford у Європі й у США.

Віртуальна організація бізнес-процесів — віртуальні підприємства — характеризується наявністю багатьох форм. Це може бути, наприклад, мережа стабільного постачання, що працює як єдине підприємство, або ж мережа компаній, що діють роз'єднано, незалежно від того, чи входить ця мережа до загального процесу постачання, чи її функції полягають в обміні необхідною інформацією.